Самооцінка та самосвідомість дошкільника

     Недостатньо дослідженим, на нашу думку, залишається  питання формування педагогічної фасилітації  вчителів як одного з механізмів гуманізації  навчально-виховного процесу.

     Проте на сьогодні яскраво вираженим є  протиріччя між потребою в  підготовці  гуманістично  зорієнтованого,  творчого  педагога  і спрямованістю  масової  школи  на  формування  функціонально  обмеженого  індивіда.  Незаперечним  є  факт,  що  провідна  роль в організації навчально-виховного  процесу належить педагогу. Тому для  вирішення  цього  протиріччя  необхідним  є  переосмислення  основних аспектів  професійної  підготовки  працівників  освітньої  сфери.  Отже, актуалізується  проблема  теоретико-методологічної  переорієнтації підготовки освітянина.

     Згідно  з гуманістичною концепцією формування особистості               К. Роджерса, людина є суб’єктом власного життя. Вона вільна  у своєму виборі, прийнятті рішень, намагається виявляти самостійність і відповідальність, саморозвиватися. Людина, яка вільно рухається шляхом свого особистісного зростання, найповніше функціонує [6].

     В центрі уваги гуманістичної педагогіки перебуває цілісна особистість, котра прагне до максимальної реалізації своїх можливостей, є відкритою для сприйняття нового досвіду, здатна до свідомого і відповідального вибору в різноманітних професійних і життєвих ситуаціях.

     Педагогічна фасилітація навчальної діяльності є діяльність педагога, що спрямована на підвищення продуктивності навчальної діяльності дитини в ситуації утруднення на засадах створення допоміжних відносин, підтримки і допомоги на підставах гуманного ставлення до дитини. (сё еще первій)

     Педагогічну фасилітацію розуміємо як взаємодію  між учителем та учнем, яка базується  на засадах гуманізму, полісуб’єктності, толерантності, дозволяє встановити зв'язок між загальноціннісними ідеалами української, зарубіжної педагогічної думки і  сучасним станом педагогічної науки  і практики, передбачає нагальний  пошук способів і засобів гуманізації  навчально-виховного процесу. Навчання в режимі фасилітацшної взаємодії передбачає організацію педагогічного процесу таким чином, що практично всі його учасники виявляються залученими до процесу пізнання, мають можливість розуміти, рефлектувати та вільно висловлюватись з приводу того, що вони знають та думають. Самостійна суб'єктна активність учнів у процесі пізнання та засвоєння навчального матеріалу означає, що кожен вносить до того процесу свій особливий індивідуальний внесок, йде обмін знаннями, ідеями, способами пізнавальної діяльності [19, С.79 -82].

     Виходячи  з  мети  освіти,  як  формування  всебічно  розвиненої особистості, педагогіка не ставить перед собою  завдання визначити  її зміст. За  такого підходу метою  вивчення педагогічних дисциплін  стає накопичення  педагогічних  знань,  умінь  і  навичок.  Зміст  даних дисциплін  зорієнтований  на  розвиток  зовнішньо  заданих  цінностей  і якостей  у  майбутнього  педагога.  Про  це  свідчить  зміст  навчальних програм  і  підручників.  Наприклад,  проаналізувавши  програму  курсу „Загальні основи педагогіки”, ми  з’ясували, що метою  вивчення даної дисципліни є озброєння  студентів основними знаннями про  педагогічні явища  і  процеси,  оволодіння основними методами роботи,  розуміння провідних  чинників,  що  впливають  на  розвиток  і  формування особистості  учня.  Серед  основних  завдань  галузі  зазначені: усвідомлення  студентами  суті  основних  категорій  педагогіки, формування вміння аналізувати педагогічну ситуацію, та умови, що  її спричинюють,  формування  вміння  визначати  фактори  педагогічної діяльності,  що  спричинюють  ефективний  розвиток  особистості, формування вміння визначити програму виховання учнів.  

     На  думку О. Врублевської, здатність педагога до фасилітуючого спілкування – це іманентна якість особистості вчителя, що розвивається та дозволяє здійснювати педагогічну взаємодію як таку, що надихає і спонукає вихованця до інтенсивної, свідомої самозміни відповідно до особистісно пріоритетних сенсів життєдіяльності, тим самим актуалізуючи процес його спрямованого і продуктивного саморозвитку [5].

     Проблема  застосування фасилітуючого спілкування  як професійно-педагогічного набула подальшого розвитку в дослідженні  В.Суміної. На підставі аналізу досліджень, що визначають взаємозв’язок спілкування  з розвитком  особистості  (О.Леонтьєв,  Б.Ломов,  Л.Виготський,  І.Зимня) вчена  зазначає, що фасилітація педагогічного  спілкування формує особистісний досвід суб’єктів навчального процесу, забезпечує розвиток особистісних функцій  самостворення і самоорганізації. Дотримання педагогом і студентами пріоритетних фасилітуючих принципів  створює атмосферу взаємної поваги та підтримки, що сприяє максимальній розкутості та самовираженню [16].

     Досліджуючи новітні педагогічні теорії, системи  та технології, С.Котова, С.Смирнов, Є.Шиянов зазначають, що в сучасному педагогічному  процесі фасилітація – це зміна  ефективності діяльності учня у взаємодії  з учителем або іншими учнями. Навіть пасивна присутність педагога в  класі активізує учнів, спрямовує  їхню діяльність у необхідне русло, стабілізує її без явних цілеспрямованих  дій педагога. Але феномен фасилітації виникає тільки в тому випадку, коли педагог буде авторитетним, референтним, визнаним [14].

     Заслуговує  на увагу наукова позиція І.Жижиної, яка в своєму дисертаційному дослідженні  обґрунтувала педагогічну фасилітацію  як необхідну якість сучасного вчителя [8].

     У вітчизняних наукових працях феномен  фасилітації розглядається здебільшого  з точки зору психології в аспекті  екофасилітативного підходу (П. Лушин) та у зв’язку зі здатністю психолога здійснювати фасилітаційний вплив на людину (Г. Балл, О. Кондрашихіна).

     Екопсихологічна фасилітація, за П. Лушиним, – це процес управління відкритою динамічною системою особистості з метою підтримки її в стані саморозвитку. Цей процес є продовженням уявлень роджеріанської фасилітації, але з істотними відмінностями у трактуванні форм управління: фасилітація має відношення до управління ситуацією розвитку наявного потенціалу особи; процес фасилітації  означає  сприяння процесу саморозвитку.

     Подальшого  розвитку розглянута думка дістала  в дослідженні М.Казанжи, яка визначила  особистісні характеристики фасилітатора та обґрунтувала наявність  у структурі  такої особистості певної властивості  – фасилятивності. На підставі аналізу  численної кількості досліджень (Г. Балл, М. Боуен, С. Братченко, О. Врублевська, Н. Каліна, О. Кондрашихіна,               П. Лушин, А. Маслоу, Р. Мей, В. Потапова, К. Роджерс, О. Саннікова,          Д. Фрейберг) вчена у дисертаційному дослідженні розглянула фасилятивність як специфічну властивість  особистості та встановила складність і багатоаспектність цього феномена [9].

     Однак варто зауважити, що фасилітація  здебільшого використовується вченими  для характеристики процесів і явищ як певна ознака, фактор чи умова, що впливає на міжособистісну взаємодію, – фасилітуюча взаємодія (О.Димова), фасилітуюче спілкування (О. Врублевська, В. Суміна), фасилітаційний вплив (Г. Балл, О. Кондрашихіна).  У всіх випадках саме фасилітаційність надає цим явищам певної специфіки, що виявляється  в інтенсифікації, покращенні, прискоренні, внесенні позитивних змін у перебіг зазначених досліджуваних феноменів.

     Досліджуючи процес підготовки майбутніх учителів до професійної діяльності, З. Курлянд приділяє увагу необхідності формування у майбутнього вчителя образу гарного іншого. В основі цього, на думку вченого, повинні бути повага до особистості, усвідомлення її неповторності, гуманістичне і толерантне ставлення до дітей, оптимістичний погляд на можливості їхнього позитивного зростання [11]. Це твердження має принципове значення для нашого дослідження, оскільки саме повага до особистості дитини, усвідомлення її неповторності,  безумовно позитивне ставлення до учня і позитивний вплив на його особистісне зростання є характерною особливістю роботи вчителя-фасилітатора.

     Як  бачимо, більшість науковців схиляється до думки, що педагогічна фасилітація  – це якість особистості вчителя, від якої залежить продуктивність його професійної діяльності. Але всі  без винятку вчені погоджуються, що педагогічна фасилітація обов’язково  пов’язана із діяльністю вчителя, спрямованою  на досягнення певної мети.

     На  нашу думку,  спільним серед усіх цих досліджень є той факт, що здатність вчителя забезпечити  процес фасилітації дає змогу  досягти такої взаємодії з  учнем, що сприятиме підтримці в  дитині прагнення до самовдосконалення, самореалізації, саморозвитку, усвідомленню нею себе як самоцінності, її налаштованню на особистісне зростання та розвиток здібностей. Варто, вважаємо, також  звернути увагу на те, що ця взаємодія  носить виключно гуманістичний, діалогічний, суб’єкт-суб’єктний характер відносин. Здатність вчителя забезпечити  таку взаємодію з учнем, позитивно  впливати, активізувати, стимулювати  процес навчання та виховання проявляється в його професійній діяльності.

     Не  заперечуючи думки інших авторів, дослідження яких стали базовими для нашої роботи, педагогічну  фасилітацію визначаємо як специфічний  вид педагогічної діяльності вчителя, яка має за мету допомагати дитині в усвідомленні себе як самоцінності, підтримувати її прагнення до саморозвитку, самореалізації, самовдосконалення, сприяти  її особистісному зростанню, розкриттю  здібностей, пізнавальних можливостей, актуалізовувати ціннісне ставлення  до людей, природи, національної культури на основі організації допомагаючого, гуманістичного, діалогічного, суб’єкт-суб’єктного спілкування, атмосфери безумовного прийняття, розуміння та довіри.

     Як  вже зазначалося раніше, успішність здійснення вчителем педагогічної фасилітації  залежить від його індивідуальних особистісних якостей як суб’єкта діяльності. Розглянемо ті властивості та якості особистості  вчителя, його  індивідуальні  суб’єктні  особливості, що безпосередньо, на наш  погляд, впливають на його здатність  до педагогічної фасилітації.

     Згідно  дослідження М.Казанжи, феномен «фасилятивність» є сукупністю емоційних, когнітивних, поведінкових та вольових утворень, що поєднуються в інтегральну властивість, яка виявляється у здатності  допомагати іншій людині, сприяючи її розвитку. Встановлено, що особи, яким притаманна така властивість, як фасилятивність, мають високий рівень емпатії, для  них характерна спрямованість до розуміння іншої людини, виражена соціальна інтуїція, легкість входження  в соціальні контакти, яскрава  експресивність, високий загальний  рівень комунікативної креативності. Їм властиві також домінантність, сумлінність, безтурботність, сміливість, емоційна стабільність [9].

     Педагогічна фасилітація передбачає налаштованість особистості на допомогу іншим, прагнення  відчути емоційний стан тих, хто  оточує, співчувати і співпереживати їм, сприймати їхні переживання як власні. У зв’язку із зазначеним натепер широко використовується поняття  «емпатійність особистості», що є  інтегральною, професійно значущою якістю особистості  педагога, яка поєднує  такі особистісні якості, як чутливість, доброзичливість, чуйність, емоційну гнучкість.

     Емпатійність, на думку С. Максимець, – це якість особистості вчителя, що відображає взаємозв’язок свідомості та поведінки, емоцій та настрою, які проявляються  у професійній діяльності, спілкуванні, і закріплені в рисах характеру педагогу. Тому робимо висновок про багатогранність феноменології емпатії, яка включає відповідні особистісні характеристики, емоційні та вольові якості, потреби, звички, здібності, знання і вміння, які відтворюють професійно-моральний образ особистості сучасного вчителя, його ставлення до педагогічної діяльності.

     Окрім фасилятивності та емпатійності як характеристик  особистості, для нашого дослідження  велике значення  має питання  педагогічної спрямованості вчителя. Як зазначають І. Ісаєв, А. Міщенко, В. Сластьонін, Є.Шиянов, у структурі особистості вчителя особлива роль належить професійно-педагогічній спрямованості. Саме вона є каркасом, на якому компонуються основні професійно значущі якості особистості педагога [9].

     З.Курлянд  зауважує, що професійно-педагогічна  спрямованість виявляється  у  прагненні пізнати дитину, зрозуміти  її, навчити. Для цієї спрямованості  характерна усвідомлена та емоційно виражена орієнтація особистості на педагогічну діяльність [11].

     Досліджуючи проблему професійної компетентності майбутніх учителів, В.Баркасі зауважує, що у структурі цієї якості дуже важливим є аутопсихологічний компонент, тобто готовність і здатність  особистості до цілеспрямованої  роботи, що веде до змін властивостей особистості, її поведінки, діяльності, та ставлення  до  прогресивного особистісно-професійного розвитку. Педагогічна самосвідомість, що є складовою розглядуваної  якості педагога, – це механізм, що виконує активну функцію саморегуляції. Лише усвідомивши себе в ролі вчителя, вихователя,  людина відкриває для  себе можливості активного професійного саморозвитку, чому сприяє мотивація  досягнення компетентності – прагнення  людини досягти значних результатів, успіхів у діяльності.