Самооцінка та самосвідомість дошкільника

     ВСТУП

     Актуальність  дослідження - зумовлена тим, що  перед  сучасною  освітою  на  тлі  корінних змін,  що  відбуваються  в  глобалізованому суспільстві,  дедалі нагальніше постає  завдання відійти  від  стереотипів  в  освітньо-виховному процесі,  у  стосунках  учня  та  вчителя, громадянина й нації, держави й світу. Сьогодні освіта  й  культура  набувають  чітко  вираженого стратегічного  значення:  вони  повинні підготувати молоду людину до життя в новому світі, де провідними цінностями виступатимуть любов до свого народу, повага та толерантність, гуманістичне  ставлення  до  кожної  людини  [1, С.15].

        Соціальна потреба в педагогах - професіоналах підсилила інтерес учених до вивчення структури й закономірностей розвитку професійної свідомості педагога, професійно значимих якостей особистості вчителі. Крім цього для професійного росту необхідна орієнтація вчителів на самоосвіту, саморозвиток. Педагог повинен мати цілий комплекс якостей, без яких фасилітативний підхід між педагогом та учнями стане практично неможливим.

     Однак при всьому різноманітті аспектів вивчення професіоналізму педагога недостатньо  дослідженим залишається один із ключових елементів, що є необхідною умовою становлення професіонала, - розвиток педагогічної фасилітації.

     Соціальна потреба в педагогах-професіоналах  підсилила інтерес учених до вивчення структури й закономірностей  розвитку професійної свідомості педагога (Е.М. Бобрів, СВ. Васильковська, В.Н. Козиєв, Л.М. Митіна, В.П. Саврасов і ін.), професійно значимих якостей особистості вчителі (Ф.Н. Гоноболин, Э.А. Гришин, Н.В. Кузьміна, А.А. Реан, Л.А. Регуш, В.А. Сластьонін, А.И. Щербаков та ін.) [8, С.143].

     Посилення світоглядної, смислотворчої, розвивальної функції післядипломної педагогічної освіти є основою фасилітативної підготовки педагогічних працівників.   Фасилітація як нова функція має бути пов'язана з допомогою педагогічним працівникам   у саморозвитку та самореалізації.

     Аналізуючи  теоретичні джерела й роботи, присвячені проблемам професійного становлення  педагогів, ми виявили наступне протиріччя: значимість якості педагогічної фасилітації  в професійній діяльності підкреслюється в дослідженнях з педагогіки й  психології, але його вивчення вимагає  конкретизації, насамперед теоретичного обґрунтування ролі педагогічної фасилиітації в діяльності вчителя, визначення психотехнологій  професійного розвитку педагога, заснованих на актуалізації певних механізмів професійної  діяльності. З урахуванням даного протиріччя була обрана тема дисертаційного дослідження, що розкриває проблему розвитку педагогічної фасилітації.

     Об'єктом -  педагогічна фасилітація.

     Предмет дослідження - фасилітативний підхід до підготовки викладача психології: сутність, диагностика.

1. Аналіз  літератури за проблемою  дослідження

     фасилітативного підходу зарубіжних та вітчизняних вчених 

     Переорієнтація  системи шкільної освіти на особистісно-зорієнтовану модель педагогічної взаємодії вимагає  глибокого переосмислення сутності   фасилітації у психолого-педагогічному  сенсі. Цим пояснюється значне підвищення інтересу науковців до дослідження  цього явища.

     Слово «фасилітація» в англійській  мові зустрічається нечасто і  майже винятково в психологічному контексті - як похідне від дієслова facilitate - полегшувати, допомагати, сприяти. Не вміючи або не бажаючи підібрати  російський еквівалент, наші психологи  в черговий раз запозичили термін-«кальку». «Короткий психологічний словник» роз'ясняє це поняття так: «підвищення  швидкості або продуктивності діяльності індивіда внаслідок актуалізації в  його свідомості образа іншої людини (або групи людей), що виступає як суперник або спостерігача за діями  даного індивіда». Про Зайонця в  словнику ні слова, хоча саме він увів дане поняття в науковий побут  і намітив перспективи дослідження  цього явища.

     Розробку  концепції педагогічної фасилiтацiї  почав в 50- х рр.  XX в. 

     К. Роджерс разом з іншими представниками гуманістичної психології. Він приводив у приклад австралійських аборигенів. Ця група людей протягом  більше чим 20 тис. років виживала в непридатній  для життя середовищу, у якій сучасна  людина загинула б за кілька днів. Секретом аборигенів було навчання. Молодь засвоювала знання про те, як знайти воду, вистежити  дичину, убити кенгуру, знайти шлях через пустелю. Ці відомості передавалися як непорушна традиція, ніяке новаторство  не схвалювалося. Навчання забезпечувало  молоде покоління засобами виживання  у ворожих і практично незмінних  обставинах [6, С.300].

     Питання, пов'язані із психологічними особливостями  розвитку педагога, привертали увагу  дослідників на різних етапах розвитку філософської, психологічної, педагогічної думки. В утворенні учнів надається велике значення такому факторові, як особистість учителі, тому пояснимо підвищений інтерес до психологічній тридцятилітньому педагогічної праці. Зміна педагогічної парадигми створює умови для переорієнтації професійної свідомості вчителі на визнання пріоритетною підставою діяльності здатності поважати особистість учня, його право на ціннісне самовизначення.

     У педагогічному середовищі недостатньо  вчителів, здатних з позицій гуманізму  вирішувати найбільш важкі питання  в умовах складної сучасної ситуації - ситуації волі, а виходить, відповідальності, породжуваною демократією.

     Педагогічна фасилітація навчальної діяльності є діяльність педагога, що спрямована на підвищення продуктивності навчальної діяльності дитини в ситуації утруднення на засадах створення допоміжних відносин, підтримки і допомоги на підставах гуманного ставлення до дитини. (12, С.4)

     Згодом  явище фасилітації стало об’єктом досліджень таких відомих науковців, як Ф. Олпорт, В. Меде, В. Бехтєрєв, М. Ланге  та ін. Зокрема, ними було експериментально виявлено залежність фасилітації від  статі, віку, статусу індивіда та його ставлення до присутніх. Під час  проведення експериментальної роботи було також виокремлено ще одне явище  – соціальну інгібіцію (від лат. unhubeo – стримую, подавляю), яке за своєю сутністю є протилежним фасилітації. Воно виявляється в тому, що в деяких випадках присутність інших людей, які не втручаються в дії індивіда, призводить до погіршення результатів його діяльності [9, С.165].

     Рівень  розвитку педагогічної фасилітації  залежить від індивідуально-типологічних особливостей суб'єкта професійної  діяльності (підлога, вік) і соціальних факторів життєдіяльності педагога (педагогічний стаж).

     Соціально-психологічний  феномен, що полягає в підвищенні продуктивності діяльності, її швидкості  і якості, коли вона відбувається або  просто в присутності інших людей, або в ситуації змагання.

     При цьому фасилітаційну взаємодію  ми розглядаємо як взаємодію, в результаті якої формується і зміцнюється суб'єктна позиція учня, відбувається його особистісне зростання, розкріпачуються внутрішні резерви психічного розвитку. Принциповим стосовно професійних функцій учителя є те, що сутнісним пріоритетом фасилітацшної взаємодії є сприяння самостійному особистісному розвитку дитини, а не цілеспрямовані дії з формування певних новоутворень [25, с.20].

     З метою найбільш повного обґрунтування  актуальності й визначення ступеня  вивченості даної проблеми ми звернулися до аналізу філософських, психологічних  і педагогічних робіт різного  років і напрямків. Наше розуміння  терміна "фасилітація" обумовлено звертанням до праць К. Роджерса, у  яких дане поняття вперше вводиться  й обґрунтовується, а також до розкриття ідеї соціальної фасилітації  в працях Д. Майерса. нововведення [23, С.26-27].

     Педагогічна система, яка є складовою соціосистеми являє собою сукупність взаємозалежних і взаємодіючих між собою компонентів, які утворюють цілісність, єдність. При цьому властивості педагогічної системи не є просто сумою властивостей окремих компонентів [18, 220]. Така педагогічна система може бути моделлю, яка відтворює цілісність об'єкта нашого дослідження, його структуру, процес функціонування. Сама ж .модель презентує зв'язки і можливості, вона орієнтована на оптимальні шляхи вирішення завдань, дозволяє здійснювати моніторинг динаміки якісного процесу формування фасилітативної компетентності.

     У цій моделі спеціальна програма складена з блоків підготовки, що реалізовується впродовж професійної підготовки фахівця з формування його компетенцій. А у зв'язку із тим, що допрофесійна підготовка починається ще в старших класах загальноосвітньої школи, то уявна модель є багато-етапною та багаторівневою за своїми формами. Подана експериментальна модель спрямована на подолання протиріч, котрі є вадами системи професійної підготовки студента як фахівця-гуманітарія у вищій школі. Тому при моделюванні системи формування фасилітативної компетентності студентів-гуманітаріїв у базові положення ми заклали як необхідне — створення умов подолання протиріч на шляху формування фасилітативної компетентності студентів-гуманітаріїв за умови групової діяльності та індивідуальної форми опанування інноваційних технологій кожним педагогом, слідуючи циклам розвитку.

     Осмислити педагогічну значимість фасилітуючего  спілкування як надихаючого спілкування  в аспекті філософської антропології нам дозволили роботи Б.П. Битинаса, Э. Вайнштейна, И.Г. Фихте, П.А. Флоренского  й ін. Психолого-педагогічні основи для такого розуміння сутності фасилитирующего  спілкування нами знайдені у вітчизняній  гуманітарній і західній гуманістичній  психології в працях А. Адлера, Л.И. Воробйовій, А. Маслоу, К. Роджерса, та інших; у педагогічних ідеях  виховання... як що гармонійно впливає на розум, серце й руку й зухвале прагнення до досконалості й удосконалювання людських сил" (Г. Песталоцци);  "вільного виховання" як сприяння саморозвитку й формуванню творчої особистості - індивідуальності" (К.Н. Вентцель); "морального утворення" як "скасування примуса" (С.И. Гессен); "педагогічного процесу як удосконалення  особистості" (П.Ф. Каптєрєв) [8, С.89].

     Взаємозв'язок фасилітуючего спілкування і  розвиненості достоїнства особистості  спілкуючегося обґрунтована нами за допомогою ідей про обумовленість  процесу розвитку людини проявом  поваги до нього й самоповагою, вірою  в себе, розвиненістю внутрішньої  культури.

     Звертання до робіт в області філософської антропології й психології людини дозволило  обґрунтувати наші підходи до розуміння  спілкування як універсальної реальності, у якій зароджуються і існують  протягом всього життя психічні процеси  й поводження людини.

     Виходячи  з формулювання предмета дослідження  було важливо розглянути і обґрунтувати наші підходи до розуміння структури  й змісту поняття "здатності педагога", а також до процесу їхнього  розвитку.

     Розуміння процесу розвитку здатностей як детермінованого  особливостями вмінь, характером мотиваційних механізмів розглядається в роботах  Н.А. Амінова, Б.Г. Ананьєва, Н.В. Кузьміній, С.Л. Рубінштейна, та ін. У ряді публікацій осмислюється процес розвитку здатностей на основі принципу саморозвитку, що дозволяє розглядати його не як просте нагромадження  інформації, а як процес, опосередкований  проявами творчого застосування цих  знань, новаторською позицією самої  людини відносно знань, які він привласнює, самостійністю й усвідомленістю їхнього одержання й використання. Цієї ж тенденції були відзначені нами в традиції вітчизняної філософії  розглядати процес розвитку особистості[23, С.54].

     Наше  розуміння розвитку здатності педагога до фасилітуючего спілкування доповнюється осмисленням його як самодобудовування  на основі інтуїції і духовної творчості, розроблене в традиціях синергетики, що розкриває духовне самотворення як внутрішній пошук.

     Упровадження  особистісно-зорієнтованої парадигми  освіти в сучасній школі передбачає, що кожний педагог має усвідомити сутність педагогічної фасилітації  й необхідність її забезпечення під  час навчально-педагогічної взаємодії  з дітьми. Адже тільки вчитель-фасилітатор  здатний створити під час педагогічної взаємодії такі умови, які спонукатимуть  школярів на продуктивне самовдосконалення, активне відпрацювання цінностей  і сенсів власної життєдіяльності. 

     Сучасні дослідники в області педагогіки визнають, що потенціал виховання  залежить від глибинних шарів, особливостей спілкування, взаємодії педагога й  вихованця.

2. Сутність  і структура педагогічної фасилітації викладача

     Потреба в педагогічній підтримці і педагогічній фасилітації як самостійних напрямках освіти виникає в освітній практиці там і тоді, де і коли навчання і виховання стають індивідуальними, творчими й авторськими, що закладається в сучасних моделях освітніх практик. (12, С.4)