Розвиток творчого мислення молодших школярів на уроках я і Україна

ВСТУП 

     Державним стандартом початкової загальної освіти передбачається одне з найголовніших завдань школи - всебічний розвиток та виховання особистості через формування в учнів бажання і вміння вчитися, повноцінних мовленнєвих, читацьких, обчислювальних умінь і навичок відповідно до пізнавальних можливостей дітей молодшого шкільного віку [14, с. 95].

     Розв'язуючи дане завдання, кожен учитель початкової школи намагається створити такі умови, за яких стало б можливим розвивати  пізнавальні можливості і здібності  кожної дитини. Розкриттю розумових  особливостей кожного учня у початковій школі сприяє формування у них прийомів мислення. Адже від них значною мірою залежить успішність засвоєння навчального матеріалу, темп оволодіння ним, міцність збереження та рівень осмислення знань.

     Проблемі  розвитку мислення молодших школярів присвячені дослідження психологів М. Блонського, Д. Богоявленського, Л. Божович, П.Гальперіна, В. Давидова, О. Скрипченко та педагогів Г. Кагальняк, М. Куб'юк, Г. Овчіннікової,   Л. Румянцевої та ін [6, 10, 13 ].

     Як  свідчать дослідження Т. Байбари, О. Біди, Ф. Кисельова, Н. Коваль,        В. Пакулової та інших вчених значні можливості для розвитку мислення учнів початкових класів містяться в уроках « Я і Україна».

     Навчальний  матеріал даного курсу ставить дітей  перед необхідністю виділяти суттєві  ознаки, притаманні як одному явищу, так  і їх сукупності, формулювати необхідні  висновки. Істотні властивості предмета проявляються через включення його у зв'язки з іншими предметами і порівняння їх. Таке включення С. Рубінштейн розглядав як основний спосіб мислення, формування якого дає змогу пізнавати предмет у його взаємозв'язку з іншими об'єктами    [28, с. 215].

     Вивчення  проблеми шкільної практики навчання учнів з «Я і Україна» засвідчило необхідність удосконалення процесу формування мислення у молодших школярів.

     Актуальність  проблеми розвитку мислення молодших школярів у процесі навчання та значний  інтелектуальний потенціал уроків курсу «Я і Україна», зумовили вибір теми курсової роботи «Розвиток мислення молодших школярів на уроках курсу «Я і Україна».

     Об'єкт  дослідження – розвиток мислення молодших школярів.

     Предмет дослідження – система вправ з розвитку мислення.

     Метою курсової роботи є обґрунтування та експериментальна перевірка ефективності системи вправ щодо розвитку мислення молодших школярів.

     Ми  припускаємо, що розвиток мислення молодших школярів на уроках буде здійснюватися ефективніше за умови впровадження системи вправ, яка передбачає цілеспрямоване і систематичне використання пізнавальних завдань, спрямованих на формування логічних умінь; здійснення організації і постійного контролю за формуванням логічних умінь прямим способом.

     Для реалізації мети дослідження необхідно  розв'язати наступні завдання:

1. Вивчити стан розробки досліджуваної проблеми у психолого-педагогічній, методичній літературі.
2. Розробити систему вправ, яка сприятиме розвитку мислення на уроках «Я і Україна» у 3 класі та експериментально перевірити її ефективність.

     Під час написання курсової роботи були використані такі методи педагогічного дослідження:

     1) теоретичний аналіз психолого-педагогічної, методичної літератури, навчальної програми, підручника;

2) спостереження за навчально-виховним процесому у 3 класі, бесіди з вчителями;

3) експериментальний (констатувальний і формувальний) експеримент;

     Практичне значення курсової роботи полягає у розробці вправ, які спиятимуть розвитку мислення молодших школярів на уроках курсу «Я і Україна» у 3 класі.

     Експериментальна  база дослідження. Педагогічне дослідження проводилось на базі загальноосвітньої школи № 109. Дослідно-експериментальною роботою було охоплено 20 учнів третього класу.

     Курсова робота складається із вступу, двох розділів, списку використаної літератури, додатків.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ  І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ МИСЛЕННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ 

1.1 Сутність, види, форми  мислення

     Істотною  ознакою людини як розумної істоти є мислення, яке виникає у процесі  взаємодії людини з навколишнім  світом. Як наголошував французький філософ Ж. Сартр: «Мої думки - це я сам. Ось чому я не можу спинитись! Я існую, бо я думаю, а не думати я не можу» [9].

     Мислення  активізується у тих випадках, коли у людини виникають питання, на які не можна отримати відповідь шляхом сприйняття тих чи інших об'єктів, відтворення того, що вже відомо про них. Відправним моментом мислення є постановка запитань: "Що це?", "Чому так?", "Хто винен?", "Що робити?" [9, с. 143].

     Мислення – це "процес пошуку істотних ознак, властивостей предметів та явищ і зв'язків між ними, до того ж характеристик, спільних для однорідних явищ або предметів дійсності" [19, с. 13]. Воно є узагальненим відображенням дійсності. Виявлені найістотніші ознаки лежать в основі узагальнення, розкривають певну закономірність або тенденцію. Мислення – це психічний процес пошуків та відкриттів нового, істинного, глибинного внаслідок аналізу та синтезу навколишньої дійсності. У процесі мислення ми пізнаємо світ узагальнено та опосередковано (через слово). При цьому для нас важливе значення мають зв'язки між предметами та явищами.

     Мислення, підкреслює О. Савченко, – це опосередковане та узагальнене пізнання людиною предметів і явищ об'єктивної дійсності в їх суттєвих зв'язках і відношеннях [19, с. 404].

     Мислення  має цілеспрямований характер [28, с. 96], оскільки, як правило, актуалізується і спрямовується сутністю та значущістю для суб'єкта проблеми.

     Людське мислення у будь-якій формі нерозривно пов'язане з мовою та мовленням. Воно існує в матеріальній, словесній оболонці, що є однією з принципових відмінностей психіки людей та тварин. Будь-яка думка виникає та набуває свого розвитку у слові, а вдало дібране слово вдосконалює, уточнює думку. Л. Виготський зазначав, що слово не лише називає предмет, тобто є його ярликом, але і завжди характеризує цей предмет чи явище, тобто є одночасно актом мовлення і мислення [28].

     Отже, мислення – це соціально зумовлений, пов'язаний з мовленням психічний процес самостійного відображення істотно нового, тобто процес узагальненого та опосередкованого відображення дійсності в ході її аналізу та синтезу, що виникає на основі практичної діяльності з чуттєвого пізнання та здатний виходити далеко за його межі.

     Акт мислення – єдність знань, досвіду, інтелектуальних дій та власного ставлення до певної діяльності. На основі наявної інформації, здібностей, навичок і звичок людина асоціює, тобто встановлює зв'язки між предметами.

     Асоціації допомагають їй проникнути у глибину природних явищ, знайти подібні якості предметів, завдяки чому розкривається їх суть, особливості:

     Мислення  здійснюється через аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, абстрагування, конкретизацію, тобто через мисленнєві операції, спираючись на знання і дістає вираження у слові. Воно дає можливість вийти за межі безпосереднього досвіду. Кожна мисленнєва операція виконує певні функції. Основою процесу мислення завжди є аналіз і синтез [10].

     Аналіз – це уявне відокремлення властивостей від об'єкта, виділення окремих його частин, елементів тощо. Це перший етап вивчення будь-якого явища. Наприклад, вивчаючи текст, ми поділяємо його на епізоди сюжету, фрагменти композиції і на менші сегменти (речення, слова, склади, фонеми); шукаємо різноманітні конструктивні зв'язки між ними, зовнішні відмінності та внутрішню єдність. Пізніше всі ці компоненти поєднуються між собою [10, c.86].

     Поєднання окремих компонентів об'єкта в  єдине ціле називається синтезом. Він може відбуватись на різних рівнях у діяльності людини, починаючи від простого механічного сполучення частин цілого до створення наукової теорії на основі узагальнення окремих фактів і матеріалів досліджень. Може здійснюватися як на основі сприймання, так і на основі спогадів та уявлень. Будучи протилежними за своєю суттю, операції аналізу та синтезу, тісно пов'язані між собою. Без аналізу немає синтезу, і навпаки. Вони беруть участь у кожному процесі мислення. Нерозривна єдність аналізу і синтезу реалізується в пізнавальному процесі порівняння.

     Порівняння – уявне зіставлення двох або кількох об'єктів з метою виявлення спільних чи відмінних ознак. Це елементарний процес, з якого починається пізнання. К.Ушинський вважав, що порівняння є основою будь-якого розуміння та мислення, все в світі ми пізнаємо лише через порівняння: «Якщо б ми знайшли предмет, який не мали з чим порівняти, то ми не могли б про нього нічого сказати«. Порівнюючи предмети чи явища, ми виділяємо найбільш спільні їхні ознаки і на цій основі здійснюємо узагальнення [19, c.88].

     Узагальнення – уявне згрупування предметів за загальними та істотними ознаками. Наприклад, за загальними ознаками об'єднуємо в одну групу вишню, гвоздику, кров, сире м'ясо - за кольором, але це не істотна ознака. За істотними ознаками (за призначенням) об'єднуємо стіл, стілець, шафу, крісло - це меблі. Узагальнюючи предмети за їх властивостями, ми змушені абстрагувати властивості від предметів [9, c.89].

     Абстрагування – уявне відокремлення істотних властивостей від неістотних та від предмета в цілому, визначення спільної ознаки, що характеризує певний клас предметів. Суть абстрагування як операції мислення полягає в тому, що сприймаючи певний предмет і виокремлюючи в ньому певну частину, розглядаємо виділену частину чи властивість незалежно від інших складових даного предмета. Ми абстрагуємось від інших ознак інформації, часто оперуємо такими абстрактними поняттями, як «число», «матерія», «сила», «величина», «колір» тощо. Однак при якісній характеристиці об'єктів ми переходимо від абстрактного до конкретного, тобто здійснюємо конкретизацію (п'ять яблук, червона квітка, високий юнак тощо) [18, c.92].

     Конкретизація – процес протилежний абстракції. У конкретних уявленнях ми не намагаємося виокремити різні ознаки чи властивості предмета, а, навпаки, намагаємось уявити ці предмети у всій їх різноманітності властивостей і ознак та взаємозв'язків [18, c.93].

     Операція  класифікації в результаті пошуку істотних і спільних ознак, елементів, зв'язків для певної групи об'єктів створює основи для розподілу об'єктів на групи, класи. Систематизація спрямована на виділення істотних і загальних ознак та подальше об'єднання за ними груп або класів об'єктів.

     Розрізняють різні форми мислення:

     Поняття – форма мислення, що відображає істотні властивості, зв'язки, виражені словом чи групою слів. Поняття є загальні та часткові, конкретні та абстрактні, емпіричні й теоретичні [18, c.112].

     Емпіричні поняття формуються на основі порівняння; теоретичні - на основі встановлення об'єктивних зв'язків між загальним та індивідуальним. Формування кожного нового поняття  вимагає перевірки, уточнення, аналізу  з метою встановлення його істинності.

     У понятті загальне й спеціальне призначення  предмета виражені в одному слові. Це не конкретний образ, на відміну від  сприймання, а узагальнення, де в  одному слові відображаються наші знання про предмет чи цілу групу предметів (наприклад, «книга«, «суспільство», «Всесвіт»).

     Судження  – форма мислення, яка відображає зв'язки між предметами та явищами, ствердження чи заперечення чогось [31, c. 128].

     У психології прийнято розрізняти види мислення:

     Конкретно-дійове, або наочно-дійове мислення. Грунтується на безпосередньому сприйнятті предметів. Цей вид мислення є основним у ранньому віці. Дитина мислить в процесі діяльності, взаємодіючи з предметами. Конкретно-дійове мислення не супроводжується мовленням (дитина складає башточку, не пояснюючи своїх дій, не називаючи їх) [31, c.136].

     Наочно-образне  мислення наявне під час сприймання людиною навколишньої дійсності. В елементарній формі наочно-образне мислення властиве дошкільнятам. У них ще зберігається зв'язок мислення з діяльністю, однак не завжди виникає потреба у маніпулюванні предметами, але завжди є необхідність в уявленні об'єкта, предмета. Дошкільнята мислять наочними образами і ще не володіють поняттями у повному розумінні цього слова. Цей вид мислення іноді називають логічно-знаковим, тобто таким, у якому спираються на уявлення та образи. Спонукуючи до створення образів на основі прочитаного, сприйнятих об'єктів, до схематичного та символічного зображення об'єктів пізнання, вчитель розвиває образне мислення у школярів.