Розвиток мовлення дітей другого року життя

Міністерство  освіти і науки,молоді та спорту України

Рівненський державний гуманітарний університет

Кафедра педагогіки та психології (дошкільної) 
 
 
 
 
 
 

”Розвиток мовлення дітей другого року життя” 
 
 
 
 
 

                                                                       

                                                                          Курсова робота

                                           з дитячої психології

                                           студентки групи ДЛ-21

                                           спеціальності ”Дошкільна освіта”                                                                                                   

                                           педагогічного факультету

                                           Мокрик Лілії Федорівни 

                                           Науковий керівник:

                                           доц. Маліновська  Наталія Василівна 
 
 
 
 
 

Рівне-2011

ЗМІСТ 

ВСТУП………………………………………………………………………………..3 

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ПРОБЛЕМИ ДОСЛІДЖЕННЯ

     1.1.Загальне поняття про мовлення……………………………………………..5

     1.2.Фізіологічні  основи мовлення……………………………………………….8

     1.3.Характеристика  мовлення дітей другого року  життя…………………….13

РОЗДІЛ ІІ. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ВИВЧЕННЯ ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ МОВЛЕННЯ ДІТЕЙ ДРУГОГО РОКУ ЖИТТЯ

     2.1.Діагностика  рівня розвитку мовлення дітей  другого року життя………..20

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………...26

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………………..…….30

ДОДАТКИ………………………………………………………..…………………31 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    ВСТУП

  Мовлення є свідченням мовної культури людини, її розумового й особистісного розвитку. Воно посідає важливе місце у  психологічних механізмах різних видів і форм мовлення, процесу становлення і розвитку мовлення у дітей, психологічних основ педагогічного керівництва цим процесом ,привертає увагу багатьох психологів і повинно враховуватись у роботі вихователя.    

  З кожним роком життя встановлює все більш високі вимоги не тільки для дорослих, але й дітям: невпинно зростає обсяг знань, які потрібно їм засвоїти. Для того, щоб допомогти дітям впоратися з складними завданнями, що на них очікують, потрібно піклуватися про своєчасне і повноцінне формування у них мовлення. Це – основна умова успішного виховання та навчання.

  Важливим досягненням дитини є оволодіння нею слуханням мовлення, зокрема вказівок щодо її дій та розповідей дорослих. На другому році життя діти охоче слухають оповідання, казки, вірші, які вперше виводять їх за межі безпосереднього спілкування з дорослими, дають їм відомості про те, чого вони ще не бачили. Це збагачує дітей пізнавальною інформацією, знайомить їх з моральними ситуаціями й оцінками, що сприяють початковому моральному вихованню. 
   Наприкінці другого року життя удосконалюється граматична структура мовлення дитини: з´являються складніші речення, морфологічні елементи множини, теперішній і минулий час дієслів, родовий, давальний, знахідний відмінки. 
   Мовні надбання дітей стимулюють позитивні зрушення у їх психічному розвитку, позначаються на всіх психічних процесах (відчуттях, сприйманні, мисленні, пам´яті). Наприкінці раннього дитячого віку мовлення починає виконувати у житті дитини не тільки комунікативну функцію, а й деякі інші — планування дій, інструктування самої себе. Воно виявляє себе і як засіб усвідомлення власних можливостей, саморегуляції поведінки, певної її самостійності. Недоліки в розвитку мовлення позначаються на подальшій поведінці дитини: формуються неповноцінні взаємини між нею та іншими дітьми, дорослими. Це призводить до пасивності, нерішучості, безініціативності, несамостійності дитини. Важливу роль у розвитку дитини відіграють слова-оцінки дорослих. Пов´язані з відповідним виразом обличчя, мімікою, жестами, ставленням до дитини чи ситуації, слова “добре”, “погано”, “гарно”, “соромно”, “можна”, “не можна” стають сильними стимулами для вияву її емоцій, підкріплення її дій. Можна помітити стійке ставлення до певних осіб (симпатія, антипатія, страх). 
       Проблеми психології мовленнєвої діяльності дітей раннього віку розглядали вчені: А.К.Маркова,Д.Б.Ельконін, С.Л.Рубінштейн.

    Актуальність проблеми  обумовила вибір теми дослідження: "Розвиток мовлення у дітей другого року життя".

  Мета роботи: вивчити психологічні особливості розвитку мовлення дітей другого року життя.

  Об’єкт дослідження: психічний розвиток дітей раннього віку. 
     Предмет: процес розвитку мовлення дітей другого року життя.

  Завдання дослідження:  
1.  Проаналізувати наукову літературу з питань розвитку мовлення дітей раннього віку. 
2.  Виявити особливості розвитку мовлення у дітей раннього віку.

3. Провести діагностику розвитку мовлення дітей другого року життя.

  Методи дослідження: теоретичні (вивчення аналізу та узагальнення наукової літератури);статистичні (кількісний та якісний аналіз експериментальних даних рівня розвитку мовлення дітей другого року життя; констатувальний експеримент. 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ  І. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ПРОБЛЕМИ ДОСЛІДЖЕННЯ

1.1.Загальне  поняття про мовлення.

     Проблема психологічних особливостей мовлення, його ролі у спілкуванні та формуванні  свідомості є важливим розділом психології. За допомогою мовлення люди обмінюються думками, передають свій настрій, почуття, досвід тощо. Але для того, щоб здійснити мовне повідомлення, необхідна наявність спільних, однакових засобів та правил передачі думок. Усе це забезпечується завдяки мові.

     Мова – це суспільно зумовлена система словесних знаків, котрі є засобом спілкування в даному суспільстві.

     Мовлення – процес використання людиною мови для спілкування з іншими людьми[12, с.195].

     Мова  та мовлення тісно взаємопов'язані  й являють собою єдине ціле. Отже, мовлення виступає як психологічна діяльність, що виявляється у спілкуванні людей за допомогою мови. Останнє — це суспільно-історичне явище, що зумовлене національними особливостями, на відміну від мовлення, яке є не що інше, як загальнолюдське явище і в кожному конкретному випадку чітко індивідуальне. Ця індивідуальність пояснюється різним рівнем володіння мовою (словниковим запасом, граматикою, фонетикою). Доросла людина має словниковий запас, яким користується активно (активний словник) і далеко більший словниковий запас, яким володіє пасивно (пасивний словник), тобто знає значення слів, але не вживає їх. Так, учені США в результаті досліджень установили, що серед 80 000 слів, якими люди користувалися під час телефонних розмов, виявилося лише 2240 основних словесних одиниць та 5000 різних інших слів. Натомість автори високохудожніх романів вживають близько 10 000 слів. Мовознавці вважають, що запас слів, значення яких людина знає, у 5-6 разів перевищує її активний словник. А в деяких мовах загальна кількість слів набагато більша — приблизно від 200 000 до 400 000. Звичайно, точну цифру назвати неможливо, оскільки словник у зв'язку з різноманітністю видів людської діяльності постійно змінюється й поповнюється новими словами та виразами[12, с.197].

     Зрозуміло, що словниковий запас у людей  неоднаковий, і тому та людина, у  розпорядженні якої більше слів, може висловлюватися точніше, слова вибирати виразніші, описує події барвистіше, ніж та, у якої бідний словник.

     Індивідуальність  мовлення проявляється і в будові її вимови. Одна людина вимовляє звуки чітко, ясно, голосно, друга — тихо, невиразно, третя —  розмовляє швидко, збуджено, а інша — повільно, не поспішаючи, а дехто має певні вади у вимові (заїкання, шепелявість, „гаркавлення" та ін.).

     Іншою важливою проблемою є зв'язок між  мовленням та мисленням. Російський учений Л.М.Соколов стверджує, що під  час мислення людина виголошує внутрішній монолог. Він пише: „Мислення у  будьякому випадку пов'язане з  мовленням. Щоправда, під час окремих  моментів чи етапів розв'язання завдань (особливо візуальних) мовні рухові імпульси можуть бути обмеженими. Однак це не означає, що в даному випадку ми маємо справу з безмовним мисленням.

     Тісно пов'язане мовлення з почуттями, адже за допомогою слів людина виражає свої почуття, емоційні стани. Отже, слово, друга сигнальна система, виступає регулятором "процесів уяви, пам'яті, вольових зусиль, усієї поведінки людини"[27,с.12].

     Але, як справедливо зазначав російський психолог О.Р.Лурія, варто також розглянути питання, чи дійсно мова (та пов'язані з нею форми свідомої діяльності) є для людини специфічним продуктом суспільної історії? Чи не існують мови у тварин, і якщо якісь аналоги „мови" можна спостерігати у тваринному , то чим вони дійсно відрізняються від мови людини?

     Початок серії робіт цього напряму покладено дослідником П.Фрешем, пізніше це було доповнено дослідженнями К.Гарднера , В.Примака та ін., що викликало цікаву дискусію серед учених.

          Так ,наприклад, коли вожак зграї журавлів починає подавати звуковий сигнал, уся зграя тривожно знімається з місця і летить за ним. Олень-вожак, який відчує небезпеку, також подає певні звукові сигнали, і весь табун іде за ним, почувши це. Навіть бджоли мають своєрідну "мову", яка виявляється у так званому "танку" бджіл. Бджола, яка повернулася зі взяткою, передає іншим звідки вона прилетіла, чи далеко брала нектар та куди треба летіти. Усе це вона виражає у "танку", фігурах, які здійснює у повітрі й цим самим показує напрямок та дальність польоту (за Фрішем).

     Вагоме місце посідають дослідження, присвячені аналізу того, чи можна навчити мавпу говорити, тобто навчити її користуватися знаками. Для цього мавпу навчали, наприклад, що овал означає "груша", квадратик — "горіх", лінія — "дати", а крапка — "хочу". Після довготривалого навчання мавпи могли користуватися таким "словником", тільки не звуковим, а символічним, зоровим.

     Таким чином, питання про наявність  мови як уродженої форми поведінки у тварин стало актуальним та важливим. Але не можна не погодитися з відомим ученим О.Р.Лурією, який відзначав, що варто розуміти різницю між мовою людини та мовою тварин. При цьому, він стверджував, що під мовою ми розуміємо складну систему кодів, що означають предки, ознаки, дії або відношення, які несуть функцію кодування, передачі інформації та введення її в різні системи. Усі ці ознаки властиві лише людині. "Мова" тварин, не має цих ознак — квазімова. Якщо мова людини означає речі або дії, властиві, відношення й передає таким чином об'єктивну інформацію, переробляє її, то природна мова" "тварин не означає постійних речей, ознак, властивостей, відношень, а лише виражає стан або переживання тварини (як і у випадку з журавлем, оленем, який реагує на небезпеку підняттям вух, напруженням м'язів голови та втечею, криком, а решта тварин "заражаються" його станом).

     Таким чином, людина відрізняється від тварин наявністю мови як системи кодів, що означають предмети та їх відношення, за допомогою яких предмети вводяться у відомі системи або категорії, що сприяє формуванню мисленнєвої діяльності людини[18,с.45].

     1.2.Фізіологічні основи мовлення.

      Мовленнєва  діяльність являє собою, з одного боку, вимову звуків мови за допомогою м'язового апарату, а з іншого — сприймання почутих (звукових) та побачених (письмових) мовних сигналів. Геніальною думкою основоположника кібернетики Норберта Вінера було порівняти машинні механізми з біологічними системами і взяти за взірець "конструкції" природи. І справді, якщо порівняти органи мовлення з іншими кодуючими пристроями, наприклад, телеграфом, телетайпом та ін., та швидкостями, з якими вони працюють, то стане зрозуміло, яку прекрасну конструкцію мають органи мовлення. Наприклад, при середній швидкості цей кодуючий вихідний пристрій може передавати приблизно 600 різних звуків за хвилину, тобто приязно 30 000 звуків за годину. Спортивний коментатор, ведучи репортаж, вимовляє 50 000 звуків за годину. Периферійним органом звукового мовлення є голосовий апарат, який складається з трьох головних частин: 1) легень, 2)гортані,З)системи повітряних порожнин, розташованих над гортанню (глотка, носоглотка, рот, ніс).

     Голосовий апарат у цілому є духовим інструментом, що функціонує за принципом перетинкової язикової труби. Функцію коливальних перетинок у ньому виконують голосові зв'язки, розташовані у гортані одна проти одної подібно до губ. Із повітряного резервуара легень дихальні м'язи женуть повітря у гортань, другу частину голосового апарату. Натиск повітря з легень періодично викликає напруження голосових зв'язок, які потім знову відскакують, прикриваючи голосову щілину, що розширюється при їх напруженні. Таким чином, голосові зв'язки ритмічно переривають потік повітря, що йде від легень. Коливання голосових зв'язок, викликаючи періодичні коливання повітря, породжують звук голосу. Висота цього звука залежить від міри напруження зв'язок, їх внутрішньої гнучкості та довжини, що змінюється залежно від скорочення м'язів, розташованих попереду між щитовидним та персневим хрящем. На неї також впливає сила "вдування", оскільки від неї залежить напруга голосових зв'язок.