Проблема адаптації дітей дошкільного віку до умов ДНЗ

 

 

 

 

 

 

 

Проблема  адаптації дітей дошкільного віку до умов ДНЗ

 

 

 

 

 

Зміст

Вступ………………………………………………………………………….......	3
Розділ І. Загальна характеристика поняття «адаптація»  у науковому вимірі....	6
1.1. Дослідження  поняття «адаптація» у психолого-педагогічній літературі..	6
1.2. Психолого-педагогічна  сутність  адаптації дітей дошкільного  віку..........	10
1.3. Вікові особливості розвитку дітей раннього дошкільного віку..................	14
Розділ ІІ.  Дослідження умов успішної адаптації  дітей  у дитячих навчальних закладах..............................................................................	19
2.1. Загальні  педагогічні умови успішної адаптації  дитини  до умов дитячого садка...........................................................................................	19
2.2. Організація гнучкого режиму  та позитивної емоційної атмосфери в перші місяці перебування дітей у дошкільному  закладі...................................	23
2.3. Взаємодія  вихователів з батьками ― головна  умова  успішної  адаптації дитини у ДНЗ..........................................................................	26
Висновки………………………………………………………………………….	30
Список використаної літератури..................…………………………………...	33
Додаток 1..................................................................................................................	35
Додаток 2..................................................................................................................	37
Додаток 3.................................................................................................................	39

 

 

Вступ

Дошкільний  вік ― це період, коли в дитини формуються уявлення про навколишній світ, явища суспільного життя, взаємини між людьми. Вступаючи у життя, малюки мають засвоїти багато правил, які склалися в суспільстві. Й допомогти їм у цьому, безумовно, повинні вихователі та педагоги.

Відповідно до Статті 4 Закону України «Про дошкільну  освіту», дошкільна освіта є обов’язковою складовою системи безперервної освіти в Україні. Тому, у житті дитини настає час, коли їй час відвідувати дитячий садок. Насправді, коли це станеться, вирішують батьки. На наш погляд, четвертий рік життя є одним зі сприятливих періодів для початку відвідування дошкільного навчального закладу. Давайте розмірковувати разом.

По-перше, закінчився період раннього дитинства, в якому дитина активно росла та розвивалася (опанувала ходьбу, різноманітні дії з предметами, навчилася розуміти мову і активно говорити сама), їй потрібні були близькі люди, контакти з якими були провідними для її розвитку. За перші три роки малюк виріс, зміцнів, багато чому навчився.

Стосується це, перш за все, таких важливих навичок, як самообслуговування (малюк самостійно їсть, відвідує туалет, частково сам уміє одягатися та роздягатися, з допомогою дорослого підтримувати і наводити елементарний лад у особистих речах та іграшках), уміння самостійно грати та налагоджувати контакти з оточуючими. Крім того, дитина вже має досвід «розлучення» з мамою на деякий час. Для успішної адаптації дитини до умов дитячого садка це немало.

Із великої кількості матеріалу про розвиток дитини під час різних вікових періодів, яким користується сьогодні наука, відомо, що ранній дитячий вік (до трьох років) — це оптимальний час для розвитку деяких основних проявів психічного   розвитку   дитини:    процес ходіння, початкового оволодівання процесом мовлення, початкового емоційного уподобання та ін. Якщо дитина у ранньому віці з якихось причин не навчилась ходити або говорити, то виявляється, що пізніше їй набагато важче навчитися це робити, навчання триває довше і менш ефективно.

Загалом процес пристосування (адаптація) до дитячого садка проходить досить індивідуально. Одні діти легко і швидко звикають, не примушуючи батьків турбуватися та переживати. Інші, навпаки, звикають довго, хворобливо, а іноді й зовсім не можуть адаптуватися.

У психологічній літературі поняття адаптації розкривається  як сукупність особливостей біологічного виду, які забезпечують йому специфічний  спосіб життя в умовах певного  середовища. У дошкільній педагогіці цей термін тлумачиться як активне засвоєння прийнятих у суспільстві норм та оволодіння відповідними формами спілкування та діяльності.

Саме на дошкільний навчальний заклад покладається головне  завдання сім’ї щодо формування соціального  досвіду вихованців: з одного боку діти мають набути навичок та практичних умінь для соціальної адаптації, а з іншого ― навчитися вирізняти себе з-поміж інших, відстоювати свою індивідуальність, бути особистістю у групі однолітків.

Проблема адаптації  дитини дошкільного віку до нових  умов, удосконалення і розвиток її різнобічних комунікативних дій з іншими людьми та формування вміння спілкуватися — все це дуже важливі передумови міцного фізичного та психічного здоров'я й нормального розвитку особистості, що й становить актуальність нашого дослідження.

Об’єктом дослідження є адаптація дітей дошкільного віку в перші місяці перебування у дошкільному навчальному закладі.

Предмет дослідження – методика організації життя дітей при вступі у дошкільному навчальному закладі.

Мета дослідження — дослідити основні проблеми адаптації дітей дошкільного віку до умову дошкільного навчального закладу.

Для досягнення цієї мети необхідно  розв’язати наступні завдання:

1.  визначити психолого-педагогічну характеристику адаптації дітей дошкільного віку;
2.  з’ясувати роль  взаємодії батьків та вихователів у процесі адаптації дітей до нових умов життя;
3.  дослідити методику організації життя дітей при вступі у дошкільний навчальний заклад.

Методи дослідження. Основним під час роботи став описовий метод, метод роботи з джерелами, також у роботі широко застосовується матеріали передового педагогічного досвіду та поради психологів щодо успішної адаптації дитини в дошкільній установі.

Практична цінність дослідження визначається можливістю використання його результатів у вищій школі при вивченні методики дошкільного виховання,  соціальної педагогіки, а також допоможе вихователям,  педагогам та батькам практично застосувати методичні поради дослідження щодо правильної організації життя дитини, яка тільки переступила поріг дошкільного навчального закладу, допомоги їй швидко та успішно адаптуватися в новому соціальному оточенні.

 

Розділ І. Загальна характеристика поняття «адаптація»

у науковому  вимірі

1.1. Дослідження  поняття «адаптація» у психолого-педагогічній літературі

У сучасному суспільстві внаслідок багаторазового зростання динамічності життя, постійних і досить різких змін у різних сферах (політичній, економічній, матеріальній, геополітичній, освітній тощо) особливі вимоги висуваються до здатності людини бути адекватною цим змінам. Тобто, бути мобільною, гнучкою, динамічною. Це означає необхідність підвищення її адаптаційних можливостей.

У наш час  досить актуальним постає питання процесу  адаптації дитини до дошкільного  навчального закладу, оскільки актуалізується проблема формування у неї пристосованості до життя, від якої залежить уміння дитини адаптуватися до нових умов не тільки у ДНЗ але й у подальшому житті. Адаптація це активний процес який може призвести як до позитивних змін (адаптованості), так і негативних (дезадаптованості). Саме в цей період дитини найбільш потребує допомоги і підтримки з боку педагогів.

Розкриття особливостей адаптації дітей до ДНЗ вимагає  здійснення аналізу поняття «адаптація».

Процес адаптації  є одним із найбільш досліджуваних  наукових об’єктів. Це обумовлюється, перш за все, універсальністю цього явища, адже адаптаційні процеси об’єктивно обумовлені будь-якими динамічними змінами, що відбуваються у різноманітних системах.

У психолого-педагогічній літературі проблема адаптації вивчалась  на різних рівнях – від розкриття змісту поняття (Ю. Александровський, Ф. Березін, В. Казначеєв), до виявлення особливостей її прояву в різних видах діяльності (В. Мерлін, В. Рождественський, Я. Стреляу ) та чинників, які детермінують цей процес в тих чи інших умовах (О. Мороз, М. Раттер). [7, с.5] 

Психолого-педагогічні  аспекти адаптації дітей дошкільного віку до нових умов розглядалися в працях Л. Галігузової, Т. Жаровцевої, О. Кононко, С. Мещерякової, Л. Царегородцевої, та ін. Педагогічні умови забезпечення позитивної адаптації дошкільників простежуються в дослідженнях Н. Ватутіної, Р. Калініної, Т.Науменко. Адаптацію як проблему комплексної взаємодії медиків, педагогів, психологів і батьків досліджували А. Атанасова-Вукова, Л. Голубєва, Г. Гридньова, К. Грош, М. Зейдель, В. Манова-Томова та ін. [13, с.106].

Зміст, в якому  поняття адаптація вживається в  сучасній  науковій літературі, бере початок від латинського «adaptare»  – пристосувати, налагоджувати, влаштовувати.

Поняття адаптація, адаптованість, адаптивність виступають об’єктом наукового аналізу у фізіологічних, філософських, педагогічних, психологічних, медичних дослідженнях.

Психологічний аспект адаптації – пристосування  особистості до потреб суспільства, з урахуванням власних мотивів  інтересів.

Зміст адаптації розкривається  такими допоміжними термінами як:

а) адаптування  – власне процес адаптації;

б) адаптованість  – стан організму в результаті успішного здійснення цього процесу;

в) адаптивний цикл – сукупність процесів від початкового  стану організму і до кінцевого;

г) адаптивний ефект  – відмінності в стані організму  до початку і завершення процесу  адаптації;

д) адаптивна  ситуація – конкретний момент взаємодії  організму та середовища, що відображає необхідність адаптивних перебудов [10, с.10].

Складність  використання терміну «адаптація» значною мірою обумовлена тим, що в сучасній науці ним позначають і процес ( зміни, що відбуваються з людиною у нових життєвих умовах ) і результат цих змін.

Основні відмінності  в цих розуміннях обумовлені новими для пізнання багатьох психічних явищ ускладненнями і неможливістю чітко відокремити процесуальні аспекти психічного життя від результативних. Адже, психіка людини функціонує таким чином, що будь-який, навіть локальний результат в ході змін, що відбуваються, не відокремлюється від процесу, завдяки якому був досягнутий, а відразу ж включається в нього.

Таким чином, кожен  результат є проміжним, оскільки відбувається подальше функціонування явища. Для його дослідження, необхідно  виділити:

1)     від багатьох контекстів, що обумовлені постійними зв’язками. в які відповідне явище включене у психіці людини;

2)     від наступних змін – тих динамічних зв’язків, що виникають та змінюються у процесі розвитку поточних подій.

Ось чому при  статичному розгляді адаптація може бути представлена як послідовна зміна відносно стабільних періодів, коли досягається визначена рівновага між індивідом та середовищем. Ця рівновага фактично умовна, оскільки стан людини постійно змінюється під впливом безперервно діючих зовнішніх та внутрішніх факторів.

Л. Сварковська запропонувала концепцію системного розгляду процесу адаптації. В її основі лежить ідея про те, що загальна ефективність процесу адаптації людини суттєво  залежить від інтеграційних тенденцій особистості. Таким чином, загальний процес адаптації – це складне явище, яке має певну структуру, складається із багатьох відносно незалежних процесів. Кожен із них обслуговує певну систему відносин, які виникають у людини з відповідною системою, і в сукупності з ними та відповідними зв’язками складає певний структурний компонент [23, с.20].

На думку  автора, кожен структурний компонент процесу адаптації є в свою чергу системою, яка включає :

а) об’єктивне явище і його умови (так звані  зовнішні умови);

б) відносини, що виникають у людини, яка адаптується з відповідним явищем (ставлення, відносини, зв’язки);

в) індивідуальні  особливості самої людини, що відповідають чи не відповідають вимогам (внутрішні  умови або власні ресурси людини).

У відповідності  до цього виділяються такі основні  підсистеми :

І. Енергетична  підсистема – відображає ресурсні можливості організму, їх спроможність забезпечити функціонування основних систем організму в умовах підвищення енерговитрат. Мова йде про той фізіологічний механізм, що забезпечує пристосування людини як біологічної істоти, на рівні організму, до ускладнених умов діяльності.

Сам процес адаптації  відбувається як руйнування тих засобів  пристосування, що не відповідають новим  умовам, перш за все динамічним стереотипам.