Педагогічні основи навчання грамоті учнів молодшого шкільного віку

Тема. Звуки [д], [д']. Позначення їх буквою Д д (“де”)

Мета: навчити впізнавати звуки [д], [д'] в словах та позначати їх буквою д, читати слова з буквою д, чітко вимовляючи звук перед глухими приголосними та в кінці слова; розвивати фонематичний слух, порівнюючи вимову парних дзвінких і глухих приголосних [д] — [т], [д'] — [т']; розширити лексичний запас учнів з теми “Інформація і зв’язок”.

Підготовка до вивчення нового матеріалу.

Учитель просить учнів послухати скоромовки й почути новий звук, який є майже в кожному слові (можна прочитати їх двічі). Скоромовки

Добре дині уродили —

господарю догодили.

Одну диню, дві дині

дав господар господині.

— Диво дивне, а не дині! —

дивувалась господиня. О.Катрин

Дятел дітям збудував

дім в дуплі у дубі. О.Катрин

Звуковий аналіз та моделювання слів дати — дятел', диня — діти. Виділення звуків [д], [д']. Виділення злиття із звуком [д] або [д'] та приголосного звука в ньому із слів: видавати, виділяти, годувати, дарувати, дякувати, ділити (на яке питання відповідають ці слова?); дитинство, дозвілля, завдання, сніданок (на яке питання відповідають слова?); рідний, добрий, дужий, рудий (поставте питання до слів).

Спостереження за вимовою звуків [Д]> [Д'], місцем творення та артикуляцією: зуби розтулені, кінчик язика добре притиснутий до верхніх зубів біля піднебіння, з голосом вимовляємо звук [д], визначаємо його твердість і дзвінкість.

—А тепер приготуємося вимовляти звук [д], але вимовимо його без голосу. Який звук почули? /от/ Яка між ними різниця? ([д] — дзвінкий приголосний, [т] — глухий приголосний.)

—Вимовляємо звук [д'], спостерігаємо: губи розтягнуті, зуби розтулені, кінчик язика міцно притиснутий до нижніх зубів, середня частина язика піднімається до верхнього піднебіння. З голосом видихаємо струмінь повітря, який натрапляє на перешкоду біля зубів. Визначаємо: звук [д'] — приголосний, м’який, дзвінкий. Вимовимо цей звук без голосу. Чим відрізняються звуки [д'] — [т']?

Такі звуки називаються парними дзвінкими та глухими приголосними.

2.3. Уроки навчання грамоті. Практичний аспект.

У період навчання грамоті уроки класифікуються за такими ознаками:

а) за основним предметом навчання – уроки читання і уроки письма;

б) за часом, за періодами і етапами навчання – уроки в добукварний, букварний і післябукварний період;

в) за наявністю чи відсутністю нової теми на одному уроці:

                    уроки вивчення нового звука і букви або навчання письму букви, великої і малої (рядкової);

                    уроки закріплення, на яких нова буква не вивчається;

                    особливий тип уроку – урок повторення і узагальнення;

                    обов’язковим є також щотижневий урок читання, на якому до 20 хвилин відводиться на позакласне читання.

До уроків навчання грамоті ставляться загальнодидактичні і спеціальні методичні вимоги.

Загальнодидактичні вимоги:

                    виховний характер уроку, чіткість виховної мети: які моральні якості будуть розвиватися на даному уроці;

                    чіткість навчальної мети уроку: що нового діти дізнаються, чого навчаються, які навички і вміння будуть розвиватися, яка стадія розвитку цих умінь і навичок, який буде рівень їх пізнавальної активності, мислення, який буде етап вивчення теми і т. ін.;

                    наступність і перспективність уроку, його зв’язок із попередніми і наступними уроками, його місце серед уроків з даної теми, з даного розділу програми;

                    розмаїття методичних засобів і прийомів роботи, варіативність роботи над матеріалом, залежність вибору методичних засобів від характеру матеріалу і завдань навчання, доступність методики – її цікавий та ігровий характер;

                    диференційований та індивідуальний підхід до учнів у процесі уроку; наявність зворотного зв’язку (від учнів – до вчителя) на всіх етапах уроку;

                    навчання учнів прийомів розумової праці («вчити учитися»), тим умінням, які є необхідною умовою успішного навчання в школі;

                    обов’язкові також й інші дидактичні вимоги – науковість, доступність матеріалу і т.ін.

Спеціальні (методичні) вимоги:

                    обов’язковою умовою будь-якого уроку рідної мови є турбота вчителя про мовленнєве середовище: на уроці має звучати правильне, виразне, образне, точне, логічне мовлення; панувати атмосфера культури мовлення. Усе, що використовується на уроці, має бути зразковим і за формою, і за змістом. Кожний урок має виховувати «мовне чуття», любов до рідної мови, до живого, яскравого, виразного слова;

                    на кожному уроці, як читання, так і письма, обов’язково повинна мати місце робота з розвитку мовлення учнів: збагачення, уточнення і активізація словника, складання і аналіз речень, робота над словосполученням, усні висловлювання, переказ, читання напам’ять, драматизація і т.ін.; часто ці види роботи переплітаються з іншими – зі звуковим аналізом і синтезом, із читанням, письмом і т.ін.;

                    на кожному уроці читання і письма необхідними елементами повинні виступати різноманітні прийоми звукового і буквеного аналізу і синтезу – підготовка до читання або, що важливо, письма, а також самостійні вправи;

                    безпосередня робота для формування умінь і навичок читання і письма повинна займати приблизно 2/3 уроку за часом (у поняття «читання» входить підготовча робота перед читанням, а також аналіз змісту прочитаного; це можна сказати і про поняття «письмо»);

                    на кожному уроці читання і письма має використовуватися матеріал для зразка – додаткові тексти для усної роботи: уривки з творів поетів, письменників української і зарубіжної літератури, фольклорні твори;

                    уроки читання і письма складають нерозривну єдність: урок читання готує учнів до уроку письма, а урок письма є продовженням попереднього уроку читання, тобто реалізується принцип наступності і перспективності.

Ці вимоги можуть розглядатися одночасно як критерії оцінки запланованого чи проведеного уроку і як орієнтовна схема аналізу уроку.

Загальна структура уроку опрацювання нової букви має відповідати сформульованій темі, наприклад: «Звуки [р], [p’], позначення їх буквою «ер», тобто у ній повинен відображатися провідний принцип аналітико-синтетичного методу навчання грамоті – від звука до букви.

Урок, на якому учні ознайомлюються з новою буквою, може складатися з таких етапів:

1.                   Повторення вивченого на попередньому уроці. Види робіт:

                    читання учнями напам’ять віршів, скоромовок про вивчену букву;

                    розгадування загадок;

                    словниково-логічні вправи;

                    розв’язування фонетичних задач з якісною характеристикою звуків;

                    конструювання і моделювання слів, словосполучень, речень;

                    алфавітне називання вивчених літер;

                    розпізнавання знайомих літер серед інших і т.ін.

2.                   Підготовчі артикуляційно-слухові вправи. Види робіт:

                    заучування напам’ять (загадки, прислів’я, скоромовки);

                    виділення звуків із зручної позиції: активне вимовляння виділених звуків;

                    спостереження за артикуляційними особливостями (якими мовними органами і в який спосіб створюється перешкода на шляху струменя видихуваного повітря);

                    віднесення виділених звуків до голосних чи приголосних (якщо приголосні звуки, то зіставлення твердого і м’якого звуків на слух та за способом вимовляння);

                    позначення звуків умовними значками (фішками): о, о’, –, =;

                    вправи на впізнавання звуків у заданих учителем словах;

                    самостійний добір учнями слів із звуками в різних позиціях;

                    аналітичні і синтетичні вправи із звуками (на утворення та аналіз складів-злиттів).

3.                   Ознайомлення з буквою. Види робіт:

                    алфавітна назва букви;

                    демонстрація малої і великої літери, їх структурний аналіз;

                    ознайомлення з місцем букви у касі розрізної азбуки;

                    друкування букви на дошці (зошитах, повітрі);

                    ігрові вправи.

4.                   Вправи з читання. Види робіт:

                    складання складів, слів із букв розрізної азбуки демонстраційного характеру та в індивідуальних касах;

                    читання складових таблиць;

                    читання слів, поданих в аналітико-синтетичній формі;

                    читання слів у колонках з опорою на виділені злиття (з дошки, таблиці, картки);

                    читання колонок слів за фонетичним, лексичним, граматичним напрямком.

5.                   Робота з підручником. Види робіт:

                    читання колонок слів за букварем;

                    аналіз ілюстрацій;

                    робота з моделями слів, речень, їх аналіз;

                    бесіда-аналіз на тему тексту;

                    читання тексту вчителем (учнями);

                    колективне (індивідуальне) читання – аналіз речень, тексту.

6.                   Творча робота. Види робіт:

                    складання моделей складів, слів, речень за. ознакою, вказаною учителем;

                    читання-прогнозування;

                    піктографічне читання;

                    гра-мініатюра;

                    складання речень за малюнком (предметним, сюжетним);

                    словниково-логічні вправи на класифікацію, групування, вилучення зайвого, на доповнення, на підведення родових понять під видові і навпаки;

                    впізнавання літери за описом;

                    утворення складів, слів за вказаною ознакою;

                    добір до моделей складів слів, речень;

                    складання розповіді (казки) про букву і т.ін.

7.                   Підсумок уроку. Види робіт:

                    алфавітне називання вказаних літер;

                    читання прямих і обернених складів із вивченою літерою;

                    розгадування фонетичних задач;

                    порівняльна характеристика звуко-складової (звуко-буквеної) структури слова (слів);

                    аналітико-синтетичні вправи;

                    гра;

                    знаходження на сторінці букваря матеріалу за вказаною ознакою;

                    розповідь учнів про найцікавіші завдання уроку;

                    пригадування вивченого напам’ять і т.ін.

Висновок: у даному розділі нашої роботи ми розглянули ступені навчання грамоті дітй молодшого шкільного віку. Ми надали та описали механізми та етапи засвоїння дітьми читання та письма.  Також розкрили різновиди та структуру уроків грамоти.

ВИСНОВКИ

Отже, молодший шкільний вік у психологічному відношенні є критичним. У цей період відбуваються зрушення, які означають завершення дошкільного етапу розвитку, і з’являється здатність до розуміння загальних принципів, зв’язків і закономірностей, що лежать в основі наукового знання. Тому реалізація потенціальних можливостей інтелектуального розвитку молодших учнів потребує особливиї умов навчання.

Вивчення мови першокласників починаєтьс з навчання грамоти. Процес навчання першокласників являє собою поступовий перехід від ігрової діяльності до початкових форм навчальної діяльності. Навчання грамоті дітей проводиться за звуковим аналітико-синтетиним методом (освоположником був К. Д. Ушинський). Переваги звукового аналітико-синтетичного методу полягають не тільки в його раціональній системі навчання читання і письма, а й в тому, що завдяки йому діти з перших кроків вивчення рідної мови, мають можливість оволодіти всіма відомими розумовими операціями: аналізом, синтезом, абстрагуванням, класифікацією, узагальненням, умовиводом. Провідний принцип звукового аналітико-синтетичного методу навчання грамоти полягає у тому, що у формуванні в дітей початкових умінь читати й писати слід іти від звука до букви.

Процес навчання грамоті за звуковим аналітико-синтетичним методом поділяється на періоди: добукварний період та букварний період. Специфіка навчання грамоті в ці періоди полягає в тому, що коли в добукварний період основною мовною одиницею, з якою учні виконували аналітико-синтетичні вправи, був звук, то в букварний період до нього підключається і буква. Загальна структура основної частини уроку на опрацювання нової букви має відповідати сформульваній темі, тобто в ній має відображатися провідний принцип звукового-аналітико-синтетичного методу навчання грамоті - від звука до букви.