Особливості вищої освіти у Японії, Китаї та Кореї

      За останні двадцять років вчені ступені в країні отримали понад 300 тис. кандидатів і 20 тис. докторів наук. Підготовку дисертацій ведуть в даний час 160 тис. аспірантів.

      Перевершуючи  більшість азіатських країн по широті обхвату населення базовою освітою, Китай помітно поступається їм по відносному числу студентів. Частково цим пояснюється порівняно невисока (хоча і має тенденцію до зростання) частка витрат на освіту у ВВП країни (2,6%).   Необхідно згадати ще дві обставини. По-перше, в Китаї існує розгалужена сітка професійно-технічних, педагогічних і медичних училищ (понад 4 млн. людей нвчаються, термін навчання - 2-4 роки), а також широко поширені різноманітні форми продовження загальної освіти і підвищення професійної кваліфікації дорослих (такими формами навчання охоплено більше 12 млн. людина). Крім цього існує і система професійної перепідготовки для осіб, що втратили роботу на державних підприємствах. По-друге, величезну роль в підвищенні професійної письменності і технічній кваліфікації населення відіграють засоби масової інформації, у тому числі численні освітні програми телебачення, що стало в 90-е роки загальнодоступним - вслід за практично повною електрифікацією села.

      За  роки реформ 280 тис. китайських студентів  були послано за рубіж, понад 100 тис. вже повернулися на батьківщину. В деяких регіонах США і Австралії місцеві жителі вже жартують, що університет - це місце, де російські викладачі учать китайських студентів. Знаходячись за рубежем, китайські студенти незмінно привертають увагу своєю старанністю і порівняно високою базовою підготовкою по таких предметах, як математика, фізика, біологія. Звертає на себе увагу виключно широка географія зарубіжного навчання: в даний час студентів з КНР приймають понад 100 країн.

      У свою чергу, Китай активно привертає іноземних фахівців і викладачів в університети і технопарки. В країні в 2000 році існувало понад 120 зон розвитку і освоєння нових технологій (технопарків); найстаріший і найбільший з них знаходиться в Пекіні. Систему освіти в Китаї часто кваліфікують як "прагматичну", "егалітарну", "демократичну" до цих визначень варто додати слово "селективна". Вірогідність дістатися до більш високих ступенів освіти для середнього китайця невелика : в результаті цю можливість реалізують, як правило, лише найздібніші учні. Вступ же до ВУЗУ - справжнє свято для талановитого випускника середньої школи вищого ступеня: конкурси в окремі університети досягають 200-300 чоловік на місце. Обдаровані діти і молоді люди в Китаї, як правило, користуються різними пільгами при просуванні по освітнім "сходам" - до їх послуг державні стипендії, субсидії підприємств, організацій і тому подібне. Платна освіта поки що не отримала дуже широкого упровадження, при цьому у Вузи "платники" поступають на загальних підставах. Частіше зустрічається оплата навчання підприємством, на якому працював студент. Більшість же студентів дістає вищу освіту безкоштовно. Вибірковість системи вищої освіти виявляється ще в одному пункті: Вузи країни розділені на дещо ієрархічних категорій. Залежно від числа балів, отриманих на випускному шкільному іспиті (що проводиться в Китаї одночасно по всій країні), майбутній абітурієнт може претендувати на допуск до вступних іспитів лише до ВУЗУ відповідної набраним балам категорії (або більш низької категорії, що, зрозуміло, не забороняється).

      Перераховані  обставини пояснюють збереження найвищого престижу освіти, властивої  китайській культурній традиції, а  також особливе положення так  званих провідних Вузів і університетів  країни. 

2. Використання «опорних конспектів». 

      Як  свідчать психологи, в пам'яті людини залишається:

10 % —  того, що вона слухає;

50 % —  того, що вона бачить;

90 % —  того, що вона робить.

      Навіть  при дуже уважному слуханні засвоюється  до 20 % інформації, а в процесі  діяльності — 90 %. Отже, конспектувати потрібно. А як саме?

      З історії виникнення конспектів-схем. Історія конспектів-схем досить цікава. Найбільш яскраво цей досвід представлений  у практиці видатного вчителя  з Донецька В. Ф. Шаталова. Слід зазначити, що у талановитого українського вчителя опорний конспект — це не єдиний важливий методичний прийом.

      Як  він пише в книжці «Куда й как  исчезли тройки», «ідея була в  повітрі». Ще в 1968 р. в Угорщині були видані підручники з фізики, де кожний розділ закінчувався невеликим графічним  конспектом матеріалу. Мета таких міні-конспектів — узагальнити засобами графічного моделювання основні думки і логічні зв'язки навчального матеріалу. З 1971 р. у Франції в багатьох підручниках в кінці розділу дається «вигляд дошки» (те, що має намалювати на дошці вчитель, пояснюючи новий матеріал). Сам В. Ф. Шаталов пояснював необхідність створення опорних конспектів так: «Пояснення нового матеріалу у різних вчителів і на різних уроках може відбуватися в різних формах. Але немає майже жодного уроку, коли б вчитель не зробив би якихось записів на дошці. Іноді цих записів більше, іноді менше. Але уявіть собі на секунду такий варіант: один з учнів класу взяв після уроку дошку з записами вчителя додому... Зрозуміло, що цей учень підготується краще, ніж інші учні, які користувались підручником.... Окремі штрихи, цифри, записи асоціюватимуться в пам'яті учня з інтонаціями і текстами вчителя.

      Нова  методика передбачає, що такі дошки  після кожного уроку приносить  додому кожний учень. Ось що таке опорний  конспект, ось що являють собою аркуші з опорними сигналами... Заперечувати проти цих методичних посібників — це значить заперечувати проти класної дошки, проти крейди, проти записів під час пояснення нового матеріалу... Проти всього, що полегшує навчання» .

      У вищій школі вперше за методом Шаталова почали працювати в Київському інституті народного господарства з 1977 р. Опорні конспекти були розроблені доцентом Л. Л. Вікторовою, автором цієї книжки та іншими викладачами кафедр загальної теорії статистики, економіки праці, технології, бухгалтерського обліку в сільському господарстві тощо.

      Зрозуміло, що методика використання опорних конспектів-схем у вузі має деякі відмінності  від методики В. Ф. Шаталова. Ці конспекти  більш об'ємні, їх не треба заучувати  напам'ять, можливі доповнення конспектів студентами. Викладач розробляє конспекти не по всіх темах, частину тем готують самі студенти.

      Конспект-схема  — це своєрідна координатна сітка, або «канва» знань, які студент (учень) вже має в даній галузі. Конспект-схема дозволяє, використовуючи одну методичну основу, варіювати (залежно від складу аудиторії) обсяг і характер навчального матеріалу.

      Конспекти-схеми  відображують логіку навчального предмета, тобто послідовність змісту, порядок  вивчення, зв'язки елементів і частин курсу. Правильно розроблені конспекти-схеми встановлюють також зв'язок курсу з іншими предметами і, що дуже важливо, дають можливість зменшити обсяг формальних знань, наголошуючи на провідних ідеях і поняттях.

      Розробляючи конспект-схему, треба завжди пам'ятати  про встановлення оптимальних співвідношень між описовим матеріалом, теоретичними узагальненнями і конкретними прикладами з практики.

      Конспекти-схеми  як форму унаочнення навчання можна  використовувати у вигляді роздаткового матеріалу як на лекції, так і  до неї і після неї (а іноді і замість неї). Їх можна малювати на дошці або проектувати через епідіаскоп, зняти на слайди тощо. Крім схеми-конспекту, викладач має розробити відповідну методику опитування і проведення практичних занять залежно від мети використання конспекту: аби уникнути формалізму, конспекти потрібно переглядати та доповнювати. Дуже важливо уникати одноманітності у методиці користування схемами та диференціювати навчальні завдання студентам за складністю, що зростає.

      Це  потребує застосування спеціальної  системи опитування та контролю знань з використанням конспектів-схем. Форми використання конспектів-схем викладача різноманітні:

• для первісного засвоєння основ теми;
• для роботи з підручником і спеціальною літературою;
• для контролю знань;
• для повторення й доповнення тем;
• для встановлення внутрішньо-предметних і міжпредметних зв'язків.

      Не  прагнучи до прямого запам'ятовування конспекту, студент має працювати  з ним в різних формах самостійної  та аудиторної роботи.

      Дуже  важливо, щоб методика використання конспекту-схеми була щоразу новою, не давала студенту можливості звикнути до форм контролю й опитування. Так, якщо на початковій стадії застосування конспектів-схем викладач сам пояснює схему, її основні блоки, то в наступних лекціях він може дати завдання скласти план лекції за конспектом, доповнити конспект, знайти у ньому заплановану викладачем «неточність» тощо.

      Під час самостійної роботи студента конспект-схема й методичні вказівки з відповідної теми є орієнтиром у роботі з підручником та спеціальною літературою. Реферування наукових статей також можна виконувати у вигляді конспекту-схеми.

      Перевіряючи знання студентів, можна дати завдання розкрити зміст окремого блоку конспекту, навести змістовний приклад тощо. Як показав досвід, студенти широко користуються конспектами-схемами при повторенні матеріалу перед колоквіумом, заліком, діловою грою, екзаменом. Під час колоквіумів, заліків та екзамену користуватися конспектами-схемами забороняється.

      Слід, проте, визнати, що конспект-схема, розроблений викладачем, як і сама лекція, це певною мірою нав'язана ним його власна логіка розуміння предмета. Якщо студенти користуватимуться лише конспектом-схемою, в них може виникнути спрощене розуміння питання. Але майстерність викладача в тому й полягає, щоб наповнити формальну схему живим змістом, фактами, проблемами тощо. За відповідної організаційної підготовки конспект-схема дає змогу виділити час для обговорення проблемних питань і вирішення практичних завдань. Досвід показує, що конспект-схема — добрий допоміжний засіб для запам'ятовування й первісного засвоєння основ навчальних курсів. 

3. Технології СРС. 

      Самостійна робота - це специфічний вид навчально-пізнавальної діяльності чи сполучення декількох видів ; самостійна робота - це різноманітні види індивідуальної та групової пізнавальної діяльності студентів, що здійснюється ними на аудиторних заняттях та у позанавчальний час ; самостійна робота - це різноманітні види індивідуальної навчальної діяльності школярів, яка здійснюється ними на навчальних заняттях або вдома за завданнями вчителя та під його керівництвом, однак без його безпосередньої участі .

      У зарубіжній педагогічній літературі для  визначення поняття "самостійна робота" використовують ряд понять, які підкреслюють різні аспекти цієї роботи. Німецькі педагоги термін "самостійна робота" використовують, як правило, у тому значенні, яке найбільш поширене у вітчизняній педагогіці. Іноді використовується поняття "опосередковане навчання" тобто робота, яка здійснюється під опосередкованим керівництвом викладача, протилежне поняття -"пряме" (безпосереднє) навчання, що відбувається під директивним керівництвом викладача. У педагогічній літературі Австрії, Швейцарії знайшов застосування термін "тиха робота", який підкреслює, що робота здійснюється наодинці. У французькій і англійській педагогічній літературі можна зустріти термін "індивідуальна робота".. У США користуються терміном "незалежне навчання", що означає таку пізнавальну діяльність, при якій студенти отримують навчальні плани-програми і їм надається відносно велика свобода добору засобів і методів засвоєння.

      У сучасній вітчизняній дидактиці  самостійна робота студентів розглядається, з одного боку, як вид навчальної праці, який здійснюється без безпосереднього  втручання викладача, але під  його керівництвом, а з іншого - як засіб залучення студентів до самостійного оволодіння методами самостійної пізнавальної діяльності й розвитку інтелектуальних потенційних можливостей кожної особистості, але цього можна досягти лише тоді, коли вона організується і реалізується у навчально-виховному процесі як цілісна система - що пронизує всі етапи навчання студентів у вищому закладі освіти.

      Самостійна  робота студентів - це обов'язкова складова його навчальної діяльності. А.Г. Молибог  розглядає самостійну роботу як основу вищої освіти . Без самостійної роботи студентів вища освіта не може забезпечити повноцінної підготовки майбутніх фахівців високого рівня.

      Технологія  виконання самостійної роботи студентом  багато в чому залежить від того, наскільки він володіє методами опрацювання наукових джерел, наскільки опанував уміннями конспектування, складання тез, виписок, підготовки рефератів, що надалі стане основою для написання курсових, кваліфікаційних та дипломних робіт. Викладач також визначає вид самостійної роботи (план, тези, виписки, конспект чи реферат), що повинен виконати студент, де і яким чином він прозвітує про виконання завдань для самостійної роботи.

      Оскільки  визначене викладачем завдання студент  виконує Самостійно, плануючи свій час, місце та порядок його виконання і займається цією діяльністю самостійно, без контролю за цим процесом з боку викладача, самостійну роботу можна назвати лише частково керованою. При цьому варто наголосити, що ступінь самостійності студентів при виконанні різних видів самостійної роботи буде різним на окремих етапах їх навчання у ВНЗ і залежатиме від дидактичної, методичної, пізнавальної, розвиваючої та виховної мети.