Особливості вищої освіти у Японії, Китаї та Кореї

Автор: Пользователь скрыл имя, 13 Января 2012 в 00:21, контрольная работа

Описание работы

Вища освіта у Японії. Формування системи вищої освіти. Перші заклади освіти японські вчені відносять до VIII ст. Академію для підготовки вищих державних службовців було створено ще у далекому 1633 р. в Токіо, а Указ про впровадження тристадійної освіти з'явився ще 1872 р. Однак перехід від елітарної до масової освіти відбувся в Японії після її поразки у Другій світовій війні, коли усі зусилля нації були спрямовані на розбудову країни.

Содержание

Особливості вищої освіти у Японії, Китаї та Кореї.
Використання «опорних конспектів».
Технологія СРС.
Список використаної літератури.

Работа содержит 1 файл

Унів. освіта.doc

— 128.50 Кб (Скачать)

      Зміст

  1. Особливості вищої освіти у Японії, Китаї та Кореї.
  2. Використання «опорних конспектів».
  3. Технологія СРС.
  4. Список використаної літератури.

 

1.Особливості вищої освіти у Японії, Китаї, Кореї.

      Вища  освіта у Японії. Формування системи вищої освіти. Перші заклади освіти японські вчені відносять до VIII ст. Академію для підготовки вищих державних службовців було створено ще у далекому 1633 р. в Токіо, а Указ про впровадження тристадійної освіти з'явився ще 1872 р. Однак перехід від елітарної до масової освіти відбувся в Японії після її поразки у Другій світовій війні, коли усі зусилля нації були спрямовані на розбудову країни. В основу було покладено американську модель освіти, яку японці суттєво модифікували на основі власних досягнень і традицій. У 60-х роках кількість студентів збільшилася у 7 разів, досягши 1,5 млн., а обсяг докторських студій - у 215 разів. Японські вчені проходили стажування у наукових лабораторіях більшості ВНЗ розвинутих країн світу. Вагому роль відіграла і та обставина, що уряд створив дуже прийнятні умови для розвитку недержавного сектору вищої освіти. Надзвичайно стрімкі економічні та технологічні зміни висунули настільки високі вимоги до системи освіти, що японці були змушені постійно її модифікувати, відкриваючи усе нові типи навчальних закладів та вдосконалюючи програми й методи навчання. Стала звичною повна середня освіта тривалістю 12 років для всіх; постійно зростає відсоток молоді, яка навчається в закладах університетського рівня.

      Сучасні принципи побудови вищої освіти. Заклади  освіти. У 1993 р. в Японії налічувалося 489 університетів.(daigaku), понад 520 молодших (tanki - daigaku) і 65 технологічних (koto - senmongakko) коледжів, понад дві третини з них входять до недержавного сектору. У координації і плануванні освіти бере участь велика кількість громадських організацій: Національна Асоціація університетів, Асоціація місцевих університетів, Асоціація ; приватних університетів, Японська університетська акредитаційна асоціація, Центральна рада з освіти та Національна рада університетів і коледжів.

      Окрім десятків класичних університетів  в Японії функціонує багато і інших: педагогічні, технічні, економічні, сільськогосподарські, незвичні  для нас буддійські, жіночі, християнські та інші. До університетської системи включаються школи, коледжі та інститути (нерідко з 1-2 факультетами), які за програмами високого рівня готують фахівців необхідних для країни профілів. Віддавна університети в Японії були комплексами, до складу яких входять заклади всіх рівнів освіти, — від дитячого садка до технологічних коледжів, випускники яких мають суттєві переваги під час вступу до університетів. Отримані у молодших і технологічних коледжах упродовж 2-3-річної програми кредити зараховуються в закладах університетського рівня.

      Цікавим є заснований у 1983 р. в Японії потужний «повітряний університет» з програмами дистанційного і заочного навчання, який використовує усі досягнення сучасної техніки трансляції та інформації. Систему післясередньої освіти доповнюють понад 1500 спеціалізованих (професійних) шкіл з однорічними програмами для підготовки до роботи на достатньо складному японському ринку праці.

      Доступ  громадян до освіти. Середня освіта Японії триває 12 років і поділяється на три стадії однакової тривалості, з яких остання досить диференційована і використовує кредитну систему врахування виконаного (атестат вимагає 85 кредитів, кожен з яких відповідає 35 годинам занять).

      Прийом  студентів до вищих навчальних закладів досить регламентований. Процес вступу складний і тривалий. Спочатку Національний центр прийому в університети централізовано проводить однаковий для всіх тест з перевірки шкільних досягнень" учнів. Ті, хто подолав цей бар'єр, отримують змогу складати вступні іспити та проходити співбесіди в обраний університет. Не забороняється складання тестів одночасно в кількох ВНЗ, віддається перевага тим, хто досягає високих результатів після кількох невдалих спроб на попередніх вступних сесіях. Екзамени відіграють надзвичайно важливу роль у системі освіти Японії, тому такими поширеними є репетиторські послуги і відповідні заклади різного типу, тому японський школяр і вчиться «у дві зміни»: зранку в школі, увечері - в репетиторів.

      Навчальний  рік в японських ВНЗ розпочинається у квітні і завершується в березні. Він складається з трьох триместрів з літніми канікулами. Перші два роки студенти, зазвичай, навчаються на загальноосвітньому факультеті, далі йде спеціалізація.

      Організація навчання, академічний рік та екзамени. Зміст і структурну побудову вищої освіти японці практично запозичили у США з їх основним чотирирічним циклом освіти для отримання, диплома (для медичних спеціальностей виконання повної програми вимагає 6 років). Ці роки поділяються на дві дворічні частини, перша з яких - загальноосвітня, друга - спеціалізована. Однак випускник японського університету чи технічного ВНЗ продовжує навчатися, ще кілька місяців на своєму робочому місці. І надалі самоосвіта не припиняється, бо національний центр створення тестів забезпечує усіх роботодавців необхідними комплектами тестів з метою проведення регулярних «контрольних» для перевірки професійного зростання працівників.

      Застосовується 100-бальна рейтингова система оцінювання: 100-80 балів—відмінно (оцінюється літерою  А), 79-70 - добре (В), 69-60 - задовільно (С), 59-0 - незадовільно (Б).

      Академічний рік становить 35 тижнів (кредитів), або 210 навчальних днів. Мова викладання — японська. Після виконання чотирирічної програми передбачено кілька випускних екзаменів, які більшість успішно складає. Щоб здобути ступінь бакалавра, студент повинен набрати протягом 4-х років навчання певну кількість залікових одиниць (таньї, на зразок американських кредитів) з визначених груп предметів. Із загальної суми 124 таньї 36 припадає на загальноосвітні предмети, 8 - на іноземну мову, 4- на фізичне виховання та 76 - на професійні дисципліни. Щоб отримати одну танью, необхідно прослухати упродовж 15 тижнів по одній годині лекцій (вона вимагає одногодинної самостійної підготовки), щотижня брати участь у 2-годинному семінарі (вимагає одногодинної самостійної підготовки), щотижня брати участь у 2-годинних лабораторних заняттях (вимагають 3-годинної самостійної підготовки).

        Другим циклом освіти є дворічна магістерська програма, яку долають лише один-два бакалаври з 20-30, маючи надалі непогані шанси (понад 20%) для продовження свого росту на докторських студіях та отримання докторського звання. Для здобуття звання «магістр» студентові необхідно набрати за два роки 30 таньї, написати дослідницьку роботу та захистити її, скласти іспит на ступінь магістра.

      Для здобуття докторату потрібно закінчити 5-6-річну докторантуру, отримати 30 таньї, написати дисертацію і здати екзамени. Основна структурна одиниця університету - факультет, який вділиться на декілька департаментів. Головними категоріями викладачів є: професори, асоційовані професори, асистенти професора і наукові співробітники. Однак через високу різноманітність закладів є ще посади асистента, лектора чи інструктора.

        Кваліфікації. Набір освітніх кваліфікацій в Японії не надто широкий, якщо враховувати велику різноманітність ВНЗ, тому в Японії вже тривалий час дискутують про бажаність більшої кількості кваліфікацій, експериментують з короткотривалими програмами підготовки інженерів, але це істотно не впливає на систему вищої освіти в цілому.

      Навчання  студентів-іноземців. Для вступу вони повинні виконати ті самі умови, що й японські абітурієнти, але для цього потрібно спочатку оформити візи. Головні труднощі у навчанні іноземців - це великі затрати часу на необхідне вільне оволодіння не лише розмовною японською мовою, а й досить швидким читанням текстів, що передаються ієрогліфами. Нормативна тривалість мовних курсів для закордонних кандидатів — 1,5 року.

      Вступ до приватних закладів істотно не регулюється, до закладів державного сектору  звернення йде через Міністерство освіти. Іноземці разом з японськими громадянами повинні достатньо успішно складати всі екзамени і виконувати письмові та усні тести.

      Студент Японії майже не отримують стипендій, тому за таких умов іноземцеві важко розраховувати на гранти чи фінансову підтримку з боку японського уряду, перспективніше знайти якесь інше фінансування. Кращі шанси отримати урядову допомогу мають кандидати на магістерську програму, але для вступу необхідно провчитися у рідній країні не менше 16 років на всіх рівнях системи освіти.

      Плата за навчання достатньо висока, ще дорожче - саме перебування. Вочевидь, усі ці труднощі призводять до того, що з усієї Європи в Японії вчаться ледь кілька сотень студентів, а основний контингент студентів-іноземців становлять представники сусідніх країн з ієрогліфічним письмом - Тайваню, Південної Кореї та Китаю.

      Вища  освіта у Кореї. З 1981 року для всіх випускників шкіл, які вступають в коледжі й університети проводиться державний екзамен. Результати цього письмового тесту єдиного зразка та оцінки з атестату складаються, щоб визначити підготовку абітурієнта до вступу в той чи інший навчальний заклад. Система забороняє коледжам й університетам проводити власні вступні іспити.

      Управління  освітою в Кореї здійснюється на трьох рівнях адміністративної влади: Міністерством освіти, відділами освіти в провінціях і повітах.

      Міністерство  розробляє й виконує заходи, що стосуються освіти й науки, затверджує та дає дозвіл на видання навчальних посібників, направляє й координує  діяльність органів планування й  здійснення політики державної освіти, а також контролює й підтримує діяльність місцевих відділів освіти й університетів.

      У відповідності з законом про  освіту всі 626 вищих навчальних закладів - державних і приватних - контролюються  Міністерством освіти. 80% вузів Кореї - приватні.

      Усі вузи мають велику ступінь самостійності  у складанні курсу навчання, але  їхні програми обов’язково мають включати загальні й гуманітарні предмети: корейську мову та неменше двох іноземних, основи філософії, історію культури, загальну теорію науки і фізичне виховання.

      Вищі  навчальні заклади підрозділяються  на чотири типи: коледжі й університети з чотирирічним навчанням(6-для медичних та стоматологічних, дворічні професійні коледжі з неповним курсом, чотирьохрічний педагогічний коледж, школи змішаного типу, що прирівнюються до коледжу, з терміном навчання від двох до чотирьох років( наприклад, для вихователів дитячих садків, духовні семінарії тощо).

      Дворічні професійні коледжі з неповним курсом були створені на основі технічних коледжів з п'ятирічним курсом навчання для випускників середньої школи. Існують сільськогосподарські, технічні, риболовецькі, морські коледжі, а також коледжі мистецтв, медсестер( три роки навчання), медико-санітарні.

          Великої уваги в навчальному процесі приділяється лабораторним заняттям і практиці на робочих місцях.

      В коледжах і університетах існує  понад 25 кафедр, де вивчають літературу, теологію, образотворчі мистецтва, музику, право, політологію, економіку, управління, торгівлю, природничі науки, економіку Кореї, фізичне виховання, техніку, медицину, фармакологію, охорону здоров'я й догляд за хворими, сільське господарство, ветеринарію, рибне господарство.

        Обов'язковий курс у таких закладах  складається із загальних і  спеціальних предметів. Загальні  включають національну етику, корейську мову, філософію, культуру, історію, вступ до природничих наук та фізичне виховання. Крім того, студенти мають обрати не менше двох предметів(без спеціалізації) з такого списку: гуманітарні науки: філософія, етика, література, історія, психологія, логіка, соціологія, релігія, педагогіка, етнографія і антропологія; суспільні науки: конституційне право, право, політологія, економіка, психологія, антропологія, педагогіка, історія, соціологія, статистика і економіка Кореї; природничі науки: математика, фізика, хімія, біологія, геологія, астрономія, антропологія і економіка Кореї.

      Вища  освіта у Китаї. Сучасна система освіти в КНР має ряд специфічних рис, якщо порівнювати її із зарубіжними аналогами. Так, на відміну від ще одного азіатського велетня - Індії, Китай є країною з високим і швидко росте рівнем письменності населення, у тому числі селянського (становлячого основну масу населення в обох країнах). Безграмотними в Китаї залишаються лише 15-17% дорослого населення . Ще краще у КНР інший важливий індикатор - частка безграмотних жінок у віковій групі 15-24 року. Він показує ефективність боротьби з неписьменністю за останні двадцять років і побічно свідчить про положення жінок в сім'ї і суспільстві. В Китаї вказаний показник складає всього 4%.

      Система освіти в КНР, як і скрізь, включає  початкову і середню школу, а  також вища і середня спеціальна освіта. В початковій школі в Китаї навчається  близько 140 млн. людей, термін навчання - шість років. В 1996 році в початкову школу в Китаї поступило 98,8% дітей 6-річного віку. В середній школі (розбитої на два ступені по три роки) налічується близько 60 млн. учнів. У Вузах КНР навчається приблизно 3 млн. студентів. Термін навчання - 4-5 років. Число Вузів і університетів більше 1 тис.

Информация о работе Особливості вищої освіти у Японії, Китаї та Кореї