Особливості сімейного виховання в сучасних умовах

   Особливо  велику роль відіграє сім’я у вихованні  почуттів дитини. Повсякденні життєві  ситуації, що виникають у сім’ї, багатогранність взаємин між  членами сім’ї, щирість почуттів і різноманітні форми їх вияву, зацікавлена  реакція на найдрібніші деталі поведінки  дитини — все це створює найсприятливіші  умови для емоційного і морального розвитку, підготовки дітей до самостійного виконання у майбутньому функцій  батька чи матері, які в ніяких інших  обставинах, крім сім’ї, створити неможливо.

   Це дозволяє зробити висновок про те, що сім’я не просто важливий, а й необхідний, незамінний, глибоко специфічний фактор соціалізації особистості. Протягом всього життя людини сім’я є найважливішим компонентом мікросередовища, а для дитини, особливо в перші роки її життя, вплив сім’ї домінує над усіма іншими впливами, значною мірою визначаючи весь життєвий шлях дитини у майбутньому. 

   Розділ 2. Особливості сімейного  виховання.

   Традиційні  шляхи сімейного  виховання як педагогічна  система. 

   Метою сімейного виховання є забезпечення високого рівня освіченості й  виховання свідомого громадянина  України, здатного на основі життя й  досвіду власного народу та досягнень  світової науки і культури, врахування національно – територіальних особливостей України здійснювати соціально-економічний  розвиток і господарювання в республіці, утверджувати найвищі ідеали гуманістичної  культури й демократичних взаємовідносин людей, відстоювати і захищати права, гідність і честь своєї Вітчизни.

   Зміст виховання в сім’ї обумовлений  метою виховання в демократичному суспільстві і специфікою сімейного  виховання. Тому його складовими компонентами є відомі напрями виховання –  національне, моральне, правове, статеве, художньо-естетичне, героїко – патріотичне, трудове, екологічне, фізичне та розумове.

   Основними завданнями сімейного виховання є:

• виховання фізично й морально здорової дитини, забезпечення необхідних екосоціальних умов для реалізації можливостей розвитку дитини (генотипу);
• створення атмосфери емоційної захищеності, тепла, любові, умов для розвитку почуттів і сприймань, її самореалізації;
• засвоєння моральних цінностей, ідеалів, культурних традицій, етичних норм взаємин між близькими людьми і в суспільному оточенні, виховання культури поведінки, правдивості, справедливості, гідності, людяності, здатності виявляти турботу про молодших, милосердя до слабких і людей похилого віку;
• залучення дітей до чарівного світу знань, вивчення народних казок, пісень, прислів’їв, приказок, дум, лічилок тощо; виховання поваги до школи і вчителя, прагнення до освіти й творчого самовдосконалення;
• включення дитини в спільну з дорослими діяльність, розвиток працелюбності, творчої особистості, спрямування її зусиль на турботу про навколишнє середовище, виховання дітей цивілізованими господарями та підготовка їх до життя в умовах ринкових відносин;
• формування естетичних смаків і почуттів, уміння розрізняти красиве і потворне в мистецтві і житті, поважати прекрасне у вчинках людей; забезпечення умов для творчої практичної діяльності дітей;
• забезпечення духовної єдності поколінь, збереження сімейних традицій та реліквій, вивчення родоводу; прилучення дітей до народних традицій, звичаїв, обрядів, виховання в них національної свідомості і самосвідомості.

   Сімейне виховання ґрунтується на таких  принципах гуманістичної педагогіки:

• креативності вільного розвитку здібностей дітей;
• гуманізму;
• демократизму;
• громадянськості;
• виховання на традиціях народної педагогіки;
• пріоритетності вселюдських моральних норм і цінностей.

   Методи  сімейного виховання – способи, шляхи, за допомогою яких здійснюється цілеспрямований педагогічний вплив  на свідомість і поведінку дітей  членами сім’ї (батьки, прабатьки, брати  та сестри, інші родичі).

   Вибір методів виховання в сім’ї  залежить від педагогічної культури батьків: розуміння цілі виховання, батьківської ролі, уявлення про цінності, стилю відносин, культури мовлення і т.д. Тому методи сімейного виховання  несуть в собі яскраве відображення особистості батьків і невіддільні  від них. Скільки батьків –  стільки різновидів методів. Наприклад, переконання в одних батьків  – м’яке навіювання, в інших  – погроза, крик. Коли в сім’ї  відносини з батьками близькі, теплі, дружні, головний метод – заохочення. При холодних, відчужених, звичайно, переважає строгість і покарання. Методи дуже залежать від встановлених батьками виховних пріоритетів: одні хочуть виховати в дітей рису слухняність, тому методи їх спрямовані на те, щоб дитина безвідмовно виконувала вимоги дорослих. Інші вважають більш важливим бачити як дитина самостійно мислить, вчать виявляти ініціативу і, звичайно, знаходять для цього відповідні методи.

   Всіма батьками використовуються методи (прийоми)[7]:

• переконання (пояснення, настанова, порада, розповідь, навіювання та інші);
• вправи і привчання, організація різних доручень і обов’язків дітей, режиму їх навчання, праці та відпочинку;
• заохочення (похвала, подарунки, цікава для дітей перспектива);
• покарання ( позбавлення задоволень, відмова від дружби тощо, крім фізичного і морального насилля).

   Сімейна педагогіка обережно підходить до покарання  дітей і не схвалює методів, що є проявом жорстокості, які шкодять  фізичному і психічному здоров’ю дитини і принижують людську гідність.

   Вибір і застосування методів сімейного  виховання спирається на ряд загальних  умов: Знання батьками своїх дітей; особистий досвід батьків; спільна  діяльність; педагогічна культура батьків; вміння спілкуватися (частота, обсяг, мова, тема спілкування, інтереси).

   "Педагогічні  знання батьків особливо важливі  в той період, коли батько і  мати є єдиними вихователями  своєї дитини... У віці до 6-ти: років  розумовий розвиток, духовне життя  дітей в вирішальній мірі залежить  від ... елементарної педагогічної  культури матері і батька, яка  виражається в мудрому розумінні  надзвичайно складних душевних  рухів людини, яка розвивається", - писав В.О.Сухомлинський. [9]

   Різноманітними  є засоби вирішення виховних завдань  в сім’ї. Серед поширених засобів  є: слово, фольклор, праця, домашній побут, духовний і моральний клімат сім’ї, символи, атрибути, реліквії, традиції (родинні, народні, релігійні, державні) тощо.

   Ефективне та результативне сімейне виховання  можливе, якщо воно буде здійснюватися за наступних умов:

   батьківське тепло,

   взаємна повага в сім’ї,

   довіра  до дитини,

   частота й інтенсивність спілкування  з батьками,

   сімейна дисципліна,

   методи  виховання, які використовуються батьками,

   приклад батьків.

   Сучасна сім’я переживає перехідний період від патріархальної до бархатної  сім’ї, де існує влада обох, де здійснено  рівність чоловіка і дружини як в правах, так і в обов’язках.

   Сім’я буде повноцінною і повною ланкою суспільства тільки за умови виконання  своїх основних функцій, а саме: економічна, репродуктивна, виховна, рекреативна, комунікативна, регулятивна, прагнення  до особистого щастя.

   Разом з тим стабільність, міцність і  єдність сім’ї забезпечується і  взаємною любов’ю, моральною, економічною, правовою та іншими видами взаємної відповідальності всіх її членів, взаємопідтримкою, - розумінням та емоційною прив’язаністю. В сім’ї  людина відновлює свої духовні та фізичні сили, заряджається енергією для трудових, творчих звершень, активної участі в суспільному житті[4].

   Протягом  усього ХХ ст. сім’я в Україні  переживала глибокі зміни, які торкалися  усіх ланок її існування. З одного боку, сім’я подолала кризу патріархальних родинних стосунків, а з іншого, вона стикнулася з новими проблемами, значною мірою втратила здатність виконувати життєво необхідні для людства функції й опинилася в кризовому стані.

   Кризові явища, що спостерігаються в сучасній сім’ї, стосуються її економічних, морально - духовних та демографічних основ.

   Вивчаючи  ситуацію, що склалася в сфері сімейного  виховання І.П. Підласий виділив  такі недоліки у сімейному вихованні:

• невисокий економічний рівень більшості сімей;
• низька культура суспільного життя, подвійна мораль;
• перевантаженість жінки в сім’ї та на роботі;
• високий процент розлучень;
• загострення конфліктів між поколіннями;
• збільшення розриву між сім’єю і школою.

   Сукупність  цих та інших змін привели до фундаментальних  зрушень у системі взаємодії  особистість – сім’я – суспільство. Прийняті в державі Закони, Програми щодо сім’ї в більшості залишаються  декларованими (низькі розміри соціальної допомоги тощо). Проте успіх сімейного  виховання залежить від того, наскільки  батьки готові до усвідомленого батьківства  і материнства, щирі і чесні у  своїй любові до дітей. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

   Загальні  психолого-педагогічні  умови сімейного  виховання в сучасних умовах

   У журналі "Сім’я і школа" директор однієї з шкіл Архангельської області писав про дітей, які виховувались у хороших сім’ях: – "Відверто кажучи, мені б дуже хотілося сказати, що такими їх виховала школа. Але будемо об’єктивні: школа, враховуючи специфіку, все-таки переконує, повчає, а сім’я – це практична школа моралі. І якщо в сім’ї здоровий клімат, і діти виховуються особистим прикладом батьків у дусі високих моральних начал, за майбутнє молодих громадян можна бути спокійним" [2].

   Що означає здоровий мікроклімат? Його не виміряєш жодним приладом, як ніякий термометр не визначить сердечного тепла. Але він існує не в нашій уяві, а в мільйонах сімей.

   Ми думаємо, що добрі сімейні взаємини зовсім не виключають розбіжностей думок, сутичок. Але в гарній, дружній сім’ї вони розв’язуються без роздратувань, без приниження людської гідності дорослих і дітей, за будь-яких обставин тут не буде крику, взаємних образ, люди поважатимуть думку одне одного, цінуватимуть авторитет батька і матері, дідуся і бабусі. Тон сімейного життя – це наслідок дії багатьох факторів: морального рівня батьків, характеру взаємин між членами сім’ї, культури домашнього побуту, організованості сімейного колективу, його традицій тощо [1].

   Педагогічний клімат багато в чому визначається нашою любов’ю до дітей. Як любити дітей? Багато пристрасних, переконливих слів написано з цього приводу. Про це писатимуть і наступні покоління, адже "людину ми творимо любов’ю – любов’ю батька до матері і матері до батька, любов’ю батька і матері до людей, глибокою вірою в красу і гідність людини" [9]. Чудові діти виростають у тих сім’ях, де батько і мати по-справжньому люблять і поважають людей. Відразу видно дитину, в якої батьки глибоко, сердечно, красиво, віддано люблять одне одного. У цієї дитини мир і спокій в душі, глибоке душевне здоров’я, щиросерда віра в добро, віра в красу людську,

   Віра в слово, тонка чутливість до тонких засобів впливу – доброго слова і краси [9]. Так писав про найважливіший стрижень батьківської педагогіки В.О. Сухомлинський. Любов до дітей – величезна перетворююча сила. Але вона може бути і головною причиною невдалого виховання дітей, коли до них не ставляться розумні вимоги. Таку любов у народі називають "сліпою". На жаль, у сучасних сім’ях це повторюване явище. Деякі батьки вбачають любов до дітей у тому, щоб віддати їм найкращий шматок, створювати для них за будь-яку ціну найліпші умови.

   У свій час Януш Корчак, говорячи про таке ставлення батьків до дітей, з обуренням писав: "Отже, все дозволити? Нізащо: з нудьгуючого раба ми зробимо знудженого тирана. А забороняючи, ми як-не-як гартуємо волю, хоча б у напрямі самоприборкання і самообмеження. І це хоч чогось та варте, хоча б як однобічна підготовка до життя. Дозволяючи ж дітям "усе", догоджаючи їхнім забаганкам, остерігаймось, щоб не придушувати справжніх бажань. Там ми ослаблювали волю, тут її отруюємо" [11].

   Зустрічаються і такі сучасні сім’ї, у яких діти відчувають дефіцит батьківської любові. Це зовсім не означає, що в цих сім’ях діти занедбані, що їм не купують іграшки, смачну їжу. Навпаки, вони можуть мати все, що потрібно для нормального фізичного і розумового розвитку, але не відчувати уваги, тепла, довір’я батьків.

   Їжа, одяг і сон самі по собі не можуть породити в дітей почуття любові і вдячності. Відмовляться батьки утримувати своїх дітей, про них потурбується держава.

   У книжці Януша Корчака "Як любити дітей" є такі проникливі рядки: "Чи земля вдячна сонцю за те, що воно світить? Чи дерево вдячне зернині, що з неї виросло? Чи соловейко співає матері, яка вигріла його грудьми? Чи ти віддаєш дитині те, що взяла від батьків, чи тільки позичаєш, щоб віддати назад, старанно записуючи і підраховуючи відсотки? Хіба любов – це заслуга, що за неї ти вимагаєш плати?". Ми любимо дітей і у відповідь чекаємо дитячої любові. А за що діти люблять своїх батьків? Тільки за те, що вони батьки? Від любові дітей до батьків багато в чому залежить мікроклімат сім’ї. Зігрітий любов’ю батьків, малюк прагне тішити батьків своїми успіхами, зберігає оптимістичний настрій, впевненість, відчуває потребу ділитися з рідними найпотаємнішим. Найважливіше і найважче у ставленні до дітей – знайти міру, щоб ніжність не перетворилася в пестощі, розумні вимоги – у суворий педантизм, щоб турбота про комфорт не сформувала в дітей споживацькі погляди [11].