Особливості сімейного виховання в сучасних умовах

   Сім'я  є різновіковим колективом. Структура  її багато в чому залежить від звичаїв, культурних і національних традицій, моральних та правових норм. У межах  її формується система стосунків  між старшими та молодшими, батьками і дітьми, що визначає психологічний клімат в сім'ї. Тут формується світогляд дитини, ставлення до навколишнього світу. Спільне ведення домашнього господарства впливає на рівень матеріальної забезпеченості, можливості самореалізації особистості, її смаки, уподобання, ціннісні орієнтації, культуру. У сім'ї дитина набуває вмінь і навичок в різних сферах суспільного життя, насамперед, навичок людського спілкування. Поступово в неї формується досвід сімейного життя, ставлення до родини.

   Сучасні сім'ї різноманітні, і від того, в якій саме живе дитина, залежить, яким змістом наповнюється процес формування її особистості. Умовно сім'ї поділяють  на благополучні та неблагополучні.

   Благополучна  сім'я — сім'я з високим рівнем внутрішньо сімейної моральності, духовності, координації та кооперації, взаємної підтримки та взаємодопомоги, з раціональними  способами вирішення сімейних проблем.

   Неблагополучна  сім'я — сім'я, яка через об'єктивні  або суб'єктивні причини втратила свої виховні можливості, внаслідок  чого в ній виникають несприятливі умови для виховання дитини.

   Захистити дітей від сімейного неблагополуччя може система регулювання сімейного  виховання. Організацію допомоги батькам, якщо вони мають бажання нею скористатися, здійснюють вчитель, школа на основі формування стосунків співробітництва, взаємодопомоги, взаєморозуміння.

   Отже, педагогічне середовище розвитку дитини створюється в процесі сімейного  виховання, залежить від типу сім'ї. Розуміння цього педагогами сприяє поглибленню зв'язків з нею, пошуку можливостей щодо корекції сімейного  виховання, підвищення педагогічної культури батьків, захисту дитини від несприятливого впливу неблагонадійної сім'ї. 
 
 
 
 

   Зміст, засоби та труднощі сімейного виховання. 

   Зміст сімейного виховання охоплює  всі напрями. У сім'ї здійснюється фізичне, естетичне, трудове, розумове, моральне виховання дітей, формуються ціннісні відносини в усіх напрямках. У міру сил батьки та близькі в  родині дають знання про природу, суспільство, виробництві, професіях, техніці; формують досвід творчої діяльності; виробляють деякі інтелектуальні навички; нарешті, виховують ставлення до світу, людям, професії, житті. Реалізуючи ці напрямки змісту, особливу увагу слід приділити вихованню у дітей любові до батьків, рідних, рідної мови, культури свого народу; поваги до людей; піклування про молодших і старших, співчуття і милосердя до тих, хто переживає горе; шанобливого ставлення до традицій, звичаїв, обрядів, до знання свого родоводу, історії народу.

   Реалізуючи ці напрямки змісту, особливу увагу слід приділити вихованню у дітей любові до батьків, рідних, рідної мови, культури свого народу; поваги до людей; піклування про молодших і старших, співчуття і милосердя до тих, хто переживає горе; шанобливого ставлення до традицій, звичаїв, обрядів, до знання свого родоводу, історії народу.

   Привести  у відповідність моральні норми  з педагогічними ідеалами - означає  правильно визначити гармонію між  метою, змістом і засобами виховання  в сім'ї. Не можна вселяти дитині: «Будь добрим», - і при цьому  принижувати його. Дисгармонія цілі та засоби неминуче призведе до негативного  результату. Щоб визначити міру оптимальних, тобто гармонійних, рішень, треба  знати ті крайнощі, якими грішать  багато батьків.

   Засоби сімейного виховання:

   а) вплив атмосфери сімейного життя, її трудового укладу, громадянської зрілості, культури взаємовідносин;

   б) використання трудових традицій сім’ї;

   в) організація життя дитини в сім'ї: режим, обов’язки, вимоги, участь дітей в домашній роботі, піклування про-навчальну діяльність школяра;

   г) організація дозвілля дітей.

   Труднощі і недоліки виховання дітей у сім’ї:

   а) неповна сім’я;

   б) погані житлові умови;

   в) недостатнє матеріальне становище;

   г) невміння батьків знаходити адекватні вікові дитини прийоми і методи виховання;

   д) неузгодженість виховного впливу дорослих членів сім’ї.

   Отже, виховання дітей в сім'ї не завжди успішне. Негативний вплив на нього мають об'єктивні (неповна сім'я, погані житлові умови, недостатнє матеріальне забезпечення) та суб'єктивні (слабкість педагогічної позиції батьків) чинники. Найвагомішою серед об'єктивних причин є неповна сім'я, яка з'являється в силу того, що в усіх вікових групах від 20 до 50 років смертність чоловіків більш як утричі вища, ніж жіноча, а у віковій групі 30—34 роки — в чотири рази. Разом з великою кількістю розлучень це призводить до збільшення кількості сімей, у яких мати (рідко — батько) виховує дітей сама. У неповній сім'ї процес виховання ускладнюється, оскільки діти значну частину часу бездоглядні, неконтрольовані, перебувають на вулиці, нерідко контактують з аморальними людьми.[4]

   Сім'я  функціонує на основі спільного побуту, економічного, морально-психологічного укладу, виховання дітей, взаємної відповідальності. Вона забезпечує соціалізацію людини, самореалізацію особистості, захист від  проблем, сприяє формуванню особистості  з усталеною по­ведінкою.

   Гармонійна  взаємодія об'єктивних і суб'єктивних чинників є передумовою формування і розвитку досконалої особистості. Однак з різних причин такої гармонійної  єдності не існує. У різні історичні  епохи ці причини мають свої специфічні особливості, хоч загалом їх джерела  приблизно однакові та й наслідки мало чим відрізняються. Наприклад, соціально-політична, економічна стабільність у суспільстві є передумовою  матеріального благополуччя і сприятливого для розвитку дитини морального, психологічного клімату в сім'ї. За таких умов дитина має змогу відкривати для себе й опановувати механізми міжособистісної взаємодії, вчитися поводитися у конкретних життєвих ситуаціях на рівні цивілізаційної культури. Головним у цьому для неї є реальна життєва практика її батьків і найближчих родичів.

   Політична, соціально-економічна нестабільність деструктивно впливають на соціальне  самопочуття сім'ї, породжують нервозність, апатію, соціальний песимізм дорослих або їх гіпертрофоване ставлення  до матеріальних чинників буття, що неминуче позначається на формуванні внутрішнього світу дітей. Адже, переймаючись пошуком  джерел існування або нагромадженням багатства, батьки все менше приділяють уваги моральним чинникам функціонування сім'ї. Із матеріальними аспектами пов'язаний авторитет батька в сім'ї, оскільки він за традиційним розподілом тендерних ролей відповідальний за це. Нерідко зниження його авторитету у складні періоди життя пов'язане з не цілком тактовною поведінкою матері. Часто батьки або хтось один із них змушені шукати заробітків далеко від дому, що породжує властиві неповним сім'ям проблеми, передусім позбавляє дітей спілкування, душевного тепла, зразків соціальної поведінки.[2]

   Негативно позначаються на вихованні дітей  і погані житлові умови сім'ї. Як свідчать дані спеціального обстеження, в Україні більше половини молодих  сімей не мають окремого житла  навіть через 10 років подружнього  життя, майже половина сімей проживає з батьками в незадовільних для  виховання дітей житлових умовах. У таких сім'ях батьки часто не можуть забезпечити дитину постійним  робочим місцем, тому їй важко зосередитися над завданням, з'являється роздратованість, незадоволення, а згодом і небажання  виконувати його.

   Значна  частина сучасних сімей припускається  помилок у вихованні дітей. Родини, які продукують так званих педагогічно  занедбаних дітей, з погляду педагогіки можна поділити на такі три групи: педагогічно неспроможні, педагогічно  пасивні та антипедагогічні.[6]

   Перша група — сім'ї, в яких батьки намагаються  виявити певну активність у вихованні дітей, проте роблять це невміло. їх виховний вплив непослідовний, педагогічно необгрунтований. Найчастіше вони керуються власним досвідом, якого набули, коли свого часу їх виховували батьки (авторитарний стиль, обмеження свободи, погрози і покарання або вседозволеність, потурання примхам).

   Друга група — сім'ї, які не виявляють  особливої активності у вихованні  дітей, тобто педагогічно пасивні. Вони з об'єктивних (хвороба, зайнятість, часта відсутність) або суб'єктивних (відсутність єдиної точки зору на виховання, розлад між батьками, часті  конфлікти та ін.) причин не можуть належним чином виховувати дітей. У таких  сім'ях стосунки між батьками напружені, конфліктні. За сімейними негараздами  вони не знаходять часу для виховання  дітей, втрачають контроль за ними.

   Третя група — сім'ї, що характеризуються антипедагогічними, аморальними умовами  виховання дітей. У таких сім'ях панує дух неповаги до правил моралі та вимог законів. Батьки своєю поведінкою (пияцтво, злодійство, розпуста тощо) створюють  у сім'ї антипедагогічну обстановку, намагаються виправдати відхилення від норм поведінки у своїх  дітей, протиставляють вимогам школи  свої сімейні вимоги.

   У сучасних умовах склався ще один тип  сімей, що потребують особливої уваги  з боку школи, — сім'ї, в яких батьки займаються бізнесом. Вони забезпечують дитину всім, про що тільки вона може мріяти. Однак на виховання їм бракує часу, тому вони передоручають цю справу гу­вернанткам. У школу й зі школи  дітей возять на іномарках. Батьки не дозволяють їм гратися у дворі  з однолітками, підбирають для них  друзів лише зі свого кола. Витрачання грошей дітьми ніхто не контролює. Для  них у сім'ї не існує слова  «не можна», тому вони ігнорують  і шкільну дисципліну. Батьки ж  трактують її як посягання на свободу  їх дитини.

   За  твердженням психологів, неповна  сім'я є одним із найпотужніших  джерел психогенних переживань особистості (неврозів, гострих афективних реакцій, ситуативне обумовлених порушень поведінки). Психічно травмує дітей розлучення батьків та їхня боротьба за дитину чи, навпаки, збайдужіння до дитини одного з них. Розлучення породжує проблему дозованого спілкування, задарювання дитини як засіб підтвердження любові до неї та інші болісні явища. Часто переживання дитини посилює психічна травма того з батьків, з ким вона залишилася.

   Відчуття дитиною неповноцінності сім'ї, в якій він виховується, може позначитися на його статевій соціалізації, розвитку очікувань стосовно власної майбутньої сім'ї. У дівчинки формується підсвідоме уявлення про те, що без батька її діти можуть обійтися, тобто повноцінна сім'я не стає головною цінністю її життя. Хлопчик за такої ситуації має матір за зразок чоловічої поведінки у сім'ї, оскільки вона перебирає на себе роль захисника, хазяїна, створювача і розпорядника матеріальних благ. За таких умов він виростає малоініціативним, несміливим, йому не вистачає необхідних для дорослого життя чоловічих (маскулінних) якостей, що в майбутньому плодитиме проблеми формування його дітей.

   Зі  специфічними труднощами пов'язане  виховання дітей у молодих  сім'ях, що зумовлене недостатньою моральною, психологічною, соціальною зрілістю учасників  подружжя. Збідненим, нерозвиненим є  їх розуміння своєї ролі в житті  дитини, відповідальності за ЇЇ виховання. І навіть щирі їхні старання щодо цього  наштовхуються на відсутність життєвого  досвіду, знань, уміння терпляче, послідовно і наполегливо дорослішати разом  із своєю дитиною.

   Труднощі  виховання дітей у молодих  сім'ях полягають у:

• нерозумінні батьками самоцінності дошкільного дитинства, його значення для формування особистості дитини;
• не сформованості у батьків педагогічної рефлексії — вміння аналізувати, критично оцінювати власну виховну діяльність, знаходити причини педагогічних помилок, неефективності методів, які вони використовують, тощо;
• орієнтації на виховання з дитини «генія», намагання реалізувати в дитині власний невикористаний, як вони вважають, потенціал, упущені ними життєві шанси.

   Молоді  батьки часто вдаються до авторитарного  виховання, вважають покарання найефективнішим  виховним засобом, пред'являють суперечливі  вимоги до поведінки дитини, непослідовно, суб'єктивно оцінюють ЇЇ дії, що породжує або надмірну жорстокість у ставленні  до неї, або вседозволеність.[1]

   Взаємини, тактику виховання дітей у  сім'ї можна віднести до одного з  таких типів:

• диктат. Такі взаємини засновані на жорсткій регламентації поведінки дитини, суворому контролі за нею, використанні покарань, погроз тощо. Як правило, у таких сім'ях діти живуть у страху, постійно лицемірять, брешуть, наслідком чого стають різноманітні відхилення у їхній поведінці;
• опіка. Вдаючись до такої тактики, батьки намагаються відгородити дитину від життєвих реалій, випробувань, намагаються все вирішувати за неї, задовольняти її потреби і примхи. За таких умов дитина позбавлена змоги формувати в собі необхідні для подальшого життя психологічні, вольові якості, об'єктивно оцінювати себе, свої можливості й інших людей, цілеспрямовано працювати над собою. Усе це деформує її внутрішній світ, систему цінностей, різко занижує або завищує її вимоги до оточення, спонукає до девіантних форм задоволення своїх потреб;
• мирне співіснування на засадах невтручання. Цю тактику характеризують максимальне дистанціювання дорослих від життя дитини, абсолютне невтручання у її справи, залишення наодинці зі своїми проблемами, мінімальні вимоги до її поведінки. Це породжує відчуження дітей і батьків. Діти, не маючи від батьків належної підтримки, будучи позбавленими необхідних для їх становлення зразків соціальної поведінки, часто почуваються складно у ситуаціях, з якими легко справлятимуться їх однолітки, які виростали у сприятливіших педагогічних умовах. У них можливі образи на своїх батьків за байдужість до себе;
• співробітництво. Така тактика взаємин у сім'ї, виховання дітей є найпродуктивнішою, оскільки батьки намагаються бути їхніми соратниками, є відкритими і щирими з ними, охоче впускають їх у свій світ. Між ними немає необґрунтованих таємниць, недовіри. За таких умов діти охоче експериментують, шукають, пробують себе, не боячись помилитися і бути за це покараними. Батьки охоче допомагають у всіх справах, вміло підводять дітей до вирішення проблем, завдяки чому діти відкривають у собі все нові можливості, здобувають упевненість у своїх силах. А участь у справах батьків збагачує їх соціальним досвідом, розширює світ, окреслює їм соціальну перспективу, яка часто є орієнтиром їхнього розвитку. [3]