Особливості роботи соціального педагога з молодіжними організаціями і неформальними об'єднаннями

По-третє, новий, більш вищий  рівень організації цих груп. Багато цих неформальних груп підтримують  різноманітні стосунки між однотипними  групами (одного спрямування) у межах  України, маючи загально признаних  лідерів.

По-четверте, сьогодні для  неформальних груп властиве чітке підпорядкування  внутрішнім правилам та нормам. Неформальні  групи здійснюють суттєвий вплив  на свідомість молоді, забираючи пальму першості у інший інститутів соціалізації. Молодь, не знаходячи у сім'ях, школах, навчальних закладах, можливостей для  реалізації своїх потреб, само реалізуються через неформальні групи.

По-п'яте, відбувається значне розширення вікового діапазону руху. зокрема, нижня вікова границя - 12-13 років, верхня - 34-36 років.

По-шосте, розширилася географія  виникнення неформальних груп. Вони появляють  не тільки у великих містах, але  і у невеликих містечках, а  також і у селах.[9, с. 1]

Соціальному педагогові необхідно  досліджувати та вивчати неформальні  групи через наступні причини:

- потрібно знати, що  твориться в цій сфері, які  спостерігаються тенденції та  напрямки для того, щоб могти  управляти цим процесом.

- Малі неформальні групи  слід розглядати як випадок  функціонування і розвитку суспільства.  Вони є нашим суспільством  в мініатюрі, а невеликі групи  значно простіше дослідити, аніж  суспільство загалом.

Дослідимо причини росту  чисельності неформальних груп.

З приводу цього питання  на сьогоднішній день є кілька точок  зору. В.Куликов вважає, що ріст числа  неформалів є реакцією на недоліки в роботі з молоддю. Т. Шешокін переконаний, в тому, що причиною є значний проміжок вільного часу, який незаповнений. На думку І. Ільїнського, "сам факт виникнення і бурхливий ріст неформалів є сигналом того, що в структурі молоді існують серйозні проблеми та протиріччя, значний недолік в задоволенні інтересів та запитів". Назвемо ще декілька важливих причин:

- як наслідок бюрократій  та формалізму у роботі із  молоддю, прагнення проявити самостійність;

- їхнє виникнення полягає  у прагненні реалізувати тих  нових потреб та інтересів,  задоволення яких здійснюється  погано, або не здійснюється взагалі  державними структурами;

- як результат виникнення  та необхідності задоволення  соціальних проблем;

- нагальна проблема у  спілкування, адже сьогодні спілкування  в сім'ї, навчальному закладі  не завжди задовольняють почуття  одинокості;

- особливість молодіжного  спілкування, "молодіжної свідомості" [24, с. 547].

Основні підходи до неформальних груп.

Стратегія і тактика відносин державних структур до неформальних організацій може мати декілька варіантів. А саме: ліберальний підхід, адміністративно-репресивний  підхід, підхід нетерпимості, демократичний  підхід. Коротко їх розглянемо.

Ліберальний підхід, це іншими словами бездіяльність по відношенню неформальних груп. Власне таким є  відношення до "неформалів" органів  влади у більшості країнах  заходу. Влада вмішується в їхнє життя в тому випадку, коли вони порушують  закон. Такий підхід є сприйнятливий  у вільному, демократичному суспільстві, в якому кожен має право  жити так як вважає за необхідне. Поряд  з цим, у такого підходу є ще одна сторона - прагматичний розрахунок. Зовнішня агресивність, екстремізм, частини  молоді, споживацьке відношення до життя, демонстрації, скандали, протести дозволяють владі відволікти увагу  суспільства від проблем молоді. Поки що такий підхід в Україні  не є найбільш доцільним. З огляду на те, що деякі представники сект нетрадиційної релігійності, "хайлафісти", проститутки, дворові команди та інші антисоціальні неформальні угрупування є надзвичайно розпущеними в сексуальному житті, вживають наркотики. Тому, деяке втручання держави просто необхідне. Адміністративно-репресивний підхід заснований на перебільшенні негативних сторін неформальних груп. Тому у влади з'являється бажання "не допустити", "заборонити" цей рух. У результаті кількість таких груп не скорочується, вони просто ідуть в підпілля. Такий підхід був характерний у радянський період і не привів до позитивних результатів. Підхід на основі нетерпимості, як різновид адміністративно-репресивного підходу. На основі цього в нашій країні завжди йшла боротьба то з вальсом, то з джазом, то з рок-н-ролом, то з брейком, то з довгими чи короткими спідницями, чи з широкими або навпаки з вузькими штанами, то з довговолосими, або з бритоголовими. Поки, що в нашому суспільстві не затвердився плюралізм думок, одягу, взуття, костюмів, зачісок, хоча вже деякі демократичні зрушення в цій сфері є. старше покоління повинно навчитися слухати і чути молодь, метод нотацій повинен замінити на метод переконань, монолог на діалог, крики на повагу.

Демократичний підхід. Він  означає конструктивно-реалістичний підхід на становище речей і логіку розвитку суспільства, правильне розуміння  причин виникнення, суті, і шляхів розвитку неформальних груп. Потрібно визнати, що існування таких груп в нашому суспільстві, як і в будь-якому  іншому є природнім і необхідним явищем. Вони мають як позитивне  так і негативне. Проблема у співвідношенні позитивного і негативного. Позитивне  повинно підтримуватися, а негативне  розумними способами нейтралізовуватися. Тобто неформальний рух повинен бути оптимально керованим з боку держави.[1, с. 117]

 

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ  РОБОТИ СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА З МОЛОДІЖНИМИ  ОРГАНІЗАЦІЯМИ І НЕФОРМАЛЬНИМИ  ОБ'ЄДНАННЯМИ

2.1 Особливості  соціально-педагогічної роботи з  молодіжними групами різних напрямів

Для того, щоб працювати  із неформальними групами, потрібно чітко усвідомити до якої саме категорії  вона належить, тобто доміно коротко  зупинитися на класифікації. На сьогоднішній день існує чимало різних типологій, найбільш цікавими є наступні дві.

Перша, і найбільш поширена типологія пропонує ділити існуюче  різноманіття неформальних груп на:

- просоціальні, діяльність яких узгоджується із суспільними цінностями та установками;

- асоціальні, діяльність  яких не узгоджується із суспільними  цінностями та нормами. Члени  цих груп ведуть асоціально-кримінальний  спосіб життя і здійснюють  різні правопорушення;

- кримінальні, яким характерно  здійснення кримінальної діяльності, що призводить до деперсонізації особистості.

На сьогоднішній день така класифікація є вже надто спрощеною  і не відображає всього різноманіття неформальних груп. Відповідно до другої, яка запропонована І. Сундієвим можна виділити:

- групи агресивної самодіяльності. (спортивні фанати, екстремістські  неонациські групи лівого толку:  ремонтники, люгери, консерватори, контролери, законники, чистильники, комісари; екстремістські неонациські групи правого толку: неонацисти);

- групи епатажної самодіяльності (епатаж - скандальна вихідка, поведінка,  яка порушує загальноприйняті  норми. Сюди належать: панки, мажори (псевдоамериканці, псевдонімці), рокери, попери);

- групи культурної самодіяльності (бітломани, ньювейщики, рокабілі і мракобілі, хардрокери, металісти, лохи, брейкери, хіпі, хакери);

- групи економічної самодіяльності (кооперативно-підприємницькі організації);

- групи соціальної самодіяльності (екологісти, групи милосерддя);

- групи політичної самодіяльності (неформальні групи в підтримку  політичних рухів та партій).[31, с. 152]

Знання цих та інших  підходів до класифікації дає можливість соціальному педагогові чи соціальному  працівникові в ситуації діагностики  конкретної групи максимально точно  провести ідентифікацію, спрогнозувати  можливість та наслідки членства у  цій групі для особистості.

Найбільшої уваги потребують асоціальні неформальні групи, тому слід дослідити етапи їх зародження. Зародження таких груп відбувається не відразу, а існує декілька можливих причин:

- деформації у сімейних  відносин, недоліки у навчально-виховній  сфері навчальних закладів;

- порушення нормальної  взаємодії підлітків з соціальним  середовищем, поява перших форм  дезадаптації та девіації, відсутність твердих поглядів та переконань;

- перенесення комунікативної  активності підлітків у сферу  вільного часу, яке носить пошуковий  характер, і в зв'язку із цим  збільшення у них неформальної, стихійної неорганізованої асоціальної  діяльності та відносин;

- відчуження підлітків  від первинних соціально-корисних  груп (сім'ї, класу);

- поява в рамках соціально-корисних  груп перших ознак асоціальної  групи, яка виражається в аморальних  поглядах, нормах та цінностях,  які вступають у протиріччя  із установками офіційної організації;

- наявність поза межами  соціально-корисних груп асоціально відмежованих осіб, які схильні до анти суспільної поведінки.[31, с. 159]

Соціально-педагогічна діяльність з різними групами може реалізовуватися  за декількома напрямами:

- використання потенціалу  існуючих просоціальних груп для вирішення завдань з реабілітації чи корекції особистості; можливе також здійснення просоціальним групам необхідної підтримки;

- ініціювання груп соціального  спрямування, наприклад груп милосердя;

- сумісна діяльність з  організаторами дитячого та молодіжного  руху з переорієнтації асоціальних  груп в просоціальні (дезорганізація);

- сумісна діяльність з  психологами, батьками, педагогами  з виведення окремих неповнолітніх  із групи асоціального спрямування  та переорієнтації їхньої поведінки  (реорганізація).[31, с. 164]

2.2 Взаємодія соціального  педагога з молодіжними організаціями

Соціальні педагоги та працівники, співпрацюючи із громадським організаціями  можуть:

- створювати умови для  розвитку лідерського активу;

- допомагати у визначенні  домінуючих цілей діяльності, попереджувати  можливі труднощі;

- допомагати у написанні  конкурсних проектів;

- привертати увагу державних  і місцевих органів влади до  вирішення проблем громадських  організацій;

- налагоджувати взаємодію  дитячих і молодіжних організацій  з іншими соціальними групами;

- організовувати роботу  МГО, яка б була спрямована на здійснення допомоги однолітками та іншим людям (слід організувати підготовку до такої діяльності: дати декілька варіантів вибору майбутньої діяльності);

- готувати членів МГО до соціального самозахисту, формувати соціальні знання і вміння для того, щоб вони краще змогли адаптуватися в системі соціальних відносин, були готові до реалізації своїх функцій;

- здійснювати педагогічну  корекцію соціальної поведінки  і соціальних зв'язків, які  би сприяли оптимальному розв'язанню  конфліктів;

- здійснювати профілактику  асоціальної поведінки, це забезпечується  роботою з кожною дитиною чи  молодою людиною, яка є членом  організації.

Соціально-педагогічна діяльність проводиться як із формальними так  і з неформальними групами, починаючи  від класних чи студентських груп і закінчуючи групами молодіжної субкультури. Одним із напрямів такої  діяльності може виступати відвернення конфлікту між формальними та неформальними організаціями, встановлення партнерства між ними, виконання неформальною групою тих завдань, які вирішує формальна організація.

Зупинимося більш докладно власне на методиці діагностики підліткових  та молодіжних груп. Діагностика таких  групи має на меті визначення спрямування  групи, її складу, структури, взаємовідносин, уточнення орієнтації та планів членів групи. До кількісних показників, які  слід встановити належать: віковий  і кількісний склад групи, соціальний та статевий склад, тривалість існування , частоту та тривалість зустрічей  членів, місця зустрічей, кримінальне  минуле членів, рівень групового розвитку (стадія розвитку), відповідальність за групову діяльність (лідерний склад). До якісних показників відносять: підготовленість до спільної діяльності, яка виражається в ефективності та результативності, характер, мета, мотиви і спрямованість діяльності, рівень організованості, колективність, конфліктність, внутрішня структура, типи спілкування і відносин, запити та способи їхнього задоволення, норми і цінності. До методів, які може використовувати соціальний педагог чи працівник належать спостереження, опитування, соціометричні методики, тести, аналіз продуктів діяльності, метод експрес оцінок. Вибір методів діагности визначається метою дослідження та певними обмеженнями (по часу, ресурсам, професійній компетенції). У діяльності соціальних спеціалістів використовується паспортизація підліткових та молодіжних груп. Паспорт неформальної групи заповнюється в результаті: аналізу бесід з членами груп; співставлення інформації, яка отримана від різних осіб, після чого проводять взаємодоповнення та виключення неправдивої інформації. Як результат заповнюється "Паспорт неформальної групи" [12, с. 72]. У програму діагностики групи слід також включити комплекс методик, які допоможуть у вивченні особистості лідера даної групи. Лідер часто визначає направленість групи, її відкритість зовнішнім контактам, можливість переорієнтації, корекції установок і діяльності групи. Самостійним напрямом виступає діагностика оточення, в якому живе та діє та чи інша група. Увага концентрується на уточненні місця і ролі в групи в структурі того чи іншого колективу та суспільства в цілому. В межах проведення діагностичних процедур необхідно виділити методи прогнозування поведінки групи. Мета прогнозування - виявити можливі позитивні моменти в роботі з тією чи іншою групою. Логіка міркування спеціаліста, стосовно прогнозування, повинна бути побудована наступним чином: як змінюються інтереси і потреби групи, яке майбутнє у даної групи.