Особливості роботи соціального педагога з молодіжними організаціями і неформальними об'єднаннями

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ  УКРАЇНИ

Запорізький Національний Університет

(назва навчального закладу)

 

 

Курсова робота на тему

"Особливості роботи  соціального педагога з молодіжними  організаціями і неформальними об'єднаннями"

( назва)

 

 

 

 

 

 

Виконала

Студентка

Заочного відділення IIІ курсу

Спеціальність «Соціальна педагогіка»

Біла Юлія Валентинівна

Науковий керівник:

 

 

 

Запоріжжя

2011

 

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП ……………………………………………………………………………3-5

РОЗДІЛ 1. Молодіжна проблематика у сучасній педагогічній науці

1.1 Соціально-педагогічна робота з молодіжними об'єднаннями як педагогічна проблема………………………………………………………………………6-9

1.2 Основні характеристики підліткових і молодіжних неформальних груп та особливості соціально-педагогічної роботи з ними…………………….....9-12

РОЗДІЛ 2. Особливості роботи соціального педагога з молодіжними організаціями і неформальними об'єднаннями

2.1 Особливості соціально-педагогічної роботи з молодіжними групами різних напрямів………………………………………………………………………..13-15

2.2 Взаємодія соціального педагога з молодіжними організаціями……...15-17

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………..26-27

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ЛІТЕРАТУРИ………………………………….28-30

ДОДАТКИ………………………………………………………………………….31

 

ВСТУП

На сучасному етапі  становлення Української держави  за умови складного політичного  і соціально-економічного її стану  особливо відчутний негативний вплив  на сучасну школу таких суспільних явищ, як посилення аморальності, злочинності, зубожіння та інше, що призводить до знецінення освіти, падіння авторитету учителя, росту агресивності, жорстокості, нігілізму підлітків. Аналіз цих  деструктивних процесів у сучасному  суспільстві дозволяє зробити висновок, що є небезпека виростити бездуховне покоління, не "обтяжене" інтелігентністю, порядністю, яке зневажливо ставиться  до культурних та загальнолюдських цінностей, не прагне до здорового способу життя.

Саме робота соціального  педагога з молодіжними об'єднаннями  покликана сприяти гуманістичному олюдненню суспільних відносин, формуванню взаємодії людей за суб'єкт-суб'єктною моделлю, зміст якої безпосередньо  впливає на спрямованість і характер потреб, цілей, інтересів особистості, тоді як процеси дегуманізації суспільства  негативно впливають на моральний  та емоційний стан його членів, їхнє фізичне та психічне здоров'я.

Різні аспекти проблеми роботи з молодіжними об'єднаннями розглядали такі дослідники, як Ю. Волков, М. Галагузова, Н. Головатий, В. Головенько, Н. Дупак, К. Журба, М. Кофирін, А. Петровський, Т. Шаповалова та інші, авторами сучасних концепцій особистісно-зорієнтованого навчання і виховання є І. Бех, В. Білоусова, С. Гончаренко, Ю. Мальований, О. Савченко, І. Якиманська та ін. Ці, та багато інших авторів переконливо доводять необхідність гуманізації освіти як однієї з найважливіших умов відродження національної освіти. Гуманізація освіти проголошена вихідним принципом реалізації державної національної програми "Освіта (Украіна ХХІ століття)", і полягає в "утвердженні людини як найвищої соціальної цінності, у найповнішому розкритті її здібностей та задоволенні різноманітних освітянських потреб, забезпеченні пріоритетності загальнолюдських цінностей, гармонії стосунків людини і навколишнього середовища, суспільства і природи".

Різні аспекти гуманістичного навчання і виховання знайшли  також відображення у працях В. Білоусової, Є. Бондаревської, С. Гончаренко, О. Донченко, І. Єрмакова, Ю. Мальованого, В. Оржеховської, Г. Пустовіта, О. Савченко, Л. Сохань, В. Хайруліної та інш.

Поряд із цим, технологічна база роботи соціального педагога з  молодіжними об'єднаннями знайшла  своє виявлення у працях таких науковців як: Н. Лавриченко, М. Лукашевич, Л. Мардахаєв, Л. Столярчук, В. Фірсов, Є. Студєнова, П. Шептенко, І. Якиманська та інші.

Також слід зазначити, що дослідженнями  причин зростання чисельності неформальних груп займалися такі науковці, як В. Куликов, Т. Шешокін, І. Ільїнський, на думку останнього "сам факт виникнення і бурхливий ріст неформалів є сигналом того, що в структурі молоді існують серйозні проблеми та протиріччя, значний недолік в задоволенні інтересів та запитів". Аналіз літературних джерел переконав нас в актуальності і недостатній розробленості проблеми в теорії та практиці соціально-педагогічної роботи з молодіжними організаціями зумовило вибір теми дослідження "Особливості роботи соціального педагога з молодіжними організаціями і неформальними об'єднаннями".

Об'єкт дослідження: соціально-педагогічна робота з молодіжними організаціями і неформальними об'єднаннями.

Предмет дослідження: особливості роботи соціального педагога з молодіжними організаціями і неформальними об'єднаннями.

Мета дослідження полягає в обґрунтуванні особливостей роботи соціального педагога з молодіжними організаціями і неформальними об'єднаннями.

Методологічною основою  дослідження є: філософські, психологічні та соціально-педагогічні ідеї й концепції, що розкривають діалектичний зв'язок явищ об'єктивної та суб'єктивної дійсності; принцип вивчення їх у розвитку та перспективі на основі загального, особливого, індивідуального; засади детермінації становлення, розвитку і функціонування особистості.

Методи дослідження: загальнонаукові: аналіз, співставлення порівняння, узагальнення, систематизація (філософської, психолого-педагогічної літератури з проблем дослідження молодіжних об'єднань);

Емпіричні: спостереження, бесіди, опитування, тестування, метод математичної статистики ( для опрацювання експериментальних  даних і встановлення кількісних залежностей між досліджуваними явищами).

Відповідно до мети дослідження  були поставлені такі завдання:

1. На основі теоретичного  аналізу наукових досліджень  розкрити основну молодіжну проблематику  в сучасній педагогічній науці.

2. Визначити сутність, структуру,  тенденції та зміст соціально-педагогічної  роботи з неформальними молодіжними  об'єднаннями.

3. Визначити основні форми  соціально-педагогічної роботи з  діагностики молодіжних об'єднань  різних напрямів.

Наукова новизна отриманих результатів полягає у тому, що уточнено: сутність, структура та тенденції формальних та неформальних об'єднань; здійснено соціально-педагогічний аналіз особливостей роботи соціального педагога з молодіжними об'єднаннями

Практичне значення результатів дослідження полягає у можливості їх впровадження в роботу соціального педагога з молодіжними об'єднаннями, а також матеріали наукової роботи можуть бути корисними студентам педагогічних факультетів.

Структура роботи складається  зі вступу, двох розділів, висновку, списку використаних джерел, який містить 33 найменування. Обсяг роботи складає - 28 сторінок.

 

РОЗДІЛ 1. МОЛОДІЖНА  ПРОБЛЕМАТИКА У СУЧАСНІЙ ПЕДАГОГІЧНІЙ НАУЦІ

1.1 Соцільно-педагогічна робота з молодіжними об'єднаннями як педагогічна проблема

Молодіжний рух як форма  вияву соціальної активності молодого покоління є найефективнішим  механізмом взаємодії нових поколінь з суспільством. В рамках молодіжного  руху молода людина не лише проходить  соціалізацію, здобуває необхідний досвід, але і самореалізується. Ці рухи є осередком формування локальних молодіжних культур та стилів життя, що пізніше, зазнавши певних модифікацій, поширять свій вплив на культуру та спосіб життя суспільства в цілому. Такі дослідники, як М. Головатий, В. Головенько, Н. Дупак, К. Журба, Я. Цехмістер та інші, розглядали основні тенденції формування молодіжних організацій і неформальних об'єднань у нашій країні. Молодіжні рухи виникають у процесі соціально-економічного та соціально-політичного розвитку суспільства і їх зміст та форма діяльності значною мірою відбивають соціокультурну, історичну, демографічну, політичну та інші специфіки кожної окремої країни, кожної окремої ситуації. Окрім організуючої ролі в процесі взаємодії молоді зі старшими поколіннями, молодіжні рухи є і практичними засобами, що відкривають канали комунікації всередині одного покоління, виявляючи та репрезентуючи його інтереси перед суспільством в цілому. Вони є не просто найбільш ефективним засобом привернути увагу “дорослого” суспільства до потреб молоді -- вони є інструментом пристосування суспільства до цих потреб. На думку В. Головенько молодіжні рухи та неформальні ініціативи створюють обличчя суспільства, яким воно стане за їхньої зрілості, експериментують з соціальними моделями, обираючи найбільш відповідні новим культурним цінностям та способам спілкування.

І оскільки об'єктивні економічні, технологічні, політичні зміни неймовірно прискорили пристосування, що зовсім нещодавно  було дуже й дуже помірним, дослідження  процесу становлення молодіжного  руху в його організованій та неформальній формі стало нагальним питанням суспільної науки. Особливо актуальним є вивчення процесу формування та становлення молодіжного руху в країнах перехідного періоду, зокрема в Україні [4, c. 15].

Загалом процеси переходу від тоталітаризму до плюралістичної демократії, розвитку ринкових відносин, трансформації соціальних структур суспільства, посилення процесів соціальної диференціації створюють оптимальні умови для виникнення в середовищі молоді широкого спектру найрізноманітніших громадсько-політичних рухів, організацій, об'єднань та неформальних ініціатив. В українському суспільстві тривають процеси подальшої соціальної диференціації  та виокремлення політико-економічних  та культурних інтересів конкретних соціальних верств та соціально-демографічних  груп населення. Відповідно, паралельно з цим процесом відбувається активне  формування і трансформація молодіжного  руху України в його організованій  та неформальній формі. Тож Україна  є одним з найпоказовіших суспільств для дослідження згаданих процесів. Перехід від тоталітарного до демократичного суспільства -- це спільний для більшості країн колишнього СРСР процес. Всі вони успадкували  від СРСР не лише соціально-класову  структуру, але й цілий комплекс проблем, пов'язаних із політичною системою, політичною, правовою та економічною  культурою [29, с. 60]. Особливості ж  молодіжного руху окремих країн, особливо організованого, визначаються значною мірою сутністю політичної системи та адаптацією державної  політики до потреб молоді. Від цього  залежить векторність молодіжної ініціативи, ступінь її радикалізму та безкомпромісності; кількість молодіжних організацій та їх політизованість; поширення неформального руху та рівень девіацій в молодіжному середовищі [4, c. 20].

Досвід України щодо діяльності молодіжних рухів можна використовувати  як базовий для дослідження соціальних процесів у посттоталітарних країнах  загалом, оскільки вона за більшістю  визначальних показників справді тримається посередині відносно всіх інших подібних суспільств. Від когось відстає, когось випереджає, проте не втрачає характерних  рис, притаманних всій категорії  суспільств, які долають тоталітарну  спадщину. Тож зараз, коли політична  система України вступила в нову фазу розвитку, за якої демократичні інституції поступово закріплюють свої позиції, підвищується рівень політичної культури всього населення і молоді зокрема, збільшуються можливості для розвитку молодіжної ініціативи, самореалізації молодого покоління, вона все ще може слугувати зразком розвитку подій в суспільствах такого типу. Але найбільш цікавою для детального дослідження її робить своєрідне “буферне” становище між європейським та пострадянським простором (цю роль не можуть виконувати ані країни Балтії, ані інші, що їх соціальна структура не зазнала глобальної тоталітарної реконструкції). Тож всі процеси, які беруть участь у зміні соціуму, самих його основ, тим більше загострюються, що робить їх наочнішими та зручнішими для спостереження та аналізу [4, c. 27]. На думку М. Головатого молоді покоління України, їх становлення та діяльність протягом останнього десятиріччя обрані об'єктом дослідження через те, що саме в цей час відбувалось активне формування особливого, перехідного типу суспільства. На межі між тоталітарною та демократичною системою саме в ці роки формувались специфічні інститути “кризового” суспільства. Оскільки стан кризи притаманний на тому чи іншому етапі всім суспільствам, тим важливіше дослідити процеси, що відбуваються у цей період [3, с. 84]. За умов, коли криза трансформує закономірності функціонування соціальної, економічної, політичної, культурної сфер в нашій державі, основні стадії цих процесів стають рельєфнішими, відповідно, загальні та часткові теорії, які на них ґрунтуються, з великою ймовірністю будуть в цілому вірними для всіх суспільств з більш-менш схожими характеристиками. Одним із визначальних факторів суспільних змін є становлення і розвиток молодіжного руху в його організованих та неформальних видах. Як вже вказувалось, специфічні знання про молодь, її соціальну активність,молодіжні рухи та ініціативи почали формуватись в часи індустріальної революції. Проте першим справді серйозним імпульсом до розвитку цієї сфери знань про суспільство стало конституювання соціології як самостійної науки. Таким чином, наприкінці 60-х з'ясувалося, що старше покоління є чужим для молодих, а про нове покоління нічого не відомо. Відбувся розрив між поколіннями, і старші опинилися перед фактом, що вони не мають уяви про потреби, запити та ідеали своїх дітей. Отже, наша робота присвячена з'ясуванню основ соціально-педагогічної роботи з молодіжними рухами і організаціями. Тож розглянемо основні характеристики неформальних молодіжних груп та їхню соціально-педагогічну діагностику.

1.2 Основні характеристики  підліткових і молодіжних неформальних  груп та особливості соціально-педагогічної  роботи з ними

Насамперед, жити в суспільстві  і бути відірваним від нього, одноосібно досягнути та реалізувати свої потреби  є значно важче, чи навіть просто неможливо. Тому досягнути це в певній групі  або молодіжному об'єднанні. (Доцільна легенда про побудову вежі людьми.., "приказка: гуртом батька легше бити"). Питання стосовно молодіжних об'єднань вже нами були розглянуті. Очевидно, молодь об'єднується у групи. Група  молоді - це люди, які взаємодіють  один з одним таким чином, що кожний впливає на інших і сам знаходиться  під їхнім впливом.

Ознаки групи:

- наявність між членами  певних відносин;

- сформованість внутрішньої  організації (роз приділення обов'язків,  статусів);

- усвідомлення кожним  своєї приналежності до групи;

- груповий тиск, спонукання  кожного індивіда до поведінки  у відповідності до прийнятих  норм [27, c. 249].

Розрізняють формальні і  неформальні групи. Формальні групи  формуються керівництвом для вирішення  певного завдання. Неформальна група, як правило виникає сама (спонтанно), не має чіткого статусу в суспільстві. Якщо формальна організація створюється  по наперед розробленому та продуманому  плані, то неформальна є спонтанною реакцією на незадоволення певного  роду інтересів. (згадайте, яке визначення ми давали поняттю “неформальний молодіжний рух”? - розуміють систему молодіжних субкультур і широкої неорганізованої молодіжної активності в їх взаємозв'язку між собою та суспільством) [9, с. 1].

Тенденції неформального  руху.

По-перше, починаючи із 70-х  років збільшилася кількість  учасників окремих неформальних організацій (Дані соціологічних досліджень дають підстави стверджувати, що активними  учасниками неформальних груп є 10-13 % від  загальної кількості молоді). Зазначимо, що діяльність більшості неформальних груп є в межах закону, лише 6-9% характерні асоціативні прояви. Всі ці факти свідчать, що це значна кількість молоді, яка потребує до себе певної уваги.

По-друге, спектр інтересів  стихійних груп, став досить широким. Якщо 15-20 років тому назад він  зводився до десяти найменувань, то сьогодні мова йде про значну кількість (спеціалісти  називають їх в межах 70 - 200, в залежності від регіону). Найбільша кількість  молоді входить в число груп, які  захоплюються сучасними напрямами  музики, прихильників естрадних співаків, танцями, захистом оточуючого середовища, політичні крила.