Особливості проблемного навчання

    Навчання, побудоване на основі проблемного уміння, є проблемне навчання. Учень одержує у ньому нові знання не в готовій формі, а як наслідок своєї розумової праці. Вони є його власним відкриттям, продуктом його розумової діяльності, однак при цьому виникає необхідність здійснити такі кроки, які б наблизили проблему до учня, тобто кроки, після яких учень проблему сприйняв би як власну ()…………..

    Молодшi школярi ще недостатньо володiють  методами розумової працi й не мають  необхiдних знань, щоб органiзувати самостiйний пошук. Тому основний шлях застосування навчальних проблемних ситуацiй проходить через спiльну пошукову дiяльнiсть учителя й учнiв на рiзних етапах уроку. Це стосується не тiльки викладу нового матерiалу вчителем, а й розв'язування проблемних задач, вправ чи активностi в iгрових ситуацiях. Зокрема, ефективними для створення навчальних проблемних ситуацiй є такi завдання, в яких пропущенi якiснi данi. За цих умов учнi постають перед необхiднiстю поглибленого аналiзу умов i вимог задачi, самостiйного формування запитань.

    Важливим  є характер спiлкування молодших школярiв пiд час функцiонування навчальних проблемних ситуацiй. Воно, як правило, стає предметним, цiлеспрямованим, продуктивним. Учнi часто ставлять запитання вчителю, внаслiдок чого в класi розгортається змiстовний, проблемно зорiєнтований дiалог.

    Для створення навчальних проблемних ситуацiй  використовуються матерiали аналiзу помилок самих учнiв. Наприклад, внаслiдок  неправильного розв'язання деякими  учнями задачi "До числа 10 додайте  рiзницю чисел 5 i 3" (вiдповiдь 18, а  не 12) виникають такi запитання: "Чому одержано неправильну вiдповiдь?", "Яку помилку тут допущено?".

    Для молодшого школяра виняткове  значення має оцiнка його навчальної роботи вчителем, дорослим. Не дивно, що фактором розвитку його особистостi є  не стiльки сама пiзнавальна дiяльнiсть, скiльки ставлення дорослих (у першу чергу вчителя) до успiшностi, дисциплiни й старанностi дитини. Тому особливу роль вiдiграє емоцiйно прийнятна атмосфера вiльного пошуку учнiв i вчителя, яка допускає помилковi дiї, власнi судження й оцiнки. Тодi вiдсутнiсть страху перед "творчою" помилкою у вчителя бездоганно передається й молодшим школярам: вони не бояться висловлювати свої думки, ставлення, почуття.

    Для ефективного розвитку учнів важливо  передбачати для кожного з  них «ситуацію успіху», тобто пропонувати такі задачі і навчальні дії, з якими дитина напевне впорається і відчує себе переможцем, підкорювачем важкої вершини, творцем заслуженої особистої перемоги. Такий спосіб організації навчального процесу є дуже продуктивним, оскільки дитина вирішивши одне завдання, охоче береться за друге. Сухомлинський писав: “Якщо дитина не бачить успіхів у своїй праці, вогник прагнення до знань згасає, в дитячому серці утворюється крижинка, яку не розтопити ніякими домаганнями доти, поки вогник знову не загориться; дитина втрачає віру в свої сили, застібається, образно кажучи, на всі ґудзики, насторожується, наїжачується, відповідає зухвалістю на поради і зауваження вчителя. ” [28.163]. Якщо ж цього не робити, вона звикається з думкою, що ні на що не здатна, що нічого не вміє. У дитині придушується почуття власної гідності. Потрібно допомагати дитині, але і не менш важливим є розуміння нею що таке старанна, ретельна праця.

        Під час оцінювання роботи, оцінки  виставляються не за кінцевий  результат, а за процес його отримання, причому учня потрібно порівнювати не з іншими однокласниками в плані виконання будь-яких дій, а з самим собою тільки вчорашнім. Тоді дитина прагне до самовдосконалення. 

      

          2. Класифікація методів проблемного навчання.

    Систему методів проблемно-розвиваючого навчання складають :

    1) показовий (показове викладання),

    2) діалогічний (діалогічне викладання),

    3) евристичний (евристична бесіда),

    4) дослідницький (дослідницькі завдання),

    5) програмований (програмовані завдання) методи.

    1.Показовий  метод викладання. Це спосіб взаємодії  викладача й учнів на основі  створення інформаційно-пізнавальної  суперечності між раніше засвоєними  знаннями та новими фактами,  законами, правилами і положеннями  з метою пояснення учням суті  нових понять і формування уявлення про логіку вирішення наукової проблеми.

    Викладач  пояснює навчальний матеріал, формулює проблему, що виникла в історії  науки, способи її вирішення вченими.

    Учні  залучаються до активної репродуктивної діяльності, спостерігають, слухають, осмислюють логіку наукового дослідження, беруть участь у доведенні гіпотези, перевірці правильності вирішення навчальної проблеми. При цьому педагог формує низький (виконавчо-інструктивний) рівень проблемності, властивий діяльності за інструкцією (як діяти в конкретній ситуації), розкриває логіку вирішення навчальної проблеми.

    Цей метод використовують за невідповідності  між раніше засвоєними учнями знаннями і необхідними їм для вирішення  навчальної проблеми.

    2.Діалогічний  метод. Виявляє себе у взаємодії викладача й учнів на основі створення інформаційно-пізнавальної суперечності між раніше засвоєними знаннями та новими практичними умовами їх використання з метою спонукання учнів до участі в постановці, вирішенні проблем, засвоєнні нових понять та способів дії.

    Виклад  навчального матеріалу відбувається у формі бесіди-повідомлення. Вказуючи на суперечності між фактами, явищами, викладач створює проблемні ситуації, спонукаючи учнів до участі в постановці проблеми, висуненні припущень, доведенні гіпотези. Це сприяє формуванню в учнів умінь і навичок мовленнєвого спілкування та самостійної пізнавальної, пошукової діяльності.

    Використовують  цей метод за незначної невідповідності  між раніше засвоєними учнями знаннями, вміннями і необхідними для вирішення  навчальної проблеми.

    3.Евристичний  метод. Полягає у взаємодії  викладача й учнів на основі  створення інформаційно-пізнавальної суперечності між теоретично можливим способом вирішення проблеми і неможливістю застосувати його практично, з метою організації самостійної роботи учнів щодо засвоєння частини програми за допомогою проблемно-пізнавальних завдань.

    Викладач, визначивши обсяг, рівень складності навчального матеріалу, викладає його матеріал у формі евристичної бесіди, дискусії чи дидактичної гри, поєднуючи часткове пояснення нового матеріалу з постановкою проблемних питань, пізнавальних завдань чи експерименту. Це спонукає учнів до самостійної пошукової діяльності, оволодіння прийомами активного мовленнєвого спілкування, постановки й вирішення навчальних проблем.

    Важливо при цьому пояснити матеріал, який учні не можуть засвоїти самостійно, формуючи високий (дослідницько-логічний) рівень проблемності, властивий діяльності в новій ситуації, коли алгоритм дії невідомий. У такій діяльності мають переважати логічні процедури аналізу, порівняння, узагальнення.

    4.Дослідницький  метод. Реалізується через взаємодію  викладача й учнів на основі створення інформаційно-пізнавальної суперечності між теоретично можливим способом вирішення проблеми і неможливістю застосувати його практично з метою самостійного засвоєння учнями нових понять, способів інтелектуальних і практичних дій.

    Викладач разом з учнями створює проблемну ситуацію, спонукає їх до самостійної практичної роботи зі збирання та систематизації фактів (фактичний матеріал учні добирають з книг або експерименту), пошукової діяльності (аналізу фактів, постановку проблеми і її вирішення), організовує творчу, самостійну роботу, дає проблемні завдання із зазначенням мети роботи (проблемні ситуації виникають під час виконання навчальних завдань, що мають не тільки теоретичне, але й практичне значення).

    Використовують  цей метод за значної відповідності між раніше засвоєними знаннями та вміннями і тими, які необхідні учням для вирішення навчальної проблеми.

    5.Програмований  метод. Стрижнем його є взаємодія  викладача й учнів на основі  створення інформаційно-пізнавальної  суперечності між практично досягнутим результатом і нестачею в учнів знань для його теоретичного обґрунтування шляхом поетапного поділу навчального матеріалу на питання, задачі й завдання та організації самостійного вивчення нового (або повторення раніше вивченого) матеріалу частинами.

    Викладач  створює проблемну ситуацію на основі постановки запитань і проблемних завдань. Шляхом поетапного роздріблення навчального  матеріалу з постановкою до кожної його частини питань і завдань  він спонукає учнів до самостійної  теоретичної роботи з визначення алгоритму пошуку вирішення проблеми, активної участі у створенні проблемної ситуації, висунення припущень, доведення гіпотези і перевірки правильності її вирішення.

    Вибір методу навчання залежить від дидактичної  мети, особливостей змісту навчального матеріалу, пізнавальних можливостей учнів і методичної підготовки викладача.

    Дидактична  мета — очікуваний, раніше запланований викладачем результат навчальної діяльності, спрямований на поліпшення засвоєння учнями знань, набуття вмінь та навичок.

    У навчальній діяльності простежуються  чотири рівні засвоєння навчального  матеріалу, які відображають психологічну послідовність процесу засвоєння:

    1.Запам'ятовування  навчального матеріалу. На цьому  рівні учень пізнає об'єкт за  його істотними ознаками;

    2.Рівень  розуміння навчального матеріалу.  Полягає в усвідомленні функціональної  залежності між вивченими явищами,  вмінні описати об'єкт; 

    3.Практичне  застосування навчального матеріалу.  Його характеризує вміння учнів  практично використовувати засвоєне при вирішенні завдань;

    4.Рівень  творчого перенесення знань. Учень  вільно оперує вивченим матеріалом, уміє свідомо та швидко трансформувати  його у нових умовах.  

                 3.Сутність проблемної ситуації.

    Проблемна ситуація – психологічний стан, що виникає в результаті мислительної взаємодії суб’єкта (учня) з об’єктом (навчальним матеріалом) і викликає пізнавальну потребу розкрити суть процесу або явища, що вивчається.

    Залежно від її складових, виділяють чотири компоненти проблемної ситуації:

    1) об'єкт (матеріал, що вивчається),

    2.)суб'єкт  (учень),

    3.)мислительна  взаємодія (процес мислення, спрямований  на об'єкт) 

    4.)особливості  цієї взаємодії (зважаючи на  виявлені суперечності), аналіз яких  переростає в пізнавальну потребу  учня розкрити суть об'єкта, що вивчається.

    Проблемна ситуація – це пізнавальна трудність, суперечливий матеріал. Учні для вивчення нової теми повинні самостійно використати  мислительні операції: аналіз, синтез, порівняння, узагальнення [8, 61].

    Проблемна ситуація характеризується уявною несумісністю двох чи більше інформацій.

    Педагогічна проблемна ситуація створюється  за допомогою дій, що активізують, питань учителя, що підкреслюють новизну, важливість, красу й інші відмітні якості об'єкта пізнання. Створення психологічної проблемної ситуації сугубо індивідуально. Ні занадто важке, ні занадто легке пізнавальне завдання не створює проблеми для учнів. Проблемна ситуація може створювати на всіх етапах процесу навчання: при поясненні, закріпленні, контролі.

    Учитель створює проблемну ситуацію, направляє учнів на її вирішення, організовує пошук вирішення. Таким чином, дитина стає в позицію навчання і як результат у неї утворяться нові знання, вона опановує нові способи дії'. Труднощі керування проблемним навчанням полягає в тому, що виникнення проблемної ситуації — акт індивідуальний, тому від учителя потрібне використання диференційованого й індивідуального підходу.

      Для реалізації проблемної ситуації необхідний:

• добір самих актуальних, сутнісних задач;
• визначення особливостей проблемного навчання в різних видах навчальної роботи;
• побудова оптимальної системи проблемного  навчання, створення навчальних і методичних посібників;
• особистісний підхід і майстерність учителя, здатні викликати активну пізнавальну діяльність дитини.  

    Проблемна ситуація може бути різною.

    Залежно від властивості невідомих, які  потрібно розкрити в проблемній ситуації, вони бувають: основними і допоміжними.

    За  способом подачі інформації проблемні  ситуації бувають:

• текстовими (виникають під час осмислення учнями інформації, що міститься у тексті або графічному матеріалі (у схемах, кресленнях);
• безтекстовими (створюються усно, через матеріалізовану ситуацію – демонстрацію за допомогою пристрою чи природного явища);

    За часом вирішення:

• короткочасними (використовуються для оперативної активізації діяльності учнів);
• тривалими (розв’язуються не на одному занятті, а на двох-трьох).