Особливості формування пізнавального інтересу учнів

• Ситуативний  інтерес - епізодичне переживання, коли в дитини ще немає стійкого інтересу до предмета, він виникає як реакція на щось нове, емоційно

привабливе  у змісті, прояви інтересу мають тимчасовий характер.

• Стійкий  інтерес - перетворення епізодичного переживання  у емоційно-пізнавальне ставлення до предмета, яке спонукає учнів прагнути до пізнання нового, вирішувати пізнавальні завдання не тільки на уроці, але й у вільний час.

• Інтерес-ставлення - емоційно-пізнавальна спрямованість  особистості, дитини.

Цей інтерес  є достатньо глибоким. Він закріплюється  не тільки відповідною навчальною діяльністю, але спостерігається й у пізнавальній активності поза межами навчального процесу.

2. За  спрямованістю пізнавального інтересу.

• Безпосередній  інтерес - до самого процесу діяльності – процесу пізнання або змісту навчального матеріалу.

• Опосередкований  інтерес - до результату діяльності (наприклад, до оволодіння якоюсь спеціальністю).

3. За рівнем дієвості інтересів.

• Пасивний інтерес (споглядальний), коли дитина лише сприймає цікавий для неї об'єкт.

• Активний інтерес - той, який спонукає дитину оволодіти  об'єктом інтересу, він формує розвиток особистості, характер, здібності.

 4. За  обсягом пізнавального інтересу.

• Широкі інтереси (пов'язані з навчанням  різних предметів, з процесом навчання в цілому ).

• Вузькі інтереси (вивченням одного предмета або окремих тем, розділів).

ОСНОВНІ ЕТАПИ ПРОЦЕСУ  ФОРМУВАННЯ ПІЗНАВАЛЬНИХ ІНТЕРЕСІВ УЧНІВ  У НАВЧАННІ

Основні етапи процесу формування пізнавальних інтересів учнів у навчанні:

• створення  специфічних умов, що сприяють появі  особистих потреб у знаннях і в певному виді діяльності;

• виникнення позитивного ставлення до навчання (мотиви та стимули навчальної діяльності);

• організація  пізнавальної активності учнів, яка  завдяки певним формам і засобам навчання стимулює розвиток пізнавального інтересу.

Поєднуючи рівень розвитку пізнавального інтересу і характер пізнавальної активності учнів, слід зазначити, що учням з аморфними інтересами потрібне поступове формування позитивного ставлення до самостійного навчання. Для учнів з широкими інтересами ефективні різні форми проблемного навчання, які б давали змогу проаналізувати концепції та дійти власного висновку. Для учнів з розвиненим інтересом потрібний вихід за межі програми, засвоєння наукових підходів та принципів, постійне використання проблемно-пошукової діяльності.

• Спрямованість - четвертий етап розвитку пізнавального інтересу - характеризується свідомим прагненням учнів до глибокого і міцного закріплення знань, до опанування теоретичних засад науки і застосування їх на практиці. Пізнавальна активність учня має стійкий тривалий характер, стає переважно творчою, спрямованою на особисті відкриття в певній науковій галузі. На основі такого інтересу поступово формується науковий світогляд, утверджуються стійкі переконання особистості.

Така  характеристика етапів розвитку пізнавального  інтересу дозволяє вчителю орієнтуватись у рівнях його сформованості в окремих учнів та диференціювати відповідним чином навчальну діяльність, обирати моделі (форми, методи, засоби, технології) навчання.

Більшість дослідників серед форм та методів  навчання найчастіше називають ігри, дискусії, інтерактивні технології, постановку і розв'язання проблемних і творчих завдань, залучення учнів до дослідницької роботи, евристичну бесіду.

У проблемні  ситуації учнів уводять за допомогою  проблемних питань чи завдань, логічно пов'язаних зі змістом навчального матеріалу. Ми пропонуємо для використання на уроках рідної мови ігрові проблемні ситуації, які можуть бути зачитані вчителем або навіть розіграні групою учнів, що значно підвищить інтерес школярів до опрацьованого матеріалу.

Учитель або й самі учні можуть створювати й розігрувати власні спеціально придумані проблемні ситуації відповідно до теми уроку. Таку форму роботи радимо використовувати під час факультативних занять, позакласних заходів, різноманітних мовознавчих змагань. Однією з відмінностей пропонованих навчально-пізнавальних проблемних ситуацій від традиційних шкільних запитань є те, що в них, шкільних запитань є те, що в них, крім інформаційного, наявний також емоційної компонент (подеколи він навіть переважає); це дає можливість активізувати не лише інтелектуальну, а й чуттєво-емоційну сферу дитини. За нашими спостереженнями, використання проблемних ситуацій як засобу активізації пізнавальної діяльності учнів, де основним механізмом виступає розвиток їхнього критичного мислення, є доцільним і сприяє підвищенню ефективності навчально-виховного процесу в цілому.

ЧИННИКИ ФОРМУВАННЯ ПІЗНАВАЛЬНОГО  ІНТЕРЕСУ

Для формування пізнавального інтересу потрібно придбати деякі знання, а для придбання  повноцінних знань необхідний пізнавальний інтерес. Але якщо у дітей нема інтересу навіть до початкових знань, то як вони можуть придбати ці знання? Тут і потрібна попередниця інтересу — зацікавленість. Вона може хоча б  деякий час привернути увагу дітей  до знань, відкрити їх серця до навчання.

В початкових класах таку зацікавленість можуть створити дидактичні ігри, яскравий наочний  матеріал. Все це допоможе на перших порах заохотити дітей до навчання і утворити у них хоча б елементарний запас знань.

На першій стадії виховання інтересу на заняттях дуже важлива не розважальність, а привабливість. На цьому етапі потрібно перевірити ті уявлення, з якими діти приходять до школи або на урок, ті первинні знання і інтереси, той особистий досвід, за який можна "зачепитися", щоб нові уміння і знання стали "своїми". Знання дітей важливо не тільки "прощупати", але й доповнити, уточнити, внести потрібні корективи, аж тоді можна на них опиратися. Досвідчений вчитель опирається також на інтереси дітей, які виникли раніше (до тварин, рослин, до малювання, конструювання і т. д.), щоб використати їх в навчальній діяльності і заохотити дітей до навчання. При цьому важливо врахувати рівень знань і розумових навиків учнів кожного класу, кожного даного віку і рівень можливостей їх осмислення, підготовлюючи учнів до сприйняття того нового, що несе з собою кожний щабель навчання.

Не менш важливим для зацікавлення дітей  до накопичення знань і розширення кола уявлень є здатність збагатити  учнів новими яскравими враженнями, створити необхідний новий досвід, який би полегшив сприйняття знань  з даного предмету чи розділу. Для  цього необхідні відвідування музеїв, заводів, лабораторій, зустрічі з цікавими людьми. Але і всього цього ще повністю недостатньо. Паралельно має  іти підготовка "гуманістичного ґрунту", тобто створення в  учнів позитивного відношення до навчання в школі.

Якщо  заняття в школі одноманітні, не несуть нового змісту, не цікаві за формою, а особистість учителя  не яскрава, подача матеріалу не емоційна, то інтерес до навчання втрачається.

Ряд сучасних дослідників вважає, що причини, які  пояснюють, чому в одних дітей  є пізнавальний інтерес, а в інших  немає, слід спостерігати передусім у перших місяцях навчання. Саме там допускаються недоліки, наслідком яких є слабкий розвиток пізнавальної мотивації.

Важливим  чинником формування пізнавального  інтересу виступає особистість вчителя, який організовує пізнавальну діяльність школярів, рівень його педагогічної майстерності. Зацікавленість вчителя, емоційність викладення, ораторська обдарованість педагога, вміння організувати диференційоване навчання та обрати адекватну рівню розвитку учнів його модель є важливими умовами розвитку пізнавального інтересу. Вчитель має не тільки створювати умови для засвоєння учнями певної системи знань, але й навчати прийомів їх застосування і пошуку. Тільки тоді можливий перехід від одного етапу розвитку пізнавального інтересу до іншого.

Важливим  в інтерактивних технологіях, з  огляду на досліджувану нами проблему, є й те, що їх використання дозволяє максимально наближати теоретичні основи навчального предмета до практики, використовувати при аналізі проблемних ситуацій власний досвід учнів. Це значно підвищує рівень пізнавальної активності учнів і є , як зазначалось вище, важливим чинником розвитку пізнавального інтересу.

Як показують  педагогічні дослідження, інтереси школярів характеризуються сильно вираженим  емоційним відношенням до того, що особливо яскраво, ефективно розкрито в змісті знань. Інтерес до вражаючих  фактів, до опису явищ природи, подій  життя, історії, спостереження за допомогою  вчителя - народжують інтерес до предмета. Все це дозволяє говорити про широту інтересів школярів, значною мірою  залежних від обставин навчання, від  вчителя.

В той  же час практичні дії з рослинами, тваринами в позаурочний час  в ще більшій мірі розширюють інтереси, що розвивають кругозір, спонукають вдивлятися в причини явищ навколишнього  світу. Збагачення кругозору дітей  вносить в їх пізнавальні інтереси зміни.

Школа не в змозі озброїти молоду людину всіма досягненнями сучасної науки. Масштаб їх грандіозний, а темпи  розвитку наукових знань - великі. Тому головна соціальна задача сучасного  навчання не тільки дати широку освіту, але і розташувати особу підростаючої людини до самостійного придбання знань, до постійного прагнення заглиблюватися в область пізнання, формувати  стійкі пізнавальні мотиви навчання, основним з яких є пізнавальний інтерес.

ПІЗНАВАЛЬНА САМОСТІЙНІСТЬ УЧНЯ

У більшості  досліджень пізнавальна самостійність  учня визнається як сформованість прагнення  і уміння пізнавати в процесі  цілеспрямованого пошуку. Дослідники розрізняють в даній якості два аспекти: мотиваційний і процесуальний. Мотиваційний зумовлює потребу і прагнення особистості до пізнання. Це виявляється в активному сприйманні, допитливості, пізнавальних інтересах, самостійному ставленню до результатів праці, у потребі в самоконтролі. Проте мотиваційна сторона пізнавальної самостійності не забезпечує і не формує саме по собі технологічної, процесуальної сторони пізнавання, тобто не забезпечує оволодіння засобами і способами пізнавання, тими практичними і інтелектуальними можливостями особистості, які зумовлюють виконання самого механізму пізнання, інакше кажучи, вміння пізнавати в процесі цілеспрямованого пошуку.

У сучасній дидактиці вважається, що пізнавальна  самостійність виявляється в  потребі й умінні школяра самостійно мислити, у здатності орієнтуватися  в новій ситуації, самому бачити питання, задачі і знайти підхід до їх розв'язання. самостійність школяра  характеризується певною критичністю  його розуму, здатністю висловлювати свою думку незалежно від суджень  інших. Пізнавальна самостійність  пов'язана з багатьма факторами  навчального процесу, тому її взаємозв'язки різноманітні. Найвиразніше вони виявляються в аналізі структури пізнавальної самостійності. Відомо, що не все, зроблене учнем самостійно, формує його пізнавальну самостійність, її розвиток є складним, довготривалим процесом і залежить від багатьох умов, серед яких найважливіша — застосування розвиваючих методів навчання. "Помилково вважати, — підкреслює В. П. Стрезикозін, — що для розвитку пізнавальної самостійності школярів достатньо лише збільшити обсяг їхньої самостійної роботи на уроках і під час виконання домашніх завдань. Вирішальне значення тут має характер навчальної діяльності: успіх прийде тоді, коли учень, спираючись на здобуті знання, самостійно виконує навчальні і трудові завдання, які постають перед ним у найрізноманітніших ситуаціях, коли нагромаджені знання стають ніби "самозростаючою вартістю, інструментом нового пізнання."

  ПІЗНАВАЛЬНА АКТИВНІСТЬ  ЯК СКЛАДОВА ПІЗНАВАЛЬНОГО ІНТЕРЕСУ

Пізнавальна активність - це готовність та бажання  учня до вивчення нового матеріалу  розширеної тематики, що стосується вивчення певного предмету, бажання самостійно розширювати знання та виявлення ініціативи в пошуку цікавої інформації, бажання застосувати набуті знання в повсякденному житті та при вивченні інших предметів.

Читання книг, журналів та газет, перегляд телепередач, документальних та художніх фільмів  сприяє розширенню світогляду учнів, їх обізнаності в усіх сферах життєдіяльності людини. У дітей виникає бажання розповісти про прочитане, побачене або почуте стосовно подій.

Тому  для стимулювання пізнавальної активності учнів важливим фактором буде самостійна підготовка матеріалу, що стосується предмету вивчення. Коли учень самостійно готує матеріал, він виявляє творчу ініціативу, а вона в свою чергу, сприяє розвитку пізнавальної активності.

Якщо  розглянути пізнавальний процес на прикладі вивчення іноземної мови, то важливою умовою у підвищенні пізнавальної активності є інформованість викладача і учнів не тільки про заходи, спеціально направлені на вивчення іноземної мови, яка вивчається (таких, як навчальні програми телебачення і радіо), але і про інші можливі способи реалізації комунікативних потреб у навчальній діяльності. Уміння вчителя зацікавити, привернути увагу, зробити рекламу фільмові, передачі, безумовно, стимулює самостійну діяльність учнів, створює психологічну готовність до сприйняття нової інформації.