Основні вимоги до автореферату дисертації

   Якість  ілюстрацій повинна забезпечувати  їх чітке відтворення (електрографічне  копіювання, мікрофільмування). Ілюстрації виконують чорнилом, тушшю або  пастою чорного кольору на білому непрозорому папері. У дисертації слід застосовувати лише штрихові ілюстрації й оригінали фотознімків. Фотознімки розміром, меншим за формат А4, наклеюють на стандартні аркуші білого паперу формату А4.  

   4.4. Таблиці

   Цифровий  матеріал, як правило, повинен оформлюватися у вигляді таблиць.

   Приклад побудови таблиці

   Таблиця(номер) -

Назва таблиці

 

   Кожна таблиця повинна мати назву, яку розміщують над таблицею і друкують симетрично до тексту. Назву і слово «Таблиця» починають з великої літери. Назву наводять жирним шрифтом.

   За  логікою побудови таблиці її логічний суб'єкт, або підмет (позначення тих  предметів, які в ній характеризуються), розміщують у боковику, головці, чи в них обох, а не у прографці; логічний предикат або присудок таблиці (тобто дані, якими характеризується підмет) - у прографці, а не в головці чи боковику. Кожен заголовок над графою стосується всіх даних цієї графи, кожен заголовок рядка в боковику - всіх даних цього рядка.

   Заголовок кожної графи в головці таблиці  має бути по можливості коротким. Слід уникати повторів тематичного заголовка  в заголовках граф, одиниці виміру зазначати у тематичному заголовку, виносити до узагальнюючих заголовків слова, що повторюються.

   Боковик, як і головка, потребує лаконічності. Повторювані слова тут також  виносять у об'єднувальні рубрики; загальні для всіх заголовків боковика слова  розміщують у заголовку над ним.

   У прографці повторювані елементи, які мають відношення до всієї таблиці, виносять у тематичний заголовок або в заголовок графи; однорідні числові дані розміщують так, щоб їх класи збігалися; неоднорідні - посередині графи; папки використовують тільки замість однакових слів, які стоять одне під одним.

   Заголовки граф повинні починатися з великих  літер, підзаголовки - з маленьких, якщо вони складають одне речення із заголовком, і з великих, якщо вони є самостійними. Висота рядків повинна бути не меншою 8 мм. Графу з порядковими номерами рядків до таблиці включати не треба.

   Таблицю розміщують після першого згадування про неї в тексті, так, щоб її можна було читати без повороту переплетеного  блоку дисертації або з поворотом  за стрілкою годинника. Таблицю з  великою кількістю рядків можна  переносити на наступну сторінку. При перенесенні таблиці на наступну сторінку назву вміщують тільки над її першою частиною. Таблицю з великою кількістю граф можна ділити на частини і розміщувати одну частину під іншою в межах однієї сторінки. Якщо рядки або графи таблиці виходять за формат сторінки, то в першому випадку в кожній частині таблиці повторюють її головку, в другому - боковик.

   Якщо  текст, який повторюється в графі  таблиці, складається з одного слова, його можна замінювати лапками; якщо з двох або більше слів, то при першому повторенні його замінюють словами «Те саме», а далі лапками. Ставити лапки замість цифр, марок, знаків, математичних і хімічних символів, які повторюються, не можна. Якщо цифрові або інші дані в якому-небудь рядку таблиці не подають, то в ньому ставлять прочерк. 

   4.5. Формули

   При використанні формул необхідно дотримуватися  певних правил.

   Найбільші, а також довгі і громіздкі  формули, котрі мають у складі знаки суми, добутку, диференціювання, інтегрування, розміщують на окремих  рядках. Це стосується також і всіх нумерованих формул. Для економії місця кілька коротких однотипних формул, відокремлених від тексту, можна подати в одному рядку, а не одну під одною. Невеликі і нескладні формули, що не мають самостійного значення, вписують всередині рядків тексту.

   Пояснення значень символів і числових коефіцієнтів треба подавати безпосередньо під  формулою в тій послідовності, в якій вони наведені у формулі. Значення кожного символу і числового коефіцієнта треба подавати з нового рядка. Перший рядок пояснення починають зі слова «де» без двокрапки.

   Рівняння  і формули треба виділяти з  тексту вільними рядками. Вище і нижче  кожної формули потрібно залишити не менше одного вільного рядка. Якщо рівняння не вміщується в один рядок, його слід перенести після знака рівності (=), або після знаків плюс (+), мінус (-), множення.

   Нумерувати  слід лише ті формули, на які є посилання  в наступному тексті, Інші нумерувати не рекомендується.

   Порядкові номери позначають арабськими цифрами  в круглих дужках біля правого  поля сторінки без крапок від формули до її номера. Номер, який не вміщується у рядку з формулою, переносять у наступний нижче формули. Номер формули при її перенесенні вміщують на рівні останнього рядка. Якщо формулу взято в рамку, то номер такої формули записують зовні рамки з правого боку навпроти основного рядка формули. Номер формули-дробу подають на рівні основної горизонтальної риски формули.

   Номер групи формул, розміщених на окремих  рядках і об'єднаних фігурною дужкою (парантезом), ставиться справа від  вістря парантеза, яке знаходиться в середині групи формул і спрямовано в сторону номера.

   Загальне  правило пунктуації в тексті з  формулами таке: формула входить  до речення як його рівноправний елемент. Тому в кінці формул і в тексті перед ними розділові знаки ставлять відповідно до правил пунктуації.

   Двокрапку перед формулою ставлять лише у випадках, передбачених правилами пунктуації, а) у тексті перед формулою є узагальнююче слово; б) цього вимагає побудова тексту, що передує формулі.

   Розділовими знаками між формулами, котрі йдуть одна під одною і не відокремлені текстом, можуть бути кома або крапка з комою безпосередньо за формулою до її номера.

   Розділові знаки між формулами при парантезі  ставлять всередині парантеза. Після  таких громіздких математичних виразів, як визначники і матриці, можна розділові знаки не ставити. 

   4.6. Загальні правила цитування та посилання на використані джерела

   При написанні дисертації здобувач повинен  посилатися на джерела, матеріали або  окремі результати з яких наводяться в дисертації, або на ідеях і висновках яких розроблюються проблеми, задачі, питання, вивченню яких присвячена дисертація. Такі посилання дають змогу відшукати документи і перевірити достовірність відомостей про цитування документа, дають необхідну інформацію щодо нього, допомагають з'ясувати його зміст, мову тексту, обсяг. Посилатися слід на останні видання публікацій. На більш ранні видання можна посилатися лише в тих випадках, коли наявний у них матеріал, не включений до останнього видання.

   Якщо  використовують відомості, матеріали з монографій, оглядових статей, інших джерел з великою кількістю сторінок, тоді в посиланні необхідно точно вказати номери сторінок, ілюстрацій, таблиць, формул з джерела, на яке є посилання в дисертації.

   Посилання в тексті дисертації на джерела слід зазначати порядковим номером за переліком посилань, виділеним двома квадратними дужками, наприклад, «... у працях [1-7)...».

   Коли  втексті дисертації необхідно зробити  посилання на складову частину чи конкретні сторінки відповідного джерела, можна наводити посилання у виносках, при цьому номер посилання має відповідати його бібліографічному опису за переліком посилань.

   Приклад:

   Цитата  в тексті: «... незважаючи на пріоритетне  значення мовних каналів зв'язку між  діловими партнерами, ні в якому  разі не можна ігнорувати найбільші канали передачі інформації /6/1)».

   Відповідний опис у переліку посилань:

   6. Дороніна М.С. Культура спілкування  ділових людей: Навч. посіб. - К.: КМ  Асааетіа, 1998, - 192 с.

   Відповідне  подання виноски:

   /6/ 1)   розд. 1. Ділове спілкування, с. 29.

   Рекомендується  в основному тексті або у заключних  абзацах розділів давати посилання  на особисті наукові праці здобувача (принаймні ті, перелік яких наведено в авторефераті).

   Посилання на ілюстрації дисертації вказують порядковим номером ілюстрації, наприклад, «рис.1.2».

   Посилання на формули дисертації вказують порядковим номером формули в дужках, наприклад  «... у формулі (2.1)».

   На  всі таблиці дисертації повинні  бути посилання в тексті, при цьому  слово «таблиця» в тексті пишуть скорочено, наприклад: «...у табл.1.2».

   У повторних посиланнях на таблиці  та ілюстрації треба вказувати скорочено  слово «дивись», наприклад: «див.табл. 1.3».

   Для підтвердження власних аргументів посиланням на авторитетне джерело  або для критичного аналізу того чи іншого друкованого твору слід наводити цитати. Науковий етикет потребує точно відтворювати цитований текст, бо найменше скорочення наведеного витягу може спотворити зміст, закладений автором.

   Загальні  вимоги до цитування такі:

   а) текст цитати починається і закінчується папками і наводиться в тій граматичній формі, в якій він поданий у джерелі,

   із  збереженням особливостей авторського  написання. Наукові терміни, запропоновані  іншими авторами, не виділяються

   лапками, за винятком тих, що викликали загальну полеміку. У цих випадках використовується вираз «так званий»;

   б) цитування повинно бути повним, без довільного скорочення авторського тексту та без перекручень думок автора.

   Пропуск слів, речень, абзаців при цитуванні допускається без перекручення авторського тексту і позначається трьома крапками,

   Вони  ставляться у будь-якому місці  цитати (на початку, всередині, наприкінці). Якщо перед випущеним текстом  або за ним стояв

   розділовий  знак, то він не зберігається;

   в) кожна цитата обов'язково супроводжується посиланням на джерело;

   г) при непрямому цитуванні (переказі, викладі думок інших авторів своїми словами), що дає значну економію тексту, слід

   бути  гранично точним у викладенні думок  автора, коректним щодо оцінювання його результатів і давати відповідні посилання на

   джерело;

   д) якщо необхідно виявити ставлення автора дисертаційної праці до окремих слів або думок з цитованого тексту, то

   після них у круглих дужках ставлять знак оклику або знак питання;

   є) коли автор дисертаційної праці, наводячи цитату, виділяє в ній  деякі слова, то робиться спеціальне застереження, тобто після тексту, який пояснює виділення, ставиться крапка, потім дефіс і вказуються ініціали автора дисертації, а весь текст застереження вміщується у круглі дужки. Варіантами таких застережень є: (курсив наш. - М.Х.), (підкреслено мною. - М.Х.), (розбивка моя. - М.Х.). 
 

   4.7. Оформлення списку використаних джерел

   Список  використаних джерел - елемент бібліографічного апарату, котрий містить бібліографічні описи використаних джерел і розміщується після висновків.

   Бібліографічний опис складають безпосередньо за друкованим твором або виписують  з каталогів і бібліографічних  покажчиків повністю без пропусків  будь-яких елементів, скорочення назв т.ін. (при цьому враховують відповідність  бібліографічного опису вимогам чинного міжнародного стандарту ГОСТ 7.1-84, за винятком вимог Изм. N8 4 (ІПС №2 2001)). Завдяки цьому можна уникнути повторних перевірок, вставок пропущених відомостей.