Невербальні засоби педагогічного спілкування

Однак Л.М.Мітіна застерігає, що у багатьох дітей дотик може викликати настороженість. У першу чергу, це буває у дітей, для яких скорочення психологічної дистанції створює незручності та пофарбовано тривогою. Неприємно дотик, несе відтінок тиску, сили.

Особливе місце в системі невербального спілкування вчителя займає погляд, яким він може висловити своє ставлення до учня, його поведінки, задати питання, дати відповідь і т.д.

Вплив погляду вчителя залежить від дистанції спілкування. Погляд здалека, зверху вниз, дозволяє вчителю побачити відразу всіх учнів, але не дає можливості вдивлятися в кожного з них окремо. Вплив погляду, як зазначає Є.А.Петрова, тим сильніше, чим ближче до вчителя знаходиться дитина.

Особливо великий вплив пильного погляду, який може бути й неприємним. Супровід вчителем свого зауваження поглядом негативно позначається на стані дитини, заважає підтримання контакту.

Дослідження відзначають[9], що існує певний оптимальний ритм обміну поглядами з дітьми на уроці, коли індивідуальний зоровий контакт чергується з охопленням очима всього класу, що створює робоче коло уваги. Чергування, перемикання погляду важливо і при вислуховуванні відповіді. Вчитель, поглядаючи на відповідаючого, дає зрозуміти, що він чує відповідь. Дивлячись на клас, вчитель привертає увагу всіх інших дітей до відповідаючого. Уважний, доброзичливий погляд при вислуховуванні дозволяє підтримувати зворотний зв'язок.

Важливе значення має і дистанція спілкування. А.А.Леонтьєв, зокрема, зазначає, що питання про взаємне розміщення учасників спілкування в просторі (особливо відстані) досить актуальне, оскільки залежно від цього фактора в спілкуванні в різній мірі використовуються інші немовні компоненти, різної виявляється природа зворотного зв'язку від слухача до мовця.

Дослідники[10] стверджують, що дистанція між спілкуються залежить від відносин між ними. Вчителю особливо важливо знати зв'язок між перебігом процесу спілкування і розташуванням співрозмовників щодо один одного в просторі.

Поза сумнівом, просторові фактори спілкування використовує будь-який педагог, інтуїтивно вибираючи оптимальну відстань від слухачів; при цьому велике значення має характер взаємин з аудиторією, розміри приміщення, кілкість учнів. Він може використовувати просторову близькість для встановлення більш довірливих відносин з учнями, але дотримуватися при цьому обережності, тому що надмірне наближення до співрозмовника іноді сприймається як зазіхання на особистість, виглядає нетактовним.

Спостерігаючи за роботою вчителя на уроці, можна помітити, як зазначає Є.А.Петрова, що зона найбільш ефективного контакту – це перші 2-3 парти. Саме перші парти потрапляють в особисте або навіть інтимну (якщо вчитель стоїть впритул біля учнів) зону протягом майже всього уроку. Інші учні, як правило, знаходяться на публічному відстані від вчителя, відповідно до класифікації зон спілкування по А.Пізу[11].

Якщо педагог невимушено переміщається по класу, то він, змінюючи дистанцію, досягає проксемічної різноманітності і рівності в спілкуванні з кожною дитиною.

При розгляді простору спілкування не можна не торкнутися і такого аспекту, як організаційні умови навчання, зокрема, розміщення меблів (столів та стільців) у просторі класу.

Так, Н.В.Самоукіна відзначає, що меблі розміщені в класній кімнаті таким чином, що стіл вчителя стоїть перед класом і як би протиставлений йому. Таке організаційне рішення простору класу, на думку автора, закріплює директивну позицію вчителя. Столи учнів поставлені в декілька рядів і справляють враження „загальної маси”. Перебуваючи в такому класі, учень відчуває себе „всередині классу”, його частиною. Тому виклик до дошки і спілкування з учителем „один на один” є чинниками, що викликають у дитини неприємний і напружений стан.

При цьому Н.В.Самоукіна пропонує організувати простір класу іншим чином, зробивши його більш демократичним: стіл вчителя ставиться попереду по центру, а парти учнів розташовані півколом на однаковій відстані від столу вчителя.

Г.А.Цукерман також розглядає питання про просторову організацію класу в роботі „Види спілкування в навчанні”[12]. Автор, зокрема, пише, що при організації групової роботи більш прийнятна інша, відмінна від традиційної, розстановка парт в класній кімнаті, яка оптимізує навчальний процес.

Особливе місце в системі невербального спілкування вчителя займає система жестів. Як зазначає Є.А.Петрова, жестикуляція педагога є для учнів одним з індикаторів його відносин до них. Жест має властивість „таємне робити явним”, про що вчитель завжди повинен пам'ятати.

Характер жестів вчителя з перших хвилин створює певний настрій у класі. Дослідження підтверджують, що якщо рухи вчителя поривчасті і нервові, то в результаті замість готовності до уроку виникає стан напруженого очікування неприємностей.

Велику роль жести грають і в забезпеченні уваги учнів, що є найважливішою умовою ефективного навчання. Значними можливостями зосередження уваги слухачів володіє саме жест, емоційна насиченість якого, як правило, приковує увагу аудиторії. Серед засобів організації уваги майже кожним учителем активно використовуються такі жести, як жести вказівки, жести імітації, жести підкреслення і т.д.

Як зазначає Є.А.Петрова, не менш важлива у використанні жестів і така функція, як активізація різних пізнавальних процесів: сприйняття, пам'яті, мислення та уяви. Жести можуть ілюструвати розповідь вчителя, з їх допомогою може здійснюватися активізація зорового сприйняття, пам'яті, наочно-образного мислення[13].

Спільна діяльність вчителя і учнів передбачає не тільки вплив учителя, але й обов'язкову зворотний зв'язок. Саме за допомогою жесту вчитель часто „включає” її (зі знаком запитання кивок головою, що запрошують жести і т.д.), підвищує її інтенсивність (жести схвалення, оцінки), або завершує контакт. Жест виступає важливим компонентом зворотного зв'язку.

Жести в комплексі з іншими невербальними засобами спілкування використовуються вчителем для забезпечення контролю за діяльністю учнів. Жести вчителя нерідко стають зразком для наслідування. Особливо уважні діти до випадків неточного вживання жестів, які відволікають їх від виконуваних завдань на уроці. До культури невербальної поведінки вчителя в цілому і до його жестикуляції зокрема необхідно пред'являти високі вимоги.

У спілкуванні вчителя з учнями велике значення має і тон мови. За твердженням М.М.Рибакової, інтонація при спілкуванні дорослих може нести до 40% інформації. Однак при спілкуванні з дитиною вплив інтонації збільшується[14].

У інтонації виявляються ті переживання, які супроводжує мова вчителя, звернена до дитини. Дитина на диво точно дізнається з інтонації ставлення до неї дорослих, вона володіє винятковим „емоційним слухом”, розшифровує не тільки зміст, сенс сказаних слів, а й ставлення до неї з боку інших.

При сприйнятті слів дитина спочатку реагує на інтонацію відповідно дією і лише потім засвоює зміст сказаного. Крик або монотонна мова вчителя позбавляються впливу тому, що сенсорні входи учня або забиті (криком), або він взагалі не уловлює емоційного супроводу, що породжує байдужість. У зв'язку з цим приходимо до висновку про те, що мова вчителя повинна бути емоційно насиченою, проте слід уникати крайнощів; вчителю вкрай важливо обирати тон спілкування з дітьми, відповідний не лише ситуації спілкування, але й нормам етики.

Таким чином, можна зробити висновок – невербальний аспект спілкування займає значне місце в процесі взаємодії вчителя з дітьми. Для того, щоб полегшити свою роботу, вчитель повинен вміти спілкуватися з дітьми навіть не розмовляючи, повинен брати до уваги не тільки мову учня, а й кожен його жест, погляд, кожен рух, у свою чергу строго контролювати свою невербальну поведінку.

2.2. Шляхи вдосконалення невербальних засобів спілкування

Із розвитком соціального і технічного прогресу людства постійно розширювалося коло потреб людини, що спричинювало розвиток і вдосконалення засобів спілкування.

Якщо раніше невербальній комунікації відводилася допоміжна, другорядна роль, то нині психологи вважають, що вміння читати невербальні сигнали є важливою умовою ефективного спілкування[15, 16].

Професор Бердвіссл експериментальним шляхом встановив, що в ході бесіди чи дискусії тільки 35% усієї інформації передається по словесному каналу, а 65% – по невербальному[17]. Стає зрозумілим, що для підвищення результативності педагогічної взаємодії необхідно враховувати психологічні умови використання позамовних засобів спілкування.

Чому ж невербальні сигнали такі важливі в спілкуванні?

• близько 70% інформації людина сприймає саме по зоровому (візуальному) каналу;

• невербальні сигнали дозволяють зрозуміти справжні почуття і думки співрозмовника;

• наше ставлення до співрозмовника нерідко формується під впливом першого враження, а воно, у свою чергу, є наслідком впливу невербальних чинників – ходи, виразу обличчя, погляду, манери триматися, стилю одягу і т.д. Особливо цінні невербальні сигнали оскільки вони спонтанні, несвідомі і, на відміну від слів, завжди щирі.

Заслуговує на увагу дослідження Л.О.Савенкової, на думку якої, система комунікативних умінь педагога включає уміння володіти педагогічним контактом, вербальними і невербальними засобами спілкування, здатність орієнтуватися у ситуації педагогічної комунікації, встановлювати і підтримувати зворотний зв’язок, будувати і реалізовувати план спілкування, соціальної перцепції, створювати творче самопочуття, використовувати «пристосування», завойовувати ініціативу. Вона розробила спеціальні комунікативні прийоми („пристосування” у спілкуванні, комунікативна атака та інші), оволодіння якими забезпечує педагогічний контакт у професійному спілкуванні педагога[18, 19].

Невербальне поводження в спілкуванні є поліфункційним. Воно регулює просторово-тимчасові параметри спілкування; підтримує оптимальний рівень психологічної близькості між співрозмовниками; вказує на актуальні психічні стани особистості; дозволяє економити мовні повідомлення; підсилює емоційну насиченість сказанного. В основу виділення підструктур невербальної поведінки покладені як характеристики невербальних засобів, так і системи їх відображення і сприйняття: оптическая, акустична, тактильная. Всі ці види невербальних повідомлень не

існують ізольовано. Вони знаходяться у взаємодії, іноді доповнюючи один одного, іноді суперечать один одному. Тим не менше, кожен засіб експресії має самостійну традицію дослідження. Інтерпретуючи невербальні послання, необхідно враховувати наступні моменти: унікальність невербальної мови; неминучість суперечностей між невербальним виразом і його психологічним змістом; мінливість способів невербального вираження; залежність успішності кодування вміння людини адекватно виражати свої переживання, від рівня сформованості у нього навичок кодування невербальних повідомлень. Інтерпретація невербальної поведінки - творчий процес, який вимагає від його учасників спостережливості, інтересу і уваги до людей, соціального інтелекту, тобто того, що називають комунікативною компетентністю.

Оскільки створення навчальної програми з невербальних засобів спілкування є окремою перспективною завданням, на даному етапі розробки теми мною знайдені і апробовані вправи, які безпосередньо є інструментом розвитку комунікативних навичок. Апробація вправ в різних групах учасників (підлітки, учні, педагоги) підтверджує ефективність застосовуваних засобів та їх універсальність[20]. При обговоренні результатів спільної роботи (рефлексії станів і події) я виявив застосовання цього досвіду в різних аспектах взаємодій: формування лідерства, вдосконалення навичок невербальної комунікації, формування команди, відпрацювання гнучкості невербальної поведінки, у сфері особистих відносин, емоційно-напружених ситуаціях.

Вправа „Автобус”

Учасники розділяються на пари. Інструкція наступна: „Зараз ви пасажир автобуса. За сигналом „Червоний” автобус зупиняється на світлофорі. Раптом Ви бачите в зустрічному автобусі людину, яку Ви давно не бачили. Ви хочете домовитися про зустріч з нею в якомусь певному місці і в певний час. У Вашому розпорядженні – одна хвилина, доки автобуси стоять біля світлофора. За сигналом „Зелений” вмикається зелене світло і автобуси роз'їжджаються”.

Після невербального програвання, учасники тренінгу діляться інформацією про те, як вони зрозуміли один одного.

Тривалість: 15-20 хвилин.

Вправа „Зіпсований телефон”

Із залу вибираєте п'ять чоловік, чотири з них виходять з кімнати. П'ятому даєте текст: "У батька було 3 сина. Старший розумний був чолов'яга, середній був ну так собі, молодший син був не в собі ". Він повинен без слів показати цей текст четвертій людині, та третій, та другій, і потім першій. Для кращого запам'ятовування перша людина може проговорити текст кілька разів. Потім, починаючи c самої останньої людини, Ви розпитуєте, про що був текст історії. Можна просити повторювати текст, якщо та людина, якій він передається, не розуміє його.

Обговорення того, які кошти оповідач використовував для передачі повідомлення. На що звертав в першу чергу увагу слухач. Наскільки слухач міняв комунікативні засоби, стаючи оповідачем.

Тривалість: 20-25 хвилин.

Завданням цього параграфу був пошук вправ, що дозволяє удосконалювати сферу міжособистісних відносин, навик невербального спілкування. Однак ці вправи не є навчальною програмою. Хоча вже є „методичним скарбом”.

ВИСНОВКИ

Отже, кожен вчитель має здатність розпізнавати учнів, правильно сприймати події і явища навколишнього світу. Деякі користуються цією здатністю, інші воліють не загострювати на цьому свою увагу і не розуміють важливості вміння розбиратися в людях. Адже учню щодня доводиться визначати, добре чи погано ставиться до нього вчитель, чи допускати його в своє життя? Від цього залежить добробут, спокій, а значить і його якість освіти.