Навчання монологiчному мовленню учнiв на заняттях з iноземноi мови на середньому етапi

        1.2. Види монологічного мовлення

    Основними питаннями, які підлягають визначенню під час навчання усного монологічного мовлення, є вибір одиниці навчання, відбір додаткового мовленнєвого матеріалу для вправ, спрямованих на формування і розвиток навичок та вмінь мовлення. Як матеріал доцільно використовувати письмові чи усні тексти.

    Текст — витвір мовленнєвого процесу, який характеризується завершеністю і складається із заголовка та особливих одиниць (понадфразових єдностей), об’єднаними різними типами лексичних, граматичних, логічних, стилістичних зв’язків, що мають певну цілеспрямованість і прагматичну установку. Тому навчальний текст повинен служити основою усного монологічного мовленнєвого висловлювання.

    Виділяється шість найбільш уживаних видів професійно спрямованого монологу: опис, розповідь, повідомлення, оцінка, роздум і доказ, які відрізняються структурою організації. 

    Найпростішим  з погляду структурної побудови є опис, розповідь, повідомлення. Під  структурою монологічного висловлювання  розуміємо побудову всього тематичного  висловлювання, враховуючи послідовність  його частин і тип смислового зв’язку між компонентами. В зачині використовуються фрази, спрямовані на привернення уваги, вказують на предмет і ціль висловлювання. Основна частина ретельно розкриває тему і складається з однієї або кількох понадфразових єдностей. Цілісність досягається завдяки засобам зв’язку як між фразами, так і між єдностями. Матеріал в основній частині викладається за певною логічною основою. Так в описі логічною основою буде не тільки порядок розташування предметів чи ознак у просторі, а й ступінь їх важливості. У розповіді логічною основою буде хронологічна послідовність подій. Підсумок — це короткий висновок із сказаного в основній частині.

    Згідно  з принципом посильності й  доступності, навчання монологічного  мовлення необхідно починати з найлегшого виду — опису. Наступним за складністю є розповідь та повідомлення: біографіії відомих математиків, фізиків, біологів, географів, медиків та ін., розповідь про участь в олімпіадах, конференціях або науково-дослідницьких конкурсах, повідомлення про здобутки в дослідницькій роботі. Щодо більш складних за структурно-композиційним оформленням видів діалогу (роздум, оцінка, доказ), то вони доцільні на другому етапі навчання через їх структурну складність і високі вимоги до володіння мовним та мовленнєвим матеріалом.

    Щоб знайти засоби навчання для дітей з різним рівнем обізнаності, необхідно виділити рівні монологічного мовлення, характерні для конкретного етапу розвитку мовленнєвого вміння.

    Найбільш  доцільним для індивідуалізованого  навчання є розподіл монологічних висловлювань за критерієм обсягу і складності на елементарне висловлювання, складне висловлювання та повідомлення з теми. 

    Елементарне висловлювання складається з  кількох речень, об’єднаних однією комунікативною метою і пов’язаних предметно-логічним планом. Це висловлювання не має певних меж і кількість речень залежить від індивідуального досвіду того, хто говорить, та ступеня складності об’єкта.

    Складне висловлювання є продуктом двох або більше елементарних висловлювань, пов’язаних між собою логічним і  синтаксичними зв’язками.

    Повідомлення  з теми є повноцінним висловлюванням, яке складається з поєднаних  елементарних і складних висловлювань на основі загального плану повідомлення і теми.

    Можна визначити три етапи роботи з  розвитку монологічного мовлення. 
 Перший етап– рівень елементарного висловлювання. Мета — оволодіння учнями вмінням висловлювати одну завершену думку про предмет або явище. Елементарне висловлювання виступає мінімальною оперативною навчальною одиницею. Контекстовою одиницею виступає понадфразова єдність (1-4-ті класи).

    Другий  етап — рівень складного висловлюванння. Мета — навчити учнів логічно поєднувати елементарні висловлювання, оформлювати думки про кілька явищ або предметів, вносити в мовлення елементи аргументації, тобто будувати висловлювання надфразового рівня (5-8-мі класи).

    Третій  етап— рівень повідомлення з теми. Мета — навчити учнів будувати висловлювання з опорою на прочитаний текст, але в зв’язку з новою ситуацією, тобто будувати висловлювання текстового рівня.

    Навчання  монологічного мовлення тісно пов’язане з проблемою класифікації навчальних умінь, необхідних для побудови висловлювань цього виду мовлення. 
1. Композиційні вміння.

1) Визначення  структури майбутнього монологічного  висловлювання. 
2) Розгорнення і завершення висловлювання.

3) Забеспеченння композиційної гармонійності висловлювання, перехід від однієї частини до іншої.

4) Забеспечення  зв’язності висловлювання в послідовному  порядку.

2. Уміння осмислення:

1) Усвідомлення  предмета висловлювання.

2) Усвідомлення  предмета думки.

3) Організація висловлювання мікротеми.

4) Оформлення  головної думки мікротеми.

5) Побудова  програми розвитку мікросюжету.

6) Інтеграція  думок і послідовне їх викладення.

7) Мобілізація  особистого досвіду згідно з  темою.

8) Бачення  в кожній думці можливості  її розкриття.

    Виділяються такі загальні уміння:

• чітке і точне передавання інформації;
• перенесення і інтеграція інформації в нову ситуацію з метою збагачення самостійного висловлювання;
• відокремлення головного від другорядного, акцентування уваги на головних ідеях або фактах висловлювання;
• визначення найбільш прийнятого порядку викладення фактів, пунктів або ідей;
• де необхідно, наведення конкретних пикладів для пояснення;
• аналіз та оформлення логічних висновків;
• аргументація свого погляду;
• доказування тез за аналогією, від супртивного, дедуктивним, індуктивним шляхом;
• розмежування фактів і суджень;
• визначення альтернативи вирішення проблеми;

    Монолог-опис  
1. Зацікавити описуваним об’єктом.

2. Мобілізувати  увесь свій життєвий досвід, пов’язуваний  з описувним об’єктом.

3. Послідовно  описувати об’єкт від загального  до часткового.

4. Давати  суб’єктивну оцінку властивостям  описуваного об’єкта.

5. Робити  опис більш живим, використовуючи  різноманітні структури.

6. Робити  висновок.

    Монолог-розповідь 
1. Привернути увагу до своєї розповіді.

2. Спланувати  розповідь і почати її.

3. Розповідати  ісорію у хронологічному порядку.

4. Розповісти  оповідання в нехронологічній  послідовності, щоб надати розповіді  таємничого характеру.

5. Прикрасити  розповідь, зробити її більш  живою.

6. Висловити свій погляд і дати оцінку подіям, які відбуваються.

7. Закінчити  розповідь.

    Монолог-повідомлення 
1. Надавати висловлюванню вагомості.

2. Виділяти  головну інформацію.

3. Давати  резюме і коротко викладати  зміст.

4. Послідовно  ічітко розповідати про місце, час і умови в повідомленні.

5. Відрізняти  факти від суджень.

6. Закінчити  повідомлення.

    Монолог-оцінка 
1. Констатувати факт, який необхідно оцінити.

2. Виділити  основу для оцінки: факти, докази.

3. Аналізувати  факти.

4. Чітко,  логічно і послідовно організувати, викладати і пояснювати факти.

5. Висловлювати  ставлення до проблеми з опорою  на подані факти.

6. Відбирати  найбільш важливі аргументи.

7. Викладати  інші погляди на проблему і  критично їх оцінювати.

8. Робтит  заключення-оцінку, базовану на викладених аргументах.

    Монолог-доказ  і монолог-роздум.

1. Викласти  думку, яку необхідно довести.

2. Аргументувати  свою точку зору, тобто викладати  думки, істинність яких уже  доказана, або факти чи дані  про об’єкт.

3. Доказувати  тезу за аналогією, від супротивного, дедуктивним, індуктивним методами. 
4. Робити висновки, базовані на очевидних фактах.

5. Робити  логічні висновки.

6. Викладати  різні погляди.

7. Аналізувати  пичини.

8. Визначати  альтернативні варіанти вирішення  проблемного питання. 
9. Робити висновки про істинність або хибність думки, тези. 

    Щоб здійснити акт мовлення, “реалізувати”  свій задум, мовець має дібрати засоби мови (лексику, граматичні форми, синтаксичні варіанти), які відповідають умовам, змістові та меті спілкування. Важливе значення має правильний вибір типу та стилю мовлення. [5,22]

     1.3. Специфіка навчання монологічному мовленню на середньому етапі

      Як  відомо, програма з іноземної мови визначає монологічну усну мову як одну із основних завдань навчання, тому вимірювання і оцінка її сформованості є особливо важливими як для вчителя, так і для учня. Від об’єктивного контролю залежить степінь навченості школярів. Оволодіння таким складним ввидом мовленнєвої діяльностіпередбачає знання результатів навчання, які можуть бути зачезпечені при умові постійного обліку і порівняння одержаних даних з еталонами, які є вимогами держаної програми з іноземної мови [11, 33].

        Потрібно відмітити, що створено  необхідні передумови для успішного  здійснення підсумкового результативного  контролю мови учнів: у них  знаходяться зразки контрольних завдань, за аналогією з якими вчитель може складати свої, підбираючи відповідні мовні і мовленнєві матеріали. І, як показали  спостереження за ходом навчально-виховного процесу, вчителі в основному  здатні контролювати  підсумок, результат навченості, але цього не достатньо для того, щоб забезпечити  володіння монологічною усною мовою в об’ємі, визначеному програмою. Підсумковий контроль, включає лише вимірювання і оцінку кінцевих результатів і не може повністю гарантувати досягнення намічених цілей навчання. Це пояснюється тим, що кінцева відповідь неоднозначно пов’язана із змістом діяльності, яка привела до цієї відповіді. Правильна відповідь може бути отримана раціональним і нераціональним методами . Тому необхідно мати проміжні, постійні відомості про процес оволодіння діяльністю. Таким вимогам відповідає поопераційний контроль, який дає вчителю відомості про правильність навчальних та учбових дій на протязі всього процесу навчання монологічного мовлення [12, 24-30].

      Монологічна усна мова як вид вербального спілкуваня людей являє собою багатогранне явище. В такому складному виді мовленнєвої діяльності поєднання лінгвістичних, психологічних і методичних характеристик дуже важко визначити об’єкти вімірювання.

      Для визначення об’єктів  контролю потрібно розглянути реальну монологічну мову з тим, щоб виділити можливі рівні наближення до неї в умовах шкільного навчання.

      Аналіз  характеристик монологічного мовлення (організованості, невимушеності і розгорнутості) дозволяє виділити вміння (загального і особистого характеру), які є об’єктами поопераційного контролю.