Науково-теоретичне обґрунтування компенсації глухоти

       Важливе значення надається формуванню усного мовлення дитини в умовах інтенсивного розвитку її слухового сприймання.

       Прикладом більш глибокої диференціації навчання може послужити нова модель навчання для дітей із складною структурою дефекту (глухота + ЗПР, порушення зору, ДЦП тощо). В цьому випадку в  школі повинно бути створене особливе соціокультурне педагогічне середовище [2, 256].

       Принцип безперервності навчання глухих та слабочуючих полягає в тому, що система навчальних закладів слідує одне за одним забезпечуючи постійний процес навчання у розрізі часу.

       Першим  навчальним закладом, в який вступає  дитини з порушенням слуху – це дошкільне відділення при спеціальній  школі. Діти отримують знання в ігровій  формі на загальних та індивідуальних заняттях, які проводить вчитель-сурдопедагог. Дітей постійно супроводжує вихователь, який за програмою та власним планом проводить виховні моменти та заходи. Педагогічний процес спрямований  на розвиток слухового сприймання, мовлення, правил спілкування, засвоєння  основних понять про навколишнє середовище, дотримання режиму тощо. Це значно полегшує та прискорює дітям процес адаптації  в середній школі.

       Наступною ланкою є спеціальна школа для  глухих або слабочуючих. Тривалість навчання в початковій та основній школі спеціальних корекційних освітніх закладів складає 10-11 років (підготовчий, 1 – 10 класи).

       Освіта  в середній школі поділяється  на 4 ступені, які характеризуються послідовністю розвитку  та ускладненням змісту навчання:

• в первинний період (підготовчий клас);
• початкова ступінь (1-3 класи);
• 1-а основна ступень (4-7 класи);
• 2-а основна ступень (8-10 класи) [2, 284].

       Спеціальна  школа для слабочуючих поділяється  на І та ІІ відділення. І відділення – для дітей, які володіють  розвинутою самостійною мовою при  наявності невеликої аграматичності те недоліків вимови; ІІ відділення – для дітей з глибоким мовленнєвим  недорозвитком, до яких повинен застосовуватися  диференційних підхід.

       Досвід  навчання  дітей з порушеннями  слуху та розроблені шляхи педагогічного  впливу доказали можливість згладжування наслідки первинної вади та отримання  нечуюючими дітьми однаково із чуючи  ми рівня загальної освіти при  умові спеціально організованої  корекційно-розвиваючої роботи. Багато дітей з вадами слуху намагаються  продовжити освіту в середній або  вищих навчальних закладів загального призначення [2, 281].

       Сучасній  епосі належить заслуга всебічного розвитку системи післяшкільної  освіти  глухих на різних рівнях –  від початкового до вищого. Система  початкової та середньої професійної  освіти розроблена краще, бо має тривалішу  історію свого становлення. Ця система у нашій країні ще нерозвинута так, як це необхідно.

       Додаткова освіта повинна допомогти дитині в ствердженні свого «Я». тільки за умови всебічного вивчення особистості  дитини можливі розробка індивідуальних програм її розвитку, вибір ефективних форм виховання, створення та використання педагогічно виправданих програм.

       Включення дітей та підлітків з порушеним  слухом в систему додаткової освіти – за умовою співпраці з дітьми з нормальним слухом – створює  умови для ефективного рішення  проблеми адаптації та реабілітації кожної дитини через процес творчої  діяльності [2, 304].

ВИСНОВКИ 
 

       Шлях  розвитку глухої дитини можна зобразити  схематично наступним чином. Різниця  в психічній діяльності між чуючою та нечуючою дитиною, невелике на початку  розвитку, зростає протягом часу. Так  відбувається до певного етапу, коли в наслідок систематичного сурдопедагогічного впливу різниця перестає нарощуватися і навіть зменшується. Чим сприятливіші умови, тим раніше виникає компенсаторний поворот у бік шляху чуючої дитини і тим швидше та ефективніше зближується розвиток глухого з розвитком чуючого у шкільні роки [12, 23].

       Виключне  значення мають вивчення умов та механізмів компенсації порушених органів  та функцій людини. Їх значення полягає  не тільки в тому, що вони дозволяють повернути людству тисячі повноцінних  членів суспільства,  але й в  тому, що дозволяють знаходити попередження дитячої аномальності, різко знизити  або взагалі усунути її.

       Вітчизняна  сурдопедагогіка дотримується точки зору про практично не безмежні можливості розвитку глухих та слабочуючих. Вирішальне значення в компенсації порушеної або відсутньої слухової функції має раціонально побудоване спеціально організоване навчання та залучення їх до творчої роботи.

       Звичайно, при цьому не спростовується компенсуюче  значення збережених аналізаторів. Не маючи можливості повноцінно користуватися  слуховою функцією, людина вимушена більш  посилено експлуатувати нормально  функціонуючі аналізатори, в результаті чого вона вчиться користуватися  зором, дотиком та іншими органами відчуття.

       Таким чином, можливості заміни одних аналізаторів іншими дуже обмежені. Інакше кажучи, резерви  між аналізаторної компенсації  недостатні для того, щоб дати наукове  обґрунтування фактам вражаючих  досягнень в розвитку окремих осіб. Це дозволяє нам зробити висновок про те, що компенсацію в дефектології потрібно розглядати не стільки як явище в аналізаторній  системі, тобто в сфері першої сигнальної системи, скільки як явище особистісне, яке відноситься до сфери другої сигнальної системи [20, 160].

       У вирішенні проблеми компенсації  глухоти слід акцентувати увагу  на розвиток слухового сприймання, яке дає можливість дитині сформувати більш повне уявлення про навколишній світ. Існують багато прийомів розвитку залишкового слуху на різних вікових етапах, які дали успішні результати, діти навчалися користуватися тією інформацією, яку вони отримують через слух. Завдяки корекції мовлення та розвитку залишкового слуху сурдопедагоги досягли компенсаторного повороту, розвивають мислення дитини, дають нові можливості в отриманні професійної підготовки.

       Проте дослідження теми компенсації глухоти  і взагалі проблем сурдопедагогіки та дефектології у нашій країні останні роки практично не розвиваються. Хоча наукове обґрунтування та вивчення дуже важливі для практики навчання та педагогіки як науки. Удосконалення системи навчально-виховної роботи з дітьми з порушеною слуховою функцією потребує процес компенсації вади. 

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 
 

1. Андреева  Л.В., Волкова К.А., Григорьева Т.В. и  др. Сурдопедагогика: учеб.  пособие  для студ. дефектол. фак. пед. ин-тов. – М.: Просвещение, 1989. – 384 с.
2. Багрова И.Г. и др. Сурдопедагогика: учебник для студ. высш. пед. учеб. заведений; под ред. Е.Г. Речицкой. – М.: Гуманитар. изд. центр Владос, 2004. – 655 с.
3. Боскис Р.М. Глухие и слабослышащие дети. – М.: Издательство академии педагогических наук РСФСР, 1963. – 336 с.
4. Головчиц Л.А. Дошкольная сурдопедагогика: воспитание и обучение дошкольников с нарушениями слуха: учебное пособие для студентов высших учебных заведений. – М.: : Гуманитар. изд.  центр Владос, 2001. – 304 с.
5. Горнеев А. Д, Лифинцева Н.И., Ялпаева Н.В Основы  коррекционной  педагогики: учеб.  пособие для  студ.  высш.  пед.  учеб. заведений; под ред. В.А. Сластенина. – 4-е изд., стер. – М.: Издательский центр «Академия», 2007. – 272 с.
6. Зинкевич В. ?????????????????????????// Дефектолог. – 2010. - №1 (37). – с. 60-62
7. Медведев Н.Е. Использование технических средств в школе глухих. – К.: Издательство «Радянська школа», 1977. – 78 с.
8. Методика обучения глухих устной речи: учеб. пособие для студ. дефектол. фак. пед. ин-тов. – М.: Просвещение, 1976. – 280 с.
9. Назарова Л.П. Методика развития слухового восприятия у детей с нарушениями слуха: учеб.  пособие для  студ.  высш.  пед.  учеб. заведений; под  ред.  В.И. Селивестрова. - М. : Гуманитар. изд.  центр Владос, 2001. – 288 с.
10. Носкова Л.П., Головчиц Л.А. Методика развития речи дошкольников с нарушениями слуха: учеб.  пособие для  студ.  высш.  пед.  учеб. заведений. – М.: Гуманитар. изд.  центр Владос, 2004. – 344 с.
11. Пелымская Т.В., Шматко Н.Д. Формирование устной речи дошкольников с нарушенным слухом: Пособие учителя-дефектолога. - М.: Гуманитар. изд.  центр Владос, 2003. – 224 с.
12. Психология  глухих  детей  /  под ред. И.М. Соловьева, Ж.И. Шиф, Т.В. Розановой, Н.В. Яшковой. – М.: «Педагогика», 1971. – 448 с.
13. Рау  Ф. Ф.  Формирование  устной  речи  у  глухих детей / Под ред Т.А. Власовой, Н.Ф. Слезиной, В.И. Бельтюкова. – М.: Педагогика, 1981. – 168 с.
14. Скрипченко О.В., Долинська Л.В., Огороднійчук З.В. Загальна психологія: підручник. – К.: Либідь, 2005. – 464 с.
15. Скрипченко О.В., Долинська Л.В., Огороднійчук З.В Вікова та педагогічна психологія: навч. посібник . – К.: Каравела, 2008. – 400 с.
16. Соловьев И.М., Шиф Ж.И., Нудельман М.М., Обозова Е.И. Развитие познавательной деятельности глухонемых детей. – М.: Государственное учебно-педагогическое издательство, 1957. – 258 с.
17. Сурдопедагогика / под ред. проф. А.И. Дьячкова. – М.: Издательство академии педагогических наук РСФСР, 1963. – 336 с.
18. Шиф Ж.И.Усвоение языка и развитие мышления у глухих детей. – М.: Просвещение, 1968. – 320 с.
19. Ярмаченко М.Д. Історія сурдопедагогіки. – К.: Видавниче об’єднання «Вища школа», 1975. – 423 с.
20. Ярмаченко Н.Д. Проблема компенсации глухоты. – К.: Издательство «Радянська школа», 1976. – 167 с.