Науково-теоретичне обґрунтування компенсації глухоти

       Багатоканальний кохлеарний імплантат не є простим  посилюючим пристроєм, подібним до слухового  апарату. Це багатофункціональна система, яка складається з декількох елементів, кожна з яких виконує свою визначену функцію. В системі виділяють зовнішні компоненти (направлений мікрофон-передавач та мовленнєвий процесор) і компоненти, що імплантуються (приймач-стимулятор та 22-канальний електродний ряд) [2, 188].

       Випадки відторгнення імплантату дуже рідкісні. Однак не виключена можливість, що імплантат не забезпечить значного покращення розбірливості мовлення. Віддалені ефекти електричної стимуляції на улитку та формування нової внутрішньоулиткової  кістки не відомі.

       Існують інші слухові апарати, які просто посилюють силу звуку. В наш час  широко використовуються усі можливі  засоби та способи компенсації, але  опора лише на слухове сприймання не може дати повну картину можливостей  компенсації глухоти.

       Вивчаючи  діяльність аналізаторної системи, І.П. Павлов зробив великий внесок в  традиційні погляди на локалізацію  функцій психічній діяльності у  корі головного мозку. Він відмічав, що в корі півкуль, крім спеціальних областей різних аналізаторів, є ще «запасні елементи їх, які розсіяні по всій масі півкуль».

       Узагальнюючи  свої спостереження та дослідні вивчення, Павлов достає висновку, що відсутність  діяльності одного аналізатора веде до посиленого тренування інших [20, 43].

       Спираючись  на фізіологічне вчення Павлова, радянські  вчені розробили більш глибоку  теорію компенсації, яка поклала  початок перспектив удосконалення  навчально-виховного процесу дітей  з вадами слухового аналізатору.

       Проте для повної компенсації вади необхідно  враховувати та використовувати  можливості збережених аналізаторних  систем як засобу додаткового впливу на розвиток дитини.

       2.2. Роль збережених аналізаторів  у компенсації вад слуху. 
 

       У глухої людини втрата слуху в тому чи іншому ступені компенсується  діяльністю збережених аналізаторів: зорового, тактильно-вібраційного, кінестетичного тощо. Для того щоб компенсація  наступила, необхідний спеціальний  розвиток відповідних сприймань. [12, 38]

       З питання про розвиток зорового приймання  у глухих існували різні погляди. Так, прибічники теорії надкомпенсації стверджували, що ураження одного аналізатору (наприклад слухового) автоматично веде до посиленої діяльності іншого аналізатору.

       Прибічниками  погляду про більш високий  розвиток зорового сприйняття у глухих бувають деякі сурдопедагоги-практики. Спираючись на окремі факти великої спостережливості глухих, яка виявляється у тих випадках, коли чуючі, навіть дорослі люди її не проявляють, тоді сурдопедагоги приходять до висновку, що глухі бачать більше та точніше ніж чуючі. Однак ці факти, як і усі окремі випадки, не доводять існування чіткої закономірності. Для доведення, що тут потрібне детальне наукове дослідження. Взагалі Павлов висував теорію того, що глухі мають гострий зір, але не тому, що це закладено природою, а під впливом вимушених постійних тренувань.

       І. М. Соловйов  та Ж. І. Шиф в процесі  компенсації глухоти виділяли три  основи:

1. Збережені органи відчуття приймають на себе нове навантаження (наприклад, зорове сприйняття усного мовлення).
2. Збережені аналізатори беруть на себе приймання інформації про зроблені рухи та діяльність, необхідних для їх контролю та регуляції (регулювання мовлення за допомогою м’язового сприйняття мовленнєвих рухів).
3. Зменшення  негативного впливу глухоти на розвиток дитини у зв’язку з компенсаторним поворотом шляху розвитку, який відхиляється від нормального.[20, 51]

       Таким чином бачимо, що важливе місце  в компенсаторних шляхах глухоти  приділяється безпосередньо зоровому сприйняттю. Зорове сприйняття глухих дітей розвивається за тими ж законам, що й сприйняття чуючих. Проте відсутність (повна або часткова) слухових відчуттів та сприймань та сповільнене оволодіння словесним мовленням створюють особливі умови розвитку зорового сприйняття глухих. Якщо дитина народилась глухою, деякі особливості у розвитку зорового сприйняття виникають вже в перші місяці життя [12, 53].

       За  даними досліджень, зорове сприйняття глухих значно розвивається в період навчання у школі. Спостерігається  певна специфіка в розвитку зорового сприйняття у дітей з вадами слуху. В них формується тонка диференціація  сприймання міміки та жестів інших  людей, зміна положень пальців руки людини при дактильному мовленні, а також рухи губ, обличчя та голови людини при усному мовленні. Зорове сприйняття має велике значення для  розвитку компенсаторних можливостей  глухого у спілкуванні з людьми [12, 55].

       При цьому в першу чергу потрібно вияснити, в якому ступені можуть бути сприйняті зором фонетичні елементи мовлення за тими рухами мовленнєвих органів, які можна побачити у людини, що говорить. Такого роду умови мають зміст при читанні з губ, яке є звичайним способом сприйняття усного мовлення глухими. Цей спосіб використання зору для компенсації вади слуху у дитини є слухо-зорове сприйняття. Воно досягається за допомогою постійного вправляння та шляхом накопичення досвіду дитини та її словарного запасу з пасивної та активної сторони. Звичайно результату можна досягнути лише при умові спеціального навчання та виховання з використанням звукопрідсилюючої апаратури та ін.

       Другим  способом використання зорового сприймання для компенсації ураженого слуху є сприйняття регулюючих рухів сурдопедагогів в процесі постановки голосу, звуків, гучності тощо.

       Останнім  з основних способів використання та тренування зорового сприймання у процесі  компенсації є сприймання жестового  мовлення та артикуляції як допоміжного  засобу в навчання та вихованні дитини з недоліком слухового аналізатору.

       Важливе завдання сурдопедагогів  складається  в тому, щоб піклуватися  про  розвиток зорового сприйняття у глухих дітей в єдності з іншими видами сприйняття, які також мають велике значення в їх компенсаторному розвитку.

       Дотик та вібрація дуже важливі у життя глухих. Коливання вібруючих предметів розповсюджуються в просторі, через тверді тіла та рідини. Сприйняття вібрації тісно пов’язано з відчуттями дотику та тиску. Одноразовий дотик до шкіри сприймається як тактильні відчуття. Дотик як процес сприйняття та пізнання предметів складається у дитини поступово та проходить тривалий шлях розвитку. В процесі розвитку  дотику у глухих дітей спостерігаються в основному такі ж етапи, що й у чуючих. Проте формування дотику як самостійного пізнавального процесу здійснюється у глухих дітей дещо повільніше, ніж у чуючих. Однак для більш ефективного та швидкого розвитку відчуття дотику у глухих дітей треба проводити спеціальні вправи, при яких діти вчаться аналізувати матеріал та форму предметів.

       Питання про збереження вестибулярного апарату  у глухих був вперше висунутий  в 80-ті роки минулого сторіччя. Наукові дослідження показали, що серед глухих є багато осіб з частково або повністю ураженим вестибулярним апаратом. Тому неможливо у розкритті проблеми компенсації не зачепити це питання. Для всебічної компенсації вад слуху  та для більш ефективного та швидкого розвитку дотикової діяльності у глухих дітей необхідно проводити спеціальні вправи, при виконанні яких діти вчаться аналізувати матеріал та форму предметів. Питанням розвитку дотику у глухих дітей повинно бути надано особливе значення. Ще треба відмітити, що особливу увагу приділяють фізичній культурі як засобу компенсації проблеми нечуючих дітей з вестибулярним апаратом.

       Взагалі комплексне ефективне оптимізоване використання залишкового слуху  та збережених аналізаторів дає можливість здійснити компенсаторний поворот  у розвитку дітей з вадами слуху, але це можливо лише за умови постійного безперервного спеціального педагогічного  впливу з боку сурдопедагога в  спеціальних умовах з використанням  технічних засобів компенсації. 

РОЗДІЛ 3

СПЕЦІАЛЬНО  ОРГАНІЗОВАНЕ НАВЧАННЯ ТА ВИХОВАННЯ  ЯК ВЕДУЧИЙ ФАКТОР В КОМПЕНСАЦІЇ  ВАД СЛУХУ 
 

       Вирішальним фактором, який забезпечує реалізацію компенсаторних можливостей дітей  з недоліками слуху, є здійснення всебічного обов’язкового диференційного їх навчання та адаптація їх до суспільного  життя після закінчення школи.

       З історії сурдопедагогіки нам  відомо, що першим представником наукової думки в цій галузі, основоположником концепцій щодо навчання глухих епохи  Відродження був Джироламо Кардано. Він обґрунтував також можливість та необхідність спеціально організованого навчання глухих дітей. З цього приводу  він писав: «Ми можемо примусити  глухонімого розуміти те, що він  читає, і говорити те , що він пише». [19, 23]

       Першим  практиком в сурдопедагогіці  був Педро де Понсе, який навчав глухонімих із знатних сімей. Він навчав їх грамоті, показував їм різні предмети, описував ці предмети жестами, а потім позначував їх письмовими знаками. Після чого він  вчив їх повторювати усно слова, що відповідали цим знаками [19, 25].

       Пізніше сурдопедагогіка стала розвиватися  швидкими темпами. З’явилися сурдопедагоги, індивідуальні завдання, спеціальні училища, різні методи навчання глухих дітей, теоретичні основи сурдопедагогіки.

       Кардано поклав початок прогресивної системи  навчання і виховання глухих дітей в епоху Відродження. Отже вже в XVI ст. наука дійшла висновку: лише спеціально організоване навчання та виховання дає можливість дитині з недоліком слухового апарату отримати повноцінне життя. Історія сурдопедагогіки відкрито надає факти, що тільки після виникнення спеціально організованого навчання та виховання глухі  почали розвиватися, здобувати освіту та забезпечувати своє існування самостійно.

       Існуюча система спеціальних шкіл дозволяє  забезпечити диференційоване навчання дітей з різним ступенем ураження слухової функції та розвитком мовлення. Це створює найбільш сприятливі умови  для повного використання потенціальних  можливостей розвитку дітей з  недоліками слуху.

       Актуальним  є також питання забезпечення дошкільного спеціального виховання  та навчання дітей з недоліками слуху, бо воно на наш час не є обов’язковим.

       В умовах спеціально організованого дошкільного  виховання глуха дитина всебічно розвивається, а головне педагоги мають можливість навчати мовленню на найбільш сприятливих (сенситивних) етапах розвитку дитини. В спеціальних  дошкільних закладах мовлення у дітей  з вадами слухового апарату розвивається більш природно, а мовленнєві навички  є більш стійкими. При вступі таких  дітей до школи зникає необхідність перебудовувати їх динамічний стереотип, звички, як це буває в тих випадках, коли діти вступають до школи без  спеціальної підготовки. Таким чином  клас вже поділений на дві категорії  дітей, тих хто маю навички  та початкові знання і тих дітей, які не мають спеціальної підготовки та неадаптовані для спілкування  з колективом та вчителем, що значно ускладнює сурдопедагогу завдання.

       Здійснення  загального дошкільного виховання дітей з недоліками слуху дозволить значно підвищити ефективність та результативність навчально-виховного процесу в спеціальних школах.

       В серйозного покращення потребує дидактична система, яка використовується у  спеціальній школі. Сурдопедагог зобов’язаний підбирати методи та засоби, які  максимально сприяють розвитку активності та інтересів школярів в процесі  виконання ними навчальних, трудових та ігрових завдань. Необхідно, щоб вивчення кожного нового предмету не тільки спиралось на попередній життєвий досвід дитини, але й створювало б нові можливості для активної участі у їх в житті, щоб діти відчували потребу в знаннях, які дає школа. Змістовно важливо, щоб кожне завдання було мотивоване.

       Центральною ланкою в системі навчанні глухих є організація педагогічно доцільної діяльності школярів. С. Зиков  стверджував, що для забезпечення активності та самостійності, необхідно організувати їх діяльність, адже без діяльності немає активності. При чому для дітей з вадами слуху діяльність не повинна бути лише інтелектуальною, вони гостро потребують наочно-практичну діяльність. Правильно організована наочно-практична діяльність стає важливою і як джерело знань, і як засіб активного пізнання процесу. Основною умовою діяльності у навчальному процесі є її розвиваючий характер.

       Компенсація фізичних недоліків здійснюється головним чином через їх розвиток. У розвитку особистості істотну роль грає навчання, в процесі якого учні набувають  знань, умінь та навичок.

       У процесі навчання в спеціальних  школах забезпечується корекційна спрямованість. Корекційно-відновна робота проходить весь педагогічний процес, реалізується в спеціально організованому слухомовленнєвому середовищі, яка припускає широке використання електроакустичної апаратури.