Народна педагогіка

Поряд з розумовим вихованням народ  виробив свої норми, методи й засоби фізичного виховання молодого покоління. Погіршення природного середовища перебування людини, поширення таких негативних впливів на дітей, як алкоголізм, паління, наркоманія, дуже гостро ставлять сьогодні питання про фізичне здоров'я молодого покоління. Фізичне виховання, фізична культура стають невід'ємними компонентами різнобічного, гармонічного розвитку особистості.

Турбота про здоров'я дитини і  його нормальному фізичному розвитку, виховання витривалості, спритності, вправності - все це завжди було предметом  безустанної турботи народу. Фізичне виховання дітей і підлітків знаходило своє вираження в дитячих іграх, національних видах боротьби, спортивних змаганнях. Народ мав певне подання про функції людського організму, про екзогенних й ендогенних факторів фізичного розвитку. Було розуміння того, що чисте повітря - найважливіший елемент здоров'я : «Краще дихати свіжим повітрям чим пити ліки». Народ розумів, що застава здоров'я -   фізичне виховання  . Порию молодь безтурботно ставиться до свого здоров'я. Багато народних афоризмів розглядають здоров'я, як найбільше багатство, як неповторне благо для людини. Казахи підтримують цю думку в соціальному аспекті : «Багатство бідняка - це його здоров'я».

Народ не тільки знав фактори фізичного  виховання, але й емпірично виробив  ряд розумних методів лікування. Загальноприйняте народне виречення : «Тримай голову в холоді, а ноги в теплі ». людині, Що Простудилася, у народі говорять : « Пропотієш - і жар пройде». Народ розуміє силу вселяння й розумно попереджав : «Від помисливості можна й занедужати». Гідно уваги негативне відношення народу до паління. «Хто курить, у того горять нутро й гроші», - дотепно зауважує народ.

Центральне місце в системі  фізичного виховання займали  дитячі ігри. У народному поданні  гри не тільки розвага, але й засобу фізичного, морального виховання дітей. Через ігри реалізується самодіяльність дітей : дитячі таємні мови, лічилки, жеребкування, декламації, хороводи й т.д.

Особливе значення народ надавав  національним іграм - як важливому факторові  фізичного розвитку й виховання. Із  приводу характеру  національних ігор В.Б. Шкловский вірно помітили : «всі люди схожі один на одного; вони однаково сміються, однаково плачуть. У подібності ігор ми бачимо подібність людських сознаний. Граючи в ігри різних народів, будемо дізнаватися один одного ».

У такий спосіб ідеалом фізичного  виховання, у поданні народу, було виховання молодої зміни - здорової, життєрадісної, сильної, відважної. Комплекс мер, що включає в себе народну  медицину, розумне харчування, використання природних факторів, ігри, спортивні змагання й свята, забезпечував нормальний фізичний розвиток дітей.

Висновок

Опираючись  на народні методи виховання педагоги - теоретики й практики створили сучасні концепції виховання  всебічно розвитий особистості, які  постійно вдосконалюються й обновляються відповідно до вимог життя. Однак ядро народної мудрості завжди присутня в будь-якій виховній теорії. У сучасних умовах трудові традиції розвиваються, удосконалюються й збагачуються. Це і є прояв народної педагогіки в дії, у житті. Народ завжди прагнув прищепити молодому поколінню любов до Батьківщини, правдивість, чесність, скромність, колективізм, почуття дружби, товариства.

Дослідження проблем  народної педагогіки дозволяють затверджувати  що концепція народної педагогіки зложилася. Установлено предмет народної педагогіки, визначені її джерела, принципи, методи, характерні риси. Концепція народної педагогіки розглядає педагогічні погляди народу як  вираження практичної народної філософії, як згусток століттями накопиченого колективного досвіду народних мас по вихованню й навчанню молодого покоління, геніально втілених у різноманітних пам'ятниках усної народної творчості.

Народну педагогіку створив народ, педагогічна теорія її тільки вивчала, взаємодіяла з  нею й синтезувала її. Народна педагогіка дотепер не зайняла належного їй місця в загальній системі педагогічних досліджень. Тим часом і сьогодні в будь-якій родині виховання відбувається, насамперед на основі накопиченого життєвого виховного досвіду даної родини. У пам'ятниках народної педагогіки втілений характер народу, подання про майбутнє, про прекрасний. Народна педагогіка  заслуговує самого уважного ставлення, глибокого й пильного вивчення, творчого використання.

Народне виховання - це суспільне виховання. Протягом всієї історії людина була й залишається об'єктом і суб'єктом виховання. Накопичений століттями досвід виховання  в сполученні з емпіричними знаннями, перевіреними на практиці, становить ядро народної педагогіки. Треба однак взяти  до уваги, що педагогічний погляд народу, що зложилися без професійної педагогічної  підготовки, на основі лише емпіричних знань, носило у відомій мері стихійний характер. Сам процес виховання, повсякденний педагогічний контакт у дітьми не завжди був усвідомленим. У цих умовах вражає вміння народу по крупицях відібрати все краще, розумне, що відповідає народному ідеалу у вихованні дійсної людини. Із цих позицій народну педагогіку можна розглядати як синтез всенародного педагогічного експерименту. Сучасна теорія педагогіки, збагачена народним досвідом виховання, дає можливість значно підвищити педагогічну культуру народу, переконатися в тім, що народні маси відіграють активну роль у розвитку педагогічної думки як складової частини загальнолюдської культури.  Розглянуті нами  пам'ятники народної педагогіки дозволяють зробити чисто педагогічні висновки. Приказки, що приводять, прислів'я й казки будять почуття оптимізму, вони прагнуть прищепити людям, і насамперед молодому поколінню, найкращі людські якості. Для того щоб найбільше успішно вирішувати ці шляхетні завдання, опираючись на народну мудрість, варто брати до уваги наступні обставини.

Життєві правила  й прийоми виховання - це перші  закони, з якими людина зустрічається  у своєму житті. І вони народжуються в родині. Багато приказок і прислів'я, народні казки власне кажучи стали не писаними законами виховання, свого роду моральним кодексом родини. У народних приказках, прислів'ях, казках викристалізуваний віковий досвід виховання молодого покоління. Доступні й близькі людям по змісту, короткі й закінчені за формою, зручні в обігу, народні казки й афоризми несуть у собі безцінну народну мудрість. Учителі, що читають у школі курс «Етика й психологія сімейного життя», мають можливість у межах програмних вимог підібрати відповідні приклади й приводити їх на уроках, провести бесіди й диспути по тим або інших питаннях, практикувати домашні твори на основі найбільш виразних народних виречень й афоризмів. У процесі позакласної й позашкільної  роботи доцільно залучити самих учнів збирати й записувати приклади усної народної творчості, створювати збірники й журнали прислів'їв і приказок.

Приказки, прислів'я  й казки роблять виховний вплив  не самі по собі, а за умови, якщо батьки особистим прикладом дотримують, підтримують принципи виражені в  них. Кожне прислів'я й приказка, кожне улюблене виречення, казка, якщо вони розумні й до місця звучать, відповідають духу й традиціям родини, виражають її щирі прагнення, якщо вони зрозумілі й близькі до серця дітей, стають прекрасним, повчальним моральним уроком у родині. Як приклади коротких і влучних виражень  приказки й прислів'я можна використати й з метою розвитку мови дітей, привчаючи їх запам'ятати й використати як епіграфи у творах, приклади в логічних доказах.

Жодна з наведених  прислів'їв і приказок і народних казок про виховання взагалі, про трудовому, моральному, розумовому, естетичного виховання зокрема по своїй ідеї й змісту не суперечить даним наукової педагогіки. Більше того, будучи безцінним утвором генія свого народу,  вони  мають досить широке поширення серед мас. Загальнодоступність -  характерна риса приказок і прислів'їв. Недарма в прислів'ї говориться , що «без кутів будинок не будується, без прислів'їв мова не мовиться».

Важливо, щоб  учителі й батьки частіше прагнули в спілкуванні з дітьми використати  ці образні вислови, пояснюючи їхній зміст і значення з погляду сучасних завдань. Усна народна творчість містить різні явища мови, логічні одиниці, художні мініатюри, поетичні образні узагальнення соціально - історичного досвіду. Вони виражають моральні, етичні й естетичні погляди народу. У силу цього вони представляють реальну основу для вивчення народної психології.

Педагогічні погляди  народу повинні стати предметом  подальшого вивчення в школах й інших  навчальних закладах. У діючих навчальних програмах загальноосвітніх шкіл підкреслюється  виховне значення народної творчості.  «Матеріали усної творчості, - говориться в програмі, - мають велике виховне значення. Ідеї народної творчості сприяють  патріотичному, моральному вихованню, формуванню етичних понять ».

І дійсно, у програмах  по рідній літературі важливе місце  займає  вивчення усної народної творчості, як  пам'ятників народної  педагогіки. Наприклад, загадки вивчаються в   IV і VII класах, казки в V й VIII, прислів'я й приказки - в   VI й VIII  класах. Центральне місце приділяється  вивченню народних героїчних епосів. Багато народних пісень можна вивчати в курсі музики й співу. Національні види спорту й розваги варто використати в позакласній  роботі з фізичного виховання.

Список використаної літератури.

1. А.Э Ізмайлов. Народна педагогіка. Москва. «Педагогіка» 1991р.
2. Сенігов И. Народні погляди на навчання й виховання.
3. Виноградов Г.С. Народна педагогіка. Іркутськ ,1926 р.
4. Волков Г.Н. Етнопедагогіка, Чебоксари, 1956 р.
5. Лазутін С.Г. Про морфологічний аспект у вивченні мови народної поезії // Російська література, 1956 р. №3
6. Анікін В.П. Фольклор як колективна творчість народу, Москва, 1969 р.
7. Ленін В.И. Повне зібрання творів. Т.41, с.337
8. Макаренко А.С. Про виховання в родині. Москва,  1955 р. з 124
9. Толстой А.Н.   Повне зібрання творів. Т.41 М. 1928, с. 179
10. Зразків С.В. «Золоте дерево» // Естетичне виховання в родині. Москва,  1966 р. с.18.