Народна педагогіка

(А.М. Горький)

На добутках лежить печатка багатовікового духовного  життя народу, тому що їхній автор - народ.

Народна педагогіка має надзвичайно широку аудиторію. Художньо народна творчість, пам'ятники народної педагогіки заміняли молоді театр, який вона на знала, школу, куди її не допускали, книгу, який вона була позбавлена.

Найдійовішою  рисою народної педагогіки є зв'язок з життям, із практикою навчання й виховання молодого покоління. Народній педагогіці не було й немає необхідності піклується про зміцнення зв'язку з життям, тому що вона саме життя; не було необхідності впроваджувати й поширювати свої досягнення серед мас, вона сама педагогіка мас, педагогіка більшості, педагогіка народу, створена народом - для народу. Не випадково в багатьох родинах, куди раніше не доходили навіть ази наукової педагогіки, народ виховував своє молоде покоління в дусі працьовитості, високої моральності й шляхетності.

Народна педагогіка, як і всі інші прояви духовної культури, піддана взаємовпливу й взаємозбагаченню. Однакові умови життя, подібні звичаї й традиції впливають, породжують близькі  за формою й змістом казки, афоризми.

1.2. Прислів'я й приказки – народні педагогічні мініатюри.

Приказки й прислів'я - один із самих  активних і широко розповсюджених пам'ятників  усної народної поетичної творчості. У них народ протягом століть  узагальнював свій соціально-історичний досвід. Як правило, вони мають афористичну форму й повчальний зміст, виражають думи й сподівання народу, його погляди на явища громадського життя, його емпірично сформоване подання про виховання молодого покоління. Народ відібрав у своїй багатовіковій історії все коштовне в педагогічному відношенні в практиці сімейного виховання багатьох поколінь і виразив його у формі повчальних афоризмів.

В.И. Ленін писав: «Бувають такі крилаті слова, які  з дивною влучністю виражають  сутність досить складних явищ». Саме такими словами є багато народних приказок і прислів'я, у яких синтезуються самі таємні думки народу про людину, про виховання, про формування особистості.

На приказках, прислів'ях, виреченнях училося й  виховувалося не одне покоління людей, більше того, деякі прислів'я стали  девізом у житті великих людей.

Народ високо цінує  прислів'я й приказки тому що «у порожній воді немає риби, у прислів'ї немає  неправди». У розумінні народів  приказки й прислів'я виступають як джерело розуму, як приклад для  наслідування, як добрий радник і перший наставник, як повчальна спадщина колишніх поколінь й як приклад образного мислення.

Народні афоризми не просто виражають ту або іншу виховну ідею, вони створені, відшліфовані, мають як би певне виховне завдання, дидактичні цілі, принципом доцільності.

Насамперед  афоризми гранично стислі, лаконічні, малослівні, повчальні, легко запам'ятовуються й служать молоді девізом у житті. Досить характерні, наприклад, прислів'я про працьовитість і трудове виховання. «Будеш трудиться - співали», - говорять казахи. «Потрудишся - добро одержиш», - радять киргизи.

Стислість, лаконічність прислів'їв особливо важливі для  запам'ятовування моральних норм і  правил. І народ подбав про це: «Кінець терпіння - золото», «Добре слово солодше меду».

Коротко й образно  виражають афоризми народні думки про виховання, формування особистості людини. Педагогічний геній народу продумано, свідомо створив не тільки однорядкові, але й двох рядкові, у ряді випадків багатострокові, навіть багатоступінчасті афоризми, наділені поетичними римами.

Більшість мініатюр народ складала однорядковими: «Без їжі не буде бесіди», «У торгівлі дружби ні», «Лихо голова від вуст».

У двох рядкових афоризмах друга половина звичайно шляхом зіставлення підсилює головне  значеннєве навантаження й загальну виховну ідею прислів'я. Наприклад : «Ворона називає своїх пташенят біленькими, їжак називає своїх дітей милими», «Не бійся темної хмари й балакучого, а бійся білої хмари й мовчазного». Тут народ викладає вже більш докладно свої думки, десь засуджує, десь радить, а десь застерігає.

Східчасті багато строкові афоризми шляхом повторення зосереджує увагу слухача на головній ідеї прислів'я : «де багато зеленої трави, там бики жирні, де багато позовів - судді жирні, де багато небіжчиків - мулли жирні» або інша - «Якщо женяться двоє гарних - буде щастя, якщо женяться гарна і дурний - буде лихо, якщо женяться двоє дурних - буде війна». У цих прислів'ях народ шляхом повторення й зіставлення прагнув зміцнити у свідомості слухачів почуття міри, справедливості, уміння вірно оцінити людей й т.п.

 Все це свідчить про те, що народ свої педагогічні рекомендації склав і виразив керуючись потребами життя, реагуючи на різноманітні прояви умов матеріального життя суспільства. Цю думку дуже добре виразив П. Лафарг : « Повсякденні вираження й прислів'я показують, бути може, ще ясніше, ніж окремі слова, ті нитки, які зв'язують мова з явищами навколишнього життя.

Таким чином, у  самій композиційній побудові афоризмів  видна їхня педагогічна  доцільність, розрахована не просто на засвоєнні  істин, але й на те, щоб вони стали не писаними законами життя, впливали на виховання й формування особистості.

З метою посилення  виховного впливу педагогічних мініатюр народ також виявив турботу також  про те, щоб художньо оформити свій утвір, використовуючи для цього  різноманітні засоби поетичної образності, словесної ритміки, домагаючись у такий спосіб яскравого інтонаційного  - значеннєвого звучання афоризмів.

Аналіз народних афоризмів показує, що в них знаходить  своє вираження значеннєвий паралелізм а протиставлення, коли думка, виражена в одній частині прислів'я, підсилюється шляхом протиставлення в іншій її частині. Мають місце приклади змішаного паралелізму, коли загалом зіставляються різні предмети, явища й поняття. Емоційність народної поетичної мови підсилюється й навмисно підкреслюється також постановкою риторичних питань. Підкреслюючи дидактичне значення практики, казахи ставлять риторичне запитання : « Хіба чуте зрівняти з баченим ? ». Виречення кличе до того, щоб людина чуте закріплював баченим, тобто практикою.

Прислів'я й приказки з риторичними питаннями зосереджують увагу людини на головній, значеннєвій стороні виречення, спонукують його задуматися над поставленим питанням, спробувати відповісти на нього, тим самим досягається більше ефективний емоційний вплив афоризмів на свідомість і поводження парубка. Таким шляхом народна мудрість ефективно виконує свою виховну функцію.

Риторичні вигуки мають певне дидактичне завдання. Одним з визнаних методів виховання  в народній педагогіці є натяк.  Приміром, бажаючи необразливо впливати на нову людину в родині, говорять : «Тобі говорю очка, а ти слухай невістка !».

З метою емоційного впливу на молоде покоління народ  розумно користувався й багатствами  звукової форми, звертав увагу на музикальність і мелодійність афоризмів, використовуючи для цього порівняння, антитези, гіперболи, метафори,  іронію, алегорію й. т. буд.   Особливо часто народ прибігає до іронії,  оскільки вона дає можливість у м'якій формі осміяти негативні явища, повторно наділяючи думку в алегоричну форму, коли комічн і смішне навмисно подаються із серйозним видом.

Тонка іронія й  м'який гумор утримуються в афоризмах, у яких народ висміює батьків, які не радуються народженню дитини, бачачи в цьому тягар для себе : Ослові принесли добру звістку : «У тебе народився синок !» Осів відповів : «Значить корму в мене зменшилося, а вантажу додалося ! » .

Таким чином, використовуючи іронію в афоризмах, народ, дотримуючи певного  педагогічного такту, звертає  увагу на людські слабості, пороки, недоліки, будить бажання й прагнення  усунути ці недоліки.

Виховний потенціал  афоризмів народ прагнув підвищити  шляхом застосування гіпербол, навмисно збільшуючи й підкреслюючи особливе значення тих або інших життєвих ситуацій: «Який у дев'ять років, такий й у дев'яносто» (про значення виховання в дитинстві). Використовуючи гіперболи, народ навмисно звертає увагу на важливість таких якостей, як вихованість працьовитість, прагнення до знання, вірність у любові й. т. буд.

Метафора як форма алегоричної образності, заснованої на подібності двох явищ, також зустрічається в структурі народної мудрості: «Яблуко від яблуні далеко на падає», «Любов сильніше смерті», «Чоловік і дружина - птаха з одного гнізда».

Педагогічний  аналіз показує, що з метою посилення  емоційного виховного впливу афоризмів  на людину народ прагнула поетичну мову зробити мелодійної, музичної, використовуючи для цього ритмічні звукові форми, повтори, тавтології, уособлення й т.п.

Все це разом  узяте, дозволяє говорити про прислів'я  й приказки як народних педагогічних мініатюрах, у яких певною мірою знайшло своє вираження народне подання про дидактичні принципи виховання й навчання людини. Лаконічність і стислість афоризмів створюють умова для здійснення принципу доступності, достаток елементів ритміки й поетичної мови надає афоризмам образність, тим самим становить основу наочності; композиційна будова афоризмів, застосування повторів, риторичних питань і вигуків сприяють реалізації принципу міцності, систематичності й послідовності.

І нарешті, всі  афоризми, що відбивають умови матеріального життя суспільства, таємні почуття, думки, сподівання народу, створюють умови для забезпечення зв'язку виховання з життям.

Головне в народній педагогіці  - це процес виховання  й навчання молодого покоління. Великий  науково - педагогічний інтерес представляють питання про те, як народ розуміє сутність виховання, якими прийомами й методами користується в процесі виховання , яке подання народу про трудовому, моральному, розумовому, фізичному й естетичному виховання.

Народ завжди вірно уявляв собі сутність виховання підростаючого покоління, його труднощі, радості й шляхетність кінцевої мети. У народі говорять : «Виховання - безцінне багатство».

Важка справа - виховати людини, вона вимагає турботливого й уважного ставлення, певних знань й умінь. У народі існує багато виречень, що стосуються цих труднощів, але всі їх можна виразити одним висновком : «Хто не загартує свого серця, той не виховає дитини».

У народі з найдавніших  часів було відомо, що виховання  виникає разом з появою людини. Виховання - вічна категорія, вона існує й розвивається разом з розвитком людського суспільства. Якщо час для початку виховання упущене або виховання велося неправильно, доводиться перевиховувати, а це завдання більше важка. Недарма в народі говоряться : «Навіть полководці не можуть упоратися  із синами й онуками, які ведуть розгульний спосіб життя. »

Самовиховання в народному  поданні має велике значення в  житті людини. Народний афоризм прямо націлює юнаків і дівчат : «Батьки дали тобі життя - волю виховай сам». Влучно сказано !. Народ висунув своєрідну програму самовиховання парубка:  «Захочеш довідатися себе  - запитай думку людей », «Увічливості вчися в нечеми» й. т.п. У цьому виражається впевненість що молоді люди шляхом самовиховання можуть виробити в собі кращі людські якості : шляхетність, увічливість, працьовитість, скромність, справедливість, безмежну чесність і правдивість.

Педагоги, чиї імена відомі усьому світу, указували на величезну  роль виховання в раннім дитинстві. К.Д. Ушинський писав, що «Характер людини найбільше формується в перші роки його життя, і те, що лягає в характер у ці роки, - лягає міцно, стає другою натурою людини. Всі що засвоюється людиною в наслідку, ніколи не має тієї глибини, який відрізняється все засвоєне в дитячі роки ».  Народ у плині століть емпіричним шляхом нагромадив певні знання й психологічних і вікових особливостях дітей. Особлива увага зверталася на виховання в раннім дитинстві. Про це свідчать такі вираження : «Дитині в якого прорізалися зуби розжована їжа не буде потрібно», «Дитини треба виховувати в колисці, а теляти на прив'язі».

Результати виховання  в раннім дитинстві дають про  себе знати в наступні роки, а  звідси пророкування : « Звички трирічного зберігаються до вісімдесяти років  ». и. ін.

Життєвий досвід виховання дітей у родині, природно не обходиться без помилок з педагогічної  точки зору. Тут часто необачні вчинки й педагогічні помилки батьків мають загальний  корінь. Дуже цікаві щодо цього приклади, що приводять в учбово-методичних розробках, про характер педагогічних помилок батьків. При опитуванні батьків (батька й матері) відзначено більше 50 видів помилок, що зустрічаються в практиці сімейного виховання. Зокрема, мало уваги приділяли вихованню в перші роки життя дитини; не було однакових вимог   і виховного впливу на дитину в родині; багато непорозумінь викликала сліпа, нерозумна любов до дітей взагалі, до єдиної дитини зокрема. Батьки визнавалися, що створили з дитини кумира в родині, розпестили пещенням, увагою, намагалися менше завантажувати працею, нерідко більше піклувалися про матеріальне забезпечення  дітей, менше думали про

вихованні дітей. Часом надмірна строгість  чергувалася з невимогливістю, нарешті, не мали належного контакту із учителями, часто захищали дітей, розділяли їхнє невдоволення вимогами вчителі й школи. Близько 60% батьків зізнаються, що в практиці сімейного виховання допускали саме такі помилки.

До  цих помилок  варто додати ще й та обставина, що в багатьох родинах немає розподілу обов'язків по вихованню дітей. В одне дослідження на питання: «На кому лежить основна турбота по вихованню дітей у вашій родині?» - група батьків відповіла: на матері - 50%, на батьку -7%, на матері й батьку рівною мірою - 42%, на інших членах родини -1%

Отже, у половині із числа опитаних родин основне  навантаження по вихованню дітей  несуть матері, що викликає багато дорікань у родині й, природно, знижує загальний  виховний потенціал родин. Ці питання  повинні привернути увагу всієї  батьківської громадськості.