Народна педагогіка

Розглянемо  тепер методи виховання народної педагогіки. Віковий досвід дозволив народу виробити певні дидактичні прийоми  й правила виховання дітей.

У життєвій  практиці існують також методи виховного  впливу на дітей, як роз'яснення, приучення, заохочення, схвалення, переконання, особистий приклад, показ вправи, натяк, докір, осуд, покарання й. т. буд.

Роз'яснення  й переконання застосовувалися  з метою формування  в дітей  позитивного відношення до праці, гідного  поводження в родині й суспільстві. Для народної педагогіки особливе значення мав показ способів виконання різних видів сільськогосподарської, ремісничої, побутової праці ( обіг з інструментами й знаряддями праці, обробка землі - полив, збирання врожаю, догляд за худобою, готування національних блюд, ткацтво, різьблення, вишивання й. т. буд.). Після роз'яснення й показу звичайно набували чинності вправи, які супроводжувалися радою : «Вправляй руки, вироби звичку до певної роботи». Прислухаючись до ради дорослих, юнак і дівчина повинні були виробити в себе необхідні навички й прийоми праці.

Повчання - найпоширеніший прийом у сімейній педагогіці. У  пам'ятниках старої педагогіки зустрічається  кодекс повчань

 старшого  - молодшому, учителі - учневі, народного  мудреця - молоді, батька - синові.

Характерно, що народні вихователі подбали, щоб у свої афоризми включити різні педагогічні категорії : наставляння, попередження, докір, навіть певні педагогічні умови, при дотриманні яких можна розраховувати на успіх у будь-якій справі. Ці умови звичайно детермінуються словом «якщо». Казахи вважають «Якщо повернувся з подорожі шестирічний, його повинен відвідати шістдесятирічний». Каракалпаки на основі життєвої мудрості й філософії радять : «Якщо посіяв просо, не чекай пшениці».

Розповсюдженим методом народної педагогіки є приучення. «Речі миють водою, дитину виховують приученням», - говорить народ. Приучення типово для раннього дитинства. Привчають, наприклад, у родині ввечері вчасно лягати спати, а ранком рано вставати, містити іграшки й одяг у порядку; привчають до навичок культурного поводження : сказати «спасибі» за послуги дорослим, «добрий ранок», «добрий день» батькам, старшим бути ввічливим з однолітками т.т.д. Привчаючи дитини, дорослі дають дітям доручення, перевіряють приклади й зразки поводження й дії.

Переконання як метод виховання містить у собі роз'яснення (пояснення) і доказ, тобто показ конкретних зразків, для того щоб дитина не коливалася й не сумнівалася в розумності певних понять, дій, учинків, поступово накопичував моральний досвід і потреба керуватися ним.

Заохочення й схвалення як метод  виховання широко застосовувалися  в практиці сімейного виховання. Дитина завжди відчувала потребу  в оцінці свого поводження, гри, праці. Усна похвала й схвалення батьків - це перше заохочення  в родині. Знаючи роль похвали як засобу заохочення, народ зауважують: «Діти й боги люблять бувати там, де їх хвалять». Батьки звичайно схвалюють поводження, навчальні й трудові успіхи дітей словами «молодець», «добре», «дуже добре». При цьому народ педагогічно дуже розумно встановив, що ці слова схвалення й похвали повинні вимовляється з посмішкою на особі. Якщо робота виконана не на належному рівні, батьки скажуть: «Нічого», «Добре, зійде», але без посмішки. Діти без праці розуміють, як оцінена їхня діяльність.

З огляду на виховну силу й ефективність натяку, народ створив свої повчальні казки .  Як вірно зауважує Г.Н. Волков, «педагогічна цінність натяку в тім, що про недоліки поводження того або іншого хлопчика вони дозволяють говорити в необразливому тоні». Можна сміло сказати, що в натяку виразився педагогічний такт народу, його інтуїція.

Особистий приклад (особливо батьків) - це самий радикальний, найдійовіший метод народного виховання. Моральний  вигляд батьків, їхня праця, суспільна  діяльність, взаємини в родині, відношення до оточуючих людей, відношення до речей, мистецтву - все це є прикладом для дітей і впливає на формування їхньої особистості. Народна мудрість говорить про те, що у вихованні варто використати  позитивний приклад : «Якщо в тебе дорослий син -  дружи зі скромною людиною, якщо в тебе доросла дочка - дружи з майстринею»

 Самою поетичною формою виховного  впливу на дітей було батьківське  благословення. «Нехай буде благословення твій будинок, живи до весілля дітей своїх »,  - скаже народ людині, що створює молоду родину.  Народна педагогіка не залишала без уваги й такі методи виховання, як примус, покарання, осудження, заборона й докір. У народі частіше застосовувався словесний осуд поганих учинків, необачних дій. Осуд супроводжувався вселянням, щоб дитина усвідомила свої помилки й усунув їх. Докір батьків застосовувався рідко, в основному як один з виховних заходів попередження.

Отже, народні афоризми розглядають  виховання як «безцінне багатство  » людини. Народ має певне подання  про мети, завдання, прийоми, методах і навичках виховання дітей з обліком їх вікових і психологічних особливостей. Особливе значення надається вихованню в раннім дитинстві; відзначається важливість ігрової діяльності дітей.

Народ емпіричним шляхом визначав  причини дитячої ліні й капризів, з розумінням ставився до труднощів виховання в перехідному віці, особливу увагу надавав вихованню дівчинки - підлітка. Емпірично визначивши, практично перевіривши, народ широко застосовував в умовах сімейного виховання найрізноманітніші прийоми й методи виховання : приучення, показ, заохочення, осудження, особистий приклад, благословення й інші, не суперечні , а співпадаючі із принципами наукової педагогіки.  

1.3. Трудове виховання - серцевина народної педагогіки.

Важко переоцінити значення трудового  виховання в загальній системі  народної педагогіки, воно дійсно є  її серцевиною. З найдавніших часів  трудове виховання дітей і  молоді було найважливішим обов'язком  батьків, а потім і навчальних закладів й інших суспільних  інститутів.

Праця в умовах Середньої Азії й  Казахстану був зв'язаний насамперед із тваринництвом, садівництвом, шовківництвом, народними промислами. Відомий хлібороб, почесний академік ВАСХНИЛ  Т. С. Мальцев  справедливо помітив, що «побутова  культура, духовний склад народу породжені тисячоріччями землеробської цивілізації. Всі моральні канони, моральні подання, навіть художні смаки цілих епох обумовлені відношенням людини до матері - сирій землі». Нелегка праця хлібороба й тваринника, відношення до хліба як святині, бавовні, все це виховувало в дітей почуття любові до праці й людей праці. Народ не тільки прославляє праця як безцінний дарунок природи людині, але якоюсь мірою ідеалізує його натхненний характер : «Праця - усьому батько».

Народ завжди піклувався про те, щоб молоде покоління опановувало рядом професій, кожний ставав «майстром на всі руки». У всіх народів існує єдина думка: «Зайва майстерність голову не кружляє», «Молодому мало й сімдесяти ремесел». Історія зберегла для нас безцінний досвід озброєння молодого покоління різноманітними трудовими вміннями й навичками. Народ ясно уявляв собі, що  оволодіння трудовими навичками вимагає часу й зусиль, оскільки «є такі речі, які не зробиш поки не вивчишся, але є й такі речі, які треба зробити

що - би  вивчитися  ». Народ висміює людину, що шукає легкої роботи. Приказка говорить : « У дощовий день багато бажаючих курей напувати». Особливо негативне відношення викликають люди, що мають «білі ручки», які люблять чужу працю. Народ висміює людини, що не замислюється  про результати своєї праці або зайнятого нерозумною, марним працею. У таких випадках говорять : «Підрубавши сокирою корінь дерева, вершину водою поливає».

Якщо сформулювати відношення народу до трудового виховання в сучасних термінах, то можна сказати, що він стояв за загальне   трудове виховання , за сумлінну, систематичну й розумний суспільно корисну працю. Чесна й сумлінна праця прославляється в чарівних народних казках; у них же з неприхованою іронією й сарказмом осміюються ледарі, ледарі, ледарі. Казки як відомо  ідеалізують силу й можливості героїв, але в їхній основі - народна віра в людину, у його розум, готовність переборювати будь-які труднощі для досягнення наміченої мети.

Питанням трудового виховання  дітей у родині приділяв багато уваги А.С. Макаренко. Опираючись на традиції народної педагогіки, уважаючи родину осередком нового суспільства, де відбувається первинна закладка й формування почуттів, думок, характеру й свідомості дитини, педагог затверджує, що правильне виховання неможливо представити  як виховання нетрудове. Пояснюючи зміст і значення трудового виховання, він радить батькам мати на увазі ряд обставин.

В - перших, ураховувати, що родина повинна  готовити дитину до праці, не тільки й  трохи для потреб самої родини, але, насамперед для праці в суспільному колективі.

В - других, додавати всі зусилля  до того, щоб праця дитини не був  примусовим, тобто носив творчий  характер, трудився з інтересом, любов'ю, без остраху «трудового поту».

У - третіх, необхідно в процесі  праці виховувати в дитині певні моральні якості : любов і повага до трудової людини, нетерпимість до проявів  дармоїдства, ліні, спробам увельнути від праці.

У - четвертих, трудове виховання  повинне стати засобом не тільки «фізичного розвитку в праці», але  й психологічного й духовного розвитку людини.

У - п'ятих, важливо враховувати , що трудова підготовка в родині має  велике значення в особистому житті  людини, у визначенні його майбутньої професії й кваліфікації.

Досить співзвучні народним поглядам думки А.С. Макаренко про те, що батьки повинні виховати в дитини здатність терпляче й «без пхикання» виконувати неприємні роботи. Тільки таке виховання може вберегти дітей надалі від неправильного відношення до вибору професії за принципом : «чиста - брудна; цікава - нецікава; важка - легка; вигідна  - невигідна » й. т. буд.

Аналіз праць найбільших педагогів, що присвятили свої дослідження проблемам  трудового виховання, свідчать про  те, що вони, безумовно опиралися  на знання народної педагогіки, ставилися  із глибоким розумінням до народних традицій, досвіду народу по вихованню молодого покоління в дусі любові й поваги до різноманітної трудової діяльності людини. У сучасних умовах, коли трудова підготовка учнів є чинником їхнього розвитку й разом з тим задоволення потреб народного господарства, приділяється особлива увага цій важливій педагогічній проблемі. Трудовому вихованню належить значна роль і у всебічному розвитку особистості. Для здійснення цілей розвиваючого трудового утворення необхідна його варіативність, виборність, змінність видів трудової діяльності, що дозволить включати в її рамки сферу соціальної допомоги, охорону природи й пам'ятників культури й т.д. До цього повинні бути підготовлені не тільки вчителі, але й  батьки. У цих умовах важливо сполучати народну мудрість, століттями сформовані трудові традиції родини з досягненнями сучасної педагогічної науки. При цьому трудове виховання повинне відповідати як мінімум наступним педагогічним вимогам : систематичний і колективний характер праці, наявність у кожної  дитини з урахуванням віку посильних і постійних трудових обов'язків. У ранньому віці праця варто сполучати з елементами  гри, а в старших класах поступово здійснювати перехід від простих форм праці до більше складного. Важливо привчати дітей виконувати потрібні, але не менш для них трудові обов'язки, не карати дітей працею, систематично враховувати й оцінювати якість праці, стимулювати працю похвалою й особистим прикладом показувати свідоме й дисципліноване відношення до праці.

1.4. Розумове й фізичне виховання

Що відбувається сьогодні, змісту утворення має на меті створити умови для досягнення особистістю високого рівня інтелектуального, морального, естетичного й фізичного. Саме це зможе підвищити інтелектуальний потенціал держави, підсилить вплив гуманістичних ідей і престиж держави, і духовних цінностей. У змісті утворення важливо відбити традиції й соціально  - культурні цінності народу. Вивчення історії, літератури, рідної мови, заняття різними видами мистецтва повинні допомогти молодому поколінню глибоко проникнути в духовний мир свого народу, зрозуміти  джерела культури, історії, способу життя, стать продовжувачем прогресивних національних традицій. Розумове виховання нових поколінь  завжди було предметом першої турботи народу. Народ, хоча й був у минулому позбавлений знань, але в глибині свідомості народних мас завжди таїлося величезне прагнення до утворення й науки. «Знання - світоч розуму» - народний афоризм.

У поданні народу тільки розумна  людина може опанувати глибокими  знаннями. «Дорожче розуму багатства ні», «Розум на ринку не купиш», «Розум - одяг, що ніколи не зноситься, знання - джерело, що ніколи не вичерпаєш» - така народна оцінка значення знань. Але особливо по сучасному звучить прислів'я : « Не дивуй одягом, а дивуй знаннями». Це як би народний відгук на прагнення частини молоді виділитися не знаннями й працьовитістю, а дорогими речами, купленими на гроші батьків. Народ виробив свої власні дидактичні принципи навчання й придбання знань, які близькі принципам наукової педагогіки . Зв'язок знань із життям - найважливіша дидактична вимога народу. Народ інтуїтивно пішов до усвідомлення того, що необхідно систематичність в одержанні знань і безперервність утворення. Це ще одна дидактична вимога, вироблена сторіччями. Ця думка дуже образно характеризує таке прислів'я : «Учитися - однаково що плисти проти плину : зупинився на хвилину - і тебе віднесло назад».

Основним джерелом знань завжди були книги й читання. «Немає більше насолоди, чим читати книги, немає  справи важливіше, ніж учити сина» - говориться в народних афоризмах. Про значення книги як друга, порадника людини, як джерела знань говориться й у таких афоризмах : «прочитаєш незнайому книгу, немов знайдеш гарного друга, перечитаєш книгу, немов зустрінеш старого знайомого », «Книга  - ключ до знання ».

Знання мови народу розглядає як важливий засіб розширення пізнання миру. Узбецький народ відзначає : «Знання мови відкриває шлях до серця», «Знання ста мов, що сто  розумів »,  - містить прислів'я. І тут рідна мова виступає найважливішим  фактором розумового виховання дітей, як великий народний педагог. У духовному скарбі народу рідна мова є  найближчим і таємним. З першого рідного слова матері, уперше почувши власне ім'я, дитина починає пізнання миру; з ніжних колискових пісень він уперше довідається рідну мелодію й на все життя її запам'ятовує. Заслуговує на увагу відношення народу до вчителя - вихователеві. Народ, захищаючи честь учителя, без натяків заявляє : «Заради вчителя треба навіть кинджал проковтнути», «Кров заллє очі того, хто сміє покоситися на свого вчителя». Він високо цінував роль учителя в навчанні й вихованні дітей : «Світло лампи від масла, знання учня від учителя». Суспільству завжди імпонує справедливий і вимогливий учитель. «Строгість учителя краще пещення батька», - уважає народ. Люди вірно уявляють собі взаємини учня й учителі. «Учня хвалять в очі, учителя позаочі, а підлеглого після роботи», - говориться в афоризмі. Народ готовий простити вчителеві можливі помилки в роботі, тому що «самий гарний учитель не без помилок», але  репутація вчителя повинна бути бездоганної, тому що діти йому наслідують, копіюють його манери, і, як вірно помітив народ, «якщо вчитель п'є коштуючи, те учні п'ють на бігу».