Музичний розвиток дітей дошкільного віку

Спів

Діти цієї вікової групи, що мають музичний слух і голос, вже  можуть співати, чисто інтонуючи  мелодію, і здатні освоїти ряд  співецьких навичок. Першоосновою вокального виховання є наслідувальний спів, тому дитині треба показувати хороші зразки співу, продовжувати учити слухати, повторювати почуте; порівнювати  свій спів з оригіналом і виправляти недоліки.

Спів педагога повинен  відповідати високим вимогам  з точки зору вокальної техніки, чистоти інтонації, виразності, образності. Кожен вокальний зразок звучить  багаторазово і в різноманітних  варіантах, тобто в різній тональності, різних темпах, у виконанні педагога і добре співаючих дітей.

Музичному керівникові слід дотримуватися ряду положень, вироблених практикою. При першому показі твору  діти слухають мовчки, зосереджено, не намагаючись наслідувати. Це дає  можливість уникнути неправильного  співу. Вокальний зразок може звучати  в двох варіантах: з музичною підтримкою (підіграванням або підспівуванням) або без нього. Постійне підігравання або підспівування педагога заважають  розвитку слуху дітей. Проте у  будь-якому випадку музична підтримка  повинна звучати, не заглушаючи співу  самої дитини. В процесі навчання дітей співу потрібні пояснення  педагога. При цьому особлива увага  приділяється роботі над співецьким диханням, яке має бути спокійним, безшумним, регулюватися музичними  фразами, не розриваючи слова. Для вироблення дихання слід використовувати ігрові вправи: понюхай троянду або гвоздику; зроби видих, як би задувши свічку; хто довше гуде (як паровоз або  пароплав).

Музичному керівникові слід пам’ятати: у кожної дитини є звуки, які йому зручніше співати природним  голосом, — так звані примарні зони. Найбільш природний діапазон для дітей старшого віку в межах  квінти «ре» першої октави — «сі» першої октави. Якщо дитина співає вище або  нижче за ці звуки, то у нього втрачається  чистота інтонації; необхідно визначати  примарні зони кожної дитини.

В ході поетапного розучування  пісні застосовуються прийоми, які  сприяють розвитку голосу і музичних здібностей.

Перший етап навчання включає  вступне слово педагога, художній показ, бесіду і повторний показ. Чим яскравіше і емоційніше проходить  цей етап, тим більшу активність проявляють діти. В ході бесіди вони вчаться відмічати звукові особливості  пісні і висловлювати свою думку. І усе це завершується колективним  виконанням пісні.

Другий етап — власне розучування. Він починається із співу разом з педагогом. Спочатку краще заспівати пісню один-два  рази від початку до кінця без  фортепіанної підтримки. Це дозволить  виділити дітей, на яких можна спиратися  під час співу. Потім починається  тривалий процес розучування мелодії  по фразах. Темп  проспівування фраз повинен забезпечувати нормальне співецьке дихання.

При розучуванні добре  використовувати наступні прийоми: педагог доручає дітям виконання  однієї фрази, а сам співає усю  пісню.

Сенс цього прийому  полягає в тому, що дитина виконує  одну фразу, але активно слухає усю  мелодію і учить її. Складніший прийом — розподіл окремих фраз між декількома виконавцями. З одного боку, це сприяє цілісному сприйняттю пісні, а з іншої — допомагає  показати тотожність і відмінність  фраз. Наприклад, пісню «Прогулянка», муз. Е. Тиличеевой, сл. Н. Найденовой, можна  співати по фразах: одна дитина —  першу музичну фразу куплета; інша дитина — другу, а потім навпаки.

На третьому етапі йде  робота над виразністю співу, і перед  педагогом стоїть завдання активізувати дітей. Для цього використовується спів усією групою, індивідуально  і по підгрупах у супроводі  фортепіано або без нього.

Пісенна творчість

Діти старшої групи  виявляють підвищену цікавість  до пісенної творчості, яка починається  з навчання звуконаслідуванню голосам  птахів і домашніх тварин, звучання музичних інструментів (із зміною висоти звучання, ритму, музичних інтонацій), імпровізації нескладних музичних питань і відповідей типу : «Де ти»? — «Я тут»!. Неодмінною рисою імпровізації є те, що вона має бути схожа із зразком, але відрізнятися від нього мелодійними і ритмічними оборотами.

Дидактична гра

Разом із слуханням музики, співом важливе місце продовжує  займати дидактична гра, спрямована на розвиток сенсорних здібностей дітей, тобто уміння сприймати і відтворювати висоту, силу, тембр і рух музичних звуків. Розучування гри відбувається на заняттях, потім діти грають в  неї разом з дорослим або один з одним («Упізнай пісню по вступу», «Скільки нас співаю»?, «Дзвінкі дзвіночки»). Технологія навчання дидактичній грі  та ж, що і в середній групі.

Музично-ритмічні рухи

Навчання ритміці спрямоване на розвиток музичного сприйняття, прагнення рухатися відповідно до характеру  музики, форми твору; формування любові до танцювальних і ритмічних рухів: навчання умінню рухатися легко і  пластично, отримуючи від цього  задоволення.

Заняття традиційно містять  вправи для засвоєння елементів  рухів танцю, гімнастики, бігу, кроку, підскоків, ігор, хороводів, танців, танців, а також танцювальна і ігрова творчість. В процесі розучування  вправ слід стежити за поставою, координацією рухів рук і ніг, взаємозв’язком рухів з музикою, пластичністю, чіткістю і легкістю рухів.

Музичний керівник, працюючи над рухом, прагне створити атмосферу  творчості, в якій кожна дитина може розкрити себе. Змусити дітей забути про власну невмілість допомагають  образні ситуації.

При виборі методичних прийомів слід орієнтуватися на можливості дітей  і на особливості кожного твору. Для активізації творчих проявів  в програму включено інсценування пісень, ігор, хороводів, яке вимагає від  дитини уміння виразно рухатися, танцювати, зображувати дії героя («Зайченя», русявий. нар. пісня). Участь в інсценуваннях  дозволяє дітям легко включатися в образний простір твору і  сприяє прояву ними творчості. В цілях  його розвитку використовуються творчі завдання, які сприяють продумуванню комбінацій танцювальних рухів (зображуй хитру лисицю, сердитого вовка, ведмедя, що йде, і тому подібне).

Гра на дитячих  музичних інструментах

Для навчання потрібні: систематичний  музичний розвиток дітей, створення  дитячого оркестру і формування бажання  грати в нім.

Методика навчання грі  на дитячих музичних інструментах визначається послідовністю освоєння конкретного  інструменту. Наприклад, при навчанні грі на металофоні діти спочатку виконують  прості наспівки на одному звуці, що дозволяє їм навчитися виконувати ритмічний  малюнок наспівки, дотримуватися  загального темпу, одночасно починати і закінчувати гру. Потім розучуються  наспівки, побудовані на двох звуках, що сприяє розвитку звуковисотного слуху. Надалі дітей учать виконувати наспівки, побудовані на трьох-чотирьох і більш  звуках. В процесі навчання грі  на музичних інструментах слідує частіше  використовувати музично-дидактичні ігри. Коли дитина вивчить твір, можна  підключати і інші дитячі музичні  інструменти.

До кінця року діти здатні сприймати різні жанри (марш, вальс, полька, колискова); мають улюблені п’єси, пісні, танці, ігри; мають музичну  пам’ять, співецькі навички; співецьким слухом, вокально-слуховою координацією; уміють імпровізувати в співі, танці; творчо передавати різні музично-ігрові образи; володіють танцювальними  рухами.

5.     Підготовча до школи група (від шести до семи років)   

У цьому віці у дітей  з’являється інтерес до музичної грамоти, яскравішим стає прагнення  виразно виконати пісню, танець, виявити  творчість; бажання висловити свою думку про почуте. Діти мотивують  свої переваги, виявляють підвищену  цікавість до імпровізації і письменництва. Формування особи дитини з опорою на музичне мистецтво як і раніше залишається стержнем музичного  виховання.

Заняття мають ту ж структуру, що і в старшій групі. Тривалість занять 30 хвилин. При організації  занять необхідно враховувати наступні положення.

• Сприйняття музики відбувається як діалог з композитором, як переживання певного емоційного стану і естетичних почуттів.
• Усвідомлення своїх естетичних емоцій, пов’язаних з музикою, означає кінець кінцем розвиток музичного смаку і свідомості. Це залежить від педагога, який повинен побудувати роботу так, щоб дитина придбала знання, навички і уміння відчувати образ і передавати його за допомогою різних видів художньої діяльності. Синтез різних видів мистецтв і інтеграція художньої діяльності в естетичному вихованні дітей грунтуються на пізнанні дитиною виразних засобів кожного виду мистецтва і поступовому розумінні того, що образ одного і того ж об’єкту, явища в різних видах мистецтва створюється специфічними для кожного з них засобами.
• Втілення переживаного в творчій діяльності дошкільника 6-7 років є обов’язковим. Синтезуючи художній досвід, що мається у нього, він випробовує потребу утілити свої переживання і фантазії в об’єктивній формі. Відомо: чим багатше його художній досвід, тим точніше критерії оцінки, тим виразно творчість.

Слухання музики

Дітям надається можливість пізнати, як одне і те ж явище відбивається в різних видах мистецтва, які  художні засоби при цьому використовуються в музиці, живописі, літературі. Так, тема «Море» описана А. С. Пушкіним у  вірші «До моря» і відбита  Н. Римским-Корсаковым в опері «Садко», а И. К. Айвазовский яскраво зображував стан моря в картині «Дев’ятий  вал». Такі заняття дозволяють музичному  керівникові не лише дати дітям знання, уміння, але і узагальнити їх, представити те або інше явище  цілісне.

Формування смаку, інтересів, уяви, розвиток емоцій відбуваються з  опорою на кращі зразки народної і  класичної музики. Велика увага приділяється розбиттю словника естетичних емоцій — дитина вчиться підбирати точні  слова для характеристики музичного  твору. Так, після прослуховування  п’єс П. И. Чайковського «Хвороба ляльки»  і «Нова лялька» діти, як правило, вживають до першого твору епітети: тривожна, сумна, зворушлива музика; а  до другої п’єси — радісна, дзвінка, грайлива, світла музика. 

Методи і прийоми, сприяючі формуванню у дітей активності в  процесі слухання музики, ті ж, що і  в попередніх групах. При цьому  необхідно враховувати можливості, досвід дітей і при проведенні бесіди, яка в цій групі носить більш розгорнутий характер. Це дає  кожній дитині можливість емоційно і  образно висловити свої враження; визначити структуру твору, виразні  засоби, характер твору в повному  об’ємі.

З метою активізації слухового  сприйняття слід використовувати слухання музичного твору в різному  виконанні: фортепіанному, оркестровому, камерно-ансамблевому.

Спів

Провідним видом музичної діяльності залишається спів, тому на музичних заняттях педагог прагне зміцнити у дітей інтерес до співу, бажання співати, особливо сюжетні  пісні. В процесі навчання співу  на кожному занятті пропонуються нові, додаткові завдання: співати  важкі мелодійні ходи, виконати окремі фрази; пошепки, чітко вимовляти  текст, дотримуючи правильний ритм; співати  без супроводу. Багато уваги також  приділяється співецьким навичкам і  співецькій установці : правильному  положенню корпусу, голови, плечей, рук і ніг. На стілець діти сідають  так, щоб ноги, зігнуті в колінах, були розташовані прямо, упираючись в підлогу усією ступнею. Сидять вони на половині стільця, тримаючи спину  прямо, а руки лежать на колінах. Голову, не опускаючи і не піднімаючи вгору, тримають прямо. При співі стоячи корпус і шия випрямлені, ноги трохи  розставлені, руки уздовж тулуба. Особливу увагу необхідно приділяти положенню  підборіддя : він не має бути піднятий або опущений.

Педагог продовжує формувати  співецьке дихання: учить робити видих за рахунок поступової витрати  дихання на усю тривалість музичної фрази; навчає короткому, енергійному, обов’язково з невеликою затримкою  вдиху, не допускаючи при цьому підняття плечей. В даному випадку може бути використана наступна гра. Дитина кладе  праву руку на живіт. По команді педагога «Вдих» і одночасному підняттю руки вгору він робить вдих і затримує дихання. При цьому дихати необхідно  носом. Слід пам’ятати, що основною вимогою, що пред’являється до художнього вокального виконання, є правильний красивий співецький звук. Головними методами вокальної  роботи є вокальний показ усне пояснення і співецькі вправи. Не слідує дітям співати погано вивчений матеріал і дозувати тривалість співу  без супроводу; на кожному занятті  необхідно закріплювати засвоєний  матеріал.

Необхідно звертати увагу  дітей на активність губ, чітку вимову приголосних, особливо у кінці слова; виробляти дикцію за допомогою спеціальних  вправ — жартів-примовок,  скоромовок: «Йшла Саша по шосе і смоктала сушку».В ході роботи над співом велика увага приділяється творчим завданням, які умовно діляться на три цикли.

Перший цикл — закріплення  досвіду, що вже мається, наслідування звуків, які дитина не раз чула (як звучить барабан, грає труба і  так далі); твору своєї мелодії  колисковою.

Другий цикл завдань —  це питання і відповіді в ігровій  формі. При цьому важливо активізувати дітей в передачі різних інтонацій : тужливих, прохальних, сердитих, радісних. Наприклад, виконання пісеньки кози з казки «Вовк і семеро брикаються»  — то від імені кози, то від  імені вовка.

Третій цикл — це імпровізація на заданий текст, який має бути контрастним  по настрою, коротким і образним (можна  використовувати вірші С. Маршака  і А. Варто). Спочатку діти вигадують  на текст мелодію, потім самі придумують слова і мелодію, а надалі імпровізують в одному певному жанрі: марш, пісня, танець.

Музично-дидактичні ігри

Вони залишаються ефективним засобом формування ритмічного, тембрового і динамічного слуху у дітей 6-7 років. Ці ігри, як і в попередніх групах, розучуються на заняттях, потім  переносяться в самостійну ігрову діяльність. У цій віковій групі особливе місце займають дидактичні ігри, придумані  дітьми аналогічно, з якими вони знайомляться на заняттях.

Ігри бажано проводити  перед співом, оскільки вони сприяють розвитку слухової зосередженості, такої  необхідної саме в співі.

Музично-ритмічні рухи