Мовленнєвий акт незгоди на матеріалі англійської та української мов

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Горлівський державний педагогічний інститут іноземних мов

Кафедра ГРАМАТИКИ ТА ПРАКТИКИ МОВЛЕННЯ

 

 

МОВЛЕННЄВИЙ АКТ  НЕЗГОДИ НА МАТЕРІАЛІ

АНГЛІЙСЬКОЇ ТА УКРАЇНСЬКОЇ МОВ

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

 

 

 

 

 

 

Виконавець:

студентка 441 групи

перекладацького факультету

Ковальова Марина Петрівна

 

 

 

 

Науковий керівник:

к. філол. наук, доцент

Дрінко Ганна  Геннадіївна

 

 

 

 

 

 

 

 

Горлівка – 2012

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………....3

РОЗДІЛ 1 МОВЛЕННЄВИЙ АКТ ТА ЙОГО ОСОБЛИВОСТІ.………..........6

1.1. Мовленнєвий акт, його структура та класифікація…………………….…6

1.2. Мовленнєвий акт незгоди……………………………………………..…....9

1.3. Прямі та непрямі мовленнєві акти незгоди……………………..…...........11

РОЗДІЛ 2 МОВЛЕННЄВИЙ АКТ НЕЗГОДИ В АНГЛІЙСЬКІЙ

ТА УКРАЇНСЬКІЙ МОВАХ…………………………………………………..14

2.1. Граматичні і лексичні засоби вираження незгоди в англійській мові....14

2.2. Засоби вираження мовленнєвого акту незгоди в українській мові.........16

2.3. Прагматичні фактори та їх вплив на вираження незгоди ………………18

ВИСНОВКИ……………………………………………..……………………...21

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………...22

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Людина протягом свого  життя бере участь у величезній кількості  епізодів спілкування, в які втягуються учасники різного віку, соціального та інтелектуального статусу, характеру, психіки, емоційного настрою.

В ході спілкування комуніканти  вирішують ряд питань, пов'язаних із створенням, розпізнанням та передачею  різних смислових блоків, яких вони прагнуть довести до свідомості своїх  контрагентів і змінити ступінь їх інформованості, або ж викликати певну мовленнєву, або поведінкову реакцію. Сукупність мовленнєвих чинників особи в даній ситуації спілкування виражається в її мовленнєвій поведінці. [12, с. 7] В останні десятиліття проблематика мовного спілкування є однією з найпривабливіших галузей дослідження. Високий ступінь поширеності діалогічного виду мови в умовах сучасної комунікації обумовлює актуальність вивчення одиниць мови. Увагу дослідників привернули феномени, які раніше знаходилися на периферії лінгвістичної науки: мовленнєвий акт, мовленнєва дія, проблеми взаємодії комунікантів, особливості мовної ситуації, причини комунікативних невдач, комунікативні стратегії і тактики розмовної мови та ін. З'явилися лінгвістичні роботи, присвячені вивченню певних видів мовленнєвих актів, вленнєвого акту незгоди.

Робота присвячена вивченню мовленнєвого акту незгоди. Актуальність теми обумовлена присутністю мовленнєвих актів незгоди в різних сферах життєдіяльності, а тому їх недвозначне розуміння дуже важливе в мовленнєвій комунікації.

Предмет дослідження – мовленнєві акти незгоди в англійській та українській мовах. Об'єктом даного дослідження є акт мовлення, що складається з проголошення мовцем речення в ситуації безпосереднього спілкування зі слухачем. Підхід до мовленнєвого акту незгоди, як до способу досягнення людиною певної мети і розгляду під цим кутом зору – головна особливість даної теми, привернувши до неї мовознавців, яких перестала задовольняти проста концепція того, що мова є засобом, знаряддям, інструментом спілкування. [1, с. 56] Дана проблема відображена в лінгвофілософскіх концепціях В. Гумбольта і Ш. Баллі, в теорії мови А. Гардінера і Е. Бенвеніста, в теорії висловлювання М.М. Бахтіна, в психологічній теорії Л.С. Виготського, в логіко-філософській теорії мовленнєвих актів Дж. Остіна, Дж. Р. Серля, П.Ф. Стросона, З. Вендлера та інших, у прагматичних теоріях значення П. Грайса, а також в теоріях мовленнєвих актів Л. Лінського. [12, с. 18]

Метою роботи є виявлення і систематизація основних особливостей вираження незгоди в англійській та українській мовах, визначення їх ситуативних характеристик та інших прагматичних параметрів використання незгоди.

Для досягнення даної мети необхідно вирішити наступні завдання:

1) Вивчення теоретичного матеріалу з даної проблематики.

2) Виявлення та систематизація засобів вираження незгоди в художніх творах англійської та української мов.

3) Виявлення особливостей незгоди в англійській та українській мовах з урахуванням прагматичних чинників.

Практичне значення дослідження полягає в можливості використання його результатів у курсах теоретичної граматики англійської мови, у спецкурсі з теорії мовленнєвих актів, а також на заняттях з практики англійської мови з метою розвитку діалогічного мовлення. Матеріал може  використовуватись у лексикографічних дослідженнях.

Аналіз проводився на матеріалі художніх текстів – українських та англомовних (Великобританії, США) газетних і журнальних статей розважального характеру, що публікувалися в засобах масової інформації.

Апробація результатів  дослідження. Результати дослідження обговорювалися на IV Міжнародній студентській науково-практичній конференції “Актуальні проблеми перекладознавства у XXI столітті”, а також на Х Міжрегіональній науково-практичній конференції молодих учених і аспірантів “Дослідження молодих науковців у галузі гуманітарних наук” в місті Горлівка.

Курсова робота складається  зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури.

РОЗДІЛ I

 

 

1.1. Мовленнєвий акт, його структура та класифікація

Мовленнєвий акт – це цілеспрямована мовленнєва дія, що здійснюється згідно з принципами і правилами мовленнєвої поведінки, прийнятими в даному суспільстві; мінімальна одиниця нормативної соціомовленнєвої поведінки, що розглядається в межах прагматичної ситуації. [21]

Оскільки мовленнєвий  акт – це вид дії, то при його аналізі використовуються по суті ті ж категорії, які необхідні для  характеристики і оцінки будь-якої дії: суб'єкт, мета, спосіб, інструмент, засіб, результат, умови, успішність і т.п. Залежно від обставин або від умов, в яких здійснюється мовленнєвий акт, він може або досягти поставленої мети і тим самим виявитися успішним, або не досягти її. Щоб бути успішним, мовленнєвий акт як мінімум повинен бути доречним, інакше його супроводжує комунікативна невдача.

Основними рисами мовленнєвого акту є інтенціональність, цілеспрямованість і конвенціальність. [21] Мовленнєвий акт завжди співвіднесен із особою мовця і є складовою комунікативного акту поряд з актом адитивним (тобто комунікативною дією слухача) і комунікативною ситуацією.

Відкриття мовленнєвих актів перевернуо класичну позитивістську картину співвідношення мови і реальності, відповідно до якої мові наказували описувати реальність, констатувати положення справ за допомогою таких пропозицій. [21]

Основи теорії мовленнєвого акту було закладено Дж. Остіним у 1955 році. У 1962 р. його погляди знайшли своє втілення в посмертно виданій книзі “How to do things with words” (“Слово як дія”). Ідеї Остіна розвивали філософи-аналітики, логіки та прагматики Дж. Серль, П. Строссон, Г.-П. Грайс, Дж. Ліч, Д. Шпербер, лінгвісти Анна Вєжбіцька, М. Нікітін та ін. [21]

До структури мовленнєвого акту відносять локуцію, іллокуцію та перлокуцію.

Локуція ( анг. locution – мовний зворот) (локутивний акт) – побудова фонетично і граматично правильного висловлювання певної мови з певним смислом і референцією. Іншими словами, це акт «говоріння», вимовляння.

Іллокуція (il – префікс, який має  посилювальне значення, і анг. locution – мовний зворот) (іллокутивний акт) – втілення у висловлюванні, породжуваному в процесі мовленнєвого акту, певної комунікативної інтенції, комунікативної мети, що надає висловлюванню конкретної спрямованості.

Перлокуція (лат. pеr префікс, який має  посилювальне значення, і анг. locution – мовний зворот) (перлокутивний акт) – наслідки впливу іллокутивного акту на конкретного адресата чи аудиторію. [14, с. 227]

Таким чином, головним нововведенням  охарактеризованої вище трирівневої  схеми аналізу мовної дії, запропонованої англійським філософом і логіком Дж. Остіном, є поняття іллокутивного акту і відповідне йому семантичне поняття іллокутивної функції (сили), оскільки вони відображають такі аспекти акту мови і змісту висловлювання, які не отримали адекватного опису ні в традиційній лінгвістиці, ні в класичній риториці. Природно, що саме цьому аспекту мовного акту в теорії мовних актів приділяється основна увага.

Мовленнєвий акт може поділятись між собою на класи.

Іллокутивні акти розрізняються не тільки своєю метою, але і рядом інших ознак. Однією із поширених класифікацій мовленнєвого акту є класифікація Дж. Серля, створена в 60-ті роки ХХ ст.

У своїй статті “Класифікація іллокутивних актів” він визначив найважливіші лінгвістично значущі параметри, за якими розрізняються іллокутивні акти, а значить і мовленнєвий акт. Дж. Серль видокремлює п’ять типів мовленнєвих актів:

1. Репрезентативи, або асертиви. Зобов’язують мовця нести відповідальність за істинність висловлювання. Наприклад: I’m afraid you’ve thought me a bigger fool than I am [18, с. 65]
2. Директиви. Змушують адресата зробити дещо. Наприклад: Annie, tell Willie he better lay low tonight [17, с. 19]
3. Комісиви. Зобов’язують виконати певні дії у майбутньому або дотримуватися певної лінії поведінки. Наприклад: Annie, my policy is I’d rather stick my hand in a dog’s mouth than in a nigger’s [17, с. 198]
4. Експресиви. Виражають психологічний стан мовця, характеризують міру його відвертості. Наприклад: It’s absurd. If you think you ought to go it’s your own lookout. Bur really you can’t expect me. [18, с. 64]
5. Декларативи. Встановлюють відповідність між пропозиційним змістом висловлювання та реальністю. Наприкад: I suppose that because you’re the one who wrote it, you’ll be Arabella... [19, с. 13]

В рамках п'яти основних іллокутивних класів мовленнєві акти розрізняються рядом додаткових параметрів:

1. співвідношення мовного акту з попереднім текстом;
2. співвідношення соціальних статусів коммунікантів (наприклад, наказ і вимога суть директиви, але при наказі статус того, хто говорить повинен бути вище ніж статус того, хто слухає, а при вимові це не обов'язково);
3. спосіб зв'язку мовленнєвого акту з інтересами того, хто говорить і того, хто слухає;
4. ступінь інтенсивності представлення іллокутивної мети (так, прохання і благання, рівно що є директивами, відрізняються один від одного перш за все цим параметром). [21]

Така класифікація, як і інші класифікації мовленнєвих  явищ, не дає розділення множини  на пересічні класи. Існують мовленнєві акти, що володіють ознаками, характерними для різних іллокутивних класів, і створюючи, так би мовити, «змішані» типи. Наприклад, запрошення є одночасно і директивом, оскільки той, хто говорить спонукає адресата прийти в певне місце, і комісивом, оскільки той, хто говорить зв'язує себе зобов'язанням або особисто, або через інших осіб забезпечити запрошуваному належний прийом. Скарга є одночасно і репрезентативом, оскільки дійсно відображає деяке положення справ, і експресивом, оскільки виражає невдоволення того, хто говорить, і директивом, оскільки мета скарги – не просто проінформувати адресата, а спонукати його до вживання відповідних заходів. [9, с. 262]

 

 

1.2. Мовленнєвий акт незгоди

Незгода – це розбіжність (голосу, думки), осоружність думки, різниця переконань, різнодумство; розбіжність (голосу, звука), як негармонійність у голосах або звуках музичних, розлад, дисгармонія; суперечки, сварки, ворожнеча, розбрат; суперечність, різнослів`я, усне або на папері, наприклад між двома віршами оригіналу, в свідченні підсудного і інше.

Мовленнєвий акт незгоди  – це один з видів мовленнєвих актів негативної реакції, до яких деякі вчені також відносять акти заборони і відмови. [4, с. 38] Проте, у цій роботі мовленнєві акти заборони та відмови не розглядаються, а під мовленнєвим актом незгоди розуміється акт, що об'єднує всі види негативної реакції: спростування, заперечення, судження, вираження невдоволення, несхвалення. [5, с. 56] Отже, мовленнєвий акт негативної реакції – це реактивний акт, що виражає негативне ставлення мовця до дії або висловлювання співрозмовника, що представляє собою інформативне, оцінне чи імперативне висловлювання з різними емоційними відтінками (судження, несхвалення та інші) і має в мові визначене втілення. [5, с. 63]

При комплексному дослідженні  мовленнєвого акту незгоди до уваги  приймаються наступні фактори:

1) комунікативна мета.

 – I think that this Sunday will be suitable for visiting Jane and tell her everything what I think of her.

 – I don't see any sense in it. These your actions, Kate, are wrong and ungrounded. You should stay at home or phone her to make peace. [13, с. 14] У даному прикладі комунікативна мета полягає в тому, щоб висловити відсутність згоди по відношенню до висловлення співрозмовника. При цьому заперечення є оцінкою інформацією співрозмовника.

2) концепція мовця 

 – You are the best mother in the world

 – No, I am not. You want me to be. And I want to be, I really do. But just wanting something doesn't make it true. [20, с. 68] Здійснюючи мовленнєвий акт незгоди, мовець виражає певну точку зору, перебуваючи при цьому на протилежних зі співрозмовником позиціях з одного питання.