Мовленнєва творчість як предмет дослідження

       Науковці  доводять: мовленнєва компетентність, різноманітні її види формуються у процесі мовленнєвої діяльності під впливом цілеспрямованого навчання і найяскравіше виявляються не в репродуктивній мовленнєвій діяльності, а в самостійних творчих зв’язних висловлюваннях - у процесі мовленнєвотворчої діяльності. А це вже висвітлює необхідність визначення інших механізмів - а саме механізмів педагогічного керування, управління процесом розвитку мовлення, формування необхідних його якостей. 

                  2.2. Лінгводидактичний  аспект формування  творчості 

       Наукова характеристика поняття “творчість”  буде незавершеною, якщо не усвідомити необхідності її оцінки як педагогічної проблеми. Філософія, естетика розглядають творчість як особливу діяльність суб’єкта-творця, спрямовану на створення нового, оригінального продукту (незалежно від його характеру). Психологію цікавить суто процес творчості - що його породжує, за яких умов виникає, які внутрішні та зовнішні зміни відбуваються в особистості у творчому процесі. Натомість людина не від початку свого буття виявляється підготовленою до творчих проявів. Креативність як якість особистості формується в певних умовах і залежить від багатьох чинників. Отже, розвиток творчості людини слід розглядати і як педагогічну проблему.

       Сучасна педагогічна наука визначає творчість, як “реальне перетворення предметної дійсності, культури і самого себе” [65, с.55]; як продуктивну людську діяльність, здатну породжувати якісно нові матеріальні та духовні цінності, важливу умову культурного прогресу суспільства й виховання людини.

       Уточнюючи сутність, важливість критерію новизни  стосовно дитячої творчості, науковці зазначають, що вона виявляється не в об’єктивно новому кінцевому продукті, а в самостійному створенні дитиною системи власних відносин зі світом, у перетворенні навколишнього середовища і себе в ньому [42, с.84]. Тобто в педагогічному плані головне в творчості - усвідомлення дитиною себе як відкриття, активного, перетворюючого (у широкому значенні) начала, що реалізує в процесі перетворення свою особистість та свої окремі здібності, знання та вміння.

       Проблему  розвитку дитячої творчості досліджували і досліджують філософи, психологи, мистецтвознавці, педагоги (Ветлугіна Н.О., Волощук Д.С., Давидов В.Н., Ельконін Д.Б., Костюк Г.С., Кулачківська С.В., Кудрявцев В.Т., Курганов С.Ю., Кучерявий О.Г., Орланова Н.П., Поддьяков М.М., Пономарьов Я.О., Ушакова О.С., ін.). За всієї своєрідності наукових поглядів вони сходяться в одному: розвиток дитини є активним процесом самотворення, діяльного творення малюком своєї особистості, і розвиток дитячої творчості можна правильно зрозуміти лише у світлі загальної теорії психічного розвитку як процесу засвоєння дитиною специфічно людських властивостей і здібностей, що виникають у ході історичного розвитку людства і фіксуються у предметах духовної і матеріальної культури. Водночас дитина розвивається не у вакуумі, а в особливому просторі, що задається контекстом тієї усталеної культури, в якій народилася та формується  особистість дитини. Отже, саме в культурозасвоєнні і виявляється її творча природа.

       У світовій сучасній педагогічній науці  питання про сутність, значущість і цінність дитячої творчості, зокрема, художньої, лишається проблемним, відкритим. Поряд з гуманістичною тенденцією визнання дитячої художньої творчості як явища культури, об’єктивною оцінкою різноманітних функцій дитячої творчості, її соціальної, художньої значущості, існує підхід згідно з яким значення дитячої творчості ігнорується, нівелюється чи вважається прерогативою лише геніїв людства.

       У дослідженнях проблеми розвитку дитячої, зокрема, художньої творчості, представники прогресивної гуманістичної педагогіки доводять її очевидну суспільно-педагогічна цінність (Ветлугіна Н.О., Жуковська Р.Й., Карпинська Н.С., Комарова Т.С., Орланова Н.П., Сухомлинський В.О., Ушакова О.С., Шибицька А.Є. та ін.). На думку дослідників, вона полягає у формуванні універсальних креативних здібностей, які забезпечують дитині успіх у найрізноманітніших діяльностях. Про значення дитячої творчості для всього наступного життя людини Л.С.Виготський сказав так: “...вона (творчість) дає дитині змогу зробити той крутий перевал у розвитку творчої уяви, який дає новий напрямок її фантазії і лишається на все життя” [18, с.60-61].

       Творчість у дитинстві і один з її видів - мовленнєва творчість - не самоціль, а засіб та умова всебічного гармонійного розвитку, виявлення свого розуміння навколишнього, свого ставлення до нього. Вона допомагає розкрити внутрішній світ, особливості сприймання, уявлень, інтересів і здібностей. Дитина активно діє і відкриває щось нове для себе, творчо пізнає довкілля, водночас спостереження та аналіз творчих проявів дитини виявляються багатющим матеріалом для вивчення, відчуття її духовного стану, внутрішнього світу, адже художня творчість - своєрідний рентген дитячої душі, її внутрішнього світу, психічного та фізичного стану.

       У визнанні дитячої творчості “загальним здобутком” дослідники підкреслюють її величезне особистісне, а також суспільне, державне і загальнолюдське значення, оскільки йдеться про покоління, якому творити майбутнє. Розвиток творчих здібностей конкретної особистості, виховання з перших років життя творчої індивідуальності - запорука суспільного творчого розквіту, прогресу (Бех І.Д., Божович Л.І., Запорожець О.В., Кононко О.Л., Кудрявцев В.Т.,  Сухомлинський В.О та ін.).

       З-поміж  характерних особливостей дитячої  творчості дошкільнят ми виокремлюємо такі: суб’єктивність новизни відкриттів та продуктів творчості, адже діти роблять безліч відкриттів і створюють цікаві, часом оригінальні продукти у вигляді малюнка, будівлі, вірша або казки; пріоритет творчого процесу над продуктом: дитина емоційно щиро включається у творчу діяльність, прагне шукати і багато разів випробувати різні рішення, дістає від цього особливе задоволення, навіть більше, ніж від досягнення кінцевого результату. На відміну від дорослого, дитина не переживає тяжких періодів визрівання, підготовки до творчого акту, а легко і насамперед практично починає орієнтовну, іноді навіть безтямну діяльність, яка поступово стає цілеспрямованою, приваблює дитину пошуком і часто приводить до позитивного результату, - в цьому виявляється третя особливість дитячої творчості. Одномоментність, одноактність творчого процесу, постійна імпровізація характерна також і для мовленнєвої творчості дитини, адже вона створює свій твір (оповідання, казку, ігровий сюжет) у момент його виконання, проголошення.

       У вітчизняній та зарубіжній педагогіці по-різному оцінюються джерела дитячої  творчості. Йдеться про зіставлення таких понять, як “навчання” і “творчість”, “наслідування” і “самостійність”.

       В одних випадках джерело творчості  вбачають у внутрішніх самоза-роджених силах дитини, у зв’язку з чим  її становлення цілком зводиться  до спонтанного моменту. Звідси висновок щодо некерованості процесу формування художніх здібностей дитини, творчості і марності втручання в нього (Бакушинський О.В., Яковлєва О.Л.). Досить категорично з цього приводу висловилася Фрідл Диккер-Брандейсова, чеський педагог і дослідник дитячої художньої творчості: “Спалахами дитячого натхнення, раптовими осяяннями неможливо диригувати... Окреслюючи дітям шлях..., ми відмежовуємо їх від їхнього творчого досвіду. Дитина піддатлива і довірлива. Вона із жадібно вбирає в себе настанови дорослого та вірить, що завдяки засобам, одержаним у готовому вигляді, зможе досягти успіхів швидше, ніж інші, виграти у змаганнях, примусово їй нав’язаних. Тобто дитина відірвана від власних завдань. На цьому шляху вона спочатку втрачає особистісні засоби вираження, що є адекватними життєвому досвіду, а потім і сам цей досвід. Занадто раннє засвоєння готових форм призводить до закріпачення особистості”. Безперечно, слушною є думка автора про неприпустимість нав’язування дітям готових способів діяльності, що в такому разі позбавляє сенсу власні спроби, ініціативу дитини у пошуку самостійних шляхів розв’язання проблеми.

       Переважна більшість сучасних учених стоїть на позиції усвідомлення необхідності активного, цілеспрямованого педагогічного керівництва творчою діяльністю дітей і саме в цьому вбачають головний чинник її розвитку (Орланова Н.П., Ушакова О.С., Сухомлинський В.О. та ін.).

       Поняття “навчання творчості”, за висновками сучасних науковців, включає такі компоненти, як безпосереднє навчання певних дій, необхідних для реалізації певної діяльності, і створення умов для самоформування особистісних якостей, значущих для творення.

       Численні  педагогічні дослідження другої половини двадцятого століття дають різноманітні моделі, системи методів навчання дітей творчої діяльності: образотворчої (Казакова Т.Г., Комарова Т.С.); музичної (Ветлугіна Н.О., ); мовленнєвої (Богуш А.М.,  Короткова Е.П., Ласунова С.В., Орланова Н.П.,  Ушакова О.С.,); театральної (Артемова Л.В.). Часом автори зосереджуються лише на визначенні послідовності структурних компонентів навчального процесу передусім прагнучи до чіткого засвоєння дітьми знань-умінь-навичок як основи будь-якої творчої діяльності, ігнорують особистісний аспект, не враховують зовнішніх і внутрішніх умов сприяння творчої активності особистості. Навчання творчості насправді часто виявляється навчанням певної діяльності, в якій за сприятливих умов діти досягають творчого рівня.

       Мистецтво керування та супроводу дитячої  творчості ґрунтується на принципах: любові до дитини як до особистості і поваги до неї як до творця (Амонашвілі Ш.О., Сухомлинський В.О.); підвищення самостійності дитини в діяльності творчого характеру (Лернер І.Я., Мельничайко В.Я., Мелік-Пашаєв О.О., Новлянська З.М., Скаткін М.Н.); постанови художніх завдань творчого характеру з урахуванням їхньої специфіки; залучення дітей до найтиповіших видів художньої творчої діяльності (Кучерявий О.Г.); цілісного підходу до керування творчою діяльністю дітей (Кучерявий О.Г.). Отже, як свідчить аналіз педагогічних досліджень, до найсуттєвіших чинників розвитку дитячої творчості науковці відносять: створення сприятливого для творчих проявів розвивального середовища, організацію цілеспрямованого навчання дітей базових дій, які стають вихідними в забезпеченні творчої діяльності дитини в різних її видах (малюванні, грі, конструюванні, мовленні).

                                                    Висновки 

       1. Дослідження різними науковими  школами філософсько-естетичної  природи творчості дозволяє оцінити її як неодмінну умову людського існування, соціального прогресу,  вищу духовність особистості - суб’єкта творчого процесу. У широкому значенні творчість розуміють як властивість, що притаманна не тільки людству, але й неживому світу. Більшість науковців визначають сутність поняття “творчість” як продукт людської діяльності, що здатний породжувати якісно нові матеріальні та духовні цінності суспільного значення.

       2. У філософських концепціях буття,  що беруть витоки в досвіді  двадцятого  століття, проблема творчості як одна з найважливіших розглядається не через зіставлення загальних категорій, а як проблема існування конкретної особистості - суб’єкта творчості, її творчого досвіду, розвитку, життя.

    3. Творчість – складне соціальне,  культурне, естетичне, психологічне явище не існує поза певним культурно-історичним соціумом, виявляє себе в різних видах людської діяльності. В науковій літературі виокремлюється наукова, технічна, художня творчість.

       4. Дослідження психології творчості  відбувається в чотирьох основних напрямках: творчий процес, творчий продукт, творча особистість, творче середовище, тобто той  соціальний контекст, який формує вимоги до продукту творчості. Водночас учені підкреслюють умовність такого розподілу, адже неможливо відділити творчу діяльність від творчої особистості, яка, до речі, отримує можливість виявити свої наміри, здібності лише в певній діяльності. О.М.Леонтьєв оцінює творчість як інтеграцію, тріумвірат особистості-творчої діяльності-самосвідомості.

       5. Становлення творчої діяльності дослідники розглядають у тісному зв’язку з розвитком усіх психічних процесів і передусім творчої уяви. Суть уяви пов’язується з переробкою у внутрішньому плані існуючих реальних зв’язків, відношень, властивостей об’єктів і явищ дійсності, це привнесення нових вражень у свідомість людини та зміна уявлень таким чином, що в результаті утворюється новий образ, якого раніше не було (Банщиков Б.М., Виготський Л.С., Дудецький О.Я., Дяченко О.М., Ігнатьєв Є.І., Никіфорова О.І. та ін.).

       Психологи підкреслюють діалектичну єдність художньої творчості з процесом художньо-естетичного сприймання, в естетичній характеристиці якого поєднуються суб’єктивні особливості реципієнта й об’єктивні якості художнього тексту.

       6. Серед усіх видів художньої  творчості особливе місце посідає літературна, мовленнєва творчість, що зумовлено унікальною роллю мови і мовлення в життєдіяльності окремої людини, суспільства, людства в цілому.

       Мовлення  – важливий компонент різних видів  творчої діяльності людини. Творчість пов’язана з самостійно народженим оригінальним задумом, відбором оригінальних засобів його реалізації та створенням нового унікального творчого продукту, і участь мовлення в цьому процесі, незалежно від змісту і предмета творчої діяльності, величезна.

       Водночас  мовленнєва творчість – складання казок, віршів, оповідань, сценаріїв, сюжетів тощо – самостійний специфічний, унікальний вид художньої творчості, що дістає своє втілення саме у процесі мовлення, і є яскравим показником обізнаності в мовленні, певної мовленнєвої компетенції, проявом бажання і здібності, за висловом Василя Сухомлинського, “сказати своє слово”.

     Вживання терміну “словесна творчість”, “мовленнєвотворча діяльність” є характерним для дошкільної лінгводидактики, де за допомогою їх визначають опосередкований мовою, оформлений у різних типах висловлювання процес оперування, комбінування уявленнями. Мовленнєва творчість, творча побудова в мовленні під силу більшості людей, у яких в арсеналі є певний лексичний запас, а також життєвий, зокрема художній досвід і бажання, потреба сказати своє слово. Отже, якщо термін “словотворчість” визначає суть процесу, пов’язаного з оволодінням семантичною стороною мови, процесу творчого орієнтування в мовній дійсності, в якій найбільш активними є діти дошкільного віку то мовленнєвотворча діяльність відбувається на рівні зв’язного висловлювання (Богуш А.М.,  Захарченко В.Г., Орланова Н.П., Постоян Т.Г.,  Ушакова О.С., Шибицька А.Є.) та є наступним після етапу словотворчості, завдяки якому дитина здобуває знання про мову і мовлення, виробляє в собі активне творче ставлення до процесу опанування мови.