Рис. 1. Структура мотивації навчальної діяльності студентів

     Таким чином, суб’єктно-діяльнісна теорія передбачає знання установок та індивідуальних особливостей студента, вміння їх діагностування та прогнозування їхнього впливу на активну навчальну діяльність.

     Теорія  єдності мотивації  та навчальної діяльності розглядається нами як результат робіт провідних психологів Д.Б.Ельконіна, В.В.Давидова, С.Д.Максименка та ін., які серед структурних елементів діяльності взагалі і навчально-пізнавальної зокрема виділяють такі, як потреби, мотиви, цілі та дії. За думкою А.Н.Леонтьева, діяльність, мотиви та особистісний зміст «виступають як дійсно твірні особистості». Поняття «мотив» і «мотивація» й досі не є строго визначеними, оскільки нараховується більше п.ятидесяти теорій мотивації.

     Важливим  є і вивчення системи мотивів  в мотиваційній сфері студента і формування спонукальних дій щодо існуючих у цієї особистості мотивів діяльності. На питання: «Що з нижче вказаного допомогло б вам вчитися краще?», студенти зазвичай відповідають наступним чином (рис. 2).

     Рис. 2. Шляхи мотивації студентів у  навчальному процесі

     Для забезпечення ефективності навчання необхідно, щоб особливості побудови та організації навчального процесу на різних етапах відповідали мотиваційній сфері студентів. Отже, теорія єдності мотивації та навчальної діяльності має важливе значення, оскільки є тісно пов’язаною з питаннями активізації навчального процесу.

     Теорія  комунікативної дидактики  спирається на тісний зв’язок психологічної оптимізації навчання з ефективністю спілкування, яке характеризується орієнтацією на мотиваційну сферу студента, можливістю прогнозування його реакцій. Для студентів особистість викладача є найважливішим чинником, що позитивно впливає на мотивацію навчання, причому якості особистості педагога були розподілені таким чином (рис. 3), де враховано середній бал за п’ятибальною шкалою.

     Рис. 3. Особисті якості викладача

     Формування  видів адекватної успішної взаємодії за різноманітних соціальних установок, умінь, навичок, об’ємі інформації, рівнів компетенції в процесі розв’язання навчальних, пізнавальних задач займає важливе місце в процесі навчання, базується на взаємодії стратегій викладача і студента в процесі здійснюваної ними діяльності, на координації їхніх позицій, узгодженості їхніх зусиль, на рівноправному співробітництві під час планування та реалізації навчального процесу.

     Теорія  цілепокладання базується на тому, що важливим спонукальним фактором, який безпосередньо впливає на діяльність і поведінку людини, є мета, причому мається на увазі «той безпосередній, обов’язково усвідомлений результат, на який в даний момент спрямована активність людини. Ціль є саме той мотиваційно-спонукальний зміст свідомості, який конкретизує, чого хоче і до чого прагне суб’єкт діяльності.

     Виявлення в активності студента наявності усвідомленої цілі має велике значення в процесі актуалізації його мотиваційних ресурсів, оскільки існує певна залежність результатів діяльності від найближчих до віддалених цілей особистості. Таким чином, цілеутворення, ціле покладання – важливі компоненти навчання в різних його формах і видах, які сприяють активізації навчально-пізнавальної діяльності.

     Теорія  задоволення прагматичних і пізнавальних інтересів  та потреб ґрунтується на тому, що різні рівні інтересів та потреб впливають на характер діяльності студента, його активність. Інтерес стимулює діяльність включенням емоційної сторони особистості, загострює процеси мислення, керує сприйняттям, фокусує увагу на найбільш значущих для студента об’єктах, стимулює самостійний пошук кола предметів чи аспектів, що задовольняють його пізнавальні навчальні потреби, набуваючи функцій змістоутворюючого мотиву діяльності і мотивуючи всі етапи діяльнісного акту.

     Задоволення потреб (навчальних, комунікативних, пізнавальних) – важливий резерв мотиваційних ресурсів у процесі навчання, оскільки потреби розглядаються як стимулятори та джерела активної діяльності. Якщо потреба сформована і має інтенсивний характер, то суб’єкт буде активним, якщо ж потреби відсутні – індиферентним до будь-якого зовнішнього впливу, зокрема викладача.

     Використання  основних ідей цих педагогічних теорій при побудові методичної системи навчання дозволить активізувати навчально-пізнавальну діяльність студентів взагалі.

 

ЗАКЛЮЧНА  ЧАСТИНА

     Стратегічним  напрямом модернізації вищої освіти України сьогодні залишається підвищення рівня підготовки студентів, виховання самостійності, відповідальності, розвиток інтелектуальних здібностей та формування їхньої активної життєвої позиції. Це вимагає пошуку нових підходів до подальшого вдосконалення змісту, форм та методів навчання у вищій школі взагалі і математичних дисциплін зокрема. Одним з найважливіших таких підходів є визначення шляхів, дидактичних умов і системи засобів більш повної реалізації активізації навчально-пізнавальної діяльності студентів, оскільки як учіння, так і розвиток носять діяльнісний характер і, крім того від якості учіння як діяльності залежить результат навчання і розвитку.

     Педагогічною  наукою накопичено достатньо матеріалу щодо питань активізації навчання студентів, хоча відомі педагоги, психологи, дидактики й досі трактують поняття активності, пізнавальної діяльності, активізації навчальної діяльності по-різному. Зокрема, одні автори розглядають пізнавальну активність як діяльність, інші – як рису особистості. Нам ближчою є думка Т. І. Шамової, яка вважає, що «використання обох підходів в діалектичній єдності дозволяє сформувати єдину точку зору на поняття сутності пізнавальної активності, яку необхідно розглядати і як мету діяльності, і як засіб її досягнення, і як результат».

     Хоча  загальні закономірності мотиваційно-спонукальних факторів були розглянуті при дослідженні навчальної діяльності школярів (Л.І.Божович, А.К.Маркова, М. В. Матюхіна та ін.) і студентів (С.П.Крягже, В.Т.Лисовський, П.В.Симонов, Ю.М.Орлов та ін); хоча теорія інтеріоризації, яка розглядає навчання як процес засвоєння та поетапного формування розумових дій (Л.С.Виготський, П.Я.Гальперін, Н.Ф.Тализіна), набула певного поширення серед викладачів вищої школи – питання про зв’язок компонентів навчання, мотивації навчання та навчально-пізнавальної діяльності студентів залишається актуальним, оскільки знаходиться на межі психології мотивації, психології діяльності та психології навчання.

     Пізнавальна активність у структурному плані  включає такі компоненти: мотиваційний (наявність потреб, мотивів у знаннях, у пізнавальній діяльності; посилений  інтерес до окремих навчальних дисциплін  тощо); інтелектуальний (мисленнєва і мовленнєва активність, постановка проблем на поглиблення змісту почутого тощо); емоційно-вольовий (задоволеність учінням, захопленість навчальною інформацією, самостійність і наполегливість у здійсненні навчально-пізнавальних дій, самонавчанні тощо); процесуальний (сформованість певних навчально-пізнавальних навичок, вмінь, методики самонавчання, самоконтролю власної навчально-пізнавальної діяльності та її результатів, технології розв’язання стандартних і нетипових навчальних завдань тощо).

     На  основі теоретичного аналізу проблеми виявлено, що для активізації творчої  навчально-пізнавальної діяльності студентів  як суб’єктів учіння потрібно: формування змістовних мотивів навчально-пізнавальної діяльності та професійного самовизначення; використання сучасних концепцій навчання; надання навчальному матеріалу  особистісного смислу; структурування навчального матеріалу; використання таких способів та прийомів викладання, які активізують навчальну і  пошукову діяльність студентів (застосування блочної системи організації  навчальної  діяльності); використання спеціальних психологічних прийомів стимулювання викладачем активної пізнавальної діяльності студентів тощо.

     Детермінантами  формування і розвитку пізнавальної активності особистості студента є  зовнішні (змістовний компонент навчального  процесу, форми організації навчальної діяльності, статус особистості студента) і внутрішні фактори (мотиваційна, інтелектуальна та емоційно-вольова  сфера, індивідуальний темп засвоєння  матеріалу, пізнавальний досвід) –  що і є психологічними умовами  активізації творчої навчально-пізнавальної діяльності (О.І.Киричук).

     Процес  навчання розглядається як двоєдиний  процес, основними складовими якого є викладання і навчання і, відповідно, активна діалогічна взаємодія викладача і студента як суб’єкта учіння, який має сприяти:

     1) їх самоусвідомленню у навчальному  процесі ВНЗ-у;

     2) формуванню мотивів  навчально-пізнавальної  та первинної мотивації професійної  діяльності;

     3) визначенню та усвідомленню ними  сенсу і кінцевого результату своєї навчально-пізнавальної діяльності у ВНЗ та формуванню первинних професійних інтересів, навичок і вмінь;

     4) формуванню оптимальних навичок  і вмінь навчально-пізнавальної  діяльності, виробленню культури  учіння та міжособистісного спілкування; 

     5) застосуванню отриманих професійних  знань, навичок і вмінь у  навчально-пізнавальній та майбутній  професійній діяльності;

     6) саморозвитку, саморефлексії й самовдосконаленню; 

     7) максимальній їх самоактуалізації у навчальному процесі та в активній життєдіяльності.

     Під мотивацією розуміємо систему психологічних  факторів, що визначають активність навчально-пізнавальної діяльності студентів з витратою зазначених зусиль на рівні старанності, сумлінності, наполегливості прагнення  до самоудосконалення для досягнення поставленої мети. Слід підкреслити, що для кожної окремої особистості мотиви можуть бути по різному співвіднесені один з одним, взаємодіяти, виступати, як головні та підрядні.

 

     

Висновок

     Показником  готовності фахівця до професійної  діяльності є сформованість у  нього пізнавальної активності як складної системної властивості суб’єкта, що інтегрує такі якісні характеристики пізнавальної діяльності як пізнавальну  самостійність та ініціативність, повноту  та стійкість знань, вмінь і навичок  в сфері цієї діяльності.

     У структурному плані пізнавальна  активність складається з таких  структурних елементів: мотиваційного; інтелектуального; емоційно-вольового; процесуального.

     Розвиток  пізнавальної активності відбувається від нульової активності до репродуктивної, пошукової і творчої. Рівні  навчально-пізнавальної активності визначаються через прояв  її інтегративних якостей на основі якісно-кількісної оцінки певних ознак: пізнавальна самостійність, пізнавальна  ініціативність, повнота і стійкість  знань, вмінь та навичок.

     Головними принципами активізації навчально-пізнавальної діяльності студентів як суб’єктів  учіння є: принцип проблемності, принцип  педагогічного стимулювання, принцип  оптимальності, орієнтації на майбутню професійну діяльність, принцип діалогічного спілкування, природовідповідність, свободовідповідність, культуровідповідність виховання.

       Актуалізація творчої пізнавальної  активності стимулює потребу  у саморозвитку, самоактуалізації “запускає” процес сутнісного самовизначення, який насамперед залежить від внутрішнього потенціалу особистості.

     Психологічними  умовами активізації творчої  навчально-пізнавальної діяльності для  реалізації суб’єктності є:

     – формування суб’єкт-суб’єктних взаємин  у навчально-виховному процесі  ВНЗ шляхом організації та постійного підтримання суб’єктної міжособистісної  навчальної взаємодії між викладачем і студентом, між студентом і  студентом;

     – вдосконалення змістовного (гуманітаризація) і методичного (гуманізація та демократизація) компонентів навчального процесу;

     – формування змістовної мотивації навчально-пізнавальної діяльності студентів.

     Для активізації творчої навчально-пізнавальної діяльності студентів у навчальному процесі іноді доцільно використовувати блокову систему навчання, що дозволяє нарощувати інтелектуальне навантаження самостійної роботи студентів (аудиторної і позааудиторної) та поєднувати її з рейтинговим контролем, що забезпечує активізацію пізнавальної діяльності. Завдяки індивідуальному темпу засвоєння знань, вмінь і навичок це дозволяє переходити їй на більш високий рівень розвитку, доходити до творчого рівня.

     Навчально-пізнавальна діяльність студентів в навчальному процесі сприяє: