Мотивационные факторы активизации познавательной деятельности студентов

     Психологічні  проблеми мотивації навчання

     Три підходи до виховання мотиваційної сфери особистості в процесі  навчання:

        1. Індивідуальний підхід полягає  в тому, щоб вивчити провідні  соціально ціннісні мотиви кожного  конкретного студента і спиратися  на них у навчанні.

        2. Типологічний підхід полягає  в опорі на ті мотиви, які  властиві всім студентам даного  курсу, факультету, статі і т.д.

        3. Топологічний підхід полягає  в тому, щоб побудувати тип  навчання, що має в собі можливості  для формування множини соціально  ціннісних мотивів студентів  у навчанні.

     Топологічний  підхід до виховання мотивів, очевидно, найбільш близький до оптимального, бо в силу своєї багатої «мотиваційної  палітри» він полегшує індивідуальний підхід і долає стандарт типологічного. Перевага його в тому, що студентам  дає можливість знаходити цілі, що мають для них «особистісне значення», і в короткочасній розкрутці  особистої життєдіяльності «зміщувати»  свої мотиви на інші цілі, відкривати нові значення попередніх цілей. Цю обставину  тонко підмітив Д.Брунер: «Хоча справа виграє від ясного розуміння кінцевих цілей навчання, часто буває так, що ми можемо знову і знову відкривати для себе остаточні цілі в ході спроб досягнути більш скромних цілей». Активність студентів у навчальній діяльності розглядається, згідно теорії поетапного формування, в двох аспектах: мотиваційному та операційному. Мотиваційна сторона активності визначається відношенням студента до дисциплін вивчення і до навчання взагалі, а операційна – володінням прийомами орієнтації в матеріалі, завдяки яким підбираються адекватні способи дії для розв'язку тих чи інших задач, і самого розв'язку.

     Мотиваційна сторона активності (мотивація) утворює  три класи мотивів:

     1. Зовнішні (нагорода чи покарання).

     2. «Змагальні» (успіх у змаганні  з іншими або з собою).

     3. Внутрішні (під впливом яких  досягається стійкий інтерес  до навчання). 

     Активізація пізнавальної діяльності

     Я чую — і забуваю.

     Я бачу — і запам’ятовую.

     Я дію — і розумію.

     Конфуцій

     Активізація — постійний процес управління діяльністю студентів, спонукання до енергійного, цілеспрямованого навчання, подолання  спаду, пасивності й стереотипності. Сукупність різноманітних методів, прийомів і засобів активізації  називають узагальненим терміном «активні методи навчання» (АМН). Потік інформації, який постійно зростає, стислі строки та потреби збільшення ефективності засвоєння матеріалу через активізацію  навчання зумовлюють необхідність і  доцільність використання АМН.

     Аналізуючи  особливості активізації навчання, доцільно зупинитися на факторах, які  зумовлюють ефективність цього процесу. Як відомо, до кожної педагогічної системи  входить низка компонентів, найважливішими з яких є суб’єкти, зміст, організаційні  форми навчання та дидактичні процеси. Відповідно, і названі фактори  можна характеризувати стосовно до цих елементів (табл. 1.1).

     Таблиця 1.1 Фактори активізації, пов’язані  з компонентами навчального процесу

     Так, у системі взаємодії суб’єктів  навчального процесу діють такі фактори активізації, як індивідуальний і диференційований підходи, розвиток творчої особистості студента, актуалізація потреб та мотивів здобуття економічної  освіти, використання принципів навчання дорослих учнів, удосконалення умов взаємодії через створення відповідного середовища, яке передбачає активізацію (посилення) ролі студента та застосування різноманітних технічних засобів  навчання, у першу чергу комп’ютерних технологій, зокрема, для встановлення «гнучкого» зворотного зв’язку та контролю навчальних досягнень студентів. Активізація пізнавальної діяльності характеризується постійною взаємодією студентів з викладачем у вигляді  прямих та зворотних зв’язків і  передбачає формування самостійності  творчого вироблення студентських рішень.

     До  основних факторів активізації, які  пов’язані зі змістом навчання, можна віднести постійне його вдосконалення  відповідно до цілей навчання, потреб практичної організаційної діяльності та рольової перспективи майбутнього  фахівця. Слід зазначити, що ціль навчання щонайменше двояка. По-перше, це засвоєння  конкретних суспільно-історичних показників досвіду людства, по-друге, це виховання, тобто формування рис особистості, її спрямованості (світогляд, бажання, інтереси тощо). Досвід як одна з груп психічних властивостей людини репрезентується  знаннями, уміннями, навичками, що їх накопичено в даній предметній галузі знань. Крім того, кожні знання, засоби та способи  дій, якими оволодіває людина, опосередковано виконують виховну функцію. Знання покликані допомагати людині усвідомлювати  власні прагнення та способи їхньої реалізації. Отже, важливо з’ясувати, як знання теми чи предмета можуть впливати на бажання, інтереси, нахили та світогляд  студентів.

     Значного  поширення сьогодні набуває міждисциплінарне навчання, яке дає змогу майбутнім  спеціалістам використовувати знання та ідеї із суміжних дисциплін для  вирішення практичних питань у діяльності економіста, підприємця і об’єднує потенціал усіх його основних компонентів. Серед важливих тенденції — модульний, гнучкий вид підготовки, який передбачає швидке пристосування до певних робочих  місць і сприяє підвищенню якості професійного навчання.

     Стосовно  найважливіших факторів активізації  навчання через удосконалення організаційних форм навчання зазначимо надзвичайно  важливу роль комп’ютерних технологій, застосування різноманітних інтенсивних  розвивальних моделей вивчення окремих  предметів, запровадження різноманітних  модульних програм довготривалого й короткочасного навчання, дистанційної освіти, навчання з відривом і без  відриву від практичної діяльності. Усе це дає змогу планувати  навчально-виховний процес відповідно до заданих рівнів компетентності майбутніх  фахівців.

     У групі факторів, безпосередньо пов’язаних з дидактичними процесами, основне  місце посідають методи, засоби та прийоми активізації пізнавальної діяльності студентів для досягнення цілей навчання. Виняткове значення має інтеграція різноманітних видів  і форм навчання, які підпорядковані загальній темі навчального курсу  або ж актуальній науково-технічній  проблемі. Важливо навчитися швидко й глибоко оволодівати новими знаннями, досягти прискореного особистісного  зростання й професійних успіхів. Для цього зміст предмета та методи навчання підбираються так, щоб не тільки допомогти студентам у реалізації цілей, а й ураховувати їхні інтереси, адже учіння тісно пов’язане з  емоціями, з особистісними цінностями тощо, які не можна розглядати з  погляду системності чи технологічності. На це вказує й досвід педагогіки англомовних  країн, зокрема США, де серед цілей  навчання визначаються групи навчальних (пізнавальних), емоційних (пов’язаних з особистісними поглядами, переконаннями  і цінностями) і психомоторних (пов’язаних з рефлексивними діями, навичками, уміннями сприйняття та невербальної комунікації) цілей (Гарроу А. І.). 
 
 

     Особливості взаємодії як фактор активізації навчання

     Зупинимось  коротко на особливостях названих факторів активізації навчання студентів. Перша  група — фактори, пов’язані з  особливостями взаємодії суб’єктів  навчання, які є визначальними  для підвищення його ефективності. Сучасна психолого-педагогічна наука  наголошує на необхідності педагогічного  керування навчальним процесом, яке  б виходило з глибинної сутності гуманізму й природи самого студента, його потреб та інтересів як суб’єкта навчальної діяльності. Водночас під  керуванням розуміють організацію  різнобічної пізнавально-творчої  діяльності студентів, установлення взаємоповаги й довіри між викладачем і тими, хто навчається. Такий підхід спрямовано на створення умов для самовираження  особистості, зростання її самосвідомості, розвитку здібностей і таланту. Адже реалії сьогодення вимагають перетворення учіння в самоучіння, виховання в самовиховання, розвитку в саморозвиток .

     Процес  формування професійних умінь будується  і здійснюється на основі залучення  студентів до активності з високим  рівнем самостійності. Педагогічне  керівництво зумовлює розвиток цієї самостійності. Тому його можна розглядати як засіб створення відповідного середовища, необхідного для формування даних умінь. Ідеться передусім  про якісну зміну ролей (функцій) викладача та студента в навчальному  процесі. При цьому важливо вивільнити викладача від надмірного перебування  в аудиторії, створити йому умови  для творчої діяльності, акумуляції інформації та її кристалізації, щоб  він мав більше часу для написання  навчальної літератури та наукової діяльності, а не просто був носієм певного  обсягу інформації та контролером її засвоєння студентами. Його головна  роль — бути насамперед дієвим організатором  і керівником процесу самостійного навчання студента. З іншого боку, потрібно паралельно активізувати роль студента, сприяти через різні форми  й методи самостійної роботи «запуску механізму» його мислення, формування в нього навичок самостійного навчання, перманентного здобуття фахових  та загальнонаукових знань. Домінуюча  роль студента проявляється тоді, коли він виявляє активність у пошуку знань у тих обсягах, що відповідають його здібностям, докладає зусиль і  старанності для розвитку тих  якостей, які забезпечать його високу конкурентоспроможність.

     Особливе  місце серед факторів активізації  взаємодії в навчанні та підвищення якості освіти посідає застосування комп’ютерних технологій у зв’язку  з їхнім проникненням в усі  сфери життя. Використання комп’ютерних засобів навчального призначення стає дедалі вагомішим у сфері освіти. Інтенсивно розвиваються комп’ютерні навчальні системи, моделюється спілкування викладача та студента з окремих дисциплін і напрямів, розробляються і впроваджуються багатоваріантні комп’ютерні посібники та підручники, програмуються лабораторні й натурні експерименти. Як свідчить досвід, комп’ютерні технології нерозривно пов’язані з усім процесом навчання і з кожною окремою дисципліною економічного циклу та займають у деяких з них до 30 % загального обсягу навчального часу. Основною метою цих технологій є гарантоване досягнення повноти контролю та якості самостійної роботи студентів, доповнення технологічного процесу навчання, забезпечення максимального ефекту поглиблення знань через розумне співвідношення «викладач — комп’ютерна система — студент». Використання комп’ютерів та комп’ютерних мереж дає змогу зменшити гостроту однієї з головних проблем освіти — погане засвоєння матеріалу і, як наслідок, низьку успішність.  

     Дидактична основа

     Кожна із точок зору є доцільною і важливою, але хотілося б мати таку дидактичну основу, яка б слугувала теоретичним підґрунтям для всіх досліджень, пов’язаних з проблемами активізації навчальний процесу. Тому з усієї множини сучасних дидактичних концепцій необхідно виділити ті, основні ідеї яких сприятимуть активізації навчально-пізнавальної діяльності студентів при навчанні всіх дисциплін.

     Суб’єктно-діяльнісна теорія навчання дозволяє спрямувати весь навчальний процес на особистість студента, створити максимально сприятливі умови для розвитку та розкриття його здібностей, врахувавши всі психофізіологічні особливості. Даний дидактичний підхід реалізується шляхом послідовної індивідуалізації всього педагогічного процесу, врахуванням індивідуальних особливостей як особистості студента, так і особистості викладача.

     Основою цієї теорії можна вважати означення діяльності В. В. Давидова: «Діяльність – це специфічна форма суспільно-історичного буття людей, яка полягає у цілеспрямованому перетворенні ними природної і соціальної дійсності.

     Зокрема, проаналізувавши причини навчання у ВНЗ, можна одержати такі результати (рис. 1).