МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

     НАЦІОНАЛЬНИЙ  АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
 
 
 
 
 
 
 

     Самостійна  робота

     з дисципліни: «Вища освіта і Болонський процес навчання»

     на  тему: «Мотиваційні фактори активізації пізнавальної діяльності студентів» 
 
 
 
 
 
 
 

     Виконала: студентка 508 групи ФКС

     Колесник  Анна Юріївна

     Перевірив:

     Рахманов  Віталій Олегович 
 
 

     Київ-2011 

     УЧБОВО-МЕТОДИЧНА КАРТКА 

Тема: «Мотиваційні фактори активізації пізнавальної діяльності студентів» 

Мета: Ознайомитись з основними факторами мотиваційної сфери особистості студента, розглянути та розкрити поняття активізації та її мотиваційних факторів, взаємодію та організаційні форми мотиваційних факторів активізації пізнавальної діяльності студентів, дидактичні основи активізації навчального процесу. 

В результаті проведення заняття студент  повинен:

• Знати за допомогою яких факторів можна активізувати пізнавальну діяльність студентів в конкретній ситуації.
• Знати характеристику мотиваційної сфери особистості студента.
• Вміти визначати засоби активізації з метою планування навчального процесу.
• Вміти виявляти вид мотивації для покращення навчального матеріалу та залучення інтересу студентів.

 

Завдання  на самостійну роботу:

• Розглянути мотивацію як багатогранну систему.
• Провести аналіз зацікавленості та інтересів на власному досвіді.
• Визначити які мотиваційні фактори мають актуальність саме у вашому студентському середовищі.
• За результатами аналізу та досліджень розробити рекомендації що активізації пізнавальної діяльності студентів.

 

ЗМІСТ

1. ОПОРНИЙ КОНПЕКТ 4
2. ВСТУП 6
3. ОСНОВНА ЧАСТИНА 7
4. ЗАКЛЮЧНА ЧАСТИНА 15
5. Висновок 17
6. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 18
7. КОНТРОЛЬ ЗНАНЬ 19

 

 

ОПОРНИЙ КОНПЕКТ

Мотиваційна сфера особистості студента

       

       Мотиваційна сторона активності

Два сучасних підходи до здійснення активізації навчально-пізнавальної діяльності студентів

 

Пізнавальна активність у структурному плані 

 

ВСТУП

     У процесі становлення національної системи освіти на засадах гуманістичної  філософії освіти перед ВНЗ України  стоять стратегічні, нетрадиційні, відповідальні  та перспективні завдання, одним з  яких є створення певних умов для  розвитку  пізнавального потенціалу майбутнього фахівця. ВНЗ повинен  формувати особистість громадянина  Української держави, забезпечувати  наше суспільство всебічно підготовленими фахівцями, які мають глибокі  загальнонаукові та професійні знання, стійкі навички та вміння, збагачені  загальнолюдськими, професійними цінностями, духовно готові до самоактуалізації в умовах професійної діяльності та повсякденного життя як суб’єкти пізнання і діяльності.

     Для глибокого і повного оволодіння матеріалом вузівських навчальних програм  необхідно постійно вдосконалювати свої знання, виробляти навички дослідника, активізувати пізнавальну діяльність. Процес навчальної діяльності ВНЗу сьогодні все більше спрямовується на збільшення самостійної роботи студентів, яка базується на активній навчально-пізнавальній діяльності.

     Аналіз  психологічної та педагогічної літератури переконує, що традиційна інформаційно-догматична форма навчання не забезпечує формування і розвиток у студентів умінь  і навичок самостійної пізнавальної активності, не розвиває творчу навчально-пізнавальну  діяльність. Суперечності між вимогами, що ставляться до сучасного спеціаліста  і рівнем готовності студентів до майбутньої діяльності, між потребою саморозвитку, самоактуалізації і можливостями освіти вимагають нових взаємовідносин між суб’єктами навчального процесу, певних психологічних умов активізації цього процесу.

     Підвищення  якості професійної освіти шляхом активізації  навчально-пізнавальної діяльності студентів  в процесі навчання у ВНЗ, повинно  здійснюватись при вивченні різних дисциплін.

     В умовах сьогодення формування нової  парадигми професійної підготовки вимагає більш цілеспрямованого впливу на студентів та посилення  їх пізнавальної діяльності.

     Уперше  слово «мотивація» вжив німецький  філософ А. Шопенгауер в статті «Чотири принципи достатньої причини». Потім цей термін міцно увійшов у побут для пояснення причин поведінки людини. Мотивацію досягнень почали вивчати у 40-х роках XX століття психологи Г. Маррей та Давид К. МакКлелланд.

     Проблема  мотивації навчання давно стоїть і перед педагогічною теорією  та практикою. Ще Я. Коменський писав, що всіма можливими засобами треба запалювати в людях палке прагнення до знань та навчання.

     Велику  увагу питанням формування мотивації  до навчання приділяли Ю.К. Бабанський, Г.П. Бевз, В.М. Вергасов, А.К. Маркова, А. Маслоу, М.І. Махмутов, С. Рубінштейн, М.Н. Скаткін, Г.І. Щукіна та ін. Зокрема, О.А. Реан, Т.В. Андреєва і Н.М. Кіреєва, доводять, що висока позитивна мотивація може компенсувати відсутність високих здібностей, а І.П. Ільїн визначив найважливіші фактори, які значно впливають на формування позитивних мотивів до навчання.

     Багато  уваги цій проблемі приділяли  психологи П.Я. Гальперин, Н.О. Менчинська, В.М. Ямницький та ін. За твердженням В.С. Бережної і О.А. Хоменко «серед усіх існуючих мотивів можна виділити первинні (що зумовлені фізіологією), загальні (природжені, але не зумовлені природою) та вторинні (набуті). Домінують вторинні мотиви, серед яких ключовими є мотиви влади, досягнень, статусу та безпеки».

 

ОСНОВНА ЧАСТИНА

     Педагогічною  наукою накопичено значний досвід щодо активізації навчально-пізнавальної діяльності студентів. Однак, відомі педагоги, психологи й дидакти мають різні погляди щодо її реалізації.

     Можна виділити два сучасних підходи до здійснення активізації навчально-пізнавальної діяльності студентів.

     Одні  автори розглядають активізацію  пізнавальних інтересів як діяльність студентів на окремих етапах навчального  процесу за умов використання різноманітних  форм і методів навчання (А.А. Вербицький], А.М. Вергасов, В. Перевозкіна, В.І. Рибальський, А.М. Смолкін та ін.).

     Друга частина авторів вважає активний пізнавальний інтерес рисою особистості, тобто передбачають створення необхідних і достатніх умов, які сприятимуть  підтримці активності студентів  протягом всього освітнього процесу. Тоді пізнавальний інтерес набуває стійкого характеру і стає особистісною якістю студента як суб’єкта навчально-пізнавальної діяльності (Л.А. Аврамчук, Л.Б. Богоявленська, І.І. Ільясов, О.О. Конопкін та ін.).

     Кожен з цих підходів є доцільним  і важливим. Не дивлячись на наявність  різних підходів до здійснення активізація  навчально-пізнавальної діяльності, дослідники цієї проблеми погоджуються в одному, що активізація – це й процес, й результат стимулювання активності особистості студентів за рахунок  знаходження оптимального співвідношення між традиційними та інноваційними  педагогічними методами, організаційними  формами й засобами в сучасній освіті.

     Доцільною є думка З.І. Слєпкань про те, «що активізація навчально-пізнавальної діяльності студентів розуміється як цілеспрямована діяльність викладача, спрямована на розробку і використання такого змісту, форм, методів, прийомів і засобів навчання, які сприяють підвищенню пізнавального інтересу, активності, творчої самостійності студентів у засвоєнні знань, формування навичок і вмінь, застосування їх на практиці. Це напрямок діяльності студентів на пошуки вдосконалення нових знань».

     В процесі активізації навчально-пізнавальної діяльності студентів та розвитку особистих  здібностей і нахилів велику роль відіграє мотивація діяльності та створення  відповідної ціннісно-мотиваційної сфери.

     Характеристика  мотиваційної сфери студента

     Як  відомо, мотиваційна сфера особистості  характеризується наявністю трьох  факторів:

• активізації, у ролі якої виступають потреби та інстинкти (саме вони є джерелами активності особистості);
• спрямування представленого мотивами, які виступають у якості причин, що коригують поведінку людини;
• динамізації, де провідними є емоції, суб'єктивні переживання (прагнення, бажання) та настанови.

     В основі запропонованої класифікації лежить принцип функціональної характеристики мотиваційного компонента спрямованості. З точки зору його предметної характеристики можуть бути виокремленні афективний (емоції, прагнення, бажання) та когнітивний (потреби, мотиви, інтереси) аспекти. Переходячи до аналізу афективного аспекту, варто звернути увагу на те, що провідними факторами динамізації дослідницької діяльності виступають, у першу чергу, гностичні та праксичні емоції. Комплекс гностичних емоцій, що виникають у дослідницькій діяльності педагога, представлено бажанням поширити  власні знання у сфері навчальної, методичної, наукової, загально гуманітарної інформації; проникнути у сутність стосунків між учнями та їх батьками, між дітьми у колективі, між колегами-вчителями; розкрити протиріччя, що виникають у навчально-виховному процесі; підтвердити правильність власних попередніх прогнозів тощо. Праксичні емоції вчителя-дослідника пов'язані, по-перше, з успішністю або неуспішністю виконання педагогічного пошуку (як його окремих частин, так і цілого), по-друге, з результативністю застосування власних варіантів навчання. Пошукова робота супроводжується також виявленням альтруїстичних емоцій, які віддзеркалюють бажання приносити іншим радість, користь, допомогу своєю діяльністю. Поширеними є глоричні емоції, які пов'язані з потребою у самоствердженні, з прагненням здобути визнання, з почуттям задоволення від результатів виконаної роботи. Діяльність і сукупність емоцій, які нею породжуються, знаходяться у діалектичному взаємозв'язку. Саме у процесі діяльності виникають ті чи інші емоції. До групи внутрішніх мотивів, які впливають на ефективність дослідницької діяльності, слід віднести: прагнення пізнати нове, оволодіти певною інформацією, збагатити власні знання, розширити кругозір, виявити інтелектуальну активність, збагатити власний духовний потенціал. Подані мотиви, як свідчить вузівський досвід і результати наукових досліджень, з одного боку, підвищують ефективність пошукової роботи, з іншого боку, за певних обставин створюються, породжуються у даній роботі. У ролі таких обставин виступають особисто значущий зміст дослідницької діяльності, цікавий характер її розгортання, відповідність сучасним проблемам навчання й виховання дітей тощо. Переходячи до характеристики інтересів, підкреслимо, що, по-перше, мотиваційна сила стійкого інтересу дозволяє перебороти періоди пригніченості й розчарування, що супроводжують будь-який творчий процес у його кінцевій стадії (А.Маслоу). По-друге, саме такий мотив, як інтерес, здатний забезпечувати формування певних почуттів, думок, дій, що відрізняються конструктивним впливом на результат дослідницької діяльності. Як відомо, інтерес до пошукової роботи здатний породити інтелектуальну напругу, творчу активність, енергійність, натхнення, вдумливість, прагнення оволодіти якісно новими знаннями, відповідальність за об'єктивність отримання результатів дослідження. Інтенсивний незгасаючий інтерес до пошукової творчості суттєво впливає на розвиток логічності, ясності, мобільності мислення. Отже, інтерес як мотив здатний комплексно впливати на створення та збагачення внутрішньої мотивації дослідницької діяльності. Нахил у структурі дослідницької спрямованості відіграє провідну роль, оскільки цей психічний феномен спонукає особистість займатися дослідницькою роботою протягом тривалого часу. Більше того, як зазначають науковці, нахил може виступати передумовою розвитку здібностей (оригінальність, динамізм мислення, само зосередженість, працездатність, самовимогливість тощо), що оптимізують дослідницьку діяльність. Завершуючи характеристику мотиваційного компонента, зупинимося на тому, що його афективна і когнітивна складові взаємозумовлюють одна іншу.