Моральне виховання учнів у початкових класах

В. О. Сухомлинський писав: „Праця – це найвищий моральний  принцип”. [24, 220]

3. Виховання рис, які  визначають високоморальне відношення  до людини – виховання гуманізму  характерними проявами якого  є дружба, доброзичливість, ввічливість.

4. Формування високоморального  відношення особистості до себе, до своєї поведінки (совість,  чесність, скромність, правдивість,  ввічливість).[27, 251]

Формування національної свідомості і самосвідомості проводиться  за планом:

- виховання в сучасної молоді патріотичних почуттів, формування національної самосвідомості, любові до рідної землі, свого народу, готовності до праці в ім’я України;

- виховання усвідомлення  етнічної спільності, освоєння національних  цінностей (мови, території, культури);

- виховання поваги до  культури та історії рідного  народу;

- забезпечення духовної  єдності поколінь, виховання поваги  до батька, жінки-матері, культури  та історії рідного народу;

- прищеплення шанобливого  ставлення до культури, звичаїв,  традицій усіх народів, що населяють Україну;

- формування відчуття  своєї причетності до розбудови  національної державності;

- утвердження  в свідомості учнів власної  національної гідності, внутрішньої  свободи, гордості за свою землю,  свій народ. [16, 9-10].

Таким чином, зміст  морального виховання передбачає формування всебічно розвиненої особистості –  громадянина України, його прилученість до загальнолюдських, національних цінностей, набуття ним моральних рис, розвиток його індивідуальності. І ми, як майбутні вчителі, повинні виховувати любов, повагу до батьків, вірність у дружбі та кохані, почуття патріотизму, шанобливе ставлення до культури, звичаїв, історії українського народу, і, основне, знати концепції в яких дається зміст морального виховання, щоб правильно організувати це виховання.

2.2. Загальне  поняття про форми і методи  виховання

Форма виховання  – це спосіб організації виховного  процесу.

Класифікують  форми виховання в залежності від кількості вихованців – охоплений  весь клас, невеликі групи навчаючихся чи окремих учнів. З врахуванням цього виділяють такі форми: 1) фронтальна або масова робота; 2) групова або кружкова робота; 3) індивідуальна робота. Це найбільш поширена класифікація. [2, 143]

Правомірною є і класифікація форм організації виховної діяльності в залежності від методів виховання. При цьому організаційні форми виховання діляться на такі групи: 1) словесні форми (політінформації, зібрання, збори, лінійки, лекції, диспути, зустрічі, ранкові газети, радіожурнали і т.д.); 2) практичні форми (походи, екскурсії, олімпіади і конкурси, кружкі і т.д.); наочні форми (шкільні музеї, книжкові виставки і вітрини нових книг, тематичні стенди і т.д.). [15, 47]

Ця класифікація має у  вигляді епізодичних виховних міроприємств, хоча деякі форми розраховані на проведення довгостривалої виховної роботи.

Є спроби класифікувати  форми виховання в залежності від організації і методики проведення виховного процесу. Така власифікація включає: 1) форми організації і  керівництва життям і діяльністю дитячого колективу (зібрання, звіти і самозвіти, пости); 2) інформаційно-масові форми (доповіді, лекції, мітинги, конференції, зустрічі); 3) діючо-практичні форми (політбригади, експедиції, екскурсії, походи); 4) синтетичні форми (шкільні клуби, обговорення кінофільмів, телепередач); 5) форми індивідуальної роботи (консультації, бесіди). Ця класифікація охоплює різноманітні виховні міроприємства, розраховані на більш тривалий час. В основу її покладена організація спільної діяльності вихователів і вихованців.

Із наведених  класифікацій форм виховання найбільш універсальною являється перша - диференціація роботи на фронтальну, групову та індивідуальну. Але в моральному вихованні приймаються всі три форми.

В умовах сучасного  виховного впливу на особистість - є  учнівський колектив. Цьому підтвердженням є слова А. С. Макаренка, який стверджував: "Головною формою виховної роботи я вважаю колектив". [17, 144-145]

В процесі морального виховання педагоги впливають на учнівський колектив, організовують  його життя і діяльності. Разом  з тим учнівський колектив висувають вимоги до своїх членів, сам виступає у ролі вихователя. [2, 148]

Під методами виховання  розуміють способи впливу вихователів  і дитячого колективу на вихованців і організацію їх діяльності, сприяють досягненню виховних задач.

Методи морального виховання виступають як шляхи і  способи формування моральної свідомості, розвитку моральних почуттів і вироблення навичок і звичок поведінки. [2, 148]

Виділяють дві  групи методів: психологічна група  методів і ідеологічна група  методів. [3, 111]

Розглянемо  перш за все методи психологічної групи, які забезпечують утворення у дітей практичного досвіду суспільної поведінки. [14, 30] Вони поділяються на методи формування поведінки і методи виховання почуттів.

Методи формування поведінки: вправи, організація моральних відносин в процесі суспільно-корисної діяльності, праці; організація моральних відносин в процесі гри; організація моральних відносин у повсякденному житті; методи соціального змагання, метод прилучення до форм суспільної поведінки і вироблення звичок. [23, 93]

Методи виховання  почуттів поділяють на:

1. Метод включення  школярів в активну шкільну  і позашкільну діяльність, забезпечують  переживання радості творчості,  колективної свідомості.

2. Вплив на  почуття школярів на особливою виразністю, мовою, мімікою, жестами педагога і учнів.

3. Вплив на  почуття школярів емоційністю:  використання ритуалів і святкових  обрязів, шкільного інтер'єру, краси природи.

4. Вплив на  почуття школярів емоційністю  відносин між самими школярами,  а також між педагогами, батьками, оточуючими людьми.

5. Метод збудження  почуттів фізичним впливом на  дитину: лагідний доторк, похвала. [23, 94-95]

Цінність цих  методів дуже велика, вони найбільш ефективно формують позитивні моральні мотиви і одночасно закріплюють  ті способи і форми поведінки. в яких ці мотиви реалізуються. Найбільш характерна риса для цієї групи методів заключається в тому, що вони можуть знайти своє втілення в будь-якому виді діяльності школярів: суспільно-корисній, ігровій, побутовій і т.д.

Загальним для всіх методів цієї групи є опора на суспільну думку колективу, його оцінку досягнетих успіхів і невдач. [14, 30]

Друга група  методів - ідеологічна група - направлена на формування у дітей моральних  суджень, оцінок, понять. [14, 31] Ці методи включають в себе елементи історичного розвитку моралі. [3, 112] До них відносяться: розповідь; інсценація, лекція, виклад; диспут; бесіда; особистий приклад. [23, 93] Традиційно їх рахують методами переконання. Функція цих методів набагато складніша - формування правильних оцінок поведінки і відношень людей і перетворити моральні почуття в мотиви поведінки. [14, 31]

Виділяють третю  групу методів - до них відносяться  заохочення і покарання. Ця група  має як позитивні аспекти (наявність  безпосередньої взаємодії між вихователем і вихованцем, можливість відкрито виявити своє ставлення один до одного і навпаки), так і суттєві недоліки (не повністю враховує можливість інших методів виховання, соціального середовища). Ефективність дії цієї групи суттєво залежить від характеру взаємин вихователь-вихованець, від їхньої доброї волі, переконань. життєвого досвіду, культури тощо. [16, 512]

Однак основними  методами реалізації процесу морального виховання є методи переконання  і методи вправ.

Переконання - це вплив на свідомість, почуття і волю вихованців з ціллю формування у них позитивних якостей і подолання негативних.

Вправи - це планомірно організоване виконання різних дій, практичних справ з ціллю формування і розвитку особистості.

Вправи у  правильних вчинках - основний шлях формування твердих навичок і звичок моральної поведінки. [2, 149-150].

Таким чином, всі  названі методи і форми сприяють стимулюванню волі, формуванню моральної  свідомості, поведінки і почуттів. Не можна визначити основні і  другорядні форми чи методи - всі  вони є однаково необхідними у сфері морального виховання. Тобто, необхідно використовувати в практичній роботі всю систему методів і форм, вибирати і творчо застосовувати в конкретних умовах окремі методи і їх поєднання. що зумовлюють ефективніше організувати виховний процес і розв’язання виховних задач.

Отже, у даному розділі ми дізналися, що зміст морального виховання передбачає формування всебічно розвиненої особистості, яка б знала  норми, принципи і правила моралі, щоб мала свої моральні переконання, моральні звички, щоб у неї була сформована чітка система моральних цінностей, щоб ця особистість була громадянином, патріотом своєї країни. Формування такої особистості можливе за умови використання правильно підібраних форм і методів морального виховання. Тому кожен вчитель плануючи виховну роботу, має підібрати такі форми і методи, щоб процес морального виховання був легкий, а мета роботи була виконана; щоб діти без труднощів засвоїли ті завдання, які висувалися для засвоєння, розуміння на даному уроці. Неправильно підібрана форма чи метод може завдати виконанню роботи вчителя, діти можуть не зрозуміти вчителя, не говорячи вже про засвоєння і розуміння матеріалу, який подає вчитель. Під час планування виховної роботи пов'язаної з моральним вихованням вчитель повинен переглянути всі методи морального виховання, мислення передбачити, який ефект може дати кожен з них і лише тоді вибирати той, який має бути найефективнішим. Він має використовувати у своїй діяльності і методи психологічної групи і ідеологічної, не обмежуючись лише такими методами як вправи і переконання. Досить важливим у підборі форм і методів є попередній досвід вчителя, його неодмінно потрібно враховувати.

Тобто, щоб виховати всебічно розвинену особистість, потрібно знати не лише які якості і риси виховувати, а й за допомогою яких форм і методів здійснювати це виховання. Лише поєднання цих компонентів дасть позитивний результат.

 

Розділ ІІІ. Моральне виховання  у шкільній спільноті.

3.1. Специфіка  шкільного виховання.

Неможливо мати різні  етичні принципи для шкали й для життя. У людини одна поведінка, а отже й одні принципи, яким вони керується. Украй небажаними є дискусії з приводу суто шкільної моралі, так ніби школа є якоюсь самодостатньою інституцією. Адже і школа, і люди, які нею керують, несуть моральну відповідальність перед суспільством. Призначення школи – в утвердженні життя й досягненні суспільного добробуту. Та система освіти, яка не визнає, що цей факт накладає на неї моральну відповідальність, ухиляється від своїх обов’язків. Вона не робить того, що зобов’язана за своєю суттю і на що претендує. Отже, ця структура школи загалом та конкретна робота щодо задоволення окремих потреб час від часу розглядається крізь призму суспільної ролі та функції школи.

Суспільна робота в школі  не рідко обмежується виховання громадських почуттів, які зводяться до здатності свідомо голосувати, поважати закон. Даремно звужувати та применшувати етичну відповідальність школи. Дитина -  це особистість, і вона мусить прожити своє суспільне життя як цілісна істота. Дитину потрібно сприймати як члена суспільства в широкому розумінні цього слова й вимагати для школи всього необхідного, щоб вона усвідомлювала свої суспільні зв’язки та змінювала їх.

Ізолювати відносини  формального громадянства від усієї  системи стосунків, які тісно переплилися, сьогодні не можливо. Адже дитина стане не лише виборцем чи суб’єктом права, а й членом родини, яка відповідає за виховання майбутніх дітей, а отже, за продовження життя суспільства. Вона стане працівником, професія якого знадобиться суспільству, і принести йому незалежність, самоповагу: членом окремої громади, щоб налагоджувати сусідські стосунки. Для дитини знайти своє місце – це отримати виховання наукою, мистецтвом, історією, опанувати основні методи пізнання і основні засоби спілкування. Це означає мати треноване, здорове тіло, умілі руки та вправні очі, бути працьовитим та наполегливим, одним словом, відчувати свою потрібність.

А тому в дитині слід виховувати і почуття лідерства, і повагу до закону. Вона мусить вміти керувати собою й іншими, брати на себе відповідальність, мати хист до адміністрування. Ця потреба у формуванні лідера відчувається і в політиці, і на виробництві. [10, 4]

Завдяки новим винаходом, техніці й методом у галузі спілкування картина з року в  рік змінюється. Абсолютно не можливо виховувати дитину, орієнтуючись на чітко встановлений життєвий момент. Доки освіта свідомо чи несвідомо базуватиметься на таких засадах, доти будемо виконувати майбутнього громадянина, цілком не придатного до життя, такого собі дармоїда, який сповільнює рух у перед. Замість того щоб дбати про себе й інших, він сам стане тим об’єктом, який вимагатиме турботи й догляду. Тому, коли йдеться про соціальний аспект, етичні обов’язки школи повинні тлумачитися значно ширше і вільніше. Це, зокрема, таке виховання дитини, яке дасть їй змогу взяти на свої плечі відповідальність за саму себе і не лише пристосовувати до майбутніх змін, а і зуміти впорядкувати їх, керувати ними.

Окрім участі в суспільному житті, школа не має іншої мети, зокрема й моральної. І доки обмежуватимемо себе розумінням школи як ізольованої інституції, доти не матимемо провідних принципів її функціонування, а отже, й мети. Школа мусить бути такою суспільною інституцією, яка міцніше, ніж було до тепер, пов’язана з життям. Повинні існувати символічні етичні стосунки між школою і суспільством. Школа не може бути тільки підготовкою до суспільного життя, його типових умов. Сьогодні даремно виконувати сізіфову працю. Докладаючи зусиль до штучного формування звичок дитини з метою застосування їх у суспільному житті, ми старанно й цілеспрямовано відходимо від контакту з вихованцями. Підготувати до суспільного життя у рамках моралі можна лише тоді, коли живеш у ньому. [11, 6]