Методики вивчення мислення

Розлади форми мислення можуть бути виявленi шляхом бесiди, однак  при незначнiй вираженостi порушень iснує потреба в створеннi спецiальної ситуацiї, яка актуалiзує тi чи інші особливостi мислення.

Iснуючi методики патопсихологiчного  дослiдження дозволяють встановити, який рiвень узагальнень доступний  для хворого. Низький рiвень  узагальнень характерний для  iнертного, патологiчно обстiйного мислення. При наявностi достатньо високого рiвня узагальнень, при збереженiй здатностi до абстрагування можливе викривлення процесу узагальнення.

Зниження та викривлення  процесу узагальнення Б.В.Зейгарник  вiдносить до розладiв операцiонального боку мислення. Рiзноплановiсть мислення розглядається нею як наслідок порушень особистiсного компоненту мислення. Це явище полягає у тому, що судження хворих про яке-небудь явище належать до рiзних площин, рiзних рiвнiв узагальнення. Викривлення процесу узагальнення та рiзноплановiсть мислення клiнiчно виявляються у формальностi, паралогiчностi, символiзмi мислення, у зiсковзуваннях та резонерствi.

Для вивчення особливостей мислення застосовують методики розумiння  сюжетних картин, прихованого змiсту простих оповiдань, виключення зайвого предмету з групи подiбних, класифiкацiї, простих та складних аналогiй, зiставлення прислiв'їв з реченнями, визначення необхiдних ознак предметiв та явищ. Особливостi мислення можуть бути об'єктивiзованi за допомогою таких проективних методiв як метод Роршаха, методика пiктограм.

Всi перелiченi методики дають  можливiсть якiсно оцiнити особливостi мислення. При цьому враховується не лише те, вірно чи невiрно виконане завдання. Аналiзується характер помилок, особлива увага приділяється тому, чи залежнiсть мiж складнiстю завдань i успiшнiстю їх виконання, а також тому, чи коригуються помилковi рiшення пiсля того, як до них привертається увага дослiджуваного. Для кiлькiсної оцінки успiшностi розумової дiяльностi застосовують тести iнтелекту, зокрема тест Векслера. Поряд з вербальними завданнями цей тест мiстить невербальнi, якi дозволяють оцiнити здатнiсть до просторового аналiзу та синтезу, до розв'язання арифметичних задач. Слiд пiдкреслити, що для дiагностики деяких психічних розладiв найважливiша вiдсутнiсть формальних розладiв мислення, що також має бути встановлене у патопсихологічному дослiдженнi.

Розлади змiсту мислення включають нав'язливi, надцiннi та маячнi iдеї.

Нав'язливi iдеї - уявлення та думки, якi мимоволi виникають у хворого, до яких зберiгається критичне ставлення i з якими хворий намагається боротися [24, с. 16].

Розрiзняють нав'язливий  рахунок, нав'язливi сумнiви, нав'язливе мудрування, нав'язливi думки контрастного змiсту. При нав'язливих сумнiвах, безпiдставнiсть яких усвiдомлюється самим хворим, здiйснюються багаторазовi перевiрки (найчастiше сумнiви стосуються того, чи залишились замкнутими дверi, чи вимкнув хворий свiтло, чи зробив необхiдний запис у службових паперах). Нав'язливе мудрування полягає в постiйних роздумах на тему, яка насправдi не є значимою чи цiкавою для iндивiда. Так, погляд на кожний предмет може покласти початок довгiй низцi уявлень рiзних стадiй процесу його виготовлення; деякi етапи нав'язливих роздумiв вимагають розрахункiв, якi здiйснюються подумки з напруженням; для iнших етапiв необхiднi спецiальнi знання, яких хворий не має, i це спричинює неприємнi емоцiї.

Нав'язливий рахунок  полягає у нездоланнiй потребi рахувати певнi об'єкти, якi потрапляють  до поля зору хворого. В інших випадках з необхiднiстю здiйснюються арифметичнi дiї, якi не мають жодної розумної мети. Хворий додає цифри на номерних знаках автомобiлiв, вiдзначає, чи є сума парним числом, вiдчуває занепокоєння, якщо навколо надто багато автомобiлiв, i вiн не встигає провести свої пiдрахунки. Контрастнi думки вiдрiзняються невiдповiднiстю до ситуацiї, контрастують з морально-етичними установками iндивiда. Об'єкт контрастних уявлень - як правило, рiднi люди, символи вiри, релiквiї. До контрастних думок близькi нав'язливi потяги. Скромна молода жiнка скаржиться на те, що в читальному залi бiблiотеки у її уявi раз у раз виникає така сцена: вона бiжить з голосним криком вздовж ряду стiльцiв, сильно ляпаючи кожного читача по потилицi. Такi нав'язливi потяги, як правило, нiколи не реалiзуються, але викликають вкрай неприємнi вiдчуття.

Нав'язливi думки спорiдненi до iнших нав'язливих феноменiв - нав'язливих  страхiв (фобiй) та нав'язливих дiй. Серед  нав'язливих страхiв розрiзняють агорафобiю - страх вiдкритого простору, клаустрофобiю - страх закритого примiщення, гiпсофобiю - страх висоти, оксiфобiю - страх гострих предметiв, нозофобiю - страх тяжко захворiти i так далi.

Нав'язливi дії здiйснюються  як простий захист при фобіях певного  змiсту - наприклад, постiйне миття  рук при мiзофобiї - нав'язливому побоюваннi забруднення. Бiльш складнi нав'язливi дiї набирають характеру ритуалiв, вони спрямованi на те, щоб вiдвести неiснуючу загрозу вiд самого хворого та його рiдних.

Усi рiзновиди нав'язливих  станiв досить часто спiвiснують у хворого, їх сукупнiсть складає обсесивний (вiд латинської obsessio - блокада) або ананкастичний (вiд грецької anankasma - примус) синдром.

Нав'язливi стани найчастiше зустрiчаються при неврозах, психастенiчнiй  психопатiї, неврозоподiбнiй формi шизофренiї, в депресивнiй фазi манiакально-депресивного синдрому. Вони можуть також виникати при органiчних ураженнях головного мозку, соматогенних психiчних розладах. Клiнiчнi особливості нав'язливих станiв залежать вiд того, яке захворювання виявляється ними. Так, характернi особливостi нав'язливих станiв при шизофренiї - вiдсутнiсть психологiчної зрозумілості їх виникнення, недоладнiсть, химернiсть, символiчнiсть, одноманiтнiсть, поступове зникнення критичного ставлення та боротьби з нав'язливими феноменами.

Звичайно хворi, якi вирiшили звернутись по допомогу, одверто розповiдають про нав'язливi страхи, уявлення чи думки. Спецiальних методик патопсихологiчного дослiдження, спрямованих на їх виявлення, не iснує. Однак окремi пункти деяких особистiсних тестiв мають на метi виявлення обсесiй. Так, у методицi незавершених речень є початок такого твердження: "Розумiю, що це дурницi, але боюсь..."

Опитувальники MMPI та СМДО мiстять такi пункти: "Часом я  вiдчуваю непереборну потребу завдати  комусь шкоди або зробити що-небудь непристойне"; "Мене не тривожить небезпека заразитися яким-небудь захворюванням"; "Менi страшно дивитися вниз з висоти". Якщо дослiджуваний схильний до виникнення нав'язливих явищ, це вiдбивається у пiдвищеннi оцiнки за VII шкалою (шкала психастенiї або тривожностi). Пункти, якi вiдбивають наявнiсть обсесiй, входять також до опитувальника Шмiшека, методики визначення рiвня невротизацiї та психопатизацiї.

Надцiннi iдеї - такi, що посiдають  центральне мiсце у психiцi внаслiдок  надзвичайної особистiсної значимостi, особливої афективної насиченостi. Надцiннi iдеї однобоко вiдбивають реальнi обставини, заважають людинi бути об'єктивною в оцiнках. Як правило, надцiннi iдеї пов'язанi з перебiльшенням значущостi власної особистостi, хоча змiст можуть мати рiзноманiтний (надцiннi iдеї винахiдництва, ревнощiв, iпохондричнi). На вiдмiну вiд домiнуючих iдей, якi не є патологiчними, провiдна роль надцiнних iдей у свiдомостi хворих визначається не професiйними захопленнями, не об'єктивними iнтересами, а надмiрною претенцiознiстю. На вiдмiну вiд маячних, змiст надцiннi iдеї не бувають недоланими, до певної мiри вiрно вiдбивають реальнi факти, а також пiддаються корекцiї пiд впливом вагомих логiчних доказiв або змiни життєвих обставин.

До надцiнних iдей близькi надцiннi захоплення, якi спостерiгаються у пiдлiткiв (заняття фiлософiєю, фізичні вправи, незвичайнi види колекцiонування). Надцiннi ідеї виникають у психопатичних особистостей, особливо часто - у паранойяльних психопатiв, а також при психопатоподiбних станах рiзної етiологiї. До надцiнних належать також ідеї самозвинувачення, якi характернi для хворих на ендогенну депресiю. Незначний вчинок, здiйснений в минулому, переоцiнюється хворим, сприймається як злочин. Виявляють надцiннi iдеї шляхом бесiди, спецiальних патопсихологічних методик для цього не iснує [24, с. 21-23].

Маячнi iдеї - хибнi думки, якi виникають на хворобливiй основi та не пiддаються логiчнiй корекцiї. Сукупнiсть  маячних iдей називають маяченням. Патологiчна переконанiсть у справедливостi маячних тверджень, неможливiсть скоригувати маячення шляхом логiчних доказiв або навiюванням відрізняють маячення вiд надцiнних iдей, а також вiд помилок, властивих здоровим людям.

Враховуючи змiст, можна  видiлити три групи маячних iдей: персекуторнi, експансивнi, депресивнi. До персекуторних iдей належать маячення ставлення, переслiдування, психiчного та фiзичного впливу, отруєння, обкрадування, ревнощiв. Наприклад, хворий з маячними iдеями ставлення та переслiдування переконаний, що знайомi та незнайомi люди особливим недоброзичливим чином ставляться до нього, впевнений, що за ним встановлено постiйне спостереження. Ідеї психiчного впливу полягають у тому, що хворий переконаний в iснуваннi стороннього контролю над своїми думками. Такi ідеї найчастiше поєднуються з iснуванням слухових псевдогалюцинацiй.

Змiст експансивних маячних iдей - переоцiнка власних можливостей, свого суспiльного стану, походження, здоров'я, зовнiшностi. Розрiзняють маячення величi, могутностi, безсмертя, багатства, винахiдництва, високого походження, реформаторства, еротичний (маячення кохання).

Навпаки, змiст депресивних  маячних iдей - знижена оцінка хворим себе та власних можливостей. Таке маячення виникає на фонi зниженого настрою. До депресиних належать маячнi ідеї самозвинувачення, грiховностi, самоприниження, фiзичної вади (дисморфоманiя), iпохондричнi, при яких хворi переконанi в наявностi тяжкого невилiковного захворювання. Нігілістичне маячення - переконанiсть у вiдсутностi внутрiшнiх органiв.

Сензитивне маячення ставлення - хворий вважає, що оточуючі люди знають про їхнi реальнi або неiснуючi пороки, виражають засудження з цього приводу. Аналiз змiсту маячення має певне дiагностичне значення. Персекуторнi iдеї найбiльш характернi для шизофренiї, iдеї ревнощiв - для хронiчного алкоголiзму, самозвинувачення та грiховностi - для манiакально-депресивного психозу, обкрадання - для iнволюцiйного параноїду.

За клiнiчною структурою розрiзняють первинне та чуттєве (образне, вторинне) маячення. Первинне (iнтерпретативне) маячення характеризується переважним порушенням логічного пiзнання при збереженостi пiзнання чуттєвого. Чуттєве маячення розвивається в структурi складного синдрому в поєднаннi з розладами сприймання, афективної сфери. Афективним називають образне маячення, яке виникає внаслiдок депресiї або манiакального стану. В межах афективного розрiзняють кататимне та голотимне утворення маячних iдей. В основi кататимного маячення - iнтерпретацiя реальних подiй, чуттєво забарвленого комплексу переживань. Голотимне маячення виникає внаслiдок первинних порушень афективної сфери (наприклад, маячення самозвинувачення та грiховностi при депресiї хворого на манiакально-депресивний синдром).

Розрiзняють такi маячнi синдроми: параноїдний, паранойяльний (параноїчний), парафренний, галюцинаторно-параноїдний.

Параноїдний синдром - сукупнiсть явно неправдоподiбних, уривчастих маячних iдей, яка не спирається на логiчнi докази. Виникає параноїдне маячення як готове знання. Наявнiсть параноїдного синдрома значною мiрою порушує поведiнку хворого. Параноїдне маячення може поєднуватись з iснуванням галюцинацiй.

Паранойяльний синдром - сукупнiсть зовнi правдоподібних систематизованих iдей, якi виникають як iнтерпретацiя  значної кiлькостi реальних фактiв, на користь яких хворий наводить логiчнi докази. Поведiнка хворих з паранойяльним синдромом лишається впорядкованою, розлади сприймання для цього синдрому не характернi.

Парафренний синдром - поєднання  систематизованого або несистематизованого  фантастичного маячення з вербальними  галюцинацiями, явищами психiчного  автоматизму, афективними змiнами, хибними спогадами (конфабуляцiями).

Галюцинаторно-параноїдний  синдром характеризується поєднанням галюцинацiй та маячних iдей. Різновид галюцинаторно-параноїдного синдрому - синдром психічного автоматизму  Кандинського-Клерамбо, при якому відчуження власних психiчних актiв поєднується з персекуторним маяченням i слуховими псевдогалюцинацiями.

Маячення - продуктивний психiчний симптом, характерний для  рiзних за етiологiєю розладiв психотичного рiвня. Хворі часто намагаються  приховати вiд оточуючих свої маячнi iдеї.

Для виявлення маячення лiкар має звертати увагу на непослiдовностi та недоречностi у вiдповвiдях хворого, незрозумiлi натяки, надання особливого значення незначущим деталям. Хоча спецiальних методик для виявлення маячення немає, iнтерпретацiї малюнкiв можуть вiдбивати змiст маячних переживань. Деякi тввердження хворих з маячними синдромами увiйшли до MMPI (СМДО): "Я гадаю, що проти мене iснує змова"; "Думаю, що за мною стежать"; "Люди говорять про мене зневажливi та вульгарнi речi". Наявнiсть маячення може вiдбиватись у пiдвищеннi оцiнки за VI шкалою - шкалою паранойi (ригiдностi), але iнодi маячнi iдеї не позначаються на профілі СМДО.

Розділ 2. Емпіричне  дослідження явища мислення

Емпіричне і теоретичне - поняття, за допомогою яких сучасна методологія науки позначає гетерогенні системи наукового знання і сполучені типи науково-дослідної діяльності. Їх складна взаємодія обумовлює функціонування тієї чи тієї наукової дисципліни як єдиного цілого, що розвивається. Проблема вироблення критеріїв виділення емпіричного і теоретичного була поставлена у філософії логічного позитивізму. Емпіричне і теоретичне як типи дослідницької діяльності розрізняються предметом дослідження: емпіричне дослідження орієнтується на безпосереднє вивчення явищ, теорія орієнтується на рівень сутності й об'єктивної закономірності в досліджуваному процесі, явищі. Емпіричне дослідження як методи використовує реальне спостереження, реальний експеримент, емпіричний опис, складання графіків, таблиць тощо. На теоретичному рівні застосовують методи ідеалізації, уявного експерименту, історичні і логічний; методи сходження від абстрактного до конкретного, аксіоматичний, гіпотетико-дедуктивний використовуються як методи побудови теорії. Особливості предмета дослідження фіксуються в засобах пізнання: на емпіричному . рівні - прилади, експериментальні установки та інші матеріальні засоби і емпірична мова науки. Емпірична мова науки складно організована, включає крім емпіричних , теоретичні терміни, описує так звані емпіричні об'єкти - абстракції реальних об'єктів, але з обмеженим набором ознак. На теоретичному рівні як засіб пізнання використовується винятково теоретична мова, терміни якого репрезентують такі абстрактні об'єкти, що є логічними реконструкціями реальних об'єктів і їхніх зв'язків, відносин. Результат досліджень на емпіричному і теоретичному рівнях науки - складна система емпіричного і теоретичного знання. У емпіричному знанні можна виділити безпосередні дані спостережень і експериментів і емпіричні залежності й узагальнення, емпіричні факти факти. Проблема необхідності розрізняти дані спостереження і Е. факти також була осмислена у філософії позитивізму, зокрема, у роботах Віденського гуртка. Емпіричність залежності (емпіричність закономірності) і емпіричні факти є безпосереднім базисом теорії. У структуру теоретичного знання входять шари теоретичних моделей приватного характеру, абстрактні теоретичні об'єкти, а також розвинуті наукові теорії, що включають фундаментальні теоретичні закони як головний елемент. Наприклад, теоретичні закони і моделі, що характеризують окремі види механічного руху і теорія ньютонівської механіки. Емпіричні і теоретичні рівні наукового пізнання взаємодіють один з одним, будучи одночасно відносно самостійними блоками наукового знання. Історичний підхід до взаємодії емпіричного і теоретичного розкриває діалектичність їх взаємозв'язку. Емпіричні дослідження, виявляючи нові факти і залежності, стимулюють розвиток теоеретичного пізнання. Своєю чергою, емпіричні знання є результатом саморозвитку попередньої теорії. Формування емпіричної базису теорії робить необхідним теоретичну інтерпретацію основних емпіричних залежностей і фактів, подальший розвиток вихідних наукових абстракцій. Теоеретична діяльність організує емпіричне, пророкує і втягує в коло дослідження нові факти. Взаємодія і єдність емпіричного і теоретичного, тенденція до відокремлення емпіричного і теоретичного наукового апарату, наявність прямих і зворотних зв'язків між ними створюють реальну динаміку наукового знання як цілісної самоорганізованої системи. Проблеми структури, динаміки, взаємодії емпіричного і теоретичного активно розроблялися у філософії марксизму, логічного позитивізму, постпозитивізму [24, с. 167, 213].