Методики вивчення мислення

Міністерство освіти і науки, молоді і спорту України

Київський університет імені Бориса Грінченка

Педагогічний  інститут

 

 

 

 

 

 

 

Індивідуальне навчально-дослідне завдання

з дисципліни «Основи наукових досліджень»

на тему: «Методики вивчення мислення»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ – 2012

 

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи, вивчення проблеми мислення.

1.1. Поняття мислення.

1.2. Процеси мислення.

1.3. Види та форми  мислення.

1.4. Розв`язання логічних  задач.

1.5. Творче мислення  та особистість.

1.6. Розлади мислення.

 

Розділ 2. Емпіричне  дослідження явища мислення.

2.1. Методики дослідження  мислення.

2.2. Організація проведення дослідження  та результати.

2.3. Рекомендації щодо покращання  аналітичності мислення.

Висновки

Список використаних джерел.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Пізнання навколишнього  світу починається з відчуттів, сприймань і породжує людське  мислення. Воно супроводжує усі розумові процеси людини. Саме мислення забезпечує нам можливість виходу за межі чуттєвого, розширює межі та глибину нашого пізнання, відображає суттєві зв'язки і відношення між предметами, через відоме веде нас до невідомого. За своєю природою ми розумні істоти, на цьому наголошував французький філософ Ж.Сартр: "Мої думки - це я сам. Ось чому я не можу спинитись! Я існую, бо я думаю, а не думати я не можу" [24. с.188].

Мислення - необхідна  умова щастя, воно дає нам велику насолоду, пробуджує смак до прекрасного  та великого, позбавляє людину лінощів  і нудьги. Г. Сковорода зазначав: "Пізнаєш істину - ввійде тоді у  кров твою сонце" [24, с.189]. До розумової діяльності нас спонукають здебільшого проблемні ситуації, які є вихідним моментом мислення. Це ніби внутрішній конфлікт між знанням та незнанням. Причини виникнення проблемної ситуації - недостатність інформації, знань. Наявна проблема активізує людське мислення. Філософія трактує мислення як соціальне зумовлений процес, якість якого змінюється під час розвитку. Сенека передбачав: "Прийде час, коли нащадки наші будуть дивуватися, що ми не знали того, що так очевидно". Сьогодні це зрозуміло, адже інформаційний запас людства, набутий за час його існування завдяки мисленню, значно розширився [24, 189].

Процес мислення вивчає не лише філософія, а й логіка, кібернетика, лінгвістика. Особливе місце серед  цих наук посідає психологія. Вона не тільки констатує та описує, але й пояснює мислення індивіда: його природу та перебіг; за яких умов, як і чому з'являється думка, як вона розвивається і вдосконалюється; розкриває закономірності мислення та причини його перебігу.

Актуальність теми: мислення - це психічний процес пошуків та відкриттів нового, істинного, глибинного внаслідок аналізу та синтезу навколишньої дійсності. У процесі мислення ми пізнаємо світ узагальнено та опосередковано (через слово). При цьому для нас важливе значення мають зв'язки між предметами та явищами.

Мислення - це інтелектуальна й практична діяльність, оскільки поєднує в собі пізнання і творче перетворення образів і уявлень, зафіксованих у пам'яті. Це завжди активна  зміна діяльності внаслідок розумової  праці.

Мислення тісно пов'язане з чуттєвим пізнанням, яке є джерелом мислення, його основою. Через відчуття та сприймання мислення безпосередньо зв'язане з навколишнім світом і є його відображенням. Але в процесі мислення людина виходить за межі чуттєвого пізнання, розкриває такі явища, які не можна безпосередньо сприйняти. Геракліт стверджував, що думкам доступні глибинні пласти буття, доступне те, що відчуття сприйняти не можуть. Він зазначав, що логос (людське мислення) перебуває в постійному контакті з об'єктивним космічним логосом (світовим розумом). Сьогодні ця думка частково підтвердилася.

Людське мислення в будь-якій формі неможливе без мовлення. Мислення існує в матеріальній, словесній  оболонці, що є однією з принципових  відмінностей психіки людей та тварин. Завдяки слову думка не зникає. Л.Виготський зазначав, що слово не лише називає предмет, тобто є його ярликом, але й завжди характеризує цей предмет чи явище, тобто є одночасно актом мовлення і мислення.

 

Тема дослідження: „Мислення  і засоби його активізації”.

Мета дослідження полягає у науково-теоретичному аналізі й характеристиці мислення та засобів його активізації.

Предметом дослідження  є науково-практичне вивчення проблеми мислення.

Об`єктом нашого дослідження є мислення та засоби його активізації.

Завдання дослідження:

Перше завдання:

• теоретичні основи, вивчення проблеми мислення (поняття, процеси, види та форми мислення;
• розв`язання логічних задач;
• творче мислення та особистість;
• характеристика розладів мислення).

Друге завдання:

• емпіричне дослідження явища мислення (методики дослідження мислення;
• організація проведення дослідження та результати;
• рекомендації щодо покращення або подолання).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1. Теоретичні основи, вивчення проблеми мислення

1.1.Поняття  мислення

Людство завжди цікавило питання: як саме ми мислимо? Про це на думку американського вченого Дж. Ройса, ми могли б дізнатися з мозкових коливань, які можна записати. Однак мозкові коливання можуть розповісти нам про те, як людина думає, але вони ніколи не розкриють того, про що вона думає.

Природу мислення вивчали  починаючи з XVII ст. Вчені-фізіологи  вважають, що завдяки нейротрансмітерам (хімічній речовині) ми здатні мислити, мріяти, пам'ятати.

За вченням І.Павлова, мислення "...нічого іншого не становить, як асоціації, спершу елементарні, що стоять у зв'язку зі зовнішніми предметами, а потім домінуючі” [20, с.77]. В основі мислення лежать як першосигнальні так і другосигнальні зв'язки з домінуванням останніх. Саме другі сигнали, або "сигнали сигналів", забезпечують спеціально людське, вище мислення.

Аналітико-синтетична діяльність кори головного мозку - основа людського  мислення. Лауреат Нобелівської премії Дж. Екклс вважає мозок акцептором думки, а не її продуцентом. Він стверджує, що мозок лише приймає і обробляє чужі думки, а не продукує власні. Академік Н. Бехтерєва лише частково погоджується з цією думкою [20, с.78]. Якщо мова йде про щось складне - теорії, гіпотези, концепції, - то тут під впливом певних емоційних станів у мозку іноді з'являється розв'язання проблеми.

Вчені-психологи, зокрема Дж .Брунер та А. Сперлінг, дійшли висновку, що люди думають не лише за допомогою мозку, але й усього тіла [20, с.80]. Нервова система, без сумніву, відіграє основну роль у процесі мислення, тому що інтегрує усі інші частини організму, однак органи чуття м'язи, залози також виконують важливі функції у розумовому процесі.

Акт мислення- єдність  знань, досвіду, інтелектуальних дій  та власного ставлення до певної діяльності, бо мислить не просто мозок, а жива істота. На основі наявної інформації, здібностей, навичок і звичок людина асоціює, тобто встановлює зв'язки між предметами. Класифікацію асоціацій запропонував давньогрецький філософ Арістотель. Він вивів закони асоціацій за: схожістю, контрастом, суміжністю.

Експериментальне дослідження  природи асоціацій здійснив німецький психолог Г.Еббінгаус. На його думку, дослідження будь-якого матеріалу на основі асоціацій займає менше часу. Такий шлях більш якісний, асоціації допомагають нам проникнути в глибину, природних явищ, ми шукаємо подібні якості предметів, завдяки чому розкриваємо їх суть, особливості:

Отже, у психології асоціації  є суб'єктивним образом існуючих поза свідомістю людини зв'язків між  явищами і предметами об'єктивно  реального світу.

 

1.2.Процеси  мислення

Основою процесу мислення завжди є аналіз і синтез.

Аналіз - це уявне відокремлення  властивостей від об'єкта, виділення  окремих його частин, елементів тощо. Аналіз - необхідна умова наукової інтерпретації фактів. Він вимагає  повноти, глибини та точності. Це перший етап вивчення будь-якого явища. Наприклад, вивчаючи текст, ми поділяємо його на епізоди сюжету, фрагменти композиції і на менші сегменти (речення, слова, склади, фонеми); шукаємо різноманітні конструктивні зв'язки між ними, зовнішні відмінності та внутрішню єдність. Пізніше всі ці компоненти поєднуються між собою.

Поєднання окремих компонентів  об'єкта в єдине ціле називається  синтезом. Синтез, як процес мислення, може відбуватись на різних рівнях у діяльності людини, починаючи від  простого механічного сполучення частин цілого до створення наукової теорії на основі узагальнення окремих фактів і матеріалів досліджень. Він може здійснюватися як на основі сприймання, так і на основі спогадів та уявлень.

Будучи протилежними за своєю суттю, операції аналізу  та синтезу фактично тісно пов'язані між собою. Без аналізу немає синтезу, і навпаки. Вони беруть участь у кожному процесі мислення. Нерозривна єдність аналізу і синтезу реалізується в пізнавальному процесі порівняння.

Порівняння - уявне зіставлення  двох або кількох об'єктів з  метою виявлення спільних чи відмінних ознак. Це елементарний процес, з якого починається пізнання. К.Ушинський вважав, що порівняння є основою будь-якого розуміння та мислення, все в світі ми пізнаємо лише через порівняння: "Якщо б ми знайшли предмет, який не мали з чим порівняти, то ми не могли б про нього нічого сказати" [24, с.65].

Порівнюючи предмети чи явища, ми виділяємо найбільш спільні  їхні ознаки і на цій основі здійснюємо узагальнення. Узагальнення - уявне  згрупування предметів за загальними та істотними ознаками. Наприклад, за загальними ознаками об'єднуємо в одну групу вишню, гвоздику, кров, сире м'ясо - за кольором, але це не істотна ознака. За істотними ознаками (за призначенням) об'єднуємо стіл, стілець, шафу, крісло - це меблі. Узагальнюючи предмети за їх властивостями, ми змушені абстрагувати властивості від предметів.

Абстрагування - уявне  відокремлення істотних властивостей від неістотних та від предмета в  цілому, визначення спільної ознаки, що характеризує певний клас предметів. Суть абстрагування як операції мислення полягає в тому, що сприймаючи певний предмет і виокремлюючи в ньому певну частину, розглядаємо виділену частину чи властивість незалежно від інших складових даного предмета. Ми абстрагуємось від інших ознак інформації, часто оперуємо такими абстрактними поняттями, як "число", "матерія", "сила", "величина", "колір" тощо. Однак при якісній характеристиці об'єктів ми переходимо від абстрактного до конкретного, тобто здійснюємо конкретизацію (п'ять яблук, червона квітка, високий юнак тощо) [23, с. 19].

Конкретизація - процес протилежний  абстракції. У конкретних уявленнях  ми не намагаємося виокремити різні  ознаки чи властивості предмета, а, навпаки, намагаємось уявити ці предмети у всій їх різноманітності властивостей і ознак та взаємозв'язків [23, с. 285].

 

1.3.Види та форми мислення

Розглянемо загальноприйняту класифікацію видів мислення:

- за формою існування:  конкретно-дійове, наочно-образне та  абстрактне;

- за характером розумової  діяльності: теоретичне та практичне;

- за ступенем оригінальності: репродуктивне та продуктивне.

Історично спочатку відбулося  становлення практичної діяльності і лише пізніше з розвитком  людського суспільства - теоретичної  розумової діяльності. Однак, незважаючи на високий рівень розвитку суспільства, практичне мислення є підвалиною свідомої діяльності особистості. У людей робітничих професій, праця яких пов'язана з реальними предметами, переважає практичне, конкретно-дійове мислення. Завдання практичного мислення - розв'язання конкретних задач.

Конкретно-дійове, або наочно-дійове мислення, грунтується на безпосередньому сприйнятті предметів. Цей вид мислення є основним у ранньому віці. Дитина мислить в процесі діяльності, взаємодіючи з предметами. Це можна легко простежити на прикладі пізнання дитиною нового, незнайомого предмета, наприклад, подарований автомобільчик малюк розбирає на частини, щоб відшукати того, хто сидить всередині і приводить його в рух, і дуже дивується, коли нікого там не знаходить.

Конкретно-дійове мислення не супроводжується мовленням (дитина складає башточку, не пояснюючи своїх дій, не називаючи їх). Цей вид мислення властивий і тваринам (щоправда, він якісно інший).

Наочно-образне мислення наявне під час сприймання людиною  навколишньої дійсності. В елементарній формі наочно-образне мислення властиве дошкільнятам. У них ще зберігається зв'язок мислення з діяльністю, однак не завжди виникає потреба у маніпулюванні предметами, але завжди є необхідність в уявленні об'єкта, предмета. Дошкільнята мислять наочними образами і ще не володіють поняттями у повному розумінні цього слова. Цей вид мислення іноді називають логічно-знаковим, тобто таким, у якому спираються на уявлення та образи. Образи містяться в короткочасній пам'яті.