Методики вивчення мислення

Самостійність - вміння побачити і сформулювати нову проблему без сторонньої допомоги; осмислити і використати суспільний досвід, при цьому бути незалежним у своїх поглядах, сміливо висловлювати думку. Особистість, якій притаманна самостійність мислення, не боїться поразок, над нею не тяжіють попередні невдачі, вона вірить у себе. На превеликий жаль, люди хочуть бути такими, як усі, їм властива конформність, тобто такий стан, при якому людина відмовляється від власної думки, поглядів, а приймає думку більшості [24, с. 71].

Гнучкість - вміння змінити шлях рішення проблеми, якщо він не задовольняє умову. Людина з гнучким розумом уміє розглядати всі, навіть суперечливі точки зору, зважувати їх істинність. Вона - толерантна, схильна до міркувань, смілива, незалежна, рішуча у змінах і спростуванні, їй притаманне почуття новизни. Уміння радикально змінити свої погляди є дуже важливим, оскільки стереотип, зашкарублість думки не сприяють прогресу, творчості. Догматичність і непоступливість є протилежними гнучкості [23, с.78].

Аполітичність, логічність думок - уміння виділяти істотне й узагальнювати, послідовно та чітко приймати рішення, доречно висловлюватися. Наскільки важливо вдумливо підходити до проблеми розв'язання задач, висловлювати свої думки, свідчить народне прислів'я: "Мудрий не все каже, що знає, а дурний не все знає, що каже" [23, с.21].

Розсудливість - вміння оцінити ситуацію, відповідно до цього будувати свою поведінку. Французький філософ Ф.Ларошфуко казав: "Якщо ви хочете мати ворогів, дайте друзям відчути вашу перевагу над ними, а якщо ви хочете мати друзів, дайте їм можливість відчути їхню перевагу над вами" [24, с. 143 ].

Винахідливість - уміння знайти вихід з будь-якої ситуації, розв'язати будь-яку проблему. Один з прихильників М.Твена вирішив написати йому листа, але не знав адреси, тому підписав конверт так: "Марку Твену. Бог знає куди". Лист відшукав знаменитого Марка Твена. Прихильник отримав відповідь: "Бог знав. Дякую. Марк Твен" [23, с. 53].

Глибина думки - здатність детально аналізувати, порівнювати та знаходити істотне, здійснювати різносторонній підхід до розв'язання проблеми, аргументувати її рішення і не обмежуватися вузьким колом ідей.

Дотепність - мистецтво з гумором розв'язувати ті чи інші проблеми, влучно висловлюватися. Академік Ландау мав не дуже привабливу зовнішність, але вмів дотепно знайомитися з прекрасною половиною. Підходив до жінки, поплескував її по плечі й запитував:

"Чи можна з вами  познайомитися?". Особа оглядалася  й обурювалася: "Ви що, дурень?" "Ні, я академік Ландау", - лунало у відповідь. Це мало, як ви розумієте, грандіозний ефект [23, с. 102].

Кмітливість - природний дар, який дає змогу зрозуміти, розпізнати недоступні іншим речі, можливість наблизитись до істини. Одного невиправного злодія засудили до кари смерті. Перед стратою він просив дозволу у Фрідріха II - короля прусського - самому вибрати вид покарання. Король погодився. Тоді засуджений сказав, що хоче вмерти від глибокої старості. Фрідріх II розсміявся і дарував йому життя [23, с. 184].

Якось Б.Шоу отримав листа такого змісту: "Я – найкрасивіша жінка Англії. Ви - наймудріший чоловік. Нам варто було б народити дитину". Б.Шоу не хотів образити жінку, а тому відповів: "Я боюся, що дитина успадкує мою красу і ваш розум" [23, с. 185].

Ми по-різному оволодіваємо розумовою діяльністю: одні - репродуктивним шляхом (шляхом відтворення наявного), інші ж - творчим (оригінальним, своєрідним). Будь-яке мислення - це завжди мислення особистості у всьому її багатстві стосунків з природою, суспільством та іншими людьми.

1.6.Розлади  мислення

Мислення - психiчний процес цiлеспрямованого,опосередкованого та узагальненого пiзнання iстотних  зв'язкiвта властивостей предметiв i явищ. Мислення - найвища форма активного  вiдображення реальностi. Б.В.Зейгарник (1986), пiдкреслюючи складність класифiкацiї розладiв мислення, пропонує видiляти розлади операцiональної сторони, динамiки та особистiсного компоненту мислення. Традицiйним для психопатології є видiлення розладiв: динамiки, форми та змiсту мислення [11, с. 104].

Розлади динамiки мислення полягають у порушеннях темпу, ритму та довiльного характеру мислення.

Прискорене мислення (тахiфренiя) характеризується полегшеним виникненням асоцiацiй, супроводжується  прискоренням мови. При легкому прискореннi мислення, яке виникає при гiпоманiакальних станах, може спостерiгатись підвищення інтелектуальної продуктивностi. Надалi прискорення темпу призводить до зниження якостi розумової дiяльностi, при виникненнi так званої скачки iдей мислення стає некерованим.

Прискорення мислення входить до структури маніакального синдрому, спостерiгається при станах психомоторного збудження рiзного генезу.

Уповiльнене мислення (брадiфренiя) полягає  у зменшенні загальної кiлькостi iдей, ускладненим формуванням асоцiацiй. Це виявляється у значних паузах мiж питанням та вiдповiддю, вiдповiдi стають односкладними. Загальмованiсть асоціативного процесу є симптомом депресiї, спостерiгається уповільнення мислення також при органiчних ураженнях мозку.

Iнертнiсть (тугорухомiсть) мислення  полягає в ускладненні переходу вiд однієї думки або теми до iншої; це вiдбувається внаслiдок тривалої фiксацiї попереднiх асоцiацiй. Застосовують також термiни торпiднiсть, в'язкiсть мислення, якi є синонiмами. Спостерiгається цей симптом при епiлепсiї, органiчних ураженнях мозку [23, с. 109].

Лабiльнiсть мислення - явище, протилежне його iнертностi, полягає у нестiйкостi способу виконання завдань. У  хворих з вiдносно збереженою здатнiстю  до узагальнення лабільність мислення може стати причиною значного зниження інтелектуальної продуктивностi. Спостерiгається цей розлад при астенічних станах, при легкому ступенi органiчного ураження мозку [23, с. 136].

Закоркування мислення (шперунг) - блокада розумової дiяльностi, яка  виникає епiзодично. Суб'єктивно  хворі вiдчувають пустку в головi, перерву у думках. Свiдомiсть при цьому не втрачається, оскiльки зберiгаються спогади про такi стани. Спостерiгаються шперунги при шизофренiї, їх вважають високо специфiчними для цього захворювання.

Ментизм (мантизм) - мимовiльне виникнення нецiлеспрямованого потоку думок, спогадiв, уявлень, змiст яких, як правило, погано запам'ятовується. Астенiчний ментизм може виникати у здорових людей напередоднi iспитiв, у його виникненнi провiдна роль належить втомi та хвилюванню. Поза бажанням студента у його свiдомостi безладно вiдтворюються фрагменти пiдручника та конспектiв. Ментизм може спостерiгатись також при шизофренiї, тодi вiн супроводжується переживанням вiдчуження власних психiчних актiв, маячними iдеями психiчного (гiпнотичного або телепатичного) впливу [23, с. 165].

До цієї ж групи розладiв мислення належать персеверацiї та стереотипiї. Персеверацiї - повторення фрагменту  мислення, який має певний сенс. Стереотипiї - вiдтворення позбавлених сенсу  фрагментiв мислення. Персеверацiї  найчастiше спостерiгаються при органiчних ураженнях мозку рiзного генезу, стереотипії - при вираженому слабоумствi, при станах психомоторного збудження, якi виникають у хворих на шизофренiю.

Розлади форми мислення полягають  у порушеннях його зв'язностi, логiчностi, у втратi здатностi використовувати операцiї узагальнення та абстрагування. До цiєї групи належать численнi варiанти розладiв мислення, виявлення яких має надзвичайно важливе значення для правильної діагностики психiчних захворювань[24, с. 86].

Незв'язане (iнкогерентне) мислення виявляється одночасним розпадом логiчної структури та граматичних зв'язкiв мови. Хворий вимовляє окремi, не пов'язанi мiж собою, слова, iнодi - уривки речень:

"Нi, нi... Наташа, хто... Так, уже  нi...Наташа..."

Цей симптом спостерiгається при аментивному розладi свiдомостi, який виникає при тяжкому соматичному станi хворих.

Розiрване мислення характеризується втратою логічних зв'язкiв при  збереженостi зв'язкiв граматичних. Наприклад, хвора каже: "Дестольгiя, або славне слово слався, розповсюджене взимку, влiтку, навеснi та восени в полях, лісах i мiстах". Поряд з феноменом розiрваностi цей приклад містить неологiзм - нове слово, яке має особливе значення для хворої.

У виникненнi розiрваностi мислення значна роль належить феномену зiсковзування думки - переходу вiд одного уявлення до iншого поза природними логiчними зв'язками. Асоціації виникають за слабкими, або латентними, ознаками. Окремi зiсковзування важко помiтити у спонтанних висловлюваннях хворих, але вони легко виявляються за допомогою завдань патопсихологiчного дослiдження. Наприклад, виконуючи завдання на виключення зайвого предмету з групи подiбних, хвора об'єднує наперсток, катушку з нитками та газету, виключає ножицi. Своє рiшення вона обгрунтовує таким чином: "На наперстку близько один до одного розташованi заглиблення для голки. Витки нитки щiльно укладенi на катушцi, так само щільно надрукованi у газетi дрiбнi лiтери. Отже, цi предмети можна об'єднати за принципом наявностi ознаки компактного розташування структурних елементiв, цiєї ознаки не мають ножицi". I зiсковзування, i розiрванiсть мислення специфічні для шизофренії [23, с. 136-137].

Формальне мислення полягає у переважнiй  спрямованостi уваги, iнтелектуальних установок не на соцiально-змiстовнi, а на формальнi аспекти дiяльностi. Наприклад, на питання, як вiн потрапив до лiкарнi, хворий вiдповiдає: "Привезла машина швидкої допомоги, а потiм - через приймальне вiддiлення". Лiкар, вбачивши у вiдповiдi сарказм, просить вiдповiсти на питання бiльш докладно. Хворий старанно виконує iнструкцiю:

"Подзвонили у дверi моєї квартири, зайшли два чоловiки, одному рокiв  30, другому - 35, обидва у бiлих  халатах. Сiли до столу, один  говорив зi мною, другий писав  щось. Потiм ми зiйшли сходами,  сiли в машину, приїхали у вiддiлення.  Там було дві жiнки рокiв 40, обидвi щось писали. Потiм менi дали цей одяг i привели до вiддiлення". Ця формально правильна вiдповiдь мiстить опис зовнiшньої сторони подiї, змiст ситуацiї не розкривається. Для людей, у яких немає формальностi мислення, питання, поставлене лiкарем, без сумнiву означає "Чому, з якої причини ви потрапили до лiкарнi?". Формальне мислення спостерiгається у хворих на шизофренiю.

Паралогiчне мислення характеризується хибнiстю посилок, доказiв чи висновкiв. Спосiб аргументацiї, до якого вдаються хворi, суперечить законам формальної логiки, при цьому хворі охоче викладають порядок своїх умовиводiв, пропонують "математично довести" свою правоту. Приклад такого доказу свого царського походження: "По-перше, дiвоче прiзвище моєї бабусi - Королькова, очевидно, вiд слова король. По-друге, мiй дiдусь народився в мiстi Орел, орел - символ царської династiї, сiм'ї Романових. Отже, я також - особа царського походження". Найбiльш яскравi приклади паралогiзмiв зустрiчаються у хворих на шизофренiю, однак паралогiчне мислення може спостерiгатись також у психопатичних особистостей, у хворих на неврози та реактивнi психози. У цьому разi порушення формальних законiв логiки менш очевиднi, на перший план виступає однобока спрямованiсть мислення, внаслiдок якої до уваги беруться лише окремi факти. Порушення логiчних законiв зумовленi у цьому разi кататимнiстю мислення, яка полягає у змiненостi мислення пiд впливом сильних емоцiй [24, с. 80].

Символiчне мислення полягає  у тому, що хворий оперує символами, якi зрозумiлi тiльки йому, вбачає символічне значення у таких предметах та явищах дiйсностi, якi для інших людей такого значення не мають. Символи, якими користуються здоровi люди, є для них умовними знаками; символи, якими оперують хворi, мають для них самостiйне перебільшене значення. Незважаючи на те, що патологiчнi символи мають iндивiдуальне значення, можна описати деякi спiльнi риси такої символiки при шизофренiї. Патологiчними символами можуть стати кiлькiсть предметiв або їхнiй колiр, часто такi iндивiдуальнi символи спрiймаються як натяки якоїсь сторонньої сили, за допомогою яких вiддаються накази, надаються попередження. Так, хвора була певна, що група осiб, якi спостерiгають за нею щомитi, залишає для неї спецiальнi повiдомлення. Вона працює швачкою, i коли якогось дня вона шиє червонi сукнi, це означає, що вона має йти до червоного корпусу унiверситету iм. Тараса Шевченка; коли вона шиє блакитнi з бiлим оздобленням сукнi, вiд неї чекають, що вона пiде до стадiону "Динамо", оскiльки блакитний та бiлий - кольори футбольної команди "Динамо"[24, с. 118].

Резонерське мислення вiдрiзняється прагненням до безцiльного мудрування, схильнiстю до банальних загальних мiркувань. Висловлювання хворого мають вiдтiнок повчальностi, вони багатословнi, пишномовнi. Наприклад, на питання про вiдносини з дружиною хворий вiдповiдає: "Я вважаю, що подружнi стосунки мусять будуватися на основi обопiльної любовi та поваги. Лише такi стосунки можуть задовольняти потреби сучасної людини, якi прогресивно розвиваються разом з прогресом усього суспiльства". Як видно, наведенi патетичнi висловлювання не iнформативнi. Резонерське мислення спостерiгається у хворих на епiлепсiю, шизофренiю, iнодi – у психопатичних особистостей [24, с. 141].

Аутистичне мислення, на вiдмiну вiд реального, не вiдображує дiйснiсть, а вiдривається вiд неї. Е.Блейлер вважав, що аутистичне мислення керується не законами логiки, а "афективними потребами" - прагненням до насолоди та уникненням неприємних переживань [23, с.27]. Ця форма мислення характерна для хворих на шизофренiю, шизоїдних психопатiв. Е.Блейлер зауважував, що аутистичне мислення може спостерiгатися i у здорових осiб в певнi перiоди життя. Патологiчна обстiйнiсть мислення полягає у надмiрнiй деталiзацiї при описi явищ та подiй, у нездатностi розрiзнити головне вiд другорядного. Патологiчна остійність супроводжується описаною вище iнертнiстю мислення. Цей розлад мислення характерний для осiб з органiчним ураженням мозку внаслiдок травми або iнфекцiї, для хворих на церебральний атеросклероз, епiлепсiю. Батько хворої на шизофренiю, у якого вираженi склеротичнi змiни психiки, вiдповiдає на питання, що сталось з його дочкою: "Я прийшов додому, подивився - у холодильнику м'ясо є, а на перше немає нiчого. А у нас завжди на обiд i перше, i друге. Я став варити суп: поставив воду, порiзав картоплю, морку порiзав. Аж чую - ключi шкрябають, це вона прийшла з роботи. Тут саме вода закипiла, я газ трошки прикрутив, капусти порiзав дрiбненько, цибулi, а вона не заходить. Я вийшов у коридор, а вона стоїть, пiдвела руки над головою, ворушить губами. Що я її питаю - не вiдповiдає нiчого". Цей приклад свiдчить про неможливiсть для цієї людини зосередити свою увагу на головному, розповiсти про подiю вiн може, лише описуючи кожну з своїх дiй.