Методи навчання іноземних мов

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Київський національний лінгвістичний університет

Кафедра методики викладання іноземних мов

 

 

 

 

 

Реферат

на тему

“ Методи навчання іноземних мов”

 

 

           

 

                              

                                                

                        

 

 

 

 

 

Київ-2012

 

Зміст

 

Вступ

1. Класифікація методів навчання іноземних мов
2. Перекладні методи
3. Прямі методи
4. Усний метод Гарольда Пальмера
5. Методична система навчання читання Майкла Уеста
6. Аудіо-лінгавльний метод
7. Аудіо-візуальний метод
8. Сугестивний метод
9. Комунікативний метод
10. Метод повної фізичної реакції
11. Граматико-педагогічний метод
12. «Мовчазний» метод
13. Груповий метод

Висновки

Список використаних джерел

 

Вступ

Інформація про вивчення іноземних  мов дійшла до нас з часів глибокої давнини. Ще в епоху розквіту культури в Стародавньому Єгипті, Греції, Римі іноземні мови мали практичне  та загальноосвітнє значення завдяки  жвавим торговельним та культурним зв'язкам  між цими країнами. Роль іноземних  мов не слабшала і сьогодні. Володіння іноземною мовою є невід’ємною складовою професійної діяльності людини. Фактично більшість професій вимагають знання іноземної мови. Тому викладання іноземних мов має бути максимально продуктивним та успішним.

Тому лінгвістика в деяких аспектах дуже залежить від методики викладання іноземних мов. Вона містить в собі як теоретичні, так і практичні складові. Але все таки методика викладання іноземних мов спрямована на практичне застосування. Її історія показує, що вона постійно розвивається, з’являються нові теорії, нові підходи та нові методи. Якщо порівняти сьогодення та XIX століття, то одразу можна відзначити, що викладалися мови по-різному і методи були також різні. Історія методики навчання іноземних мов завжди була орієнтована на пошуки найбільш раціонального методу навчання. Вважається, що найдревнішим був натуральний метод, згідно з яким іноземна мова засвоювалась так, як дитина засвоює рідну мову – шляхом наслідування (імітації) готових зразків, багаторазового повторення їх та відтворення нового матеріалу по аналогії з вивченим.

Кожен метод має властиві йому позитивні  сторони та недоліки, але при певних умов успішно функціонують. Проте у всі часи методи, що використовувались в різних навчальних закладах, перебували в безпосередній залежності від соціального замовлення суспільства, яке впливало на мету і зміст навчання іноземних мов і навіть на вибір тієї чи іншої мови. Іншими впливами на вибір методів є розвиток науки, політична система певної країни, культура та традиції, тому сьогодні ми маємо широкий спектр методів, з яких науковці, лінгвісти та педагоги хочуть знайти більш вдалий та універсальний. Поки що це не вдається, тому є певні методи, яке мають найпоширеніше використання, успіх та приносять швидкі результати. Але перед тим як розглянути методи навчання іноземних мов, треба визначитися з терміном «метод».

 

 

1. Класифікація методів навчання іноземної мови

 

Термін «метод» має різне тлумачення, класифікація методів навчання викликає певні труднощі, тому що в основі їх назв лежать найрізноманітніші ознаки. В залежності від того, який аспект мови переважає у навчанні, метод має назву граматичного чи лексичного. Згідно з тією роллю, яку відіграють рідна мова та переклад у процесі навчання іноземних мов, методи діляться на перекладні та безперекладні (прямі). Назва методу може бути зумовлена видом мовленнєвої діяльності, що складає мету навчання, у зв'язку з чим розрізняють усний метод та метод навчання читання. У назві методу може відбиватися спосіб розкриття значень іншомовних слів: прямий (безперекладний) і непрямий (перекладний), а також головний канал надходження іншомовної інформації: візуальний, аудіо-візуальний; зв'язок методу навчання з психічними процесами оволодіння іноземною мовою: свідомий та інтуїтивний, штучний та природний. Назва методу може бути зумовлена видом мовленнєвої діяльності, що складає мету навчання, у зв'язку з чим розрізняють усний метод та метод навчання читання.

 

2. Перекладні методи

 

Ще в кінці XIX століття гімназійну освіту вважалося елітарним. Його метою було гармонійний розвиток учнів, виховання в них не тільки почуття прекрасного, але й уміння логічно мислити, у тому числі і через викладання іноземних мов. Зразком стрункості, системності, логіки служили обов'язкові для гімназії класичні мови - латинь і давньогрецька. Лінгвістичне розуміння мови як системи мало методичні наслідки: якщо розглядати мову як систему, то опанувати систему можна досконально вивчивши і зрозумівши її. Самим систематизованим рівнем мови є його граматика. Отже, вивчення граматичної системи не тільки грає найважливішу роль у вивченні іноземної мови, але і практично прирівнюється до нього. Першими підручниками були граматики, зокрема "Практична французька граматика, за допомогою якої можна коротко й за короткий час навчитися цієї мови" І. Мейдингера, яку було видано  у 1783 році в Німеччині. Перекладні методи, механічно перенесені на живі мови, поділялись на граматико-перекладний та лексико (текстуально)-перекладний в залежності від то, який мовний аспект –граматика чи лексика – знаходився у центрі уваги при вивченні іноземної мови шляхом перекладу текстів на рідну мову. Одиницею вивчення граматики є правило, яке необхідно знати, тобто вивчити напам'ять і зрозуміти, вміти знаходити приклади його застосування в текстах, вміти застосовувати його на практиці - формулювати приклади його вживання на рівні пропозиції і простого тексту, наприклад, відповіді на запитання або твори, вміти знаходити у рідній мові еквівалент перекладу певних граматичних конструкцій. До знання правила відноситься і знання всіх винятків з нього. Отже, крім правила, доводиться заучувати напам'ять і всі виключення. Для зняття додаткових труднощів і непорозумінь у розумінні всі граматичні правила, а також завдання до вправ формулюються рідною мовою, який в системі граматико-перекладного методу грає центральну роль. Головною метою навчання було читання текстів та їх переклад на рідну мову, що досягалося через знання граматики. У цьому і полягає суть граматико-перекладного методу (китай).

Граматико-перекладний  метод був поширений в усіх країнах Європи, а його ) розквіт припадає на XVIII-XIX ст. У царській Росії він був основним офіційно визнаним методом аж до 1917 року. Представниками граматико-перекладного методу були І. Мейдингер (Німеччина), Г. Оллендорф (Англія). Застосування граматико-перекладного методу протягом довгого періоду пояснюється традиціями, успадкованими від латинських шкіл, формальними загальноосвітніми цілями навчання, не пов'язаними з реальним іншомовним спілкуванням, можливістю використовувати малокваліфікованих викладачів.

Лінгвістичну  основу граматико-перекладного методу є ідеї порівняльного мовознавства, згідно з якими мови не відрізняються у своїй мові, а структурні елементи можуть взаємозамінюватися. З психологічної точки зору перекладні методи склалися на основі асоціативної лінгвістики. Її вихідне положення полягало в тому, що всі психічні процеси розкладаються на окремі елементи, які потім з'єднуються у свідомості за законами асоціацій. Вважаючи пам'ять одним із основних явищ психіки, представники граматико-перекладного методу будували навчання на основі запам'ятовування та зіставлення явищ у двох мовах. Положення про спільність мов і повний збіг понять за змістом та способом їх вираження дало представникам перекладних методів підставу вважати дослівний переклад одним із основних принципів навчання іноземних мов. Представники граматико-перекладного методу брали за основу навчання окремі слова та речення, що ілюстрували певні граматичні явища, тобто граматичні правила мови, яка вивчалась.

Метою навчання в межах граматико-перекладного методу є навчання читання та перекладу текстів, переважно художніх, на рідну мову. В цьому вбачається загальноосвітня мета вивчення іноземної мови, а саме: розвиток логічного мислення учнів за допомогою граматичних вправ. Основними засобами навчання у граматико-перекладному методі є вивчення граматики та дослівний переклад, в текстуально-лексико-перекладному — вивчення мови на зв'язних, здебільшого оригінальних текстах шляхом перекладу їх на рідну мову. Найбільш відомими представниками текстуально-перекладного методу були Ж. Жакото (Франція), Д. Гамільтон (Англія), А. Шаванн (Швейцарія).

Важливим в  перекладних методах навчання іноземних мов є: писемне мовлення, заучування граматичних правил, слів, словосполучень та навіть тексті у граматико-перекладному методі, а також аналіз як провідний процес логічного мислення і відповідно аналіз та дослівний переклад зв'язних оригінальних текстів — в текстуально-перекладному методі

Підручники, створені на основі текстуально-перекладного методу, знайшли особливо широке застосування в умовах самостійного вивчення іноземної  мови.

Головними досягненнями перекладних методів є розроблені прийоми роботи з текстом (аналіз та переклад важких місць, пошук у тексті вивченого лексичного та граматичного матеріалу, встановлення різноманітних аналогій з рідною мовою і т. ін.), які використовуються в навчанні і в наш час. Але головними недоліками цих методів те, що вони були погано орієнтовані на оволодіння мовою як засобом спілкування, навіть у плані навчання читання. Головною метою було розуміти та вивчати граматику, яка була основою для володіння навичкок читання та перекладу текстів. Характерним для цих методів був відрив форми від змісту. Так, при граматико-перекладному методі в деяких підручниках для вправ навмисно підбирались зовсім не пов'язані одне з одним речення, що повністю дезорієнтувало учнів при виконанні та розумінні. В межах текстуально-перекладного методу нерідко використовувались зв'язні тексти хрестоматійного характеру та оригінальні тексти художньої літератури, недоступні для сприймання та розуміння учнів. І, нарешті, вивчення мов будувалося на основі ототожнення граматики та логіки, визнання ідеалом мертвих мов, а також ігнорування специфічних рис живих мов, особливо їх фонетичного аспекту (никол).

 

3. Прямі методи

 

На початок 70-х років XIX сторіччя соціально-економічні умови в Європі докорінно змінились. У європейських країнах остаточно перемогла буржуазія, яка в пошуках нових ринків збуту сировини і товарів виходить далеко за межі національних держав. В нових умовах з'являється потреба в людях, що практично володіють іноземною мовою, насамперед усним мовленням. Навчання мов за граматико- і текстуально-перекладними методами не могло більше задовольняти вимоги суспільства. (нік) Прямий метод виник на базі природного. Таке найменування він одержав тому, що його прихильники прагнули слова іноземної мови і його граматичні форми асоціювати прямо (безпосередньо) з їхнім значенням, минаючи рідну мову учнів. У розробці прямого методу брали участь психологи й лінгвісти – В. Фієтор, П. Пассі, Г. Суіт, О. Есперсен, Б. Еггерт і інші, а також методисти Ш. Швейцер. М. Вендт, Е. Симоно й ін. (китай)

Для виникнення і розвитку прямих методів, окрім соціальних факторів, велике значення мали досягнення лінгвістики та психології. Так, младограматичний (Г.Пауль, К.Бругман, Ю Ф.Ф.Фортунатов, М.Бреаль) розробляли основи описової фонетики, вивчає фонетичні зміни, які відбивають фізіологічні процеси, пов'язані з артикуляцією, виявляє звуко-буквенні співвідношення. В той же час розвинулася лексикологія, довела, що фактично немає абсолютних відповідників у структурі та словниковому складі різних мов. Це заперечувало ефективність перекладних методів як основа навчання іноземних мов. Лінгвістична теорія младограматиків надає перевагу розвитку усного мовлення. Для навчання вимови створюється теоретична основа, а опис аналогій у мовах використовується з метою навчання граматики без обов'язкового заучування правил.

Розвиток психології теж  вплинув на розроблення нових  методів навчання іноземних мов: експериментальна психологія Вундта, порівняльна психологія американського психолога Е.Торндайка (теорія "спроб і помилок"), гештальтпсихологія (ідея цілісного розуміння мови).

Основні положення прямого  методу зводяться до наступного: в  основі навчання іноземним мовам  повинні бути ті ж фізіологічні й  психологічні закономірності, що й  при навчанні рідній мові; головну  роль у мовній діяльності грають пам'ять  і відчуття, а не мислення. Весь процес навчання за цим методом зводиться до того, щоб створити атмосферу іноземної мови. Урок перетворюється в театральне видовище, де кожний учень грає свою роль, а педагог стає режисером і драматургом.

Згідно з соціальним замовленням  суспільства метою навчання є практичне володіння іноземною мовою, під яким розуміли оволодіння усним мовленням. Відмічаючи негативну роль рідної мови, прихильники прямих методів прагнули виключити рідну мову при навчанні іноземної, застосовували одномовні способи семантизації мовного матеріалу, намагаючись встановити "прямі" зв'язки слова й поняття, що знайшло відображення в самій назві методів. Особлива роль у боротьбі з рідною мовою надавалась наочності: зовнішньо-предметно-зображальній та дійовій і "внутрішній", "контекстуальний", здатний, на їх думку, допомогти встановленню цих "прямих" зв'язків між предметами і явищами, з одного боку, та їх словесними варіантами на іноземній мові — з іншого, відсутність вправ на переклад з іноземної мови на рідну; оскільки він вимагає досконалого володіння рідною і та іноземною мовами, забирає багато часу на уроці, заважає проникнути в дух іноземної мови, привчає учнів до складання іншомовних речень по аналогії з рідною мовою, перешкоджає учням думати іноземною мовою, тому перекладу не місце в процесі навчання іноземної мови в школі.

Основні переваги та досягнення: надання переваги живій розмовній мові та основа навчання – навчання усному мовленню, спеціальні системи фонетичних вправ, більшість з яких успішно використовується і сьогодні, постійне урізноманітнення безперекладних засобів семантизації лексики: показ малюнків, предметів, демонстрація дій, використання синонімів, антонімів, дефініцій, коментаря іноземною мовою, ілюстративних речень, а також навчальних матеріалів, що відображають життя, культуру та побут народу країни, мова якої вивчається: предметів, картин, книжок, зразків мистецтва. (руденко)

До недоліків прямих методів можна віднести повне виключення та ігнорування рідної мови в процесі навчання, а тому учні намагаються співвіднести слова рідної та іноземної мов. Сучасна практика синхронного перекладу остаточно спростувала тезу прихильників прямих методів про неможливість власне перекладу. Крім того, безперекладні засоби розкриття значень слів не можна вважати універсальними. Вони не завжди надійні, оскільки абстрактні поняття не піддаються наочному зображенню, їх опис потребує більших затрат часу, а синонімів, які повністю співпадають за значенням, не існує. Недоліком прямих методів є також ігнорування ролі граматики, а це неможливо, оскільки лексика та граматика тісно пов’язані. Найбільш великими представниками прямого методу є Гарольд Палмер і Майкл Уест. Прямий метод став основою для розвитку таких суто специфічних методів навчання, як аудіолінгвальний і аудіовізуальний.