Компаративний аналіз

    Що  стосується компаративістики Східної  Європи (яку ми ніколи не випускали з поля зору), то вона не відмовилася від «теоретичності». У Румунії з 1937 року формулюється ідея «естетики порівняльного літературознавства», хоча і в досить заплутаному вигляді. «Порівняльна поетика» визначає свій предмет шляхом трактування теорії жанрів, стилістики, метрики, порівняльного перекладу на конференції з літературної компаративістики в Будапешті (26–29 жовтня 1962 року). Ще більш розроблені теорії (у Чехії і Словаччині) пропонують перехід від вивчення міжлітературних зв’язків (= контактів між національними літературами) до вивчення внутрішньолітературних (= походження та типологія феномену літератури). Цей останній шлях, який передбачає генералізацію, прагне «відкрити внутрішні закони, які б характеризували феномен літератури», дати «аналіз генетичних та типологічних ознак цього феномену». «Існування іманентних законів» у всякому разі розглядається тут як постулат. Польща теж має своїх адептів «порівняльної поетики». Однак труднощі, з якими стикаються фахівці, залишаються досить суттєвими (труднощі тут евфемізм). Питання, яке досі не піднімалося, вкрай просте: з чого починати? Яку теорію застосовувати? Що, власне, розуміти під «порівняльною поетикою»? Тривалий час відповідь на це була невпевненою та традиційною: наприкінці ХІХ століття називають «порівняльне віршознавство»; шукають «перехід стилістики в науку про літературу», якусь «теорію поетичного стилю й поетики», метричні форми – порівняльну поетику тощо. У цьому плані небагато змінилося й у наш час: знову називають, посилаючись на авторитет Фосслера, Шпітцера, Гатцфельда, «стилістику»; культивують потроху «порівняльну стилістику». «Історичну стилістику» так само розглядають як «історичну та порівняльну критику літератури». Метрика і просодія не застаріли сьогодні, вони кооптуються компаративістикою й залучаються до оновлення цієї дисципліни. Поєднання з риторикою, здається, тепер досягнуто, і це посилює орієнтацію на означену компаративістичну програму. У Німеччині потужні стилістичні традиції спрямовані в цьому ж напрямку, тоді як у США «компаративна стилістика» не виглядає вже бідним родичем: вона віднині вписалася в коло компаративістичних «університетських дисциплін» [10, с. 59].

    Традиційне  вивчення жанрів – даремно охрещене «порівняльною поетикою» – також викликає певні сподівання. Найрадикальніша програма, здається, запропонована Етьємблем, який наполягає на «естетиці жанрів», реалізованій порівняльним дослідженням літературних жанрів у якомога більшій кількості цивілізацій, незалежно від того, «мали чи не мали ці жанри, ці цивілізації фактичні зв’язки». Анексія компаративістикою теорії літературних жанрів, і особливо епічних, констатована ще в ХІХ столітті, нині порушує кілька нових проблем. Вони ж, своєю чергою, вимагають розв’язання інших, висунутих традиційною риторикою, зокрема щодо генези, еволюції та універсальності жанрів, «інваріантів» кожного жанру, термінологічної і/чи об’єктивної дефініції жанру, а також появи нових жанрів, таких як аудіовізуальні та їхні модифікації (що було предметом колоквіуму в Азай-ле-Фероні 23 червня 1979 року) тощо. Ще й досі існує тенденція розглядати «теорію жанрів (навіть компаративну)» як цілком окрему, без виходів до загальної теорії літератури, що, звичайно, не дає відповіді на порушене питання. Утім, це з тих розмірковувань стосовно тем і типів літератури, де вони розглядаються як автономні сфери дослідження. І все-таки їх «теоретична» артикуляція можлива. Антропологія, архетипологія та міфологія теж відіграють тут свою роль. Слід також наголосити на відкритті компаративістикою антропологічних студій уявного (l’imaginaire) та деяких інших спробах у цьому напрямку [21, с. 65].

    Усе це, до речі, стосується й підходу  компаративістики до поетичних форм, терміна, яким одна з перших компаративістичних програм означила вивчення сукупності формальних модальностей вислову. Їхній характер – унікальний і одноманітний, індивідуальний і категоріальний – призвів до нової проблеми (з погляду аналізу тексту), базової для «класичної» компаративістики: де закінчується те, що не порівнюється? Де починається те, що порівнюється? Як ідентифікувати поетичні форми поза національними й мовними кордонами? Чи можливо звести «порівнюване» до кількох великих категорій, при тому, що їх так важко транспонувати на інші мови, як, скажімо: Form, Gestalt, Fьgung, Haltung? [21, с. 112].

    Не  можна сказати, що французька компаративістика, навіть найтрадиційніша, повністю ігнорувала такий підхід: «Порівнювання тих самих засобів вираження в різних країнах (...) має повністю належати до компетенції літературної компаративістики». Або: «Хоче вона того чи ні, літературна компаративістика подвоюється порівняльною стилістикою, дивовижно багатозначною та плідною». «Це проллє нове світло на відносини між творами й на інтимність їх рецепцій». Проте відсутність «узагальнювальної конвергенції» цих досліджень – вони проводяться роззосереджено і «самі по собі» – створює неабияку незручність. Цікава в цьому плані реакція Етьємбля, котрий постулює, якщо не доводить, необхідність поєднання «дослідження поетики жанрів, стилів, структур» (серед яких – метрика, образність, майстерність перекладу) і «синтетичного дослідження літератури в цілому». Основне й очевидне – це те, що порівняльне вивчення літературних зв’язків (сучасних) і формальний аналіз літературних текстів не матимуть поступального руху, поки гіпотеза «порівняльної поетики» не буде уніфікована в органон усецілісності формальних досліджень... Зрештою, новий простір студій, дуже далекий від вичерпності своїх можливостей, – це зіставлення теорій, ідей, літературних концептів, одне слово – «поетик». Це та сфера, яку компаративістика раніше згадувала, а потім забула. Коли її знову відкрили, то звернулися фактично до вивчення відносин між літературними теоріями. Домінує історичний підхід. Порівняльна літературна критика та критика ідей літератури вносять важливе теоретичне та методологічне доповнення, увиразнюючи необхідність «системних» орієнтацій. Компаративісти-фахівці, вникаючи в суть справи, розглядають два шляхи розв’язання порушених проблем: 1) допускається інтернаціональний кут зору (фактичний або ні), але порівняння літературних теорій не виходить обов’язково на «уніфіковану теорію»; зіставлення передбачає насамперед верифікацію «релевантності» порівнюваних теорій за епохами та зонами; 2) більш рішучі, перебуваючи на правильному шляху, намагаються виявити конвергентність і дивергентність літературних теорій у функціонуванні певних чинників (традиція, новизна, форма, сигніфікація тощо). Це відкриває можливість створення схеми, еквівалентної імовірному визначенню літератури, у функціонуванні деяких об’єктивних параметрів, чітко визначених і методично вивірених. Не еклектизм, не амальгама, а справжній критичний синтез, підпорядкований власному закону [21, с. 99].

    Прикметна ознака всіх ескізів або радше  фрагментів «порівняльної поетики» – це їх дуже вузька база, європейський етноцентризм. Якщо поетика звертається до універсального, то необхідно, щоб універсальне інституціонувалося, наповнилося відповідним реальним змістом. Звідси необхідність діалогу та зіставлення з повсюдною літературною рефлексією – екстраєвропейською, екстрасхідною, словом, започаткування справді універсальної «поетики». Тут слід згадати відому полеміку з європоцентризмом, в якій Етьємбль виступив як великий попередник.

    Наука почала усвідомлювати ту очевидність, що літературні теорії не можуть більше створюватися тільки на західній основі; потрібна літературна теорія, яка вийде за межі «наших культурних традицій» і візьме до уваги «парадигми» й теоретичні вартості, які належать іншим культурам і літературам. Істина очевидна або майже очевидна. Хоч би там як, доводиться за всяку ціну виявляти між фактами лінії механічної та поверхневої спільності й не рахуватися зі значними відмінностями, що існують між західною і східною літературними естетиками. Наприклад, мімесіс, якому належить засаднича роль у європейській рефлексії, повністю відсутній у класичній японській критиці. Заохочуються (лімітовано) у порівняльній поетиці тільки близькості між поетикою арістотелівською й санскритською. А тим часом існує широке поле для пошуку подібностей і збігів на зразок раса/смак чи поетика китайська/поетика символізму тощо. У цьому напрямку, що розуміється як шлях синтезу, маємо шукати можливість «евентуальної універсальної теорії літератури», «критичні концепти якої універсальні», визначати «порівняльну поетику (cross-cultural poetics)» «короткого ліричного жанру», «типи реалізму» тощо [21, с. 227].

    Звісно, це дуже складно, адже порівняльна східно-західна  поетика ще дуже молода. Але що не викликає сумнівів і в чому полягають  основні труднощі, то це відсутність теоретичного апетиту в більшої частини дипломованих компаративістів. Як історична дисципліна, до якої звертаються емпірично, сучасний компаративізм традиційного ґатунку взагалі позбавлений теоретичних зацікавлень і допитливості. Скажімо, німецький журнал високого рівня «Аркадія» запропонував програму абсолютно нетеоретичну; запитують з протилежного берега Рейну (з показним скепсисом): якщо «порівняльне літературознавство має власну теорію», то чи не порожня назва тоді термін Allgemein (= загальний, універсальний). У Франції стверджують, що компаративістика «остаточно повернулася спиною» до «синтетичних спроб», однак здача позицій важко сприймається. Непевний, якщо не «катастрофічний» («пуантилістичний», «ad hoc», «імпровізований», «приблизний») стан сучасної теорії порівняльного літературознавства певною мірою викликає суто негативну реакцію. Вона, на жаль, виправдана. Компаративістика не може обходитися без теорії, власної теорії літератури; її слід створити. 
 
 
 
 
 
 
 
 

    ВИСНОВКИ 

    У процесі дослідження визначено, що компаративістика це порівняльне вивчення фольклору, національних літератур, процесів їх взаємозв'язку, взаємодії, взаємовпливів на основі порівняльно-історичного підходу (методу). Компаративістика у фольклористиці, літературознавстві і взагалі у філології складалася впродовж XIX ст. під впливом філософії позитивізму. Зазначимо, що теоретичні й історико – літературні здобутки останніх років, а ще більше потенційні можливості українського літературознавства переконують, що воно не зупинилося у своєму розвиткові , як і раніше, активно займається осмисленням літературного процесу, накреслюючи магістральні напрями розвитку науки про літературу на найближчі десятиліття. Нині в Україні компаративістика поновлена в правах: створено відділи світової літератури і компаративістики в Інституті літератури            ім. Т. Шевченка НАН України, кафедру теорії літератури і компаративістики в Київському національному університеті ім. Т. Шевченка, відкрито спеціалізовані ради позахисту дисертацій з даної науки. Предметом компаративістики є генетичні, генетично-контактні зв'язки і типологічні збіги (аналогії) в національних, регіональних і світових літературах. Вивчаються форми зовнішніх і внутрішніх контактів, впливів, міжлітературної рецепції, посередницькі функції художніх перекладів. 
 
 
 
 
 
 
 
 

    СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 

1. Бакула Б. Кілька міркувань на тему інтегральної компаративістики // Слово і Час. – 2002. – №3. – С.50-58.
2. Бабенко В.М. Порівняльний аналіз оригіналу й перекладу під час вивчення зарубіжної літератури // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 2005. – № 6. – С. 39-42.
3. Бекерська Л. Компаративістика? Так! Але не випадкові фрагменти, а як чітка схема аналізу твору // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 2000. – №11. – С.9-10.
4. Галич О. А. Теорія літератури: Підручник для студентів філологічних спеціальностей вищих закладів освіти / О. А. Галич, В. М. Назарець, Є. М. Васильєв; за наук. ред. О. Галича. — К.: Либідь, 2001. — 487 с.
5. Градовський А. Компаративний аналіз у системі шкільного курсу літератури: методологія та методика. – Черкаси: Брама, 2003. – 243 с.
6. Гром’як Р. Літературна рецепція в компаративістичних студіях // Слово і Час. – 2002. – №2. – С.26-30.
7. Гром’як Р., Наливайко Д. Літературознавча компаративістика: стан, проблеми (Чи потребує оновлення порівняльне літературознавство в Україні?) // Р. Гром’як, Д. Наливайко. – Слово і Час. – 2002. – №2. – С.24-26.
8. Гурдуз А. Світова літературна компаративістика: етапи розвитку // Українська мова й література в середніх школах, ліцеях та колегіумах. – 2005. – №2. – С.114-120.
9. Гурдуз А. Українська літературна компаративістика: етапи розвитку // Українська мова й література в середніх школах, ліцеях та колегіумах. – 2005. – №6. – С.90-98.
10. Жирмунский В. М. Сравнительное литературоведение. Восток и Запад. — Л.: Наука, 1979. — 492 с.
11. Клименко Ж.В. Розкриття значення перекладної літератури як важливого чинника формування української нації // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 2006. – № 6. – С. 36-39.
12. Клименко Ж.В. Специфіка викладання зарубіжної літератури в середній школі // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 2006. – № 11. – С. 43-45.
13. Літературознавчий словник-довідник / P. T. Гром'як, Ю.І.Ковалів та ін. — К.: ВІД «Академія», 1997. —752 с.
14. Літературознавча компаративістика. Навчальний посібник / Упор. Р.Т.Гром'як, І.В.Папуша. – Тернопіль, 2002. – 334 с.
15. Мірошниченко Л. Ф. Методика викладання світової літератури в середніх навчальних закладах. — К., 2000. – 240 с.
16. Мірошниченко Л.Ф. Актуальні проблеми методики викладання світової літератури // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 2005. – № 6. – С. 5-9.
17. Наливайко Д. Наука, яка дедалі більше визначатиме методику викладання літератури // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 1997. – № 3. – С. 42.
18. Наливайко Д. С. Спільність і своєрідність. Українська література в контексті європейського літературного процесу. — К.: Дніпро, 1988. — 395 с.
19. Наука, яка дедалі визначатиме методику викладання літератури. Бесіда з доктором філологічних наук проф. Д. С. Наливайком про компаративістику та шляхи її становлення в Україні // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. — 1997. — №3. — С 39—42.
20. Сучасна літературна компаративістика: аспекти й тенденції /            Д. Наливайко // Слово і Час. — 2007. — № 5. — С. 28-30.
21. Шайтанов И.О. Компаравистика и/или поэтика: Английские сюжеты глазами исторической поэтики. – М.: РГГУ. – 201. – 656 с.