Формування у молодших школярів загальнолюдських моральних цінностей у процесі вивчення курсу “Християнська етика”

Формування у  молодших школярів загальнолюдських моральних  цінностей у процесі вивчення курсу “Християнська етика”

Зміст

Вступ

Розділ 1. Психолого-педагогічні  основи формування у школярів моральних  цінностей

1.1 Історія розвитку проблеми  дослідження

1.2 Характеристика основних  моральних цінностей

Розділ 2. Способи формування загальнолюдських моральних цінностей

2.1 Основні шляхи формування  моральних цінностей у процесі  вивчення курсу Християнська  етика

2.2 Методика експериментального  дослідження

2.3 Аналіз результатів  експериментального дослідження

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Формування духовного  світу дітей і молоді, духовності як провідної якості особистості  – велике і складне завдання, що стоїть у центрі уваги педагогів, вихователів, учителів, батьків, широкого педагогічного загалу. Особливої  актуальності воно набуває сьогодні, коли проблеми соціально-економічного й політичного розвитку країни боляче вразили молодь. Серед дітей і  молоді падає духовність, що пояснюється  насамперед зниженням рівня життя  в Україні, відсутністю соціальної захищеності, явним і прихованим безробіттям, інфляцією, невизначеністю моральних орієнтирів у політиці держави й повсякденному житті. Засоби масової інформації та комунікації  дедалі більше впливають на суспільство  й особливо на молодь, пропагують насилля, зброю, силу. Усе це призводить до відчуження дітей і молоді від моралі, спонукає їх до власних пошуків самореалізації, найчастіше в андеграундній субкультурі, і врешті-решт до певного заперечення  духовності й моральності як суспільно  і особистісно значущих феноменів. Ці процеси посилюються кризовим станом сучасної сім'ї, яка перестає відігравати роль головного каналу долучення дитини до моральних начал  і джерел розвитку моральності.

Ситуація загострюється  й тим, що вироблені в попередні  десятиліття суспільні ідеали мали узагальнений, регламентований, державницько-класовий характер, а не зверталися до внутрішнього, особистісного світу кожної людини. Тому перехід від глобальних суспільних категорій, від публічної риторики про моральність до розуміння  духовності як складного психічного феномена самоусвідомлення особистості  в нинішніх умовах викликає багато проблем і навіть кризових ситуацій.

У даному контексті велике занепокоєння викликають процеси, що відбуваються в усьому світі. Всеохоплююча перетворювальна  діяльність людини в сучасну епоху, її негативні безпосередні й більш  віддалені соціальні наслідки актуалізують відповідальність усіх людей за збереження природи, її багатства й розмаїття  на всій планеті. Останні глобальні  прояви тероризму, антицивілізаційні  рухи в масштабах усієї людської спільноти, тенденції дедалі значнішої  поляризації на багатих і бідних у контексті розвитку глобалізаційних  процесів ще більше актуалізують проблеми світоглядних аспектів моральності  й духовності всього людства і  кожної окремої людини.

У таких умовах визнання духовності як провідної характеристики людини, її духовних пріоритетів і  обґрунтування системи цінностей, що мають лягти в основу життя  дитини, виступають на передній план усього процесу її соціалізації.

Формування духовного  світу особистості – це велике і складне питання, що потребує комплексного й багаторівневого розв'язання.

Сьогодні в Україні  по-різному тлумачиться поняття  духовності, розроблено різні підходи  до її формування, які часто суперечать й заперечують один одного. Бажання  допомогти дитині спонукає шукати спільні  точки зіткнення між різними  формами суспільної свідомості, вести  діалог, звертатися до витоків духовності, що лежать у багатстві людської історії, культури, науки, філософії, релігії.

В останнє десятиліття  дедалі більше політичних і культурних діячів, учителів, батьків звертаються  до християнських моральних цінностей  як найбільш стійких, універсальних, не підвладних політичній і ідеологічній кон'юнктурі. Це означає, що сучасне  українське суспільство поступово  підходить до визнання й освоєння етичних основ християнських  цінностей, від яких воно було штучно відлучено протягом багатьох десятиліть, а в більшості людей навіть було сформовано різко негативне  ставлення до них.

У ситуації гострого дефіциту ціннісних установок і орієнтацій християнські моральні цінності, які  є основою гуманістичних цінностей, відіграють дедалі вагомішу роль у  сучасному вихованні дітей і  молоді. Отже, виникає гостра потреба  в залученні християнських цінностей  до процесу виховання дітей, визначенні основних засад, цілей, напрямів, змісту, форм і методів формування духовності на їх основі, які разом з іншими складовими сприятимуть розвитку й  формуванню духовної високоморальної  особистості, майбутнього громадянина  України. Тому темою нашої дипломної  роботи є “Формування у молодших школярів загальнолюдських моральних  цінностей у процесі вивчення курсу “Християнська етика”.

Об’єктом дослідження  є формування загальнолюдських моральних  цінностей на уроках в початковій школі, а предметом – способи  формування цих цінностей у процесі  вивчення курсу “Християнська етика”.

Метою нашої дипломної  роботи є виявлення основних способів формування загальнолюдських моральних  цінностей на засадах християнської  моралі.

Гіпотеза дослідження. Рівень сформованості загальнолюдських моральних  цінностей значно зросте, якщо у  процесі навчання використовувати  різноманітні способи формування, що базуються на засадах християнської  моралі.

У відповідності з метою  і гіпотезою дослідження були визначені його завдання:

Проаналізувати психолого-педагогічну  літературу з проблеми дослідження.

Вивчити стан досліджуваної  проблеми у масовому педагогічному  досвіді.

Визначити способи формування загальнолюдських моральних якостей.

Експериментально перевірити ефективність запропонованої методики дослідження.

Етапи дослідження.

Костатувальний етап. На цьому етапі вивчали і аналізували  літературу з проблеми дослідження, аналізували досвід роботи вчителів.

На формувальному етапі  впроваджували розроблену нами методику дослідження.

На підсумковому етапі  дослідження проводили анкетування  з метою вивчення рівнів сформованості  в учнів загальнолюдських моральних  цінностей.

Для розв’язання поставлених  завдань використовувалися теоретичні та емпіричні методи дослідження.

Теоретичні методи дослідження: аналіз, порівняння, синтез, систематизація, класифікація та узагальнення теоретичних  даних, представлених у педагогічній, психологічній та методичній літературі, вивчення та узагальнення передового педагогічного досвіду.

Емпіричні методи дослідження: анкетування вчителів початкових класів, педагогічні спостереження, педагогічний експеримент, якісний і кількісний аналіз результатів експерименту.

Практичне значення роботи полягає у виділенні способів формування загальнолюдських моральних  цінностей у процесі вивчення курсу “Християнська етика”.

Апробація результатів дослідження. Результати дослідження заслуховувалися  на засіданні методичного об’єднання вчителів початкових класів ЗОШ № 3 м.Збаража Тернопільської області, обговорювалися на засіданні кафедри  педагогіки і методики початкового  навчання Тернопільського національного  педагогічного університету імені  Володимира Гнатюка.

Структура роботи. Дипломна робота складається із вступу, двох розділів, висновку, списку використаної літератури.

Повний обсяг роботи 132 сторінок комп’ютерного тексту. У  роботі використано 81 джерело.

Розділ 1. Психолого –  педагогічні основи формування у  школярів моральних цінностей

1.1 Істрія розвитку проблеми  дослідження

Моральні цінності – це одна із форм духовного життя, один із найдавніших універсальних способів соціальної регуляції. Вони мають загальнолюдський сенс і конкретно історичний зміст. Моральний вимір дає нам уявлення про міру людяності суспільства  і особистості.

Мистецтво та релігія, філософія  та право завжди зверталися до проблем  добра і зла, справедливості і  гуманності, сенсу життя та щастя  людини й узагальнили досвід духовних пошуків людства.

Особливо гостро проблема місця і ролі моральних цінностей  у суспільному житті постала  у ХХ ст; у період пострадянських трансформацій, зокрема, в Україні. “Найвидатніші досягнення науково - технічного процесу, – за словами  професора В.О. Лозового, – обернулося катастрофічними наслідками для  людини” [16, 3]. Проблема війни у ядерний  вік, глобальна екологічна криза, проблеми хвороб і голоду, взаємодії культур  і освіти стали планетарними проблемами. Вирішення їх без опори на моральну складову людського існування неможливе, оскільки інтелект, не наповнений, не пронизаний моральністю (моральними цінностями), здатний зруйнувати не тільки навколишній  світ, а й самого себе. Тому, Любов  Шумра пише: “Одним із головних покликань  вітчизняної освіти є створення  у молодого покоління фундаментальних  начал тих духовних цінностей, котрі  мали неабияке значення стимулів людського  життя і діяльності, в основі яких лежить певна національна ідея й  водночас загальнолюдські ідеали” [78, 28]. І лише тоді відбудеться моральне відродження і духовне вдосконалення  людини.

Виховання – основа духовності. “Однак, щоб стати таким, – стверджує  Любов Шумра,– воно повинне мати відповідний зміст, орієнтир на загальнолюдські  цінності, світову і національну  культуру, вміщувати вивчення молодим  поколінням основ філософії, релігії, етики, естетики, історії…” [78, 28]. Основна  функція виховання полягає у  продукуванні культури через людину, а точніше – в людині. Абсолютною цінністю виховання є дитина, людина, як “міра всіх речей”.

Проблема духовного розвитку особистості вічна. Слушно зауважує Римма Бєланова: “Скільки існує  людина, стільки вона намагається  вдосконалити свій внутрішній світ” [6, 29]. Є очевидним, що вже з давніх – давен люди намагалися знайти ціннісне ядро духовного виховання, найбільш загальні моральні основи для  поведінки. Хронологічно спочатку йшлося, власне, про загальнолюдські цінності, котрі не були пов'язані з конкретним історичним періодом, конкретною культурою. Не випадково, що в давнину великі філософи намагались уявити собі і  теоретично обґрунтувати образ ідеальної  людини як зосередження фундаментальних  цінностей доброчинності. Наприклад, Конфуцій (551 – 479 рр. до н.е.) ввів поняття  деякої синтетичної якості «жень», яке цілком відповідає сучасному  розумінню гуманності, людяності  і проявляється в таких якостях, як: справедливість, вірність, щирість  тощо. Із цієї якості Конфуцій виводив  і свою мету виховання «благородного  мужа», згідно з якою виховання має  відігравати важливішу роль, ніж  походження.

Давньогрецький філософ  Сократ ( 469 – 399 до н.е.) вважав, що людина повинна пізнати тільки саму себе, звідси й мета – пізнання самого себе, моральне самовдосконалення. ”Найвищою  доброчинністю, – на думку Сократа, – є мудрість, яка стримує буяння пристрастей і афектів ”[69, 446]. Сократ – один з основоположників теорії про “добру природу” людини не залежно від її статі та походження. Він закликав людей дбати не лише про тіло, а й про – душу : “Коли їси, то пригадай, що подвійне сприйняв ти: душу й тіло. Що тілу даєш – то вилив, а що душі – то завжди збережеш”[53, 141].

Цю ж думку підтримував  Платон – учень Сократа (427 – 347 до н.е.). Він вважав, що цей світ поділяється  на потойбічний, вічний світ ідей, царство  добра і світла, та на перехідний світ уявлень, де немає нічого постійного і зрівноваженого. Він заперечував  можливість пізнання об’єктивного світу, вважаючи, що знання людини суб’єктивні  і відносні. Пізнання, на його думку, – це пригадування людиною ідей зі світу, в якому колись перебувала її душа і про який вона забула, з’єднавшись  з тілом. Тому людина повинна робити багато добрих справ, щоб душа після  розлучення з тілом вернулась  знову у вічний світ ідей. Платон завжди нагадував своїм послідовникам: “Турбуючись про щастя інших, ми знаходимо своє власне щастя” [53, 16].

Не можливо не згадати  про видатного мислителя античності Аристотеля ( 384 – 322р до н. е.) його ще називають “Батьком етики”. Оскільки саме він, запровадив науку – етика, “… яка вивчала достоїнства характеру  людини, етичні чесноти” [16, 5]. Серед  найважливіших чеснот виділяє такі, як: мудрість, мужність, поміркованість, справедливість. Він вважав, що людина доброчесна – найдосконаліша з усіх живих істот, і, навпаки, людина, що живе поза законом і правом, – найганебніша з усіх, бо несправедливість, що володіє  зброєю, найважча з усього; природа  ж дала людині зброю – розумову і моральну силу, а ними цілком можна  користатися із протилежною метою. Тому людина позбавлена доброчесності, виявляється істотою найбільш нечестивою і дикою [53, 148].

З тих давніх часів майже  всі мислителі – і не лише педагоги – зверталися до проблем виховання  фундаментальних доброчинностей. Багато про це сказано в релігійних книгах. Важливе місце серед них посідає  Біблія. За словами Григорія Сковороди: «Біблія вчить найголовнішому –  богопізнанню, без чого ніхто не може обійтися. У цьому її універсальний  характер: вона потрібна всім разом  і кожному зокрема» [40, 39].

Перші п’ять книг Біблії становлять Тору, тобто Закон. “Тора  багата на заповіді, повчання, настанови  й заборони”[52, 242]. Але найважливішим  для всіх людей є Декалог, тобто  Десять Божих Заповідей, котрі Бог  передав людям через пророка  Мойсея. Характерним є уже те, що їх менша частина – три перші  – є власне релігійними, тобто  визначають відносини людини з Богом. Сім наступних заповідей визначають відносини між людьми і завдяки  своїй узагальненості є загальнолюдськими  цінностями. «Десять заповідей Божих  – зовсім не є єврейським законом, а універсальним законом Всесвіту, який був даний Творцем не лише євреям, а на початку – всьому людству.» [34, 110].

Щоб ізраїльтяни ліпше  запам’ятали Закон, священики кожного  року в Свято Кивотів читали його, принаймні найважливіші частини, зокрема  Декалог.

Передусім закону та заповідей  дітей навчали у синагогах. Вважалося, що Божий Закон легше і глибше проникає у свідомість в дитячому віці, ніж у старості. Равві Симон  бен Гамалієць образно висловився про це так : «Той, хто вивчає Тору в дитинстві, подібний до юнака, який одружується з дівицею; вона подобається  йому, а він – їй, вона пригортається  до нього, а він до неї. До кого подібний той, хто вивчає Тору в старості? До старця, який одружився з дівицею. Вона подобається йому, але він  їй – ні, він пригортається до неї, а вона відсувається» [30, 12].

Отже, як бачимо, велике значення ізраїльтяни надавали Декалогу. Вони ще змалечку прищеплювали дітям моральні цінності, які вміщенні у Десятьох заповідях.