Формування у молодших школярів загальнолюдських моральних цінностей у процесі вивчення курсу “Християнська етика”

– історії з життя тварин, рослин.

Слухання розповіді є  також складною розумовою діяльністю як для вчителя, так і для учнів. Від вчителя вимагається організувати його за допомогою спеціальних прийомів, а від учня - використати ці прийоми і керуватися ними в процесі сприймання навчального матеріалу.

У розповіді використовуємо такі мікрометоди:

а) закінчити розповідь:

(вчитель зупиняється  на найцікавішому, пропонуючи  дітям закінчити розповідь; цінність  даного мікрометоду: розвивається  фантазія, формується самостійність  мислення, уміння прийняти рішення);

б) розповідь з "мухами":

(вчитель заздалегідь  змінює у своїй розповіді слова,  пропонуючи дітям виправити помилки  – "виловити мух": умова мікрометоду:  цей текст повинен бути дітям  знайомим).

До словесних методів  належать і запитання вчителя  і учнів на уроці християнської  етики.

Запитання вчителя ділимо на два види:

– запитання контролюючі, у яких вчитель переконується, чи розуміють його діти; ними він користується паралельно з викладом матеріалу;

– запитання з метою  активізації: для співпраці учнів  з учителем, для пробудження інтересу.

Запитання вчителя.

Кажуть, що у вчителя є  два головні інструменти: пояснення  і запитання. Вчителеві християнської  етики треба пам'ятати: питати–  це зовсім не те, що відповідати. Люди по різні боки столу чуються по-різному. Крім того, ціль предмета християнської  етики є не так знати, як розуміти.

У продуманих і вміло сформульованих та поставлених вчителем запитаннях відкривається дітям логіка проблеми. Питання змушують бути уважними. Для  дітей метод запитань цікавий  тим, що відразу оцінені їхні зусилля. Учень отримує величезне внутрішнє  задоволення, коли він правильно  відповів і вчитель це відзначив.

Водночас, не слід учителеві  надмірно захоплюватись запитаннями, бо це шкодить навчанню (зокрема, поясненню).

На уроці християнської  етики формулюємо запитання чітко, не провокуючи дітей на перепитування. Ставимо запитання до всіх, а питаємо  одного (якщо тільки до конкретного  учня, то психологія дитини така, що вона думає: "То не до мене!"). Не ставимо  запитань, на які можна відповісти "так" або "ні". Намагаємося  у кожній дитячій відповіді знайти щось добре.

Час від часу даємо дітям  можливість відповідати на запитання  одне одного.

Наочні методи навчання (візуальні, аудіовізуальні)

Загальновідомо, що наочність  – наріжний камінь дидактики. Адже для повноцінного засвоєння знань  потрібний певний чуттєвий досвід. Особливо це стосується уроків християнської  етики, де здебільшого матеріал такий, що його безпосередньо спостерігати не можемо - велика кількість абстрактних  понять. Унаочнити цей предмет  важче, ніж інші шкільні дисципліни. Ось чому, перш за все, треба показати в оригіналі все те, що можна  показати, і задовольнити цікавість  дітей. Наприклад, у церкві: ризи, посуд, престіл, тетрапод і т.д. При поясненні  символічних образів, таких як "світло світу", "сіль землі", "хліб насущний", приносимо ці предмети-свічку, сіль, хліб на урок – функціонально демонструємо їх. Необхідно якнайбільше показувати, пам'ятаючи "золоте правило дидактики" (за чеським педагогом Яном Амосом Коменським): все, що можливе, слід представити  для сприймання всіма органами чуття [26, 19]. Тому не слід відмовлятися від  цілої галузі аудіовізуальних методів, від мас-медіа (вибірково) – цих  сучасних і дієвих форм, пам'ятаючи про ліміт кожної.

Ось предмети і засоби, які  впливають на зорові аналізатори:

– ікони (настінні і маленькі);

– картини, репродукції;

– ілюстрації в книгах;

– малюнки дітей;

– таблиці, карти;

– фланелографи;

– фотографії, слайди;

– відео, телевізор.

Вважається, що ікона має  більшу силу, ніж слово. Про це гарно  сказав навіть св. Василій Великий, котрий, як відомо, чудово володів даром  мови. На його думку, малярське зображення більше впливає на віруючих, ніж  слово, а ікони привертають увагу  християнина сильніше, ніж книги. Прийнято вважати, що є місця в  душі людини, куди не добереться слово; куди не добереться слово, туди добереться пензель, а куди не дістане пензель, туди сягне звук музики...

Способи використання аудіовізуальних  засобів.

1. Використання наперед  підготовлених матеріалів (ікона,  картина, малюнок, фланелографи, слайди, відео);

2. Творчість самого вчителя  у класі (малює, співає, грає, моделює,  запалює свічку і т.д.)

3. Образотворча діяльність  самих дітей. Пояснимо кожний  із способів.

1. Методика використання  готових матеріалів (зокрема, ікон, картин, малюнків):

– обов'язково перед тим, як принести в клас, переглянути  самому;

– в класі повісити, але  відкрити в потрібний момент, не відволікаючи уваги дітей передчасно;

– відійшовши в кінець класу, оглянути разом з дітьми; дати можливість дітям для спонтанного вираження  своїх думок (вони можуть бути різними);

– спочатку розглядаємо  хто? що? де? коли? Не варто запитувати: "Кого бачите?", бо можливі відповіді: "вуйка", "одного пана", "якогось  дядька", "Бога" і т.д. Це було б методично неправильне використання картини і втрачений час. Доцільно сформулювати запитання так: "Хто  зображений на картині?";

– потім пояснюємо символіку  кольорів;

– останнє: "Задумаємося  над змістом ікони: що хотів художник нам сказати?".

Нема потреби принесену  річ пояснювати довго, детально коментуючи те, що легко можна побачити. Слід уникати солодких сентиментальних  образочків, ангеликів і т.д. Очевидно, що потрібно сходити до рівня дитини, але необхідно завжди підіймати  її на щабель вище, тобто: доступність  має поєднуватися зі збереженою науковістю!

2. Творчість учителя.

Вчителі християнської етики  кажуть, що не вміють малювати, тому бояться  і не малюють. А як добре було б  виконувати хоча б схематичні рисунки. Чому? Тому що:

- малюнок підсилює враження  від слова;

- допомагає пам'яті;

- пояснює абстрактні поняття.

Малюнок вчителя мав би бути:

- простим;

- виражати центральну  думку;

- бути теологічно правильним.

3. Образотворча діяльність  дітей.

Найцікавішою для дітей  є їхня творчість. Треба пояснювати школярам, що світ є більший, ніж  той, що вони бачать довкола себе, і  що до того невидимого світу кожний мав би зайняти якусь позицію. Адже предмет християнської етики  має завдання живити не тільки наш  розум, але й душу. Діти ж під  час кожної з форм образотворчої  діяльності опиняються ніби всередині  сюжету і образотворчо виражають  власні почуття.

В образотворчій діяльності дітей керуємося такими принципами:

– дати дітям свободу  в їх зображувальній діяльності;

– чергувати техніку зображень (олівець, фарби, крейда і т д.);

– всіх дітей (без винятку!) хвалити.

Окремий вид малювання - так  званий мальований диктант "Метафора" – образне вираження дійсності. Вчитель диктує, а учні малюють. Використовується для поглиблення матеріалу в  старших класах.

Інша образотворча діяльність дітей:

– пластичне зображення (з паперу, глини, тіста);

– творчість з природним  матеріалом (колаж).

До аудіовізуальних методів  належать також:

– спів учнів, вчителя;

– слухання духовної музики.

Що співати і що слухати? Не примітивні пісні на кшталт "гоп-скок-тру-ля-ля" чи "два прітопа — трі пріхлопа". Не приживаються у сучасній школі  модерні катехитичні пісні. Добре  було б вивчити традиційні церковні пісні, виконувати світські пісні духовного  змісту. Однозначно вартісними є твори  з репертуару відомих українських  артистів Тараса Петриненка, Івана  Мацялка та ін.

Практичні методи навчання Інсценізація. Пантоміма. Інтерв'ю.

1 .Інсиенізаиія використовується  для поглиблення навчального  матеріалу. Для дитини найважливіша  в ній є її власна присутність.  Учні вживаються в роль, ототожнюють  себе з героями, персонажами,  беруть з них приклад. Найцінніше  в інсценізаціях – їх репетиції,  коли проявляються допомога, дружня  порада, взаємовиручка.

На уроках християнської  етики інсценізують, як правило, уривки:

– зі Святого Письма Старого  і Нового Завітів;

– сценки з життя Святих;

– ситуації шкільні, сімейні, громадські (т.зв. рольові ігри).

2. Пантоміма, цінна тим,  що в ній беруть участь діти, які мало говорять, мовчать, котрі  не можуть виразити себе словом.

3. Цінність інтерв 'ю у  тому, що в ньому дитина скаже  те, чого сама по собі б не  сказала і руки не підняла  б.

До практичних видів діяльності можна віднести:

– читання в ролях;

– написання листа чи відповіді на лист;

– педагогічні етюди (моделювання  конфліктних ситуацій та їх християнський  розв'язок).

Розглянувши структуру уроку  «Християнська етику», тепер зупинимося більше на формуванні моральних цінностей  під час уроку. Для цього проаналізуємо  поради видатних педагогів стосовно морального виховання.

У процесі формування духовності на основі християнських моральних  цінностей Ольга Сухомлинська радить використовувати настанови, нагадування, попередження, переконання, поради, прохання, похвалу (схвалення), оцінювання, погрози, покарання як безпосередні виховні  впливи і спонуки.

Серед методів і форм формування духовності одним з найефективніших  є активні форми й методи (ситуаційно-рольові  ігри, соціограми, аналіз соціальних ситуацій морально-етичного характеру, ігри-драматизації тощо), які дають дітям можливість предметно, безпосередньо й емоційно залучатися до ситуації морального вибору та морального пошуку.

Особливе місце у вихованні  посідають такі форми й методи прилучення дітей до світу християнських  цінностей, які передбачають поєднання  за допомогою художньо-музичних образів  традиційних форм роботи з художньою  діяльністю самих дітей – живописом, ліпленням, декоративно-прикладним мистецтвом, музикуванням, драматизацією тощо. Крім цих методів, доцільно використовувати  й традиційні – бесіди, лекції, семінари, роботу з книгою тощо.

Одним із напрямів прилучення дітей до християнських цінностей  може бути краєзнавча та екскурсійно-пошукова робота, в процесі якої діти ознайомлюються з досвідом і традиціями адаптації  християнських моральних цінностей  до культури рідного краю.

Результативність застосування інтегрованого підходу, різноманітних  виховних форм, методів і впливів  значною мірою залежить від того, наскільки вони відповідатимуть  індивідуальним і віковим особливостям дітей, задовольнятимуть їхні духовні  потреби, викликатимуть відповідну мотивацію і стимулюватимуть  саморозвиток і самовиховання учнів, спонукатимуть їх до морального удосконалення.

Доктор психологічних  наук І. Д. Бех стверджує, що діти молодшого  шкільного віку особливо першо –  і другокласники, орієнтуються на норми  поведінки та цінності вчителя більше, ніж на думки ровесників [4, 280]. Отже, вимагаючи необхідної поведінки  від дитини, самим педагогам належить постійно суворо й прискіпливо стежити  за своєю поведінкою, бути зразком  для дитини.

Цілий арсенал методів  впливу на особистість з метою  виховання у неї моральних  цінностей є у творчій і  педагогічній спадщині В.О.Сухомлинського: "Об'єкт нашої праці – найтонші сфери духовного життя особистості, яка формується, – розум, почуття, воля, переконання, самосвідомість. Впливати на ці сфери можна тільки так само – розумом, почуттям, волею, переконанням, самосвідомістю. Найважливіші інструменти  нашого впливу на духовний світ школяра  – слово вчителя, створення обставин, у яких найяскравіше виражаються  почуття" [66, 421].

Проблема виховання моральних  цінностей засобами слова, на думку  В.О.Сухомлинського, – одна з найскладніших  проблем, над якими треба працювати  і в теоретичному, і в практичному планах, адже слово вчителя, як інструмент впливу на душу вихованця, нічим не замінити.

На його погляд, тонкість внутрішнього світу людини, благородство морально-емоційних стосунків неутвердити  без високої культури словесного виховання. Багаторічний досвід Василя Олександровича переконує в тому, що слово вчителя пробуджує у  малої дитини, а потім і в  підлітка, юнака, дівчини відчуття людини – глибоке переживання того, що поруч із нами завжди є людина зі своїми радощами, печалями, запитами, потребами.

У формуванні духовного обличчя  людини велику роль відіграють поведінка, взаємини в колективі, суспільно  корисна праця. Однак і поведінка, взаємини, і праця – все залежить від складних процесів, що відбуваються в душі, найважливішим засобом  впливу на яку є слово.

Мистецтво виховання моральних  цінностей молодших школярів, на думку  В.О.Сухомлинського, "містить насамперед мистецтво говорити, звертатися до людського серця: "Я твердо переконаний, що багато шкільних конфліктів, які  нерідко закінчуються великою бідою, починаються з невміння вчителя  говорити з учнями" [65, 321]. Учитель  у слові виявляє себе, свою культуру, свою моральність, своє ставлення до вихованця.

Вплив слова вихователя на школярів з метою виховання у  них моральних цінностей великою  мірою залежить від емоційної  культури самого вихователя; це – частина  культури педагога як особистості. Справжній  майстер-вихователь дає моральну оцінку „вчинкам і поведінці учнів не спеціально дібраним гострим, "крутим" слівцем, а насамперед емоційним  відтінком звичайних слів. В.О.Сухомлинський  наводить приклад із фразою "Як недобре  ти зробив...". Він зазначає, що ці слова, сказані одним учителем, пробуджують  у вихованця прикрість, глибокі  докори сумління, навіть збентеження, а сказані іншим – вони не пробуджують  ніяких почуттів, сприймаються байдуже. Перший учитель відзначається емоційною  культурою, якої неможливо навчитися  спеціально, вона якнайтісніше пов'язана  з моральною культурою, людяністю, чуйністю душі. У другого вчителя  слово знелюднене, і цю порожнечу  вчитель часто намагається заповнити  криком. У школах багато таких “вихователів", які володіють лише однією нотою  емоційної гами – обуренням! Вони, вважає Василь Олександрович, гідні  глибокого жалю, оскільки їхній виховний вплив на учнів дорівнює нулю.

Умовою дієвості слова  вихователя є різноманітність цілей  звертання педагога до вихованців. Педагогічна некультурність часто  виявляється в тому, що вихователь знає лише дві – три форми словесного звертання до вихованців – заборона, дозвіл, докір [55, 18]. У майстра-вихователя звертання до вихованця має безліч форм, і одна з найчастіших, на думку  В.О.Сухомлинського, – роз'яснення  вчителем моральної істини, поняття, норми, цінності. Досягти позитивного  ефекту може тільки той вихователь, який знає, відчуває ставлення своїх  вихованців до доброго й поганого в самих собі, їхню здатність критично ставитись до власних недоліків. Такий вихователь, роз'яснюючи моральне поняття, "завжди звертається безпосередньо  до внутрішнього світу вихованця, прагне досягти того, щоб його вихованець аналізував якийсь свій вчинок, якусь  рису своєї поведінки, побачив себе очима інших людей" [65, 322].