Формування дитячого колективу на дошкільному та шкільному етапі

Особливу увагу приділяють засвоєнню органами самоврядування своїх прав і обов'язків, методів  роботи. Розширюється актив. Іноді на цій стадії може утворитися і неофіційна група, яка протиставляє себе активу. Проте наявність органів самоврядування допомагає вчителеві справлятися  з нею.

На третій стадії вимоги висуває колектив. Цього досягають, згуртувавши вихованців у єдиній діяльності. Педагог працює з активом, допомагає йому завоювати авторитет  серед учнів, контролює його діяльність, прагнучи залучити до нього найбільше  учнів з метою посилення його виховних можливостей. Вимоги педагогів  і активу учнів стають лінією поведінки  всього учнівського колективу.

На четвертій стадії кожен  учень сприймає колективні, загальноприйняті вимоги як вимоги до себе. Створюють умови для нових, складніших вимог, які висуваються в процесі розвитку колективу, розширюються права та обов'язки активу, ускладнюються види діяльності колективу.

На всіх стадіях розвитку учнівського колективу педагоги цілеспрямовано працюють над його згуртуванням. Важливою у цій роботі є система  — низка послідовно поставлених  перед колективом цілей, досягнення яких зумовлює перехід від простого задоволення до глибокого почуття  обов'язку.

Важливо продумати таку систему  для колективу загалом і для  кожного учня зокрема.

Засобом згуртування учнівського  колективу є й формування в  ньому традицій, бо ніщо так не цементує його, як традиція. Особливо важливі  так звані «традиції щоденного  вжитку» — дотримання певних правил поведінки у повсякденному житті (наприклад, «у нашому класі не запізнюються», «у нашому класі допомагають один одному» та ін.). Шкільні традиції виховують в учнів почуття  обов'язку, честі, гордості за колектив, його успіхи в навчанні та праці.[7]

Сприяє згуртуванню учнівського  колективу обґрунтований і використовуваний А. Макаренком принцип паралельної  дії — вимога до вихованця ставиться  не прямо, а через колектив, коли відповідальність за кожного члена  покладається на колектив і його самоврядування. Цю методику можна використовувати  вже на другій стадії розвитку колективу. Такій же меті підпорядкована організація  колективної діяльності. Різноманітна спільна діяльність робить життя  дитячого колективу цікавим, сприяє налагодженню стосунків між первинними колективами, загальношкільним і первинними колективами, що згуртовує і первинні колективи, і загальношкільний. Об'єднують  колектив цікаві конкретні справи, що потребують узгоджених дій його членів. Якщо учні, наприклад, самі знайшли  предмет праці, вони розподілять  обов'язки між собою, охоче займатимуться  конкретною ділянкою роботи,переживатимуть радість від досягнутих успіхів.

Особлива роль у згуртуванні  учнівського колективу належить громадській думці, що формується переважно на третій стадії його розвитку. Формою її вияву є загальні збори колективу, на яких вирішуються всі важливі справи, проблеми, порушення норм поведінки (зловживати таким обговоренням не слід).

Позитивно впливає на колектив і учнівське самоврядування. Педагоги повинні зміцнювати його авторитет  серед школярів, частіше звертатися по допомогу до членів учнівського  самоврядування, радитися з ними. За таких умов учні починають прислухатися до них. Проте не слід

 обмежуватися тільки  роботою членів самоврядування. Важливо, щоб кожен учень виконував  конкретну, хоча б невелику  роботу для загального блага,  виявляючи себе при цьому як  член колективу.

Продумана організація дозвілля учнів — колективні відвідування кіно, театру, організація екскурсій, турпоходів, підготовка та проведення шкільних свят і вечорів відпочинку, участь у художній самодіяльності й  інших заходах — допомагає  об'єднати учнів у повноцінний  колектив.

На згуртованості учнівського  колективу позитивно позначається і згуртованість у діяльності педагогів, єдність вимог з їхнього  боку до нього. А. Макаренко вважав, що у згуртованому педагогічному  колективі кожен педагог насамперед дбає про згуртованість загальношкільного  колективу, відтак — про справи свого  класу й лише потім — про  власний успіх.

Про рівень розвитку учнівського  колективу свідчать: мобільність  при виконанні колективних справ  і доручень, прагнення до вирішення  складніших завдань, активна участь кожного в їх розв'язанні; товариські взаємини, уважність один до одного, готовність допомогти слабшому, поважання  гідності однокласників, здатність  до порозуміння без сварок і образ; бажання дітей бути разом, задоволення  від спілкування, життєрадісність, бадьорість, зібраність, відсутність  нашіптування, почуття гумору, вміння належним чином вирішувати конфліктні ситуації, готовність долати труднощі, виконувати відповідальні доручення; відповідальність за колективну справу; самостійне висунення суспільно  значущих цілей і досягнення їх на основі самоврядування.[9]

У школах, де порівняно слабкі учнівські колективи, часто утворюються  невеликі групи негативного спрямування. Дослідження свідчать, що більшість  педагогічне занедбаних учнів (70%) належать до таких груп. У стосунках між  їх членами немає рівності, кожен  прагне бути лідером. Більшість цих  груп мають прихований характер, їх учасники, як правило, ігнорують шкільний режим, традиції педагогічного й  учнівського колективу, завжди чимось незадоволені, але явно не висловлюють  своєї позиції, діють обережно, іноді  відверто порушують дисципліну. Навіть після того як було зафіксовано порушення  ними дисципліни, вони намагаються  викрутитися, щоб зменшити свою провину.

Поведінка кожного учасника групи визначається й регулюється  поведінкою самої групи, і навпаки, досить одному з членів групи стати  на шлях порушень шкільного режиму, як з почуття солідарності так  само діє уся група.

Одна з важливих умов запобігання  появі негативно спрямованих  мікрогруп — комплектування класів або інших колективів з урахуванням  індивідуальних особливостей педагогічне  занедбаних учнів з таким розрахунком, щоб до одного класу чи гуртка не потрапило їх кілька. Звісно, новачок, який прибув з іншої школи, швидше стане на шлях виправлення, якщо з  перших днів потрапить під вплив  групи вихованців позитивного спрямування.

Нерідко негативні угруповання  з'являються в школі через неправильну  поведінку активу. Привілеї, якими  іноді користуються його члени, відсутність  контролю за його діяльністю призводять до непорозумінь, з'являється незадоволення  діями активу, педагогічне занедбані  підлітки об'єднуються, щоб протистояти  йому.

Досвідчені педагоги «розкладають»  негативно спрямовану групу: роз'єднують її членів, створюють групи взаємодопомоги у навчанні тощо. Іноді достатньо відокремити лідера від негативної групи й звести його вплив на групу до мінімуму. Членів такої групи вводять у колективи позитивного спрямування, переконавши їх, що в нових умовах у них буде більше можливостей стати іншими. Важливо, щоб цілі вихованця збігалися з цілями нового колективу. Чим більше можливостей для досягнення своїх цілей у новій групі він побачить, тим швидше сприйме традиції, вимоги, погляди. З цією метою створюють спеціальні групи, які б задовольняли особисті інтереси вихованців (гуртки, спортивні секції, вокальні та інструментальні ансамблі тощо).[11]

Педагогічне занедбані учні по-різному ставляться до нових колективів або груп: одні швидко звикають, другі  ще довго намагаються підтримувати контакти з попередньою групою, треті  конфліктують з членами нового колективу. Тому слід попередньо зорієнтуватися, які стосунки можуть скластися у  них з новим оточенням. Це допоможе обрати відповідні виховні заходи, запобігти стихійному впливу самої  групи, що може призвести до негативних наслідків.

У негативній мікрогрупі, як уже зазначалося, багато що залежить від її лідера. Тому для її переорієнтації велике значення має виховна робота з ним. Можна змінити становище  лідера мікрогрупи в колективі класу, залучивши його до діяльності, корисної для колективу. Участь у ній позитивно  впливатиме на нього, а через нього  — і на всю групу. Якщо ж він  глибоко педагогічне занедбаний, його ізолюють від групи, а в групі  проводять відповідну виховну роботу. До такої групи без лідера можна  ввести учнів, на яких вихователь спиратиметься  у своїй виховній роботі з педагогічне  занедбаними дітьми.

Ще один метод виховної роботи з групами негативного  спрямування — розвінчання лідерів, поглиблення суперечностей в  самій групі. Для розкладу такої  групи необхідно переконати її членів у аморальності й незаконності норм, що їх об'єднують, навести яскраві  приклади. У результаті в декого з членів групи може з'явитися  бажання порвати з нею.

На всіх стадіях розвитку учнівського  колективу педагоги повинні надавати йому допомогу у виробленні єдиних установок, що виражається у правилах, законах життя навчального закладу; у створенні системи єдиних вимог; у впливі на тон і стиль стосунків  у колективі; у підборі, навчанні та координації діяльності органів  самоврядування; у плануванні, підготовці та проведенні запланованих заходів; у координуванні міжособистісних і ділових стосунків у колективі.[8]

Висновки

На підставі проробленої роботи можна зробити висновок, що використання колективної форми організації  навчально-виховного процесу на уроці позитивно позначається на розвитку дітей. Діти вчаться висловлюватися, знаходити вірні рішення, відкидати  помилкові і неправильні, прислухатися до думки інших.

При такій формі організації  навчального процесу підвищується мотивація навчання, формуються колективістські  відносини. Розвивається самостійність. Колективна форма дає можливість висловлюватися сором’язливим дітям  у більш вузькому колі однолітків.

Активність і самостійність  школярів виражається й у психологічному настрої їхньої діяльності: зосередженості, увазі, розумових процесах, в інтересі до чиненої діяльності, особистій  ініціативі. Активний відгук на обговорення  проблем, завдань, завдань, які ставлять учні в групах, прагнення взяти  участь у відповідях товаришів, доповнити  їх, внести корективи – все це значні критерії пізнавальної самостійності  й активності, що показують, що школяр стає суб'єктом учбово-пізнавальної діяльності, тобто здійснюється розвиваюче навчання.

Розвиток дітей у системі  розвиваючого навчання розуміється  не як розвиток окремих сторін –  уваги, пам'яті, уяви тощо, а як загальний  розвиток особистості.

Зміна в змісті, методах шкільного  навчання вимагають зміни й форм організації навчально-виховного  процесу. У зв'язку із цим виникає  необхідність у навчальному співробітництві, де беруть участь обидві сторони: і  вчитель, і діти. Існують три форми  навчального співробітництва:

1.Навчальне співробітництво з  дорослими;

2.Навчальне співробітництво з  однолітками;

3.Навчальне співробітництво із  самим собою.

4.Вимоги розвиваючого навчання: привчити дітей до самостійності суджень, сформувати вміння сперечатися, обстоювати свою думку, задавати питання, бути ініціативним в одержанні нових знань – відповідає навчальне співробітництво з однолітками.

5. Навчальне співробітництво є основою для розвитку колективної форми організації навчально-виховного процесу, що виступає як провідна форма організації в розвиваючому навчанні.

6. Колективна форма організації містить у собі роботу в парах змінного складу, у групах і в динамічних парах.

7. Використання колективної форми організації на уроках дає можливість просуватися кожному учневі в індивідуальному темпі, сприяє прояву й розвитку здібностей кожної дитини. Все це ще раз підтверджує тісний взаємозв'язок розвиваючого навчання з колективною формою організації навчально-виховного процесу.

Ми з'ясували, що дитячий колектив може розвиватися тільки при правильному  вплив на нього вчителя і добре  сформованому пед. спілкуванні.  
На стадії молодшого шкільного віку вчитель є старшим помічником, наставником і другом. Вчитель відіграє велику роль у формуванні дитячого колективу, робить істотний вплив на розвиток, виховання. Він є одним з головних дорослих людей для дітей цього віку, а також ключовою фігурою в організації педагогічного спілкування.

Проведені дослідження дозволяють зробити висновок, що для успішної взаємодії педагога та учнів необхідна  наявність у педагога наступних  педагогічних якостей і здібностей: 

1) інтерес до дітей та роботи  з ними, наявність потреби і  вмінь спілкування, товариськість  комунікативні якості; 

2) здатність емоційної емпатії  і розуміння дітей; 

3) гнучкість, оперативно-творче мислення, що забезпечує вміння швидко і правильно орієнтуватися у мінливих умовах спілкування, швидко змінювати мовний вплив в залежності від ситуації спілкування, індивідуальних особливостей дітей; 

4) вміння відчувати і підтримувати  зворотний зв'язок у спілкуванні; 

5) уміння керувати собою, своїм  психічним станом, своїм тілом,  голосом, мімікою, уміння керувати  настроєм, думками, почуттями; 

6) здатність до спонтанності (непідготовленою  комунікації); 

7) вміння прогнозувати можливі  педагогічні ситуації, наслідки  своїх дій; 

8) хороші вербальні здібності: культура, розвиненість мовлення, багатий лексичний запас, правильний відбір мовних засобів;