Формування дитячого колективу на дошкільному та шкільному етапі

 

Зміст

 

ВСТУП………………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ І. Проблема формування дитячого колективу…………………..5

РОЗДІЛ ІІ. Сутність формування дитячого колективу…………………...15

РОЗДІЛ ІІІ. Специфіка  діяльності вчителя щодо формування дитячого колективу……………………………………………………………………………21

РОЗДІЛ ІV. Моделі формування дитячого колективу…………………….26

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………32

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

Вступ

 

Перед кожним педагогом постає проблема формування дитячого колективу, які він повинен вирішити з метою забезпечення нормальних умов навчальної діяльності та розвитку комунікативних здібностей конкретної особистості. Створення згуртованого колективу, як одне з основних завдань педагога, потребує наявності хороших професійних, в першу чергу психологічних якостей, а також наявності певного досвіду роботи у цій сфері. Оточуюче середовище, в тому числі і колектив, відіграє значну роль у формуванні особистісного психологічного портрету дитини. Колектив є одним із базових понять, що зародилося ще задовго до формування перших держав і бере свій початок з первісного суспільства. Протягом століть методи та способи виховання дітей змінювалися, так само, як і їхні комунікативні якості. Процес налагодження контактів між дітьми здавна привертав увагу вчених-педагогів. Як справедливо зазначав батько української педагогіки В. Сухомлинський: «Дитячий колектив – найсильніший засіб виховання, такий могутній, що ним потрібно користуватись з відомою обережністю. Діти – не дорослі, вони легко збудливі, легко піддаються вселянню, і ніяка крайність для них не крайність. Вихователь ніколи не повинний випускати з-під контролю дитячі пристрасті. І колективна думка, що серед дорослих справедливості, може стати причиною непоправних щиросердечних травм у дітей».

Актуальність даної теми полягає в проблемі ролі педагога у формуванні дитячого колективу, можливості його впливу на особливості комунікації між своїми учнями. Оскільки на даний момент, комунікативність є однією з основних характеристик сучасної особи, однією з найважливіших професійних рис, система освіти зацікавлена і зобов’язана створити сприятливі умови для формування дитячого колективу.

Мета й завдання курсової роботи.  Метою курсової роботи є з’ясування основних проблем формування дитячого колективу. Дослідження даної проблематики дає змогу більш предметно аналізувати нові для вітчизняної педагогічної науки але, надзвичайно актуальні й складні питання розвитку комунікативних здібностей учнів.

Ця мета конкретизована у комплексі наступних завдань: 

- висвітлити  основні проблеми формування дитячого колективу;

- з’ясувати сутність формування дитячого колективу;

- розкрити роль  педагога у формуванні комунікативних  здібностей учнів;

- розробити моделі  формування дитячого колективу.

Об`єктом роботи – є колектив учнів.

Предметом роботи - є особливості, способи та засоби діяльності вчителя щодо формування цілісного дитячого колективу.

Методологічна основа роботи. Методологія науки дає можливість наукового обґрунтування організації та функціонування дитячого колективу.

Філософсько-методологічною основою дослідження є принципи, закони, категорії діалектики.

Структура й обсяг роботи. Відповідно до мети й завдань, об’єкта й предмета дослідження - курсова робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків та переліку використаних джерел.

Нормативну базу даної роботи становлять: Закон України «Про освіту» (1991), Закон України «Про загальну середню освіту» (1999), Національна доктрина розвитку освіти (2002), Державна програма «Вчитель» (2002).

Теоретичною базою  даної роботи служать праці вітчизняних, та іноземних фахівців, а саме, фундаментальні розробки вітчизняних і іноземних вчених дають уявлення про сутність розвитку дитячого колективу, його характерні особливості, етапи формування та становлення. Ці поняття та визначення  аналізували сучасні вітчизняні дослідники: М.І. Бондаренко, Т.Д. Кочубей,B.Г. Кузь, І.І. Осадченко, Л.Д. Ткачук та інші.

 

РОЗДІЛ  І. Проблема формування дитячого колективу

 

У сучасній психолого-педагогічній літературі вживається два значення поняття  колектив. Перше: під колективом розуміється  будь-яка організація, група людей (на заводі, у цеху, бригаді, студентській групі й т.д.); друге: під колективом розуміється високий рівень розвитку групи. У цьому випадку мова йде  про її якісні характеристики: цілеспрямованості, згуртованості, духовній єдності.

Термін «колектив» закріплений  у латинській мові як «збірний». Відомо, що джерелом об'єднання людей є  наявність загальної мети, для  досягнення якої організується спільна  діяльність, а єдність цілей сприяє формуванню нових поглядів, спільності, моральних оцінок. Однак не всякі  цілі впливають на формування стосунків, що характеризують колектив. Наявність  навіть справжніх зв'язків, деяких загальних  цілей і переживань не є основою  колективу.

Колектив - це група людей, яких поєднують  загальні цілі, що мають спільний смисл, і спільна діяльність, у процесі  якої її учасники вступають у певні  відносини, що характеризуються правильним розподілом між ними функцій відповідальності й залежності, при постійній взаємній підтримці й товариській взаємодопомозі. Саме поняття «колектив учнів» є  якоюсь мірою умовним, тому що в діяльності будь-якого учнівського колективу  завжди беруть участь дорослі.

Без цілеспрямованого керівництва  з боку дорослих учнівський колектив функціонувати не може.

Виховання, що готує людину жити в  колективі й для колективу, не може бути організоване інакше, як тільки шляхом створення згуртованих, впливових  колективів, що характеризуються, по вченню А.С. Макаренко, певними ознаками:

а) постійною бадьорістю, готовністю до організованих дій;

б) дружнім єднанням членів колективу;

в) твердою здійснюваною ідеєю захищеності  кожної особистості: «У колективі повинне  бути міцним законом, що ніхто не тільки не має права, але й не має й  можливості безкарно знущатися, куражитися або насильничати над найслабшим членом колективу»;

г) активністю, що виражається в  тому, що член колективу протягом дня  розумно зайнятий корисною діяльністю;

д) звичкою гальмування, умінням  учня бути стриманим у поведінці, слові.

Відносини в згуртованому учнівському  колективі характеризуються єдністю  інтересів і взаємодопомогою, взаємною відповідальністю, турботою один про  одного, повагою гідності товаришів, умінням підпорядкування членів колективу вповноваженим, відповідальним за певні ділянки роботи, установленням  ділових контактів учнів із суспільними  й виробничими колективами, зміцненням дружби й інтернаціональних відносин з учнями інших союзних республік. Все це сприяє всебічному розвитку особистості в колективі учнів.

Існують різні типи колективів: навчально-виховні  різного типу навчальних закладів; по інтересах учнів, вільного спілкування; перевиховання в спеціальних  установах.

Як правило, учень одночасно  бере участь у діяльності кількох  колективів; він і учень у певній групі, і член профспілкової організації, і учасник гуртка, і член клубу  й т.д. Природно, що в різних колективах учень буде виконувати й різні  функції, виступати в різних ролях, цим самим, здобуваючи життєвий досвід і формуючись як особистість. [5]

Основою навчальної діяльності органів  навчально-виховного колективу є  опора на внутрішню його організацію, тобто на сильні первинні колективи, спеціально організовані в педагогічних цілях.

У первинному колективі найбільш інтенсивно формується суспільна думка; адже всі  гарні й небажані вчинки кожного  члена первинного колективу відбуваються на очах товаришів і при правильній організації колективу мимоволі викликають адекватний відгук, оцінку з боку товаришів.

Первинний колектив є провідником  впливу на кожного вхідного в нього  учня. А.С. Макаренко вважав первинні колективи інструментом дотику до особистості учня й усіляко підкреслював необхідність цієї сполучної ланки. Порушення його, на думку А.С. Макаренко, спричиняє реальну небезпеку замикання первинного колективу в колі вузьких інтересів, перетворення цього колективу у звичайну дружню компанію.

Особистість у колективі пов'язана  з іншими особистостями й разом  з ними виражає спрямованість  даної спільності; через колектив особистість співвідноситься з  іншими колективами й суспільством у цілому. Оскільки колектив - частка суспільства, то колектив несе в собі неминуче політичні, естетичні, моральні й інші ідеї. Особистість розділяє ці ідеї, керується ними в справах  і поводженні.

На питання про те, що таке особистість, психологи відповідають по-різному, і в різноманітності їхніх  відповідей, а частіше у розбіжності  їхніх думок на цей рахунок, проявляється складність самого феномена особистості.

У ході взаємодії з матеріальним світом і спілкування з людьми особистість не тільки здобуває індивідуальний досвід, на основі якого формуються індивідуальні риси, властивості, але  й привласнює суспільний досвід, що стає найважливішою складовою частиною її духовного багатства. Ідейна моральна спільність найближчого й більш  широкого соціального середовища створює  умови для розвитку й формування цільної гармонійної особистості.

На наш погляд, найбільш повне  поняття особистості дав Г. Олякфт: особистістю є сформована за життя індивідуально-своєрідна сукупність, психофізіологічних систем - груп особистості, якими визначається своєрідне для однієї людини мислення й поводження.

Людина як особистість розвивається й формується під впливом об'єктивних суспільних відносин, які визначають основу й структуру суспільства, членом якого він є.

Поза суспільством, поза колективом, що є сполучною ланкою між особистістю  й суспільством, людина не може придбати властивостей особистості, тобто світогляду, моральних і інших соціальних властивостей і якостей.

В обґрунтуванні проблеми колективу  й особистості педагогічна наука  враховує відомий загально соціологічний  закон спілкування й відокремлення  особистості, сутність якого полягає  в тім, що з одного боку, у сучасному  суспільстві під впливом науково-технічного прогресу, розвитку засобів масової  комунікації й ін. спостерігається  тенденція до посилення спілкування  між людьми, зміцненню колективних  зв'язків. З іншого боку, спостерігається  зовсім протилежна тенденція, сутність якої полягає в тім, що людина має  тяжіння не тільки до спілкування  із собі подібними, але й до відокремлення, до прояву своєї індивідуальності, до самоствердження себе як особистості.

Таким чином, суспільство, колектив є  необхідною умовою розвитку особистості.[11]

Для особистості учня учнівський колектив - це своєрідна модель суспільства. Він необхідний суспільству як інструмент виховання, щоб з його допомогою  «помістити» в учні «держава», та сама держава, якій властиві певні принципи, соціальні норми, у якому педагоги готовлять своїх вихованців.

Учнівський колектив як модель суспільства  характеризується властивими суспільству  відносинами, атмосферою людських ціннісних  орієнтацій. Тому учнівський колектив є органічним осередком суспільства.

Крім того, учнівський колектив для  особистості учня є соціальним мікросередовищем, своєрідним середовищем перебування: учень не може повністю розвиватися  поза спілкуванням з однолітками. Вся  його діяльність (навчання, праця, дозвілля) відчувається переважно в колективі  навчального закладу, позашкільних установ.

Середовище, у якому обертається  учень, може бути сприятливим й несприятливим. Якщо воно несприятливе для всебічного розвитку учня, він витрачає значні сили або на пристосування до нього, або на боротьбу. При наявності  сприятливого середовища найбільш повно  розвивається індивідуальність, творчі здатності учня.

Для учня учнівський колектив є базою  набуття соціального досвіду, як відомо, здійснюється, насамперед, у  родині, під впливом масових засобів  комунікації, у взаємодії з навколишньою дійсністю, у спілкуванні з однолітками, педагогами. Однак весь цей досвід якоюсь мірою обмежений. Він не може служити міцною базою стійкого суспільного  поводження. Для набуття широкого соціального досвіду учень повинен  не тільки засвоїти, а як би привласнити  багатогранний досвід соціального  поводження, зробити його власним, для  того, щоб виробити певне поводження не тільки в заздалегідь передбачених ситуаціях, але й у непередбачених обставинах.

Будучи сполучною ланкою між  суспільством і особистістю що вчиться, колектив перетворює вплив навколишнього  середовища. У підсумку в колективі  відбувається трансформація масового впливу з метою виховання особистості  учня.

Учнівський колектив є могутнім засобом, що стимулює, що активізує  діяльність учня.

У колективі в процесі спільної діяльності, спільних переживань виникає  емоційне зараження, у результаті чого учень глибше відчуває, яскравіше  переживає події, що відбуваються, відчуває почуття радості від праці, спілкування, збагачується внутрішній світ взаємною інформацією й створюється так  зване поле інтелектуально-моральної  напруги (Л.І. Новікова й О.Т. Куракін), що істотно впливає на формування уявлень, поглядів і прагнень учнів. Особливо велика роль учнівського колективу  у формуванні громадянської самосвідомості в очах однолітків і дорослих. У  своїй діяльності він шукає сприятливе середовище для самоствердження  себе як особистості. У колективі  учнів він або знаходить суспільне  визнання своїх наявних або уявлюваних гідностей, або осуд товаришами своїх дій, вчиться обстоювати свою думку, свою життєву позицію. Тому колектив учнів є тим середовищем, у якому може відбутися самоствердження особистості учня, а в силу цього - могутнім засобом його індивідуального розвитку.[9]