Формування дитячого колективу на дошкільному та шкільному етапі

Всі види діяльності учнів повинні  носити колективний характер. Ігрова, трудова, навчальна і інші види діяльності повинні бути організовані так, щоб  завжди й у всім формувати колективістичні  принципи, зміцнювати й розвивати  дух дружньої підтримки, взаємодопомоги, виховувати вміння, коли це необхідно, своє особисте підкоряти колективу.

Для зімкнення учнівського колективу  дуже важливо спільне переживання  учнів у ході предметних олімпіад, спортивних змагань, підготовки й проведення зборів, вечорів. Колективні емоційні переживання, що супроводжують різну  суспільну діяльність учнів, сприяють формуванню колективу, зближають між  собою учнів, учать їх почувати біль і радість іншого.

Специфічна особливість психології перехідного віку полягає в тому, що це психологія напівдитини, напівдорослого. Підліток ще, як дитина, жадібно усмоктує в себе всі враження, росте й  фізично, і духовно, відчуває зростання  і в ньому черпає силу й відвагу, але не знає ще міри своїх сил, повинен  ще їх спробувати.

Але в цей же час підліток уже  не дитина. У нього вже є досить великий життєвий досвід. Іноді досвід досить суворий. Він не може вже жити тими ілюзіями, якими живе дитина, у  нього зовсім інші інтереси, інтереси дорослої людини.

Молодь у цьому віці здатна на безвідповідальне захоплення, на самий  гарячий ентузіазм. Тільки це захоплення, цей ентузіазм швидко гаснуть, якщо вони не можуть вилитися в яку-небудь дію, перетворитися в живу, захоплюючу розумову, духовну, але й діяльність чисто фізичну.

Учнівський колектив є потужним чинником впливу на окремих мало дисциплінованих  учнів, допомагає в проведенні заходів  виховного характеру, в організації  суспільної роботи, допомоги відстаючим учням і т. п.

У цьому випадку звичайно мається  на увазі більш-менш дружний організований  досвідченим вихователем колектив, і ця згуртованість розглядається  як важливий виховний фактор. Але такого типу колектив учнів не є ще виховний колектив.

Виховний колектив, за Макаренком, - це наукова організація виховного  процесу. Не звичайний колектив, який ми звикли уявляти собі, нехай навіть найкращий, самий організований  і натхнений, сформований у ході життєвої діяльної тієї або іншої  об'єднаної групи людей, а спеціально організований з педагогічними  цілями науково виховний колектив.

Взаємовідносини особистості й  колективу різноманітні. Можна виділити два основних аспекти: вплив колективу  на особистість і вплив особистості  на колектив.

Колектив - осередок соціального суспільства; колективізм - духовна сила, що цементує його. Колектив зацікавлений у всебічному розвитку особистості, тому що від повноти  й багатства кожної особистості, кожного члена колективу залежить розвиток усього колективу.

Стосовно особистості колектив виконує ряд функцій: по-перше, залучає  її до ідейних, моральних, естетичних і  інших цінностей. Цю функцію він  виконує тому що є відкритою соціальною системою й свої цілі, завдання привносить із суспільства (він може виробляти  їх і усередині й співвідносити  із суспільними).

Якщо розглядати особистість у  співвідношенні з колективом, то вона також є системою, відкритої стосовно даної спільності. Особистість сприймає ідейні, моральні й інші цінності колективу, що у свою чергу витягає їх із суспільства. Таким чином, у колективі  формується ідейний й морально-естетичний вигляд особистості.[11]

По-друге, вплив колективу на особистість  проявляється у виховній і корегувальній  функції. На перший погляд здається, начебто  сама людина, і тільки вона «коваль» свого характеру, тільки від неї  залежить, чи буде вона наполегливою, сміливою, чуйною, доброю і т.д. Безумовно, людина повинна формувати себе й тим  самим у неї повинне бути бажання  бути краще, цінніше для суспільства. Але при цьому колектив могутня сила. У своєму арсеналі він містить такі засоби виховання, яких немає в особистості. Колективний вплив, думка, переконання, роз'яснення, критика, змагання - ось далеко не повний перелік мір, що перебувають у розпорядженні колективу. Особливо важливого значення набуває колектив у перевихованні індивіда. Він раніше зауважує відхилення в поведінці й психічному складі, ніж сама особистість. І це не дивно, оскільки колектив відповідає за вчинки й справи вхідних у нього особистостей.

Міра впливу особистості на колектив виражається в категоріях авторитету, керівництва, лідерства.

Авторитет - суспільне визнання особистості, оцінка колективом відповідності суб'єктивних якостей людини об'єктивним вимогам  діяльності.

Авторитетність, насамперед, залежить від особистих якостей людини. Великі знання, багатий життєвий досвід, вироблені вміння й навички - все  це виділяє людину серед інших. До думки такої людини прислухаються, до неї звертаються за порадою, допомогою. Авторитетну людину відрізняє безкорисливе прагнення йти назустріч людям, і за це у людей з'являється  почуття вдячності.

Однак бувають фальшиві авторитети. У цьому випадку людині приписують більше заслуг, ніж вона насправді  має. У такої особи думка про  свої знання, уміння й навички виявляється  завищеною. Рано чи пізно це розкривається  й помилковий авторитет вже не є таким серед учнів. Іноді  помилковий авторитет особистості  створюється й підтримується  іншими в їхніх корисливих цілях.

Авторитетна особистість не обов'язково є вихователем. Вона може бути й часто  буває рядовим членом колективу, але й у своєї рядової ролі дуже впливає на життя, згуртованість  даної спільності.

Колектив, як одиниця, як спільність людей  зберігає свою цілісність не тільки в  силу існування загальної мети, але  й завдяки наявності керівництва, що забезпечує погодженість дій. У цій якості виражається вплив особистості на колектив.

Дослідженнями встановлені типи вихователів. Типологія ґрунтується на психологічному складі особистості, на здатності й  умінні управляти колективною діяльністю. Виділено три типи.

Перший тип - авторитарний. Вихователь такого типу переважно використовує методи адміністрування. Авторитарний вихователь вважає, що підлеглі повинні  виконувати його розпорядження й  накази точно в указаний термін.

Другий тип - демократичний. Вихователя цього типу відрізняє більша гнучкість, спритність у рішенні задач. У  колективах з таким вихователем  робота триває в тому ж режимі, з  тим же результатом, як у присутності, так і у відсутності вихователя.

Третій тип - попустительский. Вихователь такого типу пускає справу на самоплив. Підлеглі не відчувають керівництва. Створюється  враження, начебто кожний робить, що бажає, не зважаючи ні на загальні завдання, ні на те, що роблять інші. Іноді такий  вихователь обтяжується своїм положенням і готовий поступитись ним іншій особі.[7]

Поряд з поняттям «виховання» у  соціальній психології останнім часом  широко використовується поняття «лідерство». Деякі психологи ототожнюють  дані поняття. Більшість же розділяє, вбачаючи в кожному з них щось своєрідне.

По-перше, лідерство виникає переважно  в неофіційній групі, при відповідних  відносинах. Виховання відбиває відношення відповідальності.

По-друге, лідерство переважно з'являється  в малих групах, виховання в  великих групах, оскільки йому необхідно  підтримувати зв'язок з вищестоящим  вихованням.

По-третє, лідер висувається стихійно, вихователь засновується системою організацій  і інститутів.

По-четверте, авторитет лідера заснований на особистому його впливі, вихователя - не тільки на особистому впливі, але  й на санкціях, наданих йому підприємствами.[3]

 

РОЗДІЛ ІІ. Сутність формування дитячого колективу

 

Між структурними одиницями  загальношкільного колективу існують  певні зв'язки і взаємозалежності. Особливо важливі для виховної роботи зв'язки між первинними колективами (класами), загальношкільного колективу  з учнівськими колективами інших  шкіл, дитячими та юнацькими організаціями. Вони сприяють розвиткові широких соціальних контактів, інтересу до життя та діяльності інших колективів, запозиченню досвіду.

Колектив здійснює організаторську (керує своєю діяльністю), виховну (є носієм моральних переконань), стимулюючу (сприяє формуванню морально цінних стимулів, регулює поведінку  своїх членів, взаємовідносини учасників) функції.

Розглядаючи дитячий колектив як засіб виховання, слід зважати  на те, що «вплив соціального і фізичного  оточення утворює середні типи людей, нівелюючи, уніформуючи характери: усі переймають один від другого  одяг, звичаї, розпорядок дня. Лише в  деяких випадках обставини дитячого життя складаються так щасливо, що сприяють суцільному розвитку індивідуального  характеру й дають цілком гармонійну, бажану для суспільства постать».

А. Макаренко вважав важливим для колективу стиль і тон  його життя та діяльності. Вони —  найістотніші й найважливіші елементи колективного виховання. Стиль —  внутрішня духовна сила колективу  — передбачає почуття власної  гідності, що випливає з уявлення про  цінність свого колективу, гордість за нього; активність (готовність до впорядкованої  ділової ігрової дії); стриманість  у рухах, слові, вияві емоцій. Він  виявляється в тоні — загальному духовно-емоційному забарвленні діяльності колективу (мажорність, упевнена спокійна діяльність, бадьорість, оптимізм).

Життя та діяльність учнівського колективу будуються на певних принципах.

Первинні колективи й  об'єднання не повинні організовувати свою діяльність ізольовано, а мають  спрямовувати її на досягнення загальної  мети виховання всебічно розвиненої особистості.

А. Макаренко основним законом  колективу вважав рух як форму  його життя, а будь-яку зупинку  — формою його смерті. Реалізація цього  принципу потребує послідовної постановки завдань, залучення вихованців до їх розв'язання, вияву з їх боку активності, переживання радості від успішного  їх виконання.

Людська особистість формується тільки в діяльності, і що різноманітніші її види, то кращі умови для її всебічного розвитку. З урахуванням  цього учнів, крім навчальної діяльності, залучають до суспільне корисної праці, спорту, художньої самодіяльності. Таким чином збагачується духовне  життя колективу взагалі й  кожного його члена зокрема.[2]

Воно є індикатором  ставлення учня до колективу. Почуття  честі пов'язане з почуттями  обов'язку й відповідальності. Учень, який дорожить честю своєї школи, відповідальніше виконує свій обов'язок.

Шкільний колектив щороку оновлюється, тому є можливість передавати від покоління до покоління всі  надбання, традиції школи. Особливу увагу  слід приділити збереженню та примноженню  шкільних традицій як неписаних законів, що роблять життя колективу змістовним, цілеспрямованим.

Передусім він реалізується у колективній діяльності учнів. У спільній діяльності видно успіхи та невдачі кожного вихованця, їх причини. Згуртований колектив одразу ж вживає необхідних заходів: схвалює  або засуджує діяльність учня. Успіхи кращих стають прикладом для наслідування.

У процесі різних видів  діяльності в дитячому колективі  встановлюються міжособистісні зв'язки і взаємини.

Науковими дослідженнями  виявлено три найпоширеніші моделі розвитку взаємин між особистістю  і колективом:

1) особистість підкоряється  колективу (конформізм);

2) особистість і колектив  перебувають в оптимальних стосунках  (гармонія);

3) особистість підкоряє  собі колектив (нонконформізм).

У кожній з цих моделей  виділяють багато ліній взаємовідносин, наприклад: колектив відштовхує особистість; особистість нехтує колективом; співіснування  за принципом невтручання та ін. Кожен вид стосунків по-своєму впливає на формування особистості  в колективі.

На думку В. Сухомлинського, висока виховна ефективність взаємовідносин між особистістю і колективом досягається, якщо «це гуманні, людські  взаємини між учнями, між вихователями і вихованцями, і на цій основі єдині поняття про добро і  зло».

Для гуманних стосунків  між членами колективу характерний  постійний дружелюбний тон, увага  один до одного, готовність допомогти  товаришеві. У такому колективі всі  вихованці відчувають себе частиною цілого, немає «ізольованих», відкинутих, групового егоїзму та групової поруки. Це сприяє формуванню гуманної людини, хорошого товариша, друга.[1]

Виховний вплив колективу  залежить також від становища  учнів у системі внутрішньо колективних  взаємин, від ставлення до первинного колективу.

Виходячи з цього, А. Розенберг  виділяє чотири групи дітей, підхід до виховання яких потребує певної диференціації.

Перша група — учні, які  цілковито віддані своєму колективу, легко підкоряються його вимогам, сумлінно ставляться до своїх учнівських обов'язків  і дбають про відповідне ставлення  до них усіх членів колективу.

Друга група — школярі, переважно віддані колективу, виявляють  активність та ініціативу у громадській  роботі, але не вирізняються пізнавальною активністю, не завжди відповідально  ставляться до навчання.

Третя група — учні, які  ретельні у навчанні, беруть активну  участь у громадській роботі, претендуючи  на авангардну роль у колективі, проте  підтримкою і повагою його членів не користуються, оскільки охоче виконують  тільки ті доручення, які підкреслюють їх зверхність у класі, їхні здібності  та вміння.