Формування дитячого колективу на дошкільному та шкільному етапі

Четверта група — учні, які не визнають вимог колективу, не дорожать його інтересами, байдужі  до його життя. Ці школярі недисципліновані, негативно ставляться до навчання, до участі в громадському житті.

Вагому роль у вихованні  особистості в колективі відіграє громадська думка. Вона впливає на учня не лише під час зборів колективу  або через критику в стінній  газеті, а й у щоденному його житті та діяльності. У згуртованому колективі учні засуджують негідні  вчинки товаришів, не чекаючи зборів.

Важливим засобом виховання  особистості в колективі є  критика і самокритика. Критика  допомагає позбутися недоліків  у поведінці, запобігти можливим негативним вчинкам. Справедлива, доброзичлива критика спонукає порушника до роздумів і усвідомлення неправомірності  своєї поведінки, до самокритичності.

Правильно поставлене колективне виховання передбачає розумне поєднання  самостійного розвитку особистості  з урахуванням потреб колективу. «Природа дитини егоїстична, — писала Софія Русова, — і цей егоїзм необхідний для найкращого розвитку її індивідуальності. Виховання не мусить знищувати у малої дитини інстинкту егоїзму, без нього  дитина не розвивається в справжню людину, а в якусь солодку сентиментальну істоту. Але разом з розвитком  індивідуальності мусить складатися гуртова  свідомість, громадське єднання, свідомість своїх відносин і своїх обов'язків  до колективу»1.

Виховний вплив колективу на його членів посилюється за розумного  поєднання педагогічного керівництва  зі створенням умов для вияву вихованцями  самостійності, ініціативи, самодіяльності, якщо колектив дбає про утвердження  відносин співпраці вчителя й  учнів. У таких колективах ролі його учасників адекватні їх можливостям, контроль за їх діяльністю переростає у самоконтроль, а сам колектив терпляче ставиться до недоліків  його членів. Важливо забезпечити  своєчасне педагогічне втручання  у формування стосунків між членами  колективу, створення тимчасових об'єднань з переведенням до них вихованців, у яких не склалися нормальні стосунки в первинному колективі, змінюваність характеру і видів колективної  діяльності, що дає змогу прилучати  учнів до нових стосунків.[4]

Розглядаючи колектив як засіб  виховання, на думку М. Красовицького, треба відкинути такі погляди  радянської педагогіки: а) політичне  втручання у життя шкільного  колективу, у зміст його діяльності; б) абсолютизування кожного положення  або елементів досвіду А. Макаренка  без урахування особливостей часу і  критичного аналізу нашої виховної практики; в) нереальні та безперспективні  спроби втілювати у практику всю  систему А. Макаренка; г) положення  про те, що колектив є єдиним інструментом виховання; ґ) колективну відповідальність за вчинки окремої особистості; д) беззастережне  підпорядкування інтересів особистості  інтересам колективу, доведення  особистості у разі конфлікту  з колективом до морального знищення; е) про перевагу колективної думки  над думкою особистості при вирішенні  тих чи тих питань життя колективу; є) обмеження свободи дитини у  таких сферах, як участь у певних виховних заходах, форми і об'єкти спілкування, політичні погляди, світоглядні  та релігійні цінності, хобі тощо; ж) заорганізованість життя дітей  у школі, намагання обплутати  учнів такою системою виховних заходів, щоб вони перебували під постійним  педагогічним впливом упродовж усіх навчальних та вихідних днів; з) обговорення  в колективі будь-якого вчинку особистості.

Рішуче відкидаючи гіпертрофованість  принципу виховання «в колективі  й через колектив», М. Красовицький вважає за необхідне зберегти усе  найкраще, що виправдало себе у виховній практиці педагогів-гуманістів:

а) головною метою формування та діяльності дитячого колективу є  особистість, її здібності, інтереси, потреби, розкриття творчого потенціалу;

б) необхідно зберегти й  розширити реальні права дитини у шкільному колективі;

в) важливо забезпечити  свободу вибору дитиною світоглядних, політичних, релігійних поглядів, її незалежність від офіційних шкільних орієнтирів;

г) фундаментальною засадою  колективістського виховання є  створення у дитячому колективі  системи гуманних стосунків, які  забезпечують гідне місце кожної особистості, увагу і повагу до її думок, проблем, турбот;

ґ) забезпечення свободи  кожної особистості в колективі  передбачає і певні обмеження, необхідні  для її нормального функціонування;

д) важливою ознакою і  умовою успішного розвитку колективу  є визнання спільної творчої діяльності, спільного творення добра, піклування про навколишній світ, про іншу людину;

е) сповідування принципу А. Макаренка: «Якщо хто-небудь запитає, як би я  міг у короткій формулі визначити  сутність мого педагогічного досвіду, я відповів би: якомога більше вимог  до людини і якомога більше поваги до неї».[8] 

РОЗДІЛ ІІІ. Специфіка  діяльності вчителя щодо формування дитячого колективу

Вчитель виконує дуже важливі й відповідальні завдання. Він організатор виховної роботи в класі і наставник учнів, організовує і виховує учнівський колектив, об'єднує виховні зусилля вчителів, батьків і громадськості.

Успішна виховна робота не можлива  без згуртованого колективну. Саме через колектив педагог впливає на ставлення школярів до навчальних обов'язків, до суспільно корисної праці, на їхню дисципліну та успішність. Під впливом добре організованого й згуртованого колективу школярі зростають політично, морально й культурно, набувають організаторських навичок. У колективі розвивається їхня творча ініціатива, міцніють узи дружби й товариськості, народжуються нові норми поведінки.

Створення і згуртування дитячих  колективів — найважливіше завдання вчителів. Якщо такий колектив створено, набагато легше можна розв'язати  будь-які виховні завдання. Здорова  громадська думка, відверта товариська критика і самокритика сприяють розвиткові громадської активності школярів і формуванню в них цінних моральних якостей. У згуртованому колективі різні характери, здібності, інтереси, нахили учнів ніби доповнюють одне одного, їхні переживання стають яскравішими, вчинки відповідальнішими, думки глибшими. Дружний і згуртований  колектив силою громадської думки, методами переконання (а іноді й  примусу) привчає своїх членів поєднувати особисті інтереси з громадськими.

Виховуючи учнівський колектив, вчителі водночас формують особистість кожного учня. Вони спираються у своїх починаннях на самодіяльність та ініціативу учнів, на силу громадської думки. Який би великий не був авторитет вихователя, він все-таки не може замінити собою вплив правильно організованого колективу.[2]

Учнівський колектив сприяє встановленню нового типу взаємин між вихователями та учнями. За наявності його вихователь дістає можливість впливати на учнів не лише прямо, а й опосередковано, через колектив, через їхніх товаришів. У вихованні успішно застосовується «педагогіка паралельної дії». Чим згуртованіший колектив, тим дужче виявляється в ньому паралельний вплив вихователів і громадської думки учнівського колективу. Негідні вчинки учнів засуджують не лише педагоги, а й самі учні.

У колективі учні засвоюють правила  спілкування з іншими людьми, правила  колективістських відносин і культурної поведінки в суспільстві. Під  впливом добре організованого колективу  набагато легше виробити організаторські  навички, навчити керувати й підкорятися, поєднувати особисті інтереси з громадськими.

Практика виховання показує, що тільки в колективі і з його допомогою можна виховати й розвинути  в школярів почуття відповідальності за доручену справу, колективізм, товариську взаємодопомогу та інші цінні якості. Неможливо виховати колективіста поза колективом, поза колективними відносинами  та переживаннями.

Через вчителя здійснюються виховний вплив колективу на школярів, формування моральних якостей. Ефективність цього впливу великою мірою залежить від згуртованості класу, від організації в ньому колективної діяльності. У класах, де є мікроколективи, завдання класного керівника полягає в тому, щоб, вивчивши ці групи, опертися на них у своїй роботі. Не слід допускати протиставлення та ізоляції їх, під час формування бригад для чергування або для виконання громадських доручень треба враховувати наявність у класі малих груп і не роз'єднувати їх. Важливо тільки прагнути до того, щоб вони не відривалися від класного колективу, жили його інтересами.

Учнівський колектив потребує педагогічного  керівництва. Не можна залишати школярів напризволяще, їхній особистий досвід обмежений. Тому слід спрямовувати діяльність колективу, допомагати йому знаходити  потрібні й корисні справи, які  сприятимуть формуванню особистості. Водночас не слід ставати на шлях адміністрування, командування колективом. Не стримуючи  самодіяльності та ініціативи школярів, треба вміло спрямовувати їхню діяльність, сприяти нагромадженню в учнів досвіду колективних дій та колективних переживань.

Педагогічне керівництво колективом здійснюється шляхом постановки єдиних вимог, подання допомоги у визначенні головного напряму роботи колективу, у налагодженні спільної діяльності, у створенні здорової громадської  думки. Це керівництво колективом повинно  поєднуватися з розвитком самостійності, заохоченням корисної ініціативи та самодіяльності учнів. Майстерність класного керівника полягає в тому, щоб  поставити перед колективом захоплюючу мету, виховати прагнення до колективної  діяльності, забезпечити необхідні  для цього умови. [4]

Надання самостійності учнівському колективові не означає зниження спрямовуючої ролі педагогів, навпаки, від них вимагається гнучкіше й тактовніше керівництво. Ініціатива, самодіяльність та активність не виникають самопливом. Вони народжуються й розвиваються головним чином у процесі добре організованої спільної діяльності, у боротьбі за досягнення спільної мети.

Характер педагогічного керівництва  змінюється залежно від віку учнів  та ступеня розвитку колективу. У  молодших класах, а також у колективах, що перебувають на початковій стадії розвитку, класний керівник нерідко  виступає ініціатором різних справ, які сприяють згуртуванню колективу. У старших класах і в добре  організованих колективах він виконує  лише функції консультанта, помічника  в організації діяльності учнівського  колективу.

На жаль, ще трапляються класні керівники, які займають позицію  «непомітних спостерігачів» в учнівському  колективі й самоусуваються від  найважливіших колективних справ. Це призводить, як правило, до послаблення  колективних зв'язків та до погіршення дисципліни. Часом буває й інша крайність. Класні керівники недооцінюють самостійності, організаторських можливостей  та здібностей своїх вихованців. Вони намагаються самі без участі активу накреслити плани проведення колективних  справ, призначають відповідальних за їх виконання, перевіряють та обліковують  результати роботи. Керівництво в  таких випадках набуває авторитарного  характеру. Це заважає виявленню ініціативи та самостійності учнів. Придушення ініціативи школярів, зайва й настирлива опіка так само шкідливі, як і невтручання в їхнє життя та діяльність.

Роботу з організації колективу  необхідно проводити з урахуванням  віку, рівня розвитку та вихованості  учнів, їхньої активності, дисциплінованості  та ряду інших умов, характерних  для певного класу. Лише при цьому  можна добитися серйозних успіхів  у згуртуванні учнів у дружний  і цілеспрямований колектив.

Учнівський колектив створюється, зростає й міцніє в процесі  різноманітної діяльності. Вона робить життя колективу змістовним і  цікавим. Тому створення і згуртування  учнівського колективу починається  з конкретних і корисних спільних справ, що потребують колективної та узгодженої роботи. Обладнання класу  перед початком навчального року, виготовлення іграшок для дитячого садка, прибирання шкільного подвір'я, організація класної бібліотеки, виставка виробів учнів — усе  це допомагає усвідомити свій зв'язок з колективом і пройнятися почуттям відповідальності перед ним. Чим  цікавіші колективні справи, чим довше  учні живуть спільними інтересами, тим охочіше віддають вони свої сили спільній справі, тим міцніший і  згуртований учнівський колектив, тим  ефективніша робота класного керівника. [6]

Згуртуванню колективу сприяє виконання  різних громадських доручень. Багато які з них пов'язані з обслуговуванням  потреб класного колективу.

Було б неправильним виключити  із сфери діяльності колективу розваги, ігри. Необхідно навчити дітей  весело й розумно відпочивати. Ігрова діяльність — це важливий засіб  всебічного розвитку учнів, розширення їхнього життєвого досвіду та формування колективістських рис.

Перспектива — це яскрава, цікава і радісна подія, до досягнення якої прагнуть усі члени колективу, за здійснення якої вони ведуть боротьбу. Колективні перспективи породжують в учнів загальне піднесення, роблять  їхню діяльність змістовнішою. Коли ж  у класі немає яскравих і захоплюючих  перспектив, одноманітність і нудьга негативно позначаються на житті  й діяльності учнівського колективу. Перспектива, що стоїть перед учнівським колективом робить його згуртованим та активнішим.

Педагогічна діяльність — справа складна. З одного боку, не слід ставати на шлях надмірної регламентації кожного кроку школяра. Слід уникати непотрібної опіки, командування, придушення ініціативи та самостійності. З другого боку, не можна залишати учнів без будь-якого нагляду, без належної уваги та керівництва. Слід допомагати їм знаходити потрібні й корисні заняття до душі, організовувати позанавчальний час, сприяти самовихованню.[10]

РОЗДІЛ IV. Моделі формування дитячого колективу

Дитячий колектив у своєму розвитку проходить декілька стадій.

На першій стадії (після  організаційного оформлення колективу) важливо сформулювати вихованцям систему  педагогічних вимог, рішучих за формою, зрозумілих за змістом, з певними  елементами навіювання. Здійснюють також  інтенсивний вплив на учнів, формують ядро активу з учнів, які добре  вчаться, виконують вимоги шкільного  режиму і правила для учнів, вимогливі  до себе й до інших, мають організаторські  здібності. Цю стадію розвитку колективу  не слід затягувати. Якщо учні довго  залежать лише від педагогічного  колективу, вони звикають до цього і  згодом їх важко змусити підкорятися  органам учнівського самоврядування.

На другій стадії вимоги педагога підтримує частина вихованців, актив ставить вимоги до товаришів  і до самих себе. Ця стадія починається  створенням органів самоврядування. В колективі триває процес вивчення один одного, пошуки товаришів і  друзів. Оскільки ядро активу ще не має  досвіду роботи, педагоги висувають  до учнів категоричні вимоги, спираючись на ядро активу. Невиконання учнем  вимог шкільного режиму відтепер слід розглядати як свідому протидію і вживати певних заходів впливу.