Формирование речевой готовности

Зміст

Вступ

Розділ 1: Теоретичні підходи  щодо мовленнєвої  готовності старших  дошкільників

1. Сутність основних понять з теми дослідження.
2. Компоненти мовленнєвої готовності дітей старшого дошкільного віку.
3. Значення формування мовленнєвої готовності старших дошкільників до навчання в школі.

Висновок  до розділу 1

Розділ 2: Педагогічні умови  формування мовленнєвої  готовності старших  дошкільників до навчання в школі

             2.1. Оволодіння елементарними оцінно-контрольними  діями у сфері         

                      мовленнєвої діяльності.

              2.2.  Розвиток комунікативно-мовленнєвих здібностей дітей старшого     

                        дошкільного віку.

Висновок  до розділу 2

Загальні  висновки

Список  використаної літератури 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

    Актуальність теми дослідження визначається процесом модернізації сучасної освіти України від дошкілля до випускного класу загальноосвітньої школи (“Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті”, Базова програма розвитку дитини дошкільного віку «Я у Світі», “Закон про дошкільну освіту), що зумовлює подальше вивчення проблеми неперервності і перспективності насамперед перших двох ланок освіти: дошкільної і початкової школи.

     Одне із провідних місць у формуванні готовності дітей дошкільного віку до навчання у школі посідає мовленнєвий розвиток дітей, зокрема чисте і правильне мовлення, багатий словник, уміння вільно спілкуватись з однолітками і дорослими, із знайомими і незнайомими співрозмовниками; виявляти ініціативу у відповідних комунікативних ситуаціях; доречно використовувати етичні норми спілкування.

       Мовленнєва готовність дітей як лінгводидактична проблема досліджувалася низкою російських та українських учених в різних напрямах. А саме: змістовий аспект навчання дітей 6-7 років рідної мови та мовленнєвої підготовки до школи (Богуш А.М., Вашуленко М.С., Орланова Н.П., Пеньєвська Л.О., Усова О.П., Ушакова О.С. та ін.); формування граматично правильного мовлення (Арушанова А.Г., Крутій К.Л., Лопатинська Н.А., Маковецька Н.В., Ніколайчук Г.І., Сохін Ф.О. та ін.); виховання звукової культури мовлення та навчання грамоти (Белякова Г.П., Ельконін Д.Б., Журова Л.Є., Іваненко А.П. та ін.); збагачення словника дітей (Гавриш Н.В., , Савельєва В.С., Ушакова О.С. та ін.); розвиток зв’язного мовлення (Богуш А.М., Ворошніна Л.В., Гавриш Н.В., Короткова Є.П., Орланова Н.П., Постоян Т.Г. та ін.); комунікативний розвиток дитини (Айдарова Л.І., Калмикова Л.О., Маркова А.К., Пироженко Т.О. та ін.).

     Дослідження науковцями діяльності дошкільних закладів показали, що безпосередньо формуванню навичок мовленнєвої готовності в усіх аспектах

3

приділяється  недостатньо уваги, хоча саме дошкільний вік є сенситивним періодом мовленнєвого зростання. Завдання мовленнєвої підготовки дітей до шкільного навчання зумовлюється потребою виховання компетентної особистості, здатної вільно висловлювати свої думки, підтримувати доброзичливі стосунки із соціумом, вшановувати традиції української мови.

     Водночас проблема мовленнєвої готовності дітей 6-7 років до навчання у школі в її цілісному аспекті, як тих, які відвідують дошкільні навчальні заклади, так і тих, які не відвідують, не була предметом дослідження вчених, тому враховуючи актуальність даної проблеми темою курсової роботи ми обрали “Формування мовленнєвої готовності дітей старшого дошкільного віку до навчання у школі”.

Наукова проблема: формування мовленнєвої компетентності старших дошкільників.

Науковий  напрямок: мовленнєве виховання старших дошкільників.

Об`єкт дослідження: мовленнєва готовність  дітей старшого дошкільного віку.

Предмет дослідження: педагогічні умови формування мовленнєвої готовності  старших дошкільників до навчання в школі.

Мета  дослідження: визначити та охарактеризувати педагогічні умови формування мовленнєвої готовності старших дошкільників до навчання в школі.

Завдання  дослідження:

1. Охарактеризувати основні поняття з теми дослідження.
2. Визначити компоненти мовленнєвої готовності дітей старшого дошкільного віку.
3. Окреслити та охарактеризувати педагогічні умови формування мовленнєвої  готовності дітей старшого дошкільного віку  до навчання в школі.
4. Проаналізувати рівень розвитку мовленнєвих навичок дітей старшого

4

дошкільного віку.

     Методи дослідження: теоретичні: вивчення психолого-педагогічної, наукової і методичної літератури щодо мовленнєвої готовності старших дошкільників до навчання у школі;

        Структура даної роботи. Робота складається зі вступу та двох теоретичних розділів. У роботі присутні висновки до кожного розділу та загальний висновок, а також список використаної літератури. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

5

Розділ  І: Теоретичні підходи  щодо мовленнєвої  готовності старших  дошкільників 

     1.1. Сутність основних понять з теми дослідження

      Проблема мовленнєвої підготовки дітей до навчання у школі включає поняття мовленнєва компетенція, що є однією з провідних характеристик особистості, яка формується. Особлива роль у цьому процесі відведена початковій ланці освіти, де виявляються і планомірно розвиваються здібності дитини, формуються вміння, навички та бажання вчитися, створюються умови для розвитку всіх сторін особистості, її самовираження. Важливу роль відіграє проблема наступності й перспективності дошкільної та початкової освіти. Цим зумовлюється потреба цілеспрямованої, систематичної роботи щодо загальної і мовленнєвої підготовки дитини до навчання у школі, адже мовленнєвий розвиток особистості є одним із найважливіших показників її цілісності й самодостатності.

      В авторській  програмі А. Богуш, навчання мови вперше розглядається як мовленнєва і художньо-мовленнєва діяльність, що грунтується на принципах наступності й перспективності щодо змістового аспекту мовленнєвої підготовки дітей до школи.

     Наступність - це вищий щабель розвитку. За образним виразом М. Львова, це «погляд зверху вниз», тобто обізнаність педагогів з програмами й методиками навчання і виховання дітей у дошкільному навчальному закладі, з їх результатами з метою врахування отриманих знань у подальшій роботі початкової школи.

     Перспективність, за виразом М. Львова, - це «погляд знизу вгору», тобто обізнаність педагогів дошкільної ланки освіти з програмами і технологіями навчання та виховання учнів початкової школи. Це той показник, який дає змогу визначити адекватні віку орієнтовні показники засвоєння

6 

дошкільниками знань, умінь і навичок.

     Мовленнєву готовність дітей до школи досліджували як російські

(Л.  Айдарова, А. Арушанова, Г. Бєлякова, Д. Ельконін, Л. Журова, А. Маркова,  Л. Пеньєвська, Ф. Сохін, С. Струніна, О, Ушакова та ін.), так і українські  вчені (А. Богуш, М. Вашуленко, А. Іваненко, Л. Калмикова, Н. Шиліна та ін.).

      Л. Дейниченко відзначає, що однією з важливих проблем із погляду готовності дітей до навчання у школі, є вивчення всіх аспектів їхнього мовленнєвого розвитку. Автор, досліджуючи проблему розвитку форм і функцій мови, дійшла висновку, що найсприятливішою ситуацією для розвитку й усвідомлення регулювального мовлення є спільна навчальна діяльність дітей під керівництвом дорослого.

      Ф. Сохін одним із завдань  мовленнєвої підготовки дітей до школи визначив формування свідомого лінгвістичного ставлення до мови і мовлення. Засвоєння дошкільниками рідної мови передбачає формування практичних мовленнєвих навичок, удосконалення комунікативних форм і функцій мовленнєвої діяльності, а також формування усвідомлення мовленнєвої дійсності, що можна назвати «лінгвістичним розвитком дитини». На думку автора, усвідомлення мовлення під час підготовки до  як за змістом висловлювання, так і за вибором мовних засобів.

       Науковці виокремлюють поняття: мовленнєва підготовка (Богуш А.М., Калмикова Л.О., Пеньєвська  Л.О. та ін.) і мовленнєва готовність (Богуш А.М., Вашуленко М.С. , Дейниченко Л.Б. , Іваненко А.П., Орланова Н.П та ін.) дітей до навчання у школі.

       Л. Калмикова зазначає, що поняття «мовленнєва підготовка» використовується у двох значеннях:

      1) загальна мовленнєва підготовка – розвиток навичок усного мовлення, навичок використання одиниць мови для мислення, спілкування;

7

      2) спеціальна мовна (мовленнєва) підготовка – пропедевтика вивчення мови, початкове усвідомлення її знакової системи, формування основ спеціальних умінь у галузі читання, письма, аналіз мовних явищ.       

        Мовленнєва підготовка охоплює увесь період перебування дітей у дошкільних навчальних закладах і визначається програмами з розвитку мовлення та навчання дітей рідної мови. Отже, мовленнєва підготовка - це змістовий аспект навчання рідної мови.

     Під мовленнєвою готовністю дітей до школи вчені (Богуш А.М., Вашуленко М.С. , Гербова В.В., Дейниченко Л.Б. , Іваненко А.П., Орланова Н.П.) розуміють сформованість навичок усного мовлення, навичок використання одиниць мови для мислення, спілкування; усвідомлення знакової системи мови, спеціальні вміння в галузі читання, письма, вміння аналізувати мовні явища.

     Мовленнєва  підготовка дітей до школи передбачає навчання мови і розвиток мовлення дитини, що не зводяться тільки до мовленнєвої діяльності, до реалізації і використання мовної системи.  Мова і мовлення обслуговують та поєднують усі інші види діяльності дитини і така взаємодія різних видів діяльності передбачає наявність певних знань, умінь і навичок, що є однією з базисних характеристик особистості, її компетентності. Вона охоплює весь період перебування дітей у дошкільному навчальному закладі і визначається програмами з розвитку мовлення та навчання дітей рідної мови.

        У мовленнєвій діяльності розрізняють мовну і мовленнєву компетентність, що включає в себе лексичну, фонетичну, граматичну та комунікативну. Мовна компетентність – це засвоєння і усвідомлення мовних норм, що склались історично у фонетиці, лексиці, граматиці, орфоепії, семантиці, стилістиці та адекватне їх застосування в будь-якій людській діяльності у процесі використання певної мови. Під мовленнєвою компетентність вчені (Богуш А.М., Пентилюк М.І.) розуміють уміння адекватно й доречно практично користуватися мовою в конкретних ситуаціях

8

(висловлювати  свої думки, бажання, наміри, прохання  тощо), використовувати для цього  як мовні, так і позамовні  (міміка, жести, рухи) та інтонаційні  засоби виразності мовлення.

          Кінцевим результатом сформованості мовної і мовленнєвої компетенцій є комунікативна компетенція. Комунікативна компетенція – це комплексне застосування мовних і немовних засобів з метою комунікації, спілкування в конкретних соціально-побутових ситуаціях, уміння орієнтуватися в ситуації спілкування, ініціативність спілкування (Богуш А.М.). 

         Комунікативну готовність – це комплексне застосування дитиною мовних і немовних засобів (міміка, жести, рухи) з метою комунікації; вміння адекватно і доречно практично користуватися мовою в конкретних навчальних і соціально-побутових ситуаціях; уміння самостійно орієнтуватись у ситуації спілкування, ініціативність спілкування; вміння приймати, вирішувати самостійно мовленнєве завдання.

     Комунікативно-мовленнєві здібності можна характеризувати як індивідуальні психологічні й психофізіологічні особливості, які сприяють швидкому і якісному засвоєнню умінь та навичок застосовувати засоби спілкування в конкретній ситуації взаємодії з оточуючим.

        Мовленнєво-комунікативна підготовка дітей до школи стимулює інтелектуальну, емоційно-вольову, мотиваційну готовність дошкільнят та їх готовність у сфері спілкування. Вона передбачає достатню адаптацію дітей до умов шкільного навчання, нових програмних вимог щодо засвоєння норм і правил мови, мовленнєвих дій, потрібних для опанування мовленнєвими уміннями.  

        Отже, мовленнєва готовність дітей до школи це наявність у них певної суми знань і уявлень про довкілля; достатній лексичний запас, обізнаність з формулами мовленнєвого етикету, образними виразами, прислів’ями, приказками, загадками; оволодіння чистою і правильною звуковимовою,