Автор: Пользователь скрыл имя, 19 Февраля 2012 в 00:48, реферат
Новий підхід до оцінки якості дошкільної освіти пов’язано з формуванням ключових компетенцій відповідно до основних положень, вироблених Радою Європи. Тому головним завданням сучасного дошкільного навчального закладу є формування в дітей універсальних умінь і здатностей – ключових компетенцій: соціальної, комунікативної, інформативної, коґнітивної, загальнокультурної, спеціальної. Цим компетенціям надається особливе значення не тільки в українській освіті, але й у країнах Європейського співтовариства. Засвоївши їх, дитина згодом може легко адаптуватися у світовому співтоваристві.
Однак комунікативна компетенція не означає автоматичного її застосування. Дитині дошкільного віку необхідні ще вміння й навички спілкування. Знання вікових закономірностей психічного розвитку дошкільника, а також закономірностей становлення форм та засобів спілкування, допомагає побачити за процесом розвитку мовлення дитини загальний процес дорослішання особистості як цілісності, в якої через поведінку, свідомість, емоційно-вольову регуляцію нерозривно виявляється складний процес становлення особистості, розвитку комунікативних здібностей, що відображені в дитячому мовленні.
Під комунікативною компетентністю розуміють здатність встановлювати і підтримувати необхідні контакти з іншими людьми, певну сукупність знань, умінь і навичок, що забезпечують ефективне спілкування [6]. Вона передбачає вміння змінювати глибину і коло спілкування, розуміти і бути зрозумілим для партнера по спілкуванню.
Структура комунікативної компетентності. Якщо спиратися на прийняту в соціальній психології структуру спілкування, що охоплює перцептивний, комунікативний й інтерактивний аспекти, то комунікативну компетентність можна розглядати як складову спілкування [1]. Тоді комунікативний процес розуміємо як "інформаційний процес між людьми як активними суб’єктами, з урахуванням відносин між партнерами" [12]. Тобто виникає "вузьке" поняття "комунікація". Однак часто "комунікацію" розуміють як синонім "спілкування", підкреслюючи, що "комунікативний вплив є… психологічним впливом одного комуніканта на іншого з метою зміни його поведінки" [12]. Це означає, що відбувається зміна самого типу відносин, який склався між учасниками комунікації. Комунікативна компетентність постає як структурний феномен, що містить такі складові: цінності, мотиви, установки, соціально-психологічні стереотипи, знання, уміння, навички.
Комунікативна компетентність дитини дошкільного віку (далі – КК) – це взаємозв’язок комунікативних і мовленнєвих умінь, розвиток мовлення в спілкуванні, засвоєння соціального досвіду, пізнання і розвиток творчих здібностей дошкільника. КК охоплює такі компоненти: знання, прогнозування і програмування процесу спілкування, "вживання" в комунікативну ситуацію та управління нею, спілкування (вербальне й невербальне), урахування соціальної ролі партнера і комунікативної культури.
На нашу думку, КК – це вищий ступінь комунікативної культури і культури мовленнєвого спілкування, оволодіння мовою, що передбачає:
Пояснимо запропоновані нами дефініції.
Елементарна лінґвістична компетенція передбачає знання різних аспектів мови, які слугують основою для правильного розуміння висловлювання як акту комунікативної діяльності. Активізацію лексики в мовленні дитини можна назвати лексико-граматичною активізацією, оскільки окремо лексика існує лише в словниках. У вправах досягається актуалізація граматичного матеріалу в підпорядкованому лексиці вигляді. Навчання граматичної компетенції нерозривно пов’язано з проблемою мінімізації мовного матеріалу. Тобто має бути чітке розмежування граматики для усного мовлення, в основу граматичних вправ має бути закладено критерій наближеності до умов реальної комунікації.
Мовна компетенція – це елементарні знання про мову і мовлення, уміння застосовувати ці знання. Оволодіння новими мовними засобами, збільшення обсягу застосованих лексичних одиниць, розвиток навичок оперування мовними одиницями з метою комунікації.
Мовленнєва компетенція – це вдосконалення комунікативних умінь в основних видах мовленнєвої діяльності – слуханні, говорінні; уміння планувати свою мовленнєву і немовленнєву поведінку, уміння застосовувати стилістичні багатства рідної мови.
Соціокультурна компетенція – це сукупність знань про матеріальну і духовну культуру рідного народу, соціально-культурні стереотипи його мовленнєвої поведінки, про слова і фразеологізми з національно-культурним компонентом, формування національної самосвідомості.
Ефективне спілкування завжди передбачає спонтанний і творчий процес, тому ефективне спілкування – це спілкування, що розвиває. Крім особистісних особливостей, до комунікативної компетентності входять особливості пізнавальних процесів й емоційної сфери. У цілому комунікативна компетентність пов’язана з адекватним використанням усієї палітри можливостей. Аналіз поняття комунікативної компетентності дозволяє виявити проблеми обґрунтування критеріїв ефективного спілкування й адекватної відповідності форм спілкування і ситуації спілкування. У процесі становлення особистості дитини дошкільного віку розвиток комунікативної компетентності має декілька джерел:
Підсумуємо. Комунікативна компетентність виформовується в умовах безпосередньої взаємодії, тому є результатом досвіду спілкування між людьми [7, 15, 16]. Цей досвід набувається не тільки в процесі безпосередньої взаємодії, але й опосередкованої, у тому числі з дитячої літератури, мультфільмів, з яких дитина отримує інформацію про характер комунікативних ситуацій, особливості міжособистісної взаємодії і засоби їхнього вирішення. У процесі опанування комунікативної сфери дитина дошкільного віку запозичає з культурного середовища засоби аналізу комунікативних ситуацій у вигляді словесних і візуальних форм.
Комунікативна компетентність перебуває на найвищому щаблі в ієрархії типів компетенції людини, оскільки поєднує в собі різноманітні види компетенції (елементарна лінґвістична, мовна, мовленнєва, комунікативна, соціокультурна), тоді як комунікативна компетенція є сферою вияву комунікативної функції мови (мовлення). З огляду на це, високий рівень сформованості комунікативної компетентності дитини є основною метою мовної освіти і показником комунікативної готовності до навчання в школі.
1.5. Мовна й мовленнєва компетенція дошкільника
У мовленнєвій діяльності лінґводидакти виокремлюють мовну й мовленнєву компетенцію. Так, для деяких науковців (А.Г. Арушанова, Л.А. Парамонова та ін.) показником мовної компетенціїдитини дошкільного віку є "здатність будувати своє мовне спілкування з іншими людьми, з огляду на інтуїтивно або свідомо історично сформовані мовленнєві канони фонетики, лексики, граматики, а в немовленнєвих мовних формах – загальнолюдські способи виразної поведінки" [2].
Проте зазначимо, що в дослідженнях мови та в психолінґвістиці компетенція розглядається як володіння базовими, абстрактними правилами мови. Тобто йдеться про розмежування понять мовна "компетентність", "компетенція" та "використання мови" в мовленні.