Формирование ключевых компетенций у детей дошкольного возраста в условиях полилингвальности

ФОРМУВАННЯ КЛЮЧОВИХ КОМПЕТЕНЦіЙ У ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО  ВІКУ в УМОВАХ полілінґвальності 

Новий підхід до оцінки якості дошкільної освіти пов’язано з формуванням ключових компетенцій відповідно до основних положень, вироблених Радою Європи. Тому головним завданням сучасного дошкільного навчального закладу є формування в дітей універсальних умінь і здатностей – ключових компетенцій: соціальної, комунікативної, інформативної, коґнітивної, загальнокультурної, спеціальної. Цим компетенціям надається особливе значення не тільки в українській освіті, але й у країнах Європейського співтовариства. Засвоївши їх, дитина згодом може легко адаптуватися у світовому співтоваристві. У вітчизняній педагогіці останнім часом терміни "компетенція", "ключові компетенції" використовуються також досить широко, особливо в контексті проблем, пов’язаних із концепцією модернізації освіти, а також у контексті оцінки якості дошкільної освіти.

1.1. Дефініція "компетенція"

Дефініція "компетенція" сьогодні широко використовується там, де йдеться про розвиток, навчання та виховання. На думку науковців (В.О. Кальней, С.Є. Шишов та ін.), компетенція – це загальна здібність, що ґрунтується на знаннях, досвіді, цінностях, схильностях, які надбані завдяки навчанню [20, С. 72]. Компетенція не може зводитися до знань, до навичок, бути компетентним не означає бути вченим або освіченим.

Наведемо декілька визначень, які подаються у словниках.

Компетенція – коло питань, у яких хто-небудь достатньо обізнаний, або в яких дана особа має певні повноваження, знання, досвід, або здатність виконувати будь-яке завдання, або робити що-небудь [12, 14, 20]. А.В. Хуторський подає поняття "компетенція" як сукупність взаємозалежних якостей особистості (знань, умінь, навичок, способів діяльності), що задають певне коло предметів і процесів, необхідних для якісної продуктивної діяльності щодо них [18].

Компетенція не може бути визначена  через деяку суму знань і вмінь, тому що значну роль у її прояві відіграють обставини. Бути компетентним – це вміти в певній мовленнєвій ситуації мобілізувати отримані знання й мовленнєвий  досвід.

Крім того, розрізнюють  також компетенцію та вміння. Уміння – це дія у специфічній ситуації. Це прояв компетенції або здібності, більш загальної підготовленості до дії або можливості здійснювати дії у специфічній ситуації [20, С. 72]. Проте тільки вміння підлягають спостереженню, компетенція (або ґабітус як єдність декількох видів компетенції) – це характеристика, яку можна витягти зі спостережень за діями або вміннями. Уміння – це компетенція в дії.

Компетенція – це те, що породжує вміння, дії. Компетенцію можна також  розглядати як можливість запроваджування  зв’язків між знаннями та ситуацією  або, в більш широкому значенні, як здатність віднайти процедуру (знання та дію), що підходить до проблеми. Про компетенцію йдеться тоді, коли вона виявляється в будь-якій ситуації невиявлена компетенція є тільки потенційною, і вона вже не є компетенцією, а якнайбільше – прихованою можливістю. Компетенція не зводиться ні до знань, ні до вмінь. Найскладніша проблема в тому, щоб визначити ті знання, які б забезпечили формування необхідної компетенції. Компетенція може формуватися, розвиватися, збагачуватися, розширюватися лише ґрунтуючись на початковому рівні.

Отже, про компетенцію  йдеться, коли слід визначити освітній результат, що виявляється в підготовленості до певної діяльності, або такої форми сполучення знань, умінь і навичок, які дозволяють висувати і досягати мети з перетворення довкілля.

1.2. Ключові компетенції

Поняття "ключові компетенції" було введено на початку 1990-х рр. минулого століття Міжнародною організацією праці у кваліфікаційні вимоги до фахівців у системі післядипломної освіти, а вже із середини 1990-х рр. це поняття починає визначати вимоги до підготовки фахівців у професійній школі. Розкриваючи поняття компетенція, С.Є. Шишов орієнтується на матеріали симпозіуму "Ключові компетенції для Європи", що відбувся в Берні в 1996 році, й визначає їх як загальну здатність фахівця мобілізувати в професійній діяльності свої знання, уміння, а також узагальнені способи виконання дій [20]. 

Аналіз структури компетентності, що охоплює коґнітивний, діяльнісний  та особистісний компоненти, дає можливість сформулювати робоче тлумачення поняття ключова компетенція дитини дошкільного віку – це особистісно-усвідомлювана система знань, умінь, навичок, яка ввійшла в суб’єктивний досвід, має особистісний зміст та універсальне значення, тобто може бути використана в різних видах дитячої діяльності в процесі вирішення безлічі життєво значущих проблем. Прийняття компетенції як основи для перспективного планування роботи з навчання мови та розвитку мовлення дітей дошкільного віку висуває проблему обґрунтування переліку об’єктивно необхідних ключових видів компетенції.

Сьогодні за відсутністю  єдиної державної програми ще неможливо  дати точне визначення переліку видів  компетенції, тому ми можемо говорити про деяку сукупність видів компетенції  особливо актуальних для створення  понятійного апарату дошкільної лінґводидактики. 

Незважаючи на різницю у визначеннях поняття ключові компетенції, їх поєднує, насамперед, те, що це сукупність або універсальна система знань, умінь, навичок, здатностей, що ввійшла в особистісний досвід, що забезпечує якість або успіх у діяльності під час вирішення тих або інших життєвих проблем або ситуацій. Важливим є положення про те, що ключові компетенції – це особисті цілі дитини, особистий зміст її освіти.

Формування компетенцій  відбувається засобами змісту дошкільної освіти.

На нашу думку, розгортання  змісту дошкільної освіти навколо ключових компетенцій, їхнє включення в зміст  освітнього процесу – це і є  шлях переходу від знеособлених, відчужених від дітей знань, які пропонує дорослий, до особистісних змістів, тобто ціннісного ставлення до інформації. Як результат – у дитини розвиваються здатності й з’являються можливості вирішувати в повсякденному житті реальні проблеми – від побутових до соціальних.

Слід також наголосити, що якість змісту в системі особистісно-орієнтованої дошкільної освіти визначається не лише її насиченістю ключовими компетенціями, але й здатністю запускати процеси особистісного розвитку кожної дитини дошкільного віку.

Ключові компетенції відносяться  до загального (метапредметного) змісту освіти й конкретизуються на рівні освітніх сфер для кожного щабля освіти. Так, перелік ключових освітніх компетенцій у дошкільному віці може визначатися на основі пріоритетних цілей дошкільної освіти, соціального й суб’єктивного досвіду особистості, а також основних видів діяльності дитини, які дозволяють їй опанувати соціальним досвідом, одержувати життєво важливі навички в практичній діяльності. Перелік ключових компетенцій подано нами в загальному вигляді. Погоджуємося, що це є дискусійним питанням, але вже давно назріла необхідність виокремити їх і познайомити широкий загал педагогів ДНЗ хоча б з основними.

Розглянемо ключові  компетенції, а саме: комунікативну, інформаційну, соціальну, коґнітивну, загальнокультурну та компетенцію особистісного самовдосконалення.

Комунікативна компетенція – охоплює знання необхідних мов, оволодіння способами передачі інформації, уміннями слухати й розуміти іншого, це здатність до міжкультурної взаємодії; сукупність знань, умінь і навичок в галузі вербальних і невербальних засобів для адекватного сприйняття й відбиття дійсності в різних ситуаціях спілкування.

Інформаційна  компетенція – спрямована на формування вмінь самостійно шукати, аналізувати й добирати необхідну інформацію, організовувати, перетворювати, зберігати й передавати її за допомогою реальних об’єктів (телевізор, магнітофон, телефон, комп’ютер тощо).

Ця компетенція забезпечує формування способів одержання дитиною  інформації з різних джерел й її зберігання, навички діяльності дитини щодо інформації, яка отримується з довкілля.

Соціальна компетенція – охоплює способи взаємодії з людьми, що оточують, співробітництво в груповому спілкуванні, навички роботи в групі, здатність брати на себе відповідальність, регулювати конфлікти.

Коґнітивна  компетенція – це сукупність компетенцій дитини в сфері самостійної пізнавальної діяльності, що охоплює елементи логічної, аналітичної й іншої діяльності, співвіднесеної з реальними пізнавальними об’єктами. Вона охоплює навички самостійної роботи з інформацією; застосування отриманих знань для вирішення нових пізнавальних і практичних завдань, знання й уміння самостійної постановки мети, організації планування, аналізу, рефлексії, самооцінки пізнавальної діяльності. Дитина опановує креативними навичками продуктивної діяльності: добуванням знань безпосередньо з реальності, володінням прийомами дій у нестандартних ситуаціях, евристичними методами рішення проблем. У межах цієї компетенції дитина опановує навичками рішення проблеми, самостійного конструювання знань.

Загальнокультурна компетенція – це поінформованість дитини в питаннях особливостей національної й загальнолюдської культури (духовно-моральні основи життя людини й людства, культурологічні основи сімейних, соціальних, суспільних явищ і традицій); дитина опановує способи організації в побутовій та інших сферах.

Компетенція особистісного самовдосконалення спрямована на самореалізацію дитини в діяльності й оволодіння способами саморегуляції, саморозвитку, самопідтримки. Реальним об’єктом у сфері цієї компетенції виступає сама дитина. Вона опановує способи діяльності у власних інтересах, що виявляється в її безперервному самопізнанні, розвитку особистісних якостей, культури мислення й поводження (турбота про власне здоров’я й безпеку життєдіяльності, внутрішня екологічна культура тощо).