Естетичне виховання учнів у сучасній школі

Не слід трактувати мистецтво як єдине джерело  естетичного виховання. Безперечно, твори мистецтва як реалізація ідеалу прекрасного у людській діяльності мають величезний естетично-виховний потенціал. Проте поряд із ними джерелами  естетичного виховання виступають також природа, естетика побуту, у  тому числі естетика шкільних приміщень, зовнішній вигляд учителів та учнів, взаємини між учнями і вчителями  та ін. [5, 21].

1.2 Принципи естетичного виховання.

Підґрунтя організації системи естетичного виховання учнів становлять як загальні принципи виховання, так і низка специфічних принципів. Так, принцип загальності й обов'язковості естетичного виховання обумовлено тим, що учні усіх вікових груп постійно взаємодіють з естетичними явищами в побуті, міжособистісному спілкуванні  старшими та однолітками, спілкуванні з природою та мистецтвом. Повсюди й завжди їх супроводжує прекрасне й потворне, трагічне й комічне. З огляду на це цілеспрямоване збагачення чуттєвого досвіду, естетичних уявлень і понять на уроках, у позакласній та позашкільній роботі, у родині  сприяє формуванню у школярів адекватного стійкого емоційно-оцінного ставлення до дійсності. Естетичний розвиток кожної дитини має стати найважливішою умовою пристосування їх до самостійного життя.

Органічний взаємозв'язок естетичного та корекційного впливу педагогічного процесу спричинює актуальність принципу єдності художньо-естетичного розвитку пізнавальної, емоційно-чуттєвої ціннісно-орієнтаційної сфер особистості школярів.

У цьому зв'язку дуже важливо, щоб учитель усвідомлював, що необхідними педагогічними умовами запровадження естетичного виховання у школі є спрямування навчально-виховного процесу на системний розвиток інтелектуальних, емоційно-чуттєвих і ціннісних компонентів свідомості учнів, а також цілеспрямована організація їхньої практично-творчої діяльності.

Принцип постійності зв'язку із життям реалізується через актуалізацію та активізацію особистого емоційного та пізнавального досвіду різних життєвих ситуаціях; організація спілкування школярів з мистецтвом, організацію класних, позакласних, позашкільних занять, різноманітних форм комплексного впливу мистецтв, що посилюють своєю взаємодією художньо-естетичного сприймання.

Принцип естетики всього дитячого життя потребує організації виховної роботи зі школярами за законами краси, що приносить радість та естетичну насолоду. Для учнів виховного значення набуває і оформлення  шкільних приміщень,  і охайність у одязі, житті, і форма спілкування з однолітками та дорослими, і естетика в організації трудового, фізичного виховання, і характер шкільного та сімейного дозвілля тощо, важливо залучати учня до активної діяльності щодо створення та збереження краси навколо себе й у самому собі.

Система естетичного виховання учнів школи будується також на основі принципу врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів. Вимоги до естетичних суджень, смаків, почуттів, результатів творчої діяльності мають оптимально співвідноситися з віковими можливостями дитини. Індивідуальний підхід створює найбільш сприятливі умови для розвитку творчих можливостей, нахилів кожного учня.

1.3Методи, засоби та форми організації  естетичного виховання

Метод досягнення навчально-виховної мети – це певна дія педагога і учнів, за допомогою якої педагог озброює учнів знаннями, навичками і вміннями, формує їхні почуття, інтереси, смаки, переконання [22].

Оскільки  матеріал для естетичних оцінок дає  сприймання, то першим методом є ознайомлення, спостереження, демонстрування. Але розвиток естетичного сприймання полягає не тільки в тому, щоб учні побачили або прослухали те, що вчитель вважає за потрібне. Він повинен забезпечувати якість сприймання. Тобто образи, створювані в свідомості, мають бути глибокими, істинними й естетичними за характером. Вчитель повинен активізувати й концентрувати увагу на тих цілісних характеристиках об'єкта, які допомагають дітям збагнути ступінь його досконалості.

Для цього  існують різні методичні прийоми. Наприклад, зіставлення двох предметів. Це обов'язково викличе роздуми, аналіз, активне осмислення побаченого, дасть відчути учням, що для повноцінного естетичного враження важливо врахувати всі елементи форми й створити найповніший образ явища. Якщо учні не вміють виділити головне, демонстрування треба супроводити словесним поясненням вчителя. Внаслідок цього в учнів складуться психологічні механізми самостійного осягнення будь-яких явищ. У міру формування навичок естетичного сприймання вчитель свої пояснення робить дедалі коротшими, зводячи їх до форми коментаря, підказки. Оціночні поняття (гарне, потворне, трагічне, величне тощо), поєднуючись з чуттєвими образами, можуть впливати на формування в дітей критеріїв оцінки. В естетичних судженнях ми маємо усвідомити для себе, що ми сприймаємо, осмислюємо, як оцінюємо (якою мірою відчуваємо красу, комічність, трагічність тощо), чому так оцінюємо (якими критеріями користуємось). [22].

Естетична освіта здійснюється передачею знань  педагогом (розповідь, лекція, бесіда, консультація), самостійним опануванням знаннями (реферування, підготовка повідомлень, доповідей, робота з джерелами знань). Через оцінювання естетична освіта розвиває індивідуальне вміння оцінювати й насолоджуватись – естетичний смак. До практики оцінювання учнів залучають методом бесіди, в якій запитання вчителя спонукають їх висловлювати свої оцінки конкретних явищ (предметів побуту, вчинків, творів мистецтва, оформлення свята тощо), складанням відгуків (коротких описів власного враження) і рецензій (ширших і мотивованіших оцінок), які є різновидом методу розповіді, розповіддю про враження [4].

Щодо  завдання формувати активне, творче ставлення до дійсності, тобто прагнення  втілювати свої уявлення про красу  в життя, створювати для людей  нове, досконаліше, то його можна розв'язати, лише залучивши учнів до безпосередньої діяльності. Методом доручень, постановкою практичних завдань, виконанням їх розвиваються творчі здібності учнів.

Методом вправляння людина приходить до майстерності. Якщо це вдалий, оптимальний варіант, в якому органічно поєднано форму й зміст, то людина переживає радість від своїх умінь, радість творця. Завдяки цьому і виникає висока потреба створювати й споглядати досконале, гарне. Тобто краса як результат діяльності сама стає стимулом до нових звершень, нової діяльності. Дітей уже з раннього віку треба свідомо орієнтувати на красу. Методів, якими можна розвивати творчу ініціативу, бажання самим створювати красу, багато: демонстрування зразків, показ (приклад самого виховання), спеціальний інструктаж (на початку роботи, в процесі і в кінці її), суспільна оцінка творчості, заохочення тощо [4].

Отже, усі  методи естетичного виховання становлять єдину систему. Основними з них  є: бесіда, розповідь, творчі завдання (з використанням прийомів порівняння, зіставлення, контрасту), аналіз, метод  аналогій. Знаючи роль кожного методу цієї системи у розв’язанні конкретних завдань, можна уникнути захоплення одним якимось методом і нехтування іншими.

Арсенал засобів естетичного виховання досить вагомий: навколишнє природне середовище, література, музика, образотворче мистецтво, архітектура, театральне мистецтво, кіномистецтво та ін.

Ефективність естетичного виховання забезпечується через єдність та взаємообумовленість національного і загальнолюдського. Естетична культура особистості має формуватися передусім на ґрунті національної культури із залученням до надбань культури світової.

У процесі естетичного виховання традиційно використовують різні форми: уроки, семінари, гуртки, екскурсії, конференції, бесіди, диспути, колективні творчі справи, конкурси та ін.

Висновок до розділу 1

Естетичне виховання - це процес формування цілісного сприйняття і правильного розуміння прекрасного у мистецтві та дійсності; здатність до творчого самовиявлення притаманна людині.

Основою, на якій здійснюється естетичне виховання е певний рівень художньо-естетичної культури особистості, її здатності до естетичного освоєння дійсності. Цей рівень виявляється як у розвитку всіх компонентів естетичної свідомості (почуттів, поглядів, переживань, оцінок, смаків, потреб та ідеалів), так і в розвитку умінь і навичок активної перетворюючої діяльності у мистецтві, праці, побуті людських взаєминах. Формування у школярів певної системи художніх уявлень, поглядів, які зможуть допомогти їм виробити в собі дійові критерії естетичних цінностей, готовність та уміння вносити елементи прекрасного у своє життя, починається із сприймання оточуючого.

Завданням естетичного виховання е не тільки розширення художнього сприймання, списку прочитаних книг, почутих музичних творів, а й організація людських почуттів, духовного росту особистості, регуляція і корекція поведінки.

Естетичне виховання проникає в усі сфери дитячого життя, воно забезпечується всіма ланками виховання і використовує багатство і різноманітність його засобів.Усе це дає право вважати головним принципом естетичного виховання принцип все загальності естетичного виховання і художньої освіти.

Одним з основних завдань шкоди на сучасному розвитку естетичного виховання е створення його системи. Під системою розуміється живий, цілеспрямований, організований і контрольований процес художньо-естетичної освіти, розвитку, виховання дітей, побудований на основі сукупності методологічних принципів, психолого-педагогічного обґрунтування методичних документів, які забезпечують здійснення у нерозривному зв’язку з естетичним вихованням особистості, її моральний і трудовий розвиток.

Основним структурним елементом системи естетичного виховання є особистість, оскільки мета, завдання, специфічні методи естетичного виховання орієнтовані на естетичний і загальний розвиток особистості, збагачення її у педагогічному процесі з урахуванням індивідуальних і психологічних особливостей організації впливу на учнів різного віку.

Таким чином функціонування системи естетичного виховання  ефективно здійснюється тоді, коли вона діє не ізольовано, а включається  у комплекс усієї навчальне-виховної роботи і здійснюється з допомогою  цілеспрямованого педагогічного керівництва.

Розділ 2. Здійснення естетичного виховання школярів у процесі навчання іноземної мови.

У цьому розділі я розгляну виховний потенціал предмету «іноземна мова»  для реалізації естетичного виховання  та шляхи естетичного виховання  учнів у навчально-виховному процесі  з іноземної мови.

2.1 Виховний потенціал предмета «Іноземна мова» для реалізації естетичного виховання

Естетичне виховання на уроках іноземної  мови можна розглядати і як самоціль, тобто як компонент загально-виховної системи, і як мотиваційний засіб, що сприяє вивченню самої іноземної  мови. Це зумовлено високим мотиваційним потенціалом естетичного виховання  та широкими можливостями, які надає  для цього вивчення іноземної  мови. Сприйняття краси – це перший ступінь у вихованні відчуттів, емоційної чуйності. Тільки на емоційній  основі встановлюються міцні зв'язки дитини з навколишнім світом. Лише такий навчальний процес, що приносить  учневі емоційне та естетичне задоволення  може бути успішним та забезпечити  високий рівень навчальних досягнень.

Весь сучасний арсенал навчально-методичних засобів направлений на досягнення цієї мети: барвисті підручники, прекрасна  наочна допомога, всілякі кросворди, пазли, ігри, аудіокасети з віршами і піснями, відеоматеріали. Проте самі по собі вони ще не забезпечують сприятливого емоційного клімату на уроці, а яскраві ілюстрації книжок не обов’язково стають джерелами естетичної насолоди. Досить часто трапляється, що без належної роботи вчителя всі ці яскраві елементи просто проходять повз свідомості учнів, які не вміють сприймати прекрасне. І тоді особливої радості в очах дітей не видно, швидше настороженість, переляк, роздратування.

Проблема інтересу, захопленості, мотивації – одна з фундаментальних проблем всієї педагогіки, і її вдале рішення важливе для успішного ведення занять по будь-якому шкільному предмету. Але особливого значення вона набуває в області викладання іноземної мови, де без емоційної захопленості неможливо досягти хоч трохи задовільних результатів, скільки б ні віддавати цьому сил і часу [19, 43]. Адже поза мовним середовищем іноземній мові навчити не можна, їй можна тільки навчитися.

Сучасна методика викладання іноземної  мови спрямована переважно на навчання „комунікації”, формуванню в учнів комунікативної компетенції. Акцентується роль мови як „засобу спілкування”, велика увага приділяться створенню ситуацій спілкування, наближених до реальних (написання листів, створення та виконання діалогів тощо). Проте поряд із цим процес навчання іноземній мові позбавляється радості емоційної наповненості, переживання, вражень від сприйняття художніх творів (віршів, пісень та ін.), власної творчості і тим самим у нього віднімається найголовніше – здатність благотворної дії на духовний світ учнів, їх моральність, естетичні переконання, на формування у них естетичного смаку.

Будь-яка мова, як рідна, так і  іноземна, – це живий організм, в  ньому зосереджений, окрім інформаційного, величезний етичний, естетичний, художній потенціал, тому відношення до мови як формальному набору «видів мовної діяльності»  веде до вихолощення самої її суті. Завдання вчителя полягає в тому, щоб викликати в учнів ясне розуміння того, що мова – не просто механічне знаряддя, яким можна користуватися  на свій розсуд, а важлива частина  самого життя, життя в цілому і  життя кожної окремої людини, у  тому числі і школяра.

Метою навчання іноземній мові сьогодні є формування комунікативної компетенції, тобто компетенції спілкування. Важко не погодитися з тим, що навіть на рідній мові, де знання лексики і  стилістичних особливостей не представляє  складності, не завжди вдається переконливо  і логічно збудувати мовлення і досягти бажаного результату в  спілкуванні. В значній мірі це обумовлено тим, що на уроках, як рідної мови, так  і іноземного, всі усні вислови  учнів є мовою лише за формою, а по суті такими не є. Адже людська  мова (як письмова, так і усна) –  продуктивний вид діяльності, тобто  плід творчості, самостійний «продукт», неповторний за формою і змістом. На практиці ж часто доводиться зустрічатися з ситуацією, коли відповіді учнів по темі, що вивчається, схожі як близнюки, що є яскравим прикладом репродуктивності, тобто відтворенням.