Основні положення раціональної організації виробництва

-Перетворювальні-процеси, під час яких відбувається переробка предметів прачі (в кінцевий продукт) за рахунок реалізації перетворювальної функції . Перетворення предметів праці здійснюються шляхом ціле спрямованої зміни форми, розмірів, зовнішнього вигляду, фізичних чи хімічних властивостей тощо.

-Кінцеві-процеси (завершальної стадії), які полягають у підготовці результатів попереднього перетворення в кінцеву продукцію для подальшого споживання.

Залежно від характеру  впливу на предмети праці виробничий процес поділяється на такі специфічні процеси;

-Підготовчий-процес, що включає операції з доставки заготовок, інструменту, оснащення, та підготовки до робочого місця.

-Технічний-процес, що безпосередньо пов'язаний із перетворенням ресурсів у готову продукцію.

-Процес контролю який передбачає контрольно-вимірних операцій для досягнення відповідності продукції технічним та іншим умовам та вимогам.

-Процеси транспортування і складування пов'язані з переміщенням і зберіганням продукції усього виробничого циклу, а також інтегрують виробничий процес в одне ціле та забезпечують узгодженість окремих операцій у часі.

За перебігом у часі виробничі процеси а виділяються  на:

-Дискретні (перервні), для яких характерні циклічність і наявність технологічних перерв.

-Неперервні - у яких відсутні перерви між різними видами операціями.

Основною структурною  одиницею виробничого процесу є  операція - завершена частина виробничого  процесу, яка виконується на одному робочому місці, над тим самим  предметом праці без переналагодження устаткування.

Розрізняють основні та допоміжні  операції.

При основній операції предмет  обробки зміню свою форму, розмір, певні властивості, якісні характеристики,

Допоміжні операції забезпечують нормальне виконання основних операцій.

Уміння раціонально організувати виготовлення виробу полягає в тому, щоб розділити складний процес на прості операції, а потім звести їх у єдиний комплекс таки чином, щоб  забезпечити випуск готової продукції (виробів) у необхідній номенклатурі та кількості у потрібний термін.

 

1.3 Принципи організації виробничого процесу

Раціонально організація  виробничого процесу залежить від  певного принципу. До них належать: спеціалізація пропорційність, паралельність, прямо точність, безперервність ритмічність  автоматичність та гнучкість.

Принцип спеціалізації означає  розподіл праці між окремими підрозділами підприємства та робочими місцями в  процесі виробництва та їх кооперування. Цей принцип характеризує обмеження  та стабільну номенклатурою продукції, яка виготовляється в кожному  виробничому підрозділі.

Розрізняють наступні види спеціалізації на підприємстві:

• функціональна - допоміжні та обслуговуючі виробництва обєднюється в окремі самостійні підрозділи та виконують певні функції;
• предметна - передбачає закріплення певної номенклатури виробів за окремими цехами;
• по детальна - полягає в закріпленні за певними підрозділами підприємства виготовленні технічного однорідних деталей;
• технологічна - означає закріплення за кожним цехом та виробничою дільницею певної частини виробничого процесу.

Принципи пропорційності передбачають відносну одинакову продуктивність за одиницю часу взаємопов'язаних підрозділів  підприємства, а в їх межах - дільниці, бригад та робочих місць.

Принципи паралельності  передбачають одночасне виконання  окремих операцій та процесів.

Принцип паралельності найчастіше виконується в умовах сирійного  та масового виробництва і включає  в себе:

• паралельне виготовлення різноманітних вузлів, деталей, агрегатів для полегшення готового виробу складання
• одночасне виконання різноманітних технологічних операцій при обробленні однакових деталей та паралельно розміщеному обладнанні.

Принцип прямо точності означає  найкоротшого шляху проходження  виробами всіх стадій і операцій виробничого  процесу від запуску матеріалів до випуску готової продукції  без зустрічних і зворотних переміщень. Для дотримання цього принципу цеху, дільниці та робочі місця по можливості розміщують за ходом технологічного процесу, а допоміжні виробництва  та обслуговуючі служби тримають як найближче  до тих структурних підрозділів, якицтва та обслуговуючі служби тримають як най блище до тих структурних  підрохділів ень.х и місцями  в процесі виробничцва їх вони обслуговують.

Принцип безперервності виробничого  процесу означає скорочення часу і перерва між суміжними технологічними операціями при виробництві конкретних виробів оптимального виду руху предметів  праці у виробництві.

Принцип ритмічності означає  рівномірний випуск продукції у  певні проміжки часу.

За додержання цього принципу в одинакові проміжки часу виготовляють однакову або типу, цього рівно  зростає, кількість продукції, забезпечує рівномірне завантаження робочих місць.

Принцип автоматичності передбачає автоматизацію виробничих процесів, економічно обґрунтоване збільшення людини від безпосередньої участі у виконанні  операції виробничого процесу, що сприяє збільшенню обсягів.

Принцип гнучкості означає  оперативну адаптацію виробничого  процесу до змін організаційно-технічних  умов, пов'язаних із переходом на виготовлення нової продукції або з її модернізацією.

Ступінь гнучкості можна  визначити кількістю витраченого  часу та сумою додаткових витрат, що необхідна підприємству при цьому  переході на виробництві цього виду продукції або її модифікації.

Всі перераховані принципи раціональної організації виробничого  процесу взаємопов'язані, доповнюють один одного і різною мірою реалізують у практичній виробничій діяльності підприємства.

 

 

РОЗДІЛ 2.ОРГАНІЗАЦІЙНО ТЕХНІЧНИЙ  РІВЕНЬ ВИРОБНИЦТВА

 

2.1 Характеристика  організаційних типів виробництва

Тип виробництва- це комплексна характеристика організаційно-технічного рівня виробництва, що охоплює номенклатуру продукції, обсяг виробництва, випуск однотипної продукції, характер завантаження робочих місць кваліфікацію робітників, собівартість продукції.

Властивий певному виробничому  підрозділу тип виробництва зумовлює застосування методів підготовки, планування, контролю виробництва, форм організації  праці, особливості технологічних  процесів, кожний із яких характеризується сукупністю ознак, тому наявність лише одного з них або навіть декількох  не дає підстав для висновку про  наявність того чи іншого типу виробництва. За сукупністю цих ознак розрізняють  такі загальноприйняті типи виробництва:

-одиничне (індивідуальне);

-серійне;

-масове.

Тип виробництва підприємства визначається типом виробництвом провідного цеху, а тип виробництва цеху - характеристикою дільниці, де виконується  найвідповідальніші операції та зосереджена  значна частина основних виробничих фондів.

Віднесення підприємства до того чи іншого типу виробництва  має умовний характер, бо на підприємстві й навіть в окремих цехах може мати місце поєднання різних видів  виробництва.

Одиничне виробництво  характеризується:

• широкою номенклатурою продукції;
• виготовленням виробів в одиничних примірниках, або малими серіями;
• застосуванням універсального устаткування;
• групування робочих місць за принципом технологічно однорідних операцій;
• відсутністю закріплення певних операцій за окремими працівниками;
• високо кваліфікацією працівників, яка враховує різноманітний характер виконуваних робіт;
• відсутністю детальної розробки технологічного процесу виготовлення виробу;
• тим, що об'єктом планування, нормування, обліку є весь виріб або його великі вузли;
• порівняно невисокою вартістю підготовки виробництва нових виробів.

Форма одиночного виробництва  поширена на підприємствах які виготовлюють складні вироби і системи спеціального призначення.

Серійне виробництво характеризується:

• виготовлення виробів партіями, які періодично повторюються;
• обмеженою номенклатурою вироблених виробів;
• застосування універсального і спеціального устаткування;
• групування робочим і предметним принципами;
• закріплення за робочим місцем обмеженої кількості деталеоперацій;
• середньою кваліфікацією працівників;
• детальною розробкою технологічних процесів;
• об'єктом планування, нормування, обліку є вузли і деталі виробу;
• відносно більшими витратами на підготовку виробництва повних виробів порівняно з одиничним типом виробництва.

Цей тип виробництва поширений  на підприємствах, які випускають складні  вироби і системи спеціального призначення, що швидко змінюються за конструкцією.

Залежно від розміру партії розрізняють дрібносерійне, середньосерійне  та виликосерійне виробництво.

Основним завданням виробництв серійного типу є забезпечення періодичності  виготовлення виробів відповідно до плану при повному та рівномірному завантаженні устаткування, площ та робітників.

Для вирішення цього завдання важливе значення мають такі нормативи:

-розмір премій (серій) виготовлення виробів;

-нормативний розмір партій деталей і періодичність їх запуску - випуску;

-тривалість виробничих деталей, вузлів серій виробів;

-випередження запуску - випуску партій, деталей і складальних одиниць;

-запаси.

Основним нормативом у  серійному виробництві є визначення серії виробів і нормативного розміру партії запуску заготовок, деталей у виробництві.

Збільшення розміру партії сприяє кращому використанню устаткування і підвищенню продуктивності праці  за рахунок зменшення кількості  переналагодження устаткування і зниження витрат підготовчого - завершального  часу в середньому на одну деталь, а  також зменшення трудомісткості операцій в результаті їх багаторазового повторення. Обробка деталей великими партіями має і негативні сторони, а саме: збільшення тривалості виробничого  циклу, запаси деталей у незавершеному  виробництві, що потребує додаткових складських площ, при цьому уповільнюється оборотність  обігових коштів. Тому необхідно визначити  такий розмір партій. Який забезпечив би ефективну діяльність підприємства.

Масове виробництво має  такі особливості:

• вироби виготовляються у великих кількостях;
• застосовується спеціалізоване і спеціальне устаткування, пристрої та інструменти;
• робочі місця розуміються за ходом технологічного процесу обробки виробів (предметний принцип);
• робочі місця спеціалізуються на виконанні однієї будь-якої операції;
• технологічний процес розробляється детально;
• об'єктом планування, нормування та обліку є деталі, операції;
• робітники можуть мати порівняно невисоку кваліфікацію;
• підготовка виробництва нових виробів потребує найбільших витрат (порівняно з іншими типами виробництва).

Такий тип виробництва  властивий в основному виробам  широкого вжитку. Цей тип виробництва  створює передумови для поглиблення  спеціалізації та підвищення продуктивності праці, що веде до збільшення ефективності виробництва.

Крім загальноприйнятих  типів виробництва існують нетрадиційні ( специфічні) типи. Це змішаний метод  організації виробничих процесів, який поєднює методи велико серійного  та масового виробництва. Він застосовується для усунення таких недоліків  масового та серійного виробництва, як організація не на конкретного  споживача і його вимоги, а не середні стандарти, а також, труднощі переналагодження виробництва, пов'язані  із застосуванням значної кількості  спеціального обладнання.

Окремо виділяють дослідне виробництво, в якому виготовляють зразки або партії виробів для  проведення дослідних робіт, випробувань  доопрацювання конструкцій. За дослідними зразками розробляється конектрукторська та технологічна документація для серійного  або масового виробництва. За своїми характеристиками дослідне виробництво  близьке до одиничного.

За ознаками типу виробництва  можна характеризувати виробничі  підрозділи; від робочого місця до підприємства в цілому. При цьому  важливою кількісною характеристикою  є рівень спеціалізації робочих  місць, який обчислюється за допомогою  коефіцієнта закріплення операцій.

 

2.2 Характеристика  і структура методів організації  виробництва

Метод організації виробництва - це певний спосіб виконання виробничого процесу, який передбачає сукупність відповідних заходів та прийомів його реалізації. Для методу організації виробництва особливо важливим є взаємозв'язок послідовності виконання операцій технологічного процесу з порядком розміщення обладнання і ступінь неперервності виробничого процесу.