Основні положення раціональної організації виробництва

 

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………2

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВИРОБНИЧОГО

ПРОЦЕСУ……………………………………………………………….…...3

   1.1Принципи раціональної організації виробничих процесів…………3

   1.2Формування і структура виробничого процесу…………..…………7

          1.3Принципи організації виробничого процесу………………………..10

РОЗДІЛ 2 ОРГАНІЗАЦІЙНО-ТЕХНІЧНИЙ

РІВЕНЬ ВИРОБНИЦТВА………………………………………………….12

           2.1 Характеристика організаційних типів виробництва ……………...12

            2.2 Характеристика і структура методів організації виробництва..…15

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Організація виробництва  складний та багатогранний процес , що охоплює чимало проблем. Найактуальнішими з них є зміцнення та розширення можливостей первинної ланки підприємства, удосконалення їх організаційних структур, організація системи технічного обслуговування та його матеріально-технічне обслуговування.

Виробничий процес і окремі його операції повинні бути раціонально  організовані у просторі і часі. Для цього слід дотримуватися  певних принципів при проектуванні та організації виробничого процесу. До таких принципів належать: спеціалізація, пропорційність, паралельність, прямо  точність, безперервність, ритмічність, автоматичність, гнучкість, гомеостатичність, принцип системності.

Метою роботи є узагальнення теоретичних положень та методичних підходів до визначення сутності процесу  раціональної організації виробничого  процесу та адаптації підприємства та змін зовнішнього середовища, тобто  процесу реалізації однієї із основних його властивостей як системи, визначення змісту управління цим процесом і  обґрунтування рекомендацій щодо його удосконалення. 
Об'єктом дослідження є принцип раціональної організації виробничого процесу.

В роботі розкрито суть та характеристику виробничого процесу. Дано характеристику організаційно-технічного рівня виробництва.

 

 

 

 

 

 

 

 

  РОЗДІЛ 1 ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВИРОБНИЧОГО ПРОЦЕСУ

 

  1.1 Принципи раціональної організації виробничих процесів

Під організацією виробничих процесів розуміють різні методи сполучення всіх елементів системи  в просторі і часі з метою досягнення ефективного їх використання.

Раціональна організація  виробничого процесу має відповідати  низці вимог і будуватися на таких  принципах, як: спеціалізація, диференціація, концентрація, інтеграція, паралельність, пропорційність, безперервність, ритмічність, прямоточність, автоматичність, гнучкість, гомеостатичність

Принцип спеціалізації — форма розподілу праці, яка характеризується виготовленням продукції обмеженої номенклатури, мінімізацією різновидів робіт, процесів, операцій, режимів обробки та інших елементів виробничого процесу.

Спеціалізація підвищує ступінь  однорідності виробництва на робочих  місцях, дільницях, цехах; збільшує випуск однорідної продукції; спрощує організацію  виробництва і створює умови  для механізації і автоматизації  всіх процесів; сприяє ефективному  використанню устаткування і виробничих площ, поліпшенню економічних показників за рахунок можливості використання спеціального, продуктивнішого устаткування, а також зниження собівартості і  підвищення якості продукції. Дає можливість робітникам набути навичок і вміння для раціонального виконання  робіт.

Виконання принципу спеціалізації  суттєво впливає на здійснення інших  принципів раціональної організації  виробничого процесу.

Принцип диференціації передбачає поділ виробничого процесу на окремі технологічні процеси, операції, переходи, прийоми.

Під час диференціації  ручних операцій треба враховувати  фізіологічні, психологічні та економічні межі поділу праці. Надмірна диференціація підвищує стомлюваність робітників унаслідок монотонності і високої інтенсивності праці, велика кількість операцій призводить до зайвих витрат на установлення, закріплення деталей, зняття їх з робочого місця, на переміщення знарядь праці.

Принцип концентрації пов'язаний з підвищенням складності операцій, що виконуються на сучасному високопродуктивному устаткуванні (наприклад, верстати із ЧПУ, обробні центри тощо), коли комплексно здійснюються обробка, складання, транспортування деталей, видалення відходів.

Принцип інтеграції випливає з принципу диференціації операцій і виробничих процесів. Він реалізується, наприклад, у гнучких виробничих системах повного технологічного циклу, на яких деталі або вироби обробляються без участі людини з 100-відсотковою готовністю для складання.

Принцип паралельності передбачає одночасне виконання окремих частин виробничого процесу (операцій) з виготовлення виробу. Він забезпечує одночасність виконання робіт, застосування багатопредметної обробки, суміщення за часом виконання технологічних і допоміжних операцій (машинна обробка, установлення та знімання, контрольні вимірювання, завантаження та розвантаження агрегата). Рівень паралельності виробничого процесу визначається відношенням тривалості виробничого циклу за паралельного руху предметів праці до фактичної його тривалості.

Принцип пропорційності зводиться до забезпечення рівної пропускної спроможності (відносної продуктивності за одиницю часу) виготовлення продукції у всіх частинах виробничого процесу (виробничих підрозділів — основних, допоміжних і обслуговуючих цехів, а всередині них — дільниць і ліній, груп устаткування і робочих місць).

Досягнення пропорційності ґрунтується на нормах, що визначають кількісний взаємозв'язок між елементами виробництва, коли продуктивність устаткування на всіх операціях технологічного процесу  пропорційна трудомісткості обробки  виробів на всіх операціях. Вона забезпечує безперебійне виробництво, найповніше використання виробничої потужності, запобігає виникненню «вузьких» місць.

Пропорційність виробництва  підтримується шляхом упровадження організаційно-технологічних заходів, передових методів праці, удосконалювання  оперативно-виробничого планування та ін.

Ступінь пропорційності виробництва  характеризується величиною відхилення пропускної спроможності (потужності) кожної стадії процесу виробництва (переділу) від запланованого ритму  випуску продукції.

Принцип безперервності передбачає скорочення або зведення до мінімуму перерв у процесі виготовлення продукції, особливо в умовах багатоланцюгового виробництва. Безперервність є однією з найважливіших умов скорочення термінів виготовлення продукції і підвищення рівня використання виробничих ресурсів, забезпечення рівномірної роботи підприємства і випуску продукції в заданому ритмі. Ступінь безперервності визначається відношенням тривалості технологічної частини виробничого циклу до його повної тривалості. Цілком цей принцип реалізується в безперервному виробництві на підприємствах хімічної, харчової, металургійної галузей промисловості, у машинобудуванні на безперервно-потокових лініях і в автоматичному виробництві.

У дискретних виробництвах усунути перерви неможливо. Тому завдання полягає в мінімізації  часу пролежування деталей між операціями і виробничими процесами.

Принцип ритмічності полягає в забезпеченні випуску за рівні проміжки часу тієї самої або рівномірно зростаючої кількості продукції на всіх стадіях і операціях виробничого процесу. Ритмічність виробничого процесу є одною з основних передумов раціонального використання всіх його елементів і забезпечується високою технологічною дисципліною, раціональною організацією забезпечення робочих місць, надійною роботою устаткування, застосуванням прогресивних систем оперативно-виробничого планування та управління. Вона сприяє чіткому виконанню договорів з постачання продукції споживачам, поліпшенню фінансового стану підприємства.

Рівень ритмічності характеризується співвідношенням суми недоданої  за планом продукції і запланованого  її обсягу.

Принцип прямоточності полягає в забезпеченні найкоротшого шляху проходження предметами праці всіх стадій і операцій виробничого процесу. Він характеризується співвідношенням тривалості транспортних операцій і загальної тривалості виробничого циклу.

Можна визначити рівень прямоточності  шляхом обчислення співвідношення оптимальної (мінімальної) довжини маршруту проходження  предмета праці і фактичної довжини  маршруту.

Прямоточність потребує усунення зворотних рухів деталей у  процесі їх оброблення, скорочення транспортних маршрутів. З огляду на це важливе значення має раціональне  планування розташування за ходом технологічного процесу будівель і споруд, основних і допоміжних цехів на території підприємства, технологічного устаткування на виробничих площах підрозділів. Найповніше принцип прямоточності реалізується за умови потокової організації виробництва.

Принцип автоматичності передбачає максимально можливе та економічно доцільне вивільнення людини від безпосередньої участі у виробничому процесі. Автоматизація виробничих процесів забезпечує збільшення обсягів виробництва, скорочення витрат живої праці, заміну ручної праці інтелектуальною працею операторів, наладчиків, вивільнення ручної праці на шкідливих роботах, підвищення якості робіт. Особливо важлива автоматизація обслуговуючих процесів.

Ступінь автоматизації визначається відношенням трудомісткості робіт, виконуваних автоматизовано, до загальної  трудомісткості робіт. Даний коефіцієнт може розраховуватися як для всього підприємства, так і стосовно кожного його підрозділу.

Принцип гнучкості вможливлює пристосування виробничого процесу до змін економічних, організаційних умов, а також конструктивно-технологічних вимог до продукції, що виготовляється. Він забезпечує скорочення часу і витрат на переналагодження устаткування під час випуску деталей і виробів широкої номенклатури. Основний показник — ступінь гнучкості — визначається кількістю часу, що витрачається, і необхідних додаткових витрат при переході на випуск нової продукції.

Найбільшого розвитку цей  принцип набув в умовах високоорганізованого виробництва, де використовуються верстати з ЧПУ, обробні центри, автоматичні  засоби контролю, складування, переміщення  об'єктів виробництва, здібних до перелагодження.

Принцип гомеостатичності передбачає створення технічних та організаційних механізмів саморегулювання і стабілізації у виробничій системі, щоб вона була здатною стабільно виконувати свої функції в межах допустимих відхилень і протистояти дисфункціональним впливам. До стабілізаційних організаційних систем належать системи оперативного планування і регулювання виробництва, експлуатаційного обслуговування устаткування, резервних запасів.

Розглянуті принципи раціональної організації виробничого процесу  тісно пов'язані між собою, доповнюють один одного і різною мірою реалізуються на практиці. Правильне використання зазначених принципів з урахуванням методів організації виробництва забезпечує скорочення тривалості виробничого процесу і підвищення його ефективності.

Проектуючи виробничий процес, його організацію, треба враховувати  ці принципи, але оптимальні організаційно-технічні рішення вибирати за критерієм економічної  ефективності.

 

1.2 Формування та структура виробничого процесу

Виробничий процес - це сукупність взаємозв'язаних дій людей, засобів праці та природи, потрібних для цілеспрямованого, постійного перетворення вихідної сировини та матеріалів у готову продукцію, яка призначена як для споживання, так і для подальшої переробки.

Основними элементами виробничого  процессу є:

• Праця як свідома діяльність людини;
• Предмет праці (служать для їх перетворення у готову продукцію);
• Засоби праці (використовується людиною для перетворення переметів праці у готову продукцію).

На сучасних підприємствах  процес виробництва досить складний. Він поєднує велику кількість  окремих процесів, які уторують структуру  виробничого процесу.

Виробничі процеси на підприємстві залежно від їх ролі у виготовлені продукції по діляться на три види:

1.Основні-процеси, що безпосередньо пов'язані з перетворенням предметів праці у готову продукцію. Результаті основних виробничих процесів випускається продукція яка передбачена планом підприємства.

2.Допоміжні-процеси, які лише сприяють безперебійній роботі підприємства, але безпосередньої у часті у виготовленні продукції не беруть.

3.Обслуговуючі-процеси, що створюють умови для здійснення основних та допоміжних процесів (транспорті та складські процеси.).

Головна відмінність між  основними та допоміжними процесами  полягає в тому, що продукт, вироблений у результаті основного виробничого  процесу, надходить на ринок, а продукт  отриманий під час допоміжного  процесу, споживається в межах підприємства.

Залежно від стадії виробничого  циклу виробничі процеси поділяються:

-Підготовчі-процеси, що призначені для виконання операції підготовки живої праці, предметів і засобів праці до перетворення предметів праці в корисний (кількісний) продукт.