Культура організації

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І  НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

 «НАЦІОНАЛЬНИЙ ГІРНИЧИЙ  УНІВЕРСИТЕТ»

ІЗО

Кафедра менеджменту виробничої сфери

 

 

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни:«Теорія організації»

на тему: «Культура організації»

 

 

Виконав: студент групи Б-МН-10-1

 

 

 

 

 

 

м. Дніпропетровськ

2013

Зміст

1.Сутність і формування організаційної культури……………………………3

2.Моделі організаційної культури. Типологія організаційних культур……11

3.Людина і група в організації. Ресурси організації……….…………….…..18

4. Список використаної літератури………………………….…………….…..25

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.Сутність і формування організаційної культури

Важливим компонентом  теорії організації є уявлення про  організаційну культуру. У сучасних умовах головними напрямами роботи з підвищення ефективності діяльності організацій є зміна ставлення  працівників до праці, забезпечення її сучасної організації, творчої спрямованості. Саме реалізація цих напрямів створює передумови для розвитку організаційної культури.

Організація — це складний організм, основою життєвого потенціалу якого є організаційна культура. Вона не тільки відрізняє одну організацію  від іншої, але і зумовлює успіх  функціонування та виживання організації  в довгостроковій перспективі. Можна  сказати, що організаційна культура — це "душа" організації.

У літературі є різні визначення поняття "організаційна культура". Концепція організаційної культури не має єдиного тлумачення.

Одні автори розуміють  під організаційною культурою складну  композицію важливих припущень, що бездоказово  приймаються і поділяються членами  колективу. Інші автори трактують організаційну  культуру як філософію та ідеологію  управління, ціннісні орієнтації, вірування, очікування, норми, що лежать в основі відносин та взаємодій як усередині  організації, так і за її межами.

Більшість сучасних дослідників  під культурою розуміють специфічний  спосіб організації та розвитку людської життєдіяльності, представлений в  продуктах матеріального та духовного  виробництва, системі соціальних норм і духовних цінностей, сукупності відносин людей до природи, один до одного ідо  самих себе. На думку Б. Смирнова, організаційна культура означає  впорядковану сукупність виробничих, суспільних та духовних досягнень людей.

Усі наведені визначення поняття  організаційної культури не суперечать один одному. Відмінність полягає  в тому, що одні даються у вузькому значенні, інші — в широкому.

Найповніше визначення поняття  організаційної культури таке: "Організаційна  культура — це набір найважливіших  припущень, що приймаються членами  організації та виражаються в  цінностях, які заявляються організацією та визначають людям орієнтири їх поведінки та дій".

Таким чином, організаційна  культура — це сформована впродовж всієї історії організації сукупність прийомів та правил адаптації організації  до вимог зовнішнього середовища і формування внутрішніх відносин між  групами працівників. Організаційна  культура концентрує політику та ідеологію  життєдіяльності організації, систему  її пріоритетів, критерії мотивації  та розподілу влади, характеристику соціальних цінностей та норм поведінки. Елементи організаційної культури є  орієнтиром в ухваленні керівництвом організації управлінських рішень, налагодженні контролю за поведінкою та взаєминами співробітників у процесі  оцінювання виробничих, господарських  та соціальних ситуацій.

У деяких дослідженнях організаційну  культуру називають корпоративною  культурою.

Формування організаційної культури відбувається з часом, вона вбирає досвід працівників, плоди їх виховання, враховує цілі та установки  організації. Загальна мета організаційної культури створення в організаціях здорового психологічного клімату  для об'єднання працівників в  єдиний колектив, що сповідує певні  етичні, моральні та культурні цінності.

Організаційна культура має певний набір елементів — символи, цінності, вірування, припущення. Виокремлюють три  рівні організаційної культури.

Перший рівень, або поверхневий, включає, з одного боку, такі видимі зовнішні факти, як архітектура, поведінка, мова, технологія, гасла, а з іншого — все те, що можна відчувати  та сприймати за допомогою відчуттів  людини. На цьому рівні речі і  явища виявити легко, але не завжди їх можна розшифрувати та інтерпретувати в термінах організаційної культури.

Другий рівень, або під поверхневий, передбачає вивчення цінностей і  вірувань. їх сприйняття має свідомий характер та залежить від бажання  людей.

Третій рівень, або глибинний, включає  базові припущення, що визначають поведінку  людей: ставлення до природи, розуміння  реальності часу та простору, ставлення  до інших людей, до роботи. Без спеціального зосередження ці припущення важко усвідомити навіть членам організації.

Дослідники організаційної культури часто обмежуються під поверхневим  рівнем, оскільки на глибинному рівні  виникають майже непереборні  труднощі.

Властивості організаційної культури базуються на таких істотних ознаках: загальність, неформальність, стійкість.

Загальність організаційної культури виражається в тому, що вона охоплює  всі види дій, здійснюваних в організації. Поняття загальності має подвійний  зміст. З одного боку, організаційна  культура — це форма, яку одержують  дії в організації. Наприклад, організаційна  культура може визначати певний порядок  розробки стратегічних проблем або  процедури найму нових працівників. З іншого — культура є не просто оболонкою життєдіяльності організації, але і її змістом, елементом, що визначає зміст діяльності. Культура перетворюється на одну зі стратегічних цілей організації. Певний порядок найму може бути підпорядкований  необхідності якомога краще адаптувати нових працівників до культури, що склалася в організації.

Неформальність організаційної культури визначається тим, що її функціонування практично не пов'язане з офіційними, встановленими у наказовому порядку  правилами організаційного життя. Організаційна культура діє ніби паралельно з формальним механізмом діяльності організації. Відмінною  рисою організаційної культури порівняно  з формальним механізмом є переважне  використання усних, мовних форм комунікацій, а не письмової документації та інструкцій, як це прийнято у формальній системі.

Значення неформальних контактів  визначається тим, що більше 90 % ділових  рішень у сучасних організаціях ухвалюються  не у формальній обстановці — на нарадах, зборах, а на неофіційних  зустрічах, за межами спеціально відведених місць. Організаційну культуру не можна  ототожнювати з будь-якими неформальними  контактами в організації. До організаційної культури належать тільки ті неформальні  контакти, які відповідають цінностям, прийнятим у межах культури. Неформальність організаційної культури є причиною того, що параметри і результати дії культури практично неможливо  виміряти за допомогою кількісних показників. Вони можуть бути виражені шляхом якісного протиставлення: "краще — гірше".

Стійкість організаційної культури пов'язана  з такою загальною властивістю  культури, як традиційність ц норм та інститутів. Становлення будь-якої організаційної культури вимагає тривалих зусиль з боку керівників. Проте, будучи сформованими, цінності культури та способи  їх реалізації набувають характеру  традицій і зберігають стійкість  впродовж декількох поколінь працівників  організації. Багато сильних організаційних культур успадкували цінності, запроваджені лідерами і засновниками компаній багато десятиліть тому. Так, основи сучасної організаційної культури IBM були закладені  в перші десятиліття XX ст. Т.Дж. Уотсоном.

Можна виділити декілька основних ознак  організаційних культур, за якими вони відрізняються. Особлива комбінація таких  ознак додає кожній культурі індивідуальності, дає змогу її ідентифікувати.

До основних ознак організаційної культури відносять:

• відображення в місії організації  її основних цілей;

• спрямованість на вирішення інструментальних (виробничих в широкому сенсі) завдань  організації або особистих проблем  її учасників;

• ступінь ризику;

• міра співвідношення конформізму  та індивідуалізму;

• перевага групових або індивідуальних форм ухвалення рішень;

• ступінь підлеглості планам та регламентам;

• переважання співпраці або  суперництва серед учасників;

• відданість або байдужість людей  стосовно організації;

• орієнтація на самостійність, незалежність або підлеглість;

• характер ставлення керівництва  до персоналу;

• орієнтація на групову або індивідуальну  організацію праці та стимулювання;

• орієнтація на стабільність або  зміни;

• джерело та роль влади;

• засоби інтеграції;

• стилі управління, відносини  між працівниками та організацією, способи оцінки працівників.

Культура організації містить  як суб'єктивні, так і об'єктивні  елементи.

До суб'єктивних елементів культури належать вірування, цінності, образи, ритуали, табу, легенди та міфи, пов'язані  з історією організації та життям її засновників, звичаї, прийняті норми  спілкування, гасла.

Під цінностями розуміються властивості  тих або інших предметів, процесів та явищ, емоційно привабливі для більшості  членів організації, що робить їх взірцями, орієнтирами, мірилом поведінки. До цінностей належать передусім цілі, характер внутрішніх взаємин, орієнтованість поведінки людей, старанність, новаторство, ініціатива, трудова і професійна етика. Вважається, що сьогодні необхідно  не тільки спиратися на наявні цінності, але і активно формувати нові. Тому важливо ретельно відстежувати все нове, корисне, що є в цій  сфері у інших, справедливо і  неупереджено його оцінювати. При цьому  не можна знищувати повністю або  пригнічувати старі цінності. Навпаки, до них необхідно відноситися  дбайливо, використовувати їх як основу для формування нових цінностей, залучивши відповідні механізми, зокрема  спільної творчості.

Ключові цінності, будучи об'єднаними в систему, утворюють філософію  організації. Вона відповідає на питання, що є для неї найважливішим. Філософія відображає сприйняття організацією себе та свого призначення, головні напрями діяльності, створює основу вироблення підходів до управління, упорядковує діяльність персоналу на основі загальних принципів, полегшує освоєння вимог адміністрації, формує загальні універсальні правила поведінки. ,

Обряд — це стандартний, такий, що повторюється захід, який проводиться  в певний час і за спеціальним  приводом. Найширше розповсюджені такі обряди, як вшановування ветеранів, проводи  на пенсію, посвята в члени організації.

Ритуал є сукупністю спеціальних  заходів (обрядів), що чинять психологічний  вплив на членів організації з  метою зміцнення відданості їй, затушовування  дійсного сенсу певних сторін її діяльності, навчання організаційним цінностям  та формування необхідних установок. Працівники багатьох японських компаній, наприклад, починають трудовий день зі співу  гімнів.

Легенди і міфи відображають у потрібному світлі й у закодованій формі  історію організації, успадковані  цінності, прикрашені портрети її відомих  діячів.

Звичай є формою соціальної регуляції  діяльності людей та їх відносин, що перейнята з минулого без змін.

Як елементи культури можуть розглядатися також прийняті в організації  норми і стиль поведінки її членів — їх ставлення один до одного та зовнішніх контрагентів, здійснення управлінських дій, вирішення проблем.

Нарешті, елементом організаційної культури є гасла, тобто заклики, що в короткій формі відображають її керівні завдання, ідеї або місію  організації.

Об'єктивні елементи культури відображають матеріальний бік життя організацій. Це, наприклад, символіка кольору, зручність  і оформлення інтер'єрів, зовнішній  вигляд будівель, устаткування, меблі.

Цінності, звичаї, обряди, ритуали, норми  поведінки членів організації, привнесені з минулого в сьогодення, отримали назву традицій. Останні бувають як позитивними, так і негативними. Як позитивну традицію можна розглядати доброзичливе ставлення до всіх нових співробітників, що приходять в організацію, а як негативну — дідівщину в армії.

Образ мислення членів організації, що визначається традиціями, цінностями, рівнем культури, свідомістю членів організації  називається менталітетом.

Фахівці виділяють дві важливі  особливості культури:

1) багаторівневість. Поверхневий рівень  утворюють способи поведінки  людей, ритуали, емблеми, дизайн, уніформа, мова, гасла. Проміжний  рівень становлять укорінені  цінності та вірування. Глибинний  рівень представлений філософією  організації;

2) багатогранність, багатоаспектність.  Культура організації, по-перше,  складається з субкультур окремих  підрозділів або соціальних груп, що існують під "дахом"  загальної культури (вони можуть  конкретизувати і розвивати останню,  можуть мирно існувати разом  з нею, а можуть їй суперечити). По-друге, організаційна культура  включає субкультури тих або  інших напрямів та сторін діяльності  — підприємництво, управління, ділове  спілкування, внутрішні взаємини.