Звіт з викладацької практики

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І  НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ЖИТОМИРСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ  ТЕХНОЛГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

 

 

КАФЕДРА ЕКОНОМІКИ

 

 

Ю.В. Залевська

 

Викладацька та науково-дослідна практика

ЗВІТ

 

 

 

 

До захисту допущено:

Керівник від університету _______________ В.К. Данилко

      (підпис)

"_____"___________ 20___ року

 

 

Захищено на кафедрі

з оцінкою _______________

"_____"___________ 20___ року

 

Підписи____________________

___________________________

 

 

 

Житомир, 2010

 

 

Зміст

Вступ………………………………………………………………………………3

Частина 1 Викладацька  практика

1. поняття власності в корпораціях
2. Управління власністю в акціонерних товариствах
3. Методи управління корпоративною власністю
4. Система показників управління корпоративною власністю

Частина 2 Наукова  практика

Висновок……………………………………………………………………………

 

Вступ

Викладацька та наукова практика ставить за мету закріпити теоретичні  знання, сформувати професійні вміння та навички, підготувати магістрів до самостійної роботи. На протязі практики магістри повинні:

- ознайомитись з навчально-методичним  забезпеченням навчального процесу; 

- придбати навички практичної  роботи у складанні навчальних  планів та робочих програм  з фахових дисциплін;

- ознайомитись з методикою викладання  економічних дисциплін;

- підготувати лекції та практичні  заняття з обраної дисципліни  курсу професійної підготовки;

- набути та поглибити навички науково-дослідної роботи, в тому числі підготовки звітів та статей;

- виступити з науковими доповідями.

Мета і завдання педагогічної складової комплексної практики:

Метою практики є поглиблення і закріплення знань студентів з питань організації і форм здійснення навчального процесу в сучасних умовах, його наукового, навчально – методичного та нормативного забезпечення, формування вмінь і навичок опрацювання наукових та інформаційних джерел при підготовці занять, застосування активних методик викладання професійно орієнтованих дисциплін відповідного фахового напряму та дисциплін фундаментального циклу для спеціальностей.

Об’єктом практики є навчальний процес підготовки фахівців за різними фаховими напрямами.

Предметом практики виступає окрема дисципліна фундаментального чи професійно орієнтованого циклу навчального плану, що відповідає напряму наукових досліджень студента та узгоджується з темою його магістерської роботи.

Мета і завдання науково –  дослідної складової комплексної  практики:

Метою науково – дослідної  складової практики є набуття студентами досвіду самостійної науково – дослідної роботи та опрацювання методики її проведення, поглиблення теоретичних знань в сфері економічних відносин, формування вмінь та навичок опрацювання наукових та інформаційних джерел.

 Студенти під час  виконання основних завдань цієї  частини практики мають здійснити:

- вивчення теоретичних  класичних джерел за обраною  науковою проблемою, пов’язаною  зі спеціалізацією кафедри та  відповідно до наукової проблеми  дослідження майбутньої магістерської  роботи;

- вивчення стану розробки  окремих аспектів обраної наукової  проблеми у вітчизняній та  іноземній літературі;

- ознайомлення зі структурою, науковою проблематикою та результатами  наукової роботи академічних  і галузевих інститутів та  їх провідних спеціалістів щодо  обраного напряму дослідження;

- визначення структури  та основних завдань магістерського  дослідження;

- оволодіння методикою  обробки та аналізу статистичних  даних;

- апробація основних  теоретичних та практичних рекомендацій  магістерської роботи (у формі  виступів на конференціях, написанні  наукових статей, розробки практичних  рекомендацій).

Науково – дослідна складова комплексної практики дає можливість використати нові методи, отримати потрібні результати та застосувати  їх під час написання магістерської  роботи.

 

 

Частина 1 Викладацька  практика

Лекційне заняття було проведене за темою «Управління корпоративною власністю».

Нами було розроблено наступний  план лекційного заняття:

1. Поняття власності в корпораціях

2. Управління власністю  в акціонерних товариствах. 

3. Методи управління корпоративною  власністю. 

4. Система показників  управління корпоративною власністю.

Навчальна мета передбачає формування у студентів:

• наукових (методологічних знань про управління корпоративною власністю;
• розуміння понять (теорій тощо) ;
• осмислення закономірностей (теорій, підходів тощо);
• умінь дискусії (діалогу) з проблем управління корпоративною власністю;
• ціннісних уявлень про управління корпоративною власністю;
• особистісного ставлення до управління корпоративною власністю;
• особистісних поглядів стосовно управління корпоративною власністю;
• критичного ставлення до проблем управління корпоративною власністю.

Навчальна мета може включати декілька завдань як освітнього, так і виховного і розвивального напрямів

 

 проведення даного лекційного заняття є формування у студентів уявлення щодо поняття корпоративної власності та управління нею. Ознайомлення студентів з існуючими методами управління корпоративною власністю, а також з системою показників, за допомогою яких реалізовується можливість управління нею. А також метою даного лекційного заняття є переконати  студентів у важливості управління корпоративною власністю та здобутті певної теоретичної основи щодо цього.

Отже питання  було розкрито таким чином:

1. Поняття власності в корпораціях

Акціонери володіють певними майновими правами. Ці права носять особистісний  і майновий характер, вони пов'язані зі статутним фондом і в більшості національних правових систем світу мають математичну оцінку. У зв'язку з тим, що ці права безпосередньо пов'язані із внеском до статутного фонду, лише внесення повних вкладів, за попередньо обумовленою сумою, породжує можливість участі в акціонерному товаристві, що реалізується через права (і обов'язки) по відношенню до нього. При цьому, кількість частин, на які розділений статутний фонд, може бути більше, а іноді і менше кількості учасників цього товариства. За ступенем розвитку акціонерного товариства формуються права, які створюють сукупність форм контролю за діяльністю акціонерного товариства.

Однією із особливостей, які відрізняють акціонерні товариства від інших господарських товариств є формування статутного капіталу за рахунок емісії цінних паперів. Для здійснення діяльності, визначеної статутом акціонерного товариства, акціонерне товариство має володіти певним капіталом, розмір якого визначається законодавчо. Ця вимога розповсюджується як на момент створення акціонерного товариства, так і протягом його функціонування. Статутний капітал акціонерного товариства формується із вкладів його учасників. Саме це майно в юридичній практиці прийнято іменувати статутним фондом, або статутним капіталом. Питання про обов’язковість статутного капіталу безпосередньо пов’язане з питанням про розмір такого капіталу. Адже зрозуміло, що вимога про необхідність формування капіталу сама по собі не має практичного сенсу без встановлення вимог щодо його мінімального розміру.

Мінімальний розмір статутного капіталу – це мінімальна сума, необхідна для створення товариства. Законодавством встановлено мінімальні розміри статутних капіталів для двох видів господарських товариств:

1) для акціонерного товариства – цей розмір становить 1250 мінімальних заробітних плат виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, що діє на момент створення (реєстрації) акціонерного товариства. (ч. 1 ст. 14 Закону України „Про акціонерні товариства”);

Мінімальна заробітна  плата становить (згідно Закону України "Про Державний бюджет України  на 2011 рік”):

З 01.01.2011 р. – 941 грн., 01.01.2010 р.– 869 грн.

з 01.04.2011 р. – 960 грн., 01.04.2010 р.– 884 грн.

з 01.07.2011 р. – 985 грн., 01.07.2010 р. –888 грн. 01.10.2010 р. – 907 грн.

з 01.12.2011 р. – 1004 грн. 01.12.2010 р.  – 922 грн.  Закон України “Про Державний бюджет України на 2010 рік" (стаття 5).

2) для товариства з обмеженою відповідальністю – не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення товариства з обмеженою відповідальністю. Ця ж вимога застосовується до товариства з додатковою відповідальністю.

Мінімальний статутний капітал  визначається на день створення юридичної  особи. Відповідно до статті 87 Цивільного кодексу України юридична особа  вважається створеною з дня її державної реєстрації. При цьому  на момент затвердження (підписання) установчих документів, і на момент реєстрації – статутний капітал повинен  відповідати встановленим вимогам. Інакше, наприклад, у зв’язку із збільшенням мінімальної заробітної плати, якщо розмір статутного капіталу буде меншим за визначений законом  мінімум, державний реєстратор вправі відмовити у реєстрації. Звичайно, можна буде внести суму, якої не вистачає для формування статутного капіталу.

Для повного і командитного товариства мінімальний розмір статутного капіталу не встановлено, і тому залежить від самих учасників. Отже, в цих  товариствах розмір статутного капіталу може бути будь-яким, починаючи з 1 копійки.

Слід зазначити, що для  деяких юридичних осіб встановлюються підвищені вимоги щодо статутного капіталу. Зокрема, мінімальний розмір статутного капіталу на момент реєстрації банку  не може бути менше 10 мільйонів євро (ст. 31 Закону України „Про банки і банківську діяльність”).

Мінімальний розмір статутного капіталу страховика, який займається видами страхування іншими, ніж страхування  життя, встановлюється в сумі, еквівалентній 1 млн. євро, а страховика, який займається страхуванням життя, - 1,5 млн. євро за валютним обмінним курсом валюти України (ст. 30 Закону України „Про страхування”.

Корпоративна  власність – сукупність об'єктів нерухомості, майнових прав, робіт та послуг, інформації та технологій, нематеріальних благ та інших частин національного багатства права користування, володіння та розпорядження якими належить конкретній корпорації.

Акціонерна власність - кількісна величина, що підсумовує стандартні одиниці прав власності у тому чи іншому акціонерному товаристві. В той час як результативність функціонування акціонерного капіталу залежить від інтелектуальних витрат менеджменту та ресурсів, які використовуються. Саме тому в акціонерній власності закладено конфлікт; при відокремленні функцій власника від функцій безпосередніх учасників процесу виробництва кількісне вираження прав власності може не мати прямої залежності від суми грошового капіталу, вкладеного у бізнес.

Корпоративна  власність може бути класифікована  за такими класифікаційними ознаками: за видами корпоративної власності, за галузевою приналежністю, за ступенем ліквідності, за величиною частки акцій, які належать корпорації, за ступенем участі на ринку продукції, що випускається (рис.6.2).

За  видами корпоративну власність можна поділити на: нерухому, рухому, інформацію, результати інтелектуальної діяльності, іншу.

За  ступенем ліквідності можна розрізняти низько ліквідні об'єкти корпоративної власності (наприклад, акції, які мають темпи зростання курсової вартості менше індексу рівня інфляції або дорівнюють йому; стабільні, середньо ризикові об'єкти корпоративної власності; високо-ліквідні об'єкти корпоративної власності.

За величиною  частки акцій, яка належить корпорації розрізняють: 100% акцій у корпорації-акціонерні товариства або унітарні підприємства; 75% + 1 акція - у корпорації кваліфікована більшість акцій; 50% + 1 акція - у- корпорації контрольний пакет акцій; 25% + 1 акція - у корпорації блокуючий пакет акцій.

За ступенем індустріалізації виокремлюють об'єкти промисловості, об'єкти агропромислового комплексу, об'єкти невиробничої сфери.

Розроблення системи управління корпоративною власністю повинне  будуватись на попередній її структуризації з метою виокремлення однотипних груп об'єктів та описання задач, цілей та методів управління

 Суб'єктами відносин власності в корпораціях виступають активні сторони відносин власності, що мають можливість та право володіння об'єктом власності.

Об'єкт власності- пасивна сторона відносин власності у вигляді предметів природи, майна, речовини, інформації, духовних і інтелектуальних цінностей.

Об'єкти корпоративного права  власності виступають водночас і  об'єктами управління. До них відносять:

• нерухоме майно (будівлі споруди, земельні ділянки тощо);
• рухоме майно (долі, паї, частки, цінні папери, у тому числі акції, облігації та ін.);
• грошові кошти;
• борги (дебіторська заборгованість;
• інформація;
• інтелектуальна власність і інші результати інтелектуальної діяльності корпоративних підрозділів.