Заробітна плата як стимул трудової діяльності

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Соціальний захист населення

Соціальний захист –  це державна підтримка верств населення, які здатні відчувати негативний вплив відповідного рівня життя, тобто заходи, які включають надання правової, фінансової, матеріальної допомоги окремим громадянам, а також створення соціальних гарантій для економічно активної частини населення; комплекс законодавчо закріплених гарантій, які протидіють дестабілізації життєвим чинникам (інфляції, спаду виробництва, економічним кризам, безробіттю та ін.).

Законом України встановлені:

• соціальні норми і нормативи – показники необхідного споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг та забезпечення освітніми, медичними, житлово-комунальними, соціально-культурними послугами;
• нормативи витрат (фінансування) – показники поточних капітальних витрат з бюджетів усіх рівнів на забезпечення задоволення потреб на рівні, не нижчому від державних соціальних стандартів і нормативів. [ГРЭ ч2]

Стаття 28 Закону України «Про оплату праці» гласить, що у разі банкрутства підприємства чи ліквідації його у судовому порядку зобов'язання перед працівниками такого підприємства щодо заробітної плати, яку вони повинні одержати за працю (роботу, послуги), виконану у період, що передував банкрутству чи ліквідації підприємства, виконуються відповідно до Закону України "Про банкрутство"

Основні елементи системи соціального захисту

• встановлення допустимих параметрів життя (розміру прожиткового мінімуму, мінімальної пенсії, соціальної допомоги);
• захист населення від зростання цін і товарного дефіциту для гарантованого забезпечення прожиткового мінімуму громадянам;
• вирішення проблеми безробіття і забезпечення ефективної зайнятості, перепідготовка кадрів;
• пенсійне забезпечення (людей похилого віку, інвалідів, сімей, що втратили годувальника);
• утримання дитячих будинків, інтернатів, будинків для людей похилого віку тощо;
• соціальні трансферти (допомога з безробіття, одноразові чи щомісячні виплати на дітей, з материнства, з хвороби та інших причин, житлові субсидії тощо);
• соціальне обслуговування (надання соціальних послуг окремим категоріям громадян і т. ін.);
• надання необхідної медичної допомоги;
• соціальне страхування тощо. [Дідківська §11.5]

У будь-якому суспільстві соціальний захист виконує дві головні функції:

1. Зменшує негативні наслідки  бідності шляхом надання короткотермінової  допомоги малозабезпеченим верствам населення.

2. Запобігає бідності шляхом  створення умов для участі  громадян у соціальному страхуванні  в працездатний період.

Ці функції перебувають  у певній суперечності, тому перевага надається тій чи іншій з них залежно від економічної ситуації в країні. У кризові періоди пріоритет належить першій функції, яка є характерною для сучасного стану економіки і соціального захисту в Україні. Аналіз базових положень міжнародних документів і вітчизняної законодавчої бази з цих питань дає можливість виділити найважливіші принципи соціального захисту населення на виробництві:

Соціальна відповідальність суспільства та держави за дбайливе відношення до кожної особи, реалізацію її прав на працю, вибір професії, місце роботи та навчання, забезпечення захисту здоров'я та життя, компенсацію втрати працездатності;

Соціальна справедливість у галузі трудових відносин – рівна винагорода за рівну працю, право на безпеку та гігієну праці, збереження здоров'я, працездатності громадян, на соціальну допомогу в разі захворювань, на високий рівень компенсації загубленої працездатності, забезпечення медичної, соціальної та професійної реабілітації постраждалих на виробництві;

Всебічний та обов'язковий характер захисту працівників від соціальних і професійних ризиків, забезпечення права на соціальний захист як головного орієнтиру соціально-економічного розвитку суспільства; - мінімальний рівень соціальних і професійних ризиків, наявність відповідної інформації;

Багато суб'єктність соціального захисту, суб'єктами якого повинні бути держава, роботодавці, професійні асоціації та об'єднання, регіональні органи управління;

Економічна та соціальна свобода працівників у галузі праці – вибір професії з мінімальним рівнем професійних та соціальних ризиків, можливість [АПЕ №3, 2006г, с 154-157]

Правовою основою соціального  захисту є положення чинного  законодавства, що регулюють систему  засобів соціального захисту: гарантії норми, зобов’язання, розподіл функцій. Організаційними основами соціального  захисту є відповідні управлінські та функціональні установи по роботі з населенням. Організаційно-правова структура системи соціального захисту населення виглядає так:

 

Система соціального захисту  виконує дві основні функції:

• зменшення негативних наслідків бідності шляхом надання короткотермінової адресної допомоги знедоленим верствам населення;
• запобігання бідності шляхом створення умов для участі громадян в соціальному страхуванні в працездатний період. [Калина 247]

Створення ефективної системи  соціального захисту на підприємствах  є невід'ємною умовою розвитку всякого суспільства, особливо в умовах ринку, виступає необхідною платою суспільства та бізнесу за соціальний мир, стабільність соціальної системи та можливість нормальної господарської діяльності. В умовах сучасного виробництва окремі приватні заходи щодо поліпшення умов праці, для попередження травматизму є неефективними. Тому здійснення їх повинно проходити комплексно, створюючи в загальній системі управління виробництвом підсистему керування безпекою праці, спрямованої на збереження здоров'я та працездатності людини. Розвиток цивілізованої держави може здійснюватись тільки разом з дією соціального захисту населення. [АПЕ №3, 2006г,  с 154-157].

 

2. Оцінка стану державного регулювання оплати праці й соціального захисту
1. Аналіз стану регулювання оплати праці

 

 

 

 На  сьогоднішній день економіка України  знаходиться в критичному становищі, яке було викликане економічною  кризою, що охопила майже всі країни світу. Наслідками цієї кризи стали: зростання інфляції, масове скорочення людей на підприємствах (Рівень безробіття (за методологією МОП) в середньому за 9 місяців 2008р. складав 6,5% економічно активного населення працездатного віку), зросла заборгованість за виплатами заробітної плати (Сума невиплаченої заробітної плати на 1 лютого 2009р. становила 1525,1 млн. грн.), реальна заробітна плата найманих працівників у січні 2009р. порівняно з груднем 2008р. зменшилася на 19,4%, Рівень зареєстрованого безробіття, розрахований по відношенню до населення працездатного віку, на 1 березня 2009р. становив 3,2%.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

У січні–вересні 2010р. розмір середньомісячної номінальної заробітної плати штатних працівників підприємств, установ, організацій (з кількістю працюючих 10 осіб і більше) становив 2176 грн. і порівняно з відповідним періодом попереднього року збільшився на 19,5%.

До видів  економічної діяльності з найвищим рівнем оплати праці відносилися  авіаційний транспорт, фінансова діяльність, добування паливно-енергетичних корисних копалин та виробництво коксу, продуктів нафто перероблення, де заробітна плата працівників перевищила середній показник по економіці в 1,6–3,0 рази.

Найнижчий рівень заробітної плати спостерігався у рибальстві та рибництві, на підприємствах із виробництва  текстилю, одягу, хутра та виробів  із хутра, шкіри та виробів зі шкіри, у сільському господарстві, мисливстві та пов’язаних з ними послугах і не перевищував 64,1% від середнього по економіці.

Середній розмір оплати праці у січні–вересні 2010р.  в усіх регіонах був вищим за прожитковий мінімум для працездатної особи, разом із тим лише у 5 з них заробітна плата перевищила середню по країні: у м.Києві – 3322 грн., Донецькій – 2469 грн., Дніпропетровській – 2313 грн., Київській – 2217 грн. та Луганській – 2198 грн. областях. Найнижчий рівень заробітної плати спостерігався у Тернопільській, Волинській, Чернігівській та Херсонській областях і не перевищував 78% від середнього по економіці.

Індекс реальної заробітної плати у січні–вересні 2010р. порівняно з відповідним періодом 2009р. становив 109,8%.

Упродовж січня–вересня 2010р. загальна сума заборгованості з виплати заробітної плати зменшилася на 9,0%, або на 133,0 млн.грн., і на 1 жовтня становила 1340,3 млн.грн., що дорівнює 5,2% фонду оплати праці, нарахованого за вересень 2010р.

Зменшення загальної  суми заборгованості відбулося головним чином завдяки погашенню боргів працівникам економічно активних підприємств. Упродовж січня–вересня 2010р. заборгованість перед працівниками цієї категорії підприємств зменшилася на 20,3% (на 194,4 млн.грн.) і на 1 жовтня становила 761,6 млн.грн.

Серед видів економічної діяльності найвагоміше зменшення суми невиплаченої заробітної плати зафіксовано на економічно активних підприємствах промисловості (на 101,2 млн.грн.), здебільшого за рахунок підприємств із виробництва електричного, електронного та оптичного устатковання (на 19,2 млн.грн.), гумових та пластмасових виробів (на 15,4 млн.грн.), неметалевої мінеральної продукції (на 15,4 млн.грн.), із добування паливно-енергетичних корисних копалин (на 13,7 млн.грн.), а також будівництва (на 57,1 млн.грн.), транспорту та зв’язку (на 19,9 млн.грн.).

Зменшення суми боргу перед працівниками економічно активних підприємств спостерігалося у 23 регіонах, при цьому найвагоміше  – у Дніпропетровській (на 40,0 млн.грн.), Донецькій (на 22,7 млн.грн.), Львівській  (на 20,4 млн.грн.), Сумській (на 18,2 млн.грн.), Запорізькій (на 17,6 млн.грн.) областях і м. Києві (на 26,1 млн.грн.).

Кількість працівників економічно активних підприємств, яким вчасно не виплачено заробітну плату, упродовж січня–вересня 2010р. зменшилася на 24,8% і на 1 жовтня становила 244,5 тис. осіб, або 2,3% від загальної кількості штатних працівників. Кожному із зазначених працівників не виплачено в середньому 3115 грн., що на третину більше від середнього розміру заробітної плати за вересень 2010р.

У січні–вересні 2010р. субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг призначено 487,2 тис. сімей, що становило 58,7% від загальної кількості сімей, які звернулися за субсидіями, з них у міських поселеннях - 392,5 тис., у сільській місцевості - 94,7 тис. сімей.

Загальна сума призначених  субсидій у січні–вересні 2010р. становила 40,6 млн.грн., з неї у міських  поселеннях – 37,5 млн.грн., у сільській  місцевості - 3,1 млн.грн.

Середній розмір призначеної  субсидії на одну сім’ю у вересні 2010р. становив 48,5 грн.

Крім того, 139,0 тис. сімей (51,7% із числа тих, які звернулися) було призначено субсидії готівкою на відшкодування  витрат для придбання скрапленого  газу, твердого та рідкого пічного  побутового палива, з них у міських  поселеннях - 36,7 тис. сімей, у сільській місцевості - 102,3 тис. сімей.

Середній розмір призначеної  у вересні 2010р. субсидії цього виду на одну сім’ю становив 465,7 грн. [http://www.ukrstat.gov.ua/]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Оцінка системи соціального захисту

 

Соціальний захист є  однією з основних задач держави  і, в першу чергу, – найбільш уразливих  верств суспільства: людей похилого віку, дітей,  інвалідів та ін.

Соціальний захист –  це державна підтримка верств населення, які здатні відчувати негативний вплив відповідного рівня життя, тобто заходи, які включають надання правової, фінансової, матеріальної допомоги окремим громадянам, а також створення соціальних гарантій для економічно активної частини населення; комплекс законодавчо закріплених гарантій, які протидіють дестабілізації життєвим чинникам (інфляції, спаду виробництва, економічним кризам, безробіттю та ін.).

 

Таблиця

Державні витрати на соціальний захист та соціальне забезпечення населення

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Урядом послідовно вживаються заходи щодо пріоритетного наближення соціальних гарантій до прожиткового мінімуму саме тим категоріям населення, які мають найбільший ризик бідності. [37040]

Законом забезпечені рівні умови  надання застрахованим особам допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах, при народженні дитини, по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та на поховання незалежно від виду діяльності, форми власності та господарювання. Допомога по тимчасовій непрацездатності виплачується застрахованій особі за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності з шостого дня непрацездатності. Перші п’ять днів тимчасової непрацездатності оплачуються за рахунок коштів роботодавця, що сприяло посиленню контролю за виданням листків непрацездатності. Допомога по тимчасовій непрацездатності у разі настання інших страхових випадків (необхідності догляду за хворою дитиною віком до 14 років, хворим членом сім’ї, догляду за дитиною віком до 3-х років або дитиною-інвалідом до 16 років у разі хвороби матері або іншої особи, яка доглядає за цією дитиною, тощо) виплачується застрахованій особі з першого дня за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. Допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованим особам в залежності від розміру заробітної плати (доходу) і страхового стажу. [37040]