Зайнятість та соціальний захист населення

1.3.Характеристика ринку праці

        На ефективне функціонування національної економіки значно впливають процеси, які відбуваються на ринку праці. Будь-який ринок може функціонувати тільки за умови поєднання робочої сили та засобів виробництва. Попит і пропозиція робочої сили формуються саме на ринку праці, специфічною ознакою якого є те, що це ринок найманої праці, на якому працедавець і найманий працівник виступають як юридично рівноправні особи.

Ринок праці функціонально  пов'язаний з товарним ринком, ринками  капіталу, інформації, освітніх послуг, житла тощо. Але суттєво впливає на стан ринку праці кон'юнктура товарного ринку, де формуються сукупний попит та сукупна пропозиція. За умов низької економічної активності суб'єктів товарного ринку погіршується і стан ринку праці — на ньому зростає безробіття. І навпаки. На ринку праці виникають не тільки економічні, а й соціальні проблеми — соціальна напруга в суспільстві, громадські рухи тощо, які ринкові механізми не в змозі самостійно розв'язати 
        Для вирішення таких проблем необхідним є створення відповідної системи державних механізмів впливу на ринок праці: розробка трудового законодавства, программ сприяння зайнятості, допомога безробітним. 
         Суб'єкти ринку праці — працедавці та наймані працівники — суттєво відрізняються за їх відношенням до засобів виробництва. Працедавці є власниками засобів виробництва, а наймані працівники володіють здібностями до праці. Тому на попит на робочу силу, який формують працедавці, та на пропозицію робочої сили, яку формують наймані працівники, впливають різні чинники. Так, попит на робочу силу залежить від рівня продуктивності праці, технічного оснащення виробництва, рівня економічної активності — фази циклу. Пропозиція визначається рівнем заробітної плати, освіти й кваліфікації, умовами праці, профспілковим захистом, релігією, податковою системою, міграцією населення. Співвідношення між попитом і пропозицією робочої сили на ринку праці визначає рівень зайнятості та проявляється у ринковій ціні робочої сили -    заробітній платі. 
       Оскільки робоча сила є специфічним товаром, то і її ціна — заробітна плата — має певні специфічні особливості. Заробітна плата — основне джерело грошових доходів домашніх господарств, а з урахуванням цін на споживчі товари й послуги в основному визначає рівень життя населення. Для підтримки мотивації праці необхідно дотримуватись об'єктивної закономірності: темпи зростання заробітної плати не повинні перевищувати темпи зростання продуктивності праці. 
Ринок праці вирізняють у широкому та вузькому значенні. У широкому значенні ринок праці є системою соціально-економічних відносин, які забезпечують ефективне використання робочої сили та ЇЇ відтворення. У вузькому значенні ринок праці розглядають як систему відносин між суб'єктами цього ринку — працедавцями, які визначають пропоновану кількість, якість робочих місць, умови праці, та найманими працівниками, які претендують на робочі місця, приймають умови праці й впливають на них. Відносини на ринку праці регулює держава. 
Специфіка робочої сили як товару полягає у тому, що об'єктом купівлі-продажу на ринку праці є здатність до праці (право на використання робочої сили), у результаті чого товар не відокремлюється від попереднього власника. Відносини між суб'єктами ринку реалізуються через державну або комерційну служби зайнятості, а також безпосередньо через кадрові служби підприємств шляхом укладання договору найму, трудового договору, контракту. 
         Ринок праці виконує специфічні функції: 
-  суспільного розподілу праці (розмежування найманого працівника та працедавця, розподіл найманих працівників за професіями та кваліфікацією, галузями виробництва, регіонами); 
- інформаційну (інформація про умови найму, рівні заробітної плати, пропозицію робочих місць і робочої сили, якість робочої сили тощо); 
- посередницьку (організація зустрічі працедавців та найманих працівників); 
- стимулюючу (забезпечення конкурентного середовища на ринку праці); 
- досягнення рівноваги між попитом і пропозицією робочої сили; 
- вирішення питань зайнятості; 
- підтримки безробітних. 
Мета аналізу ринку праці полягає у необхідності: 
- виявити зміни кількості робочої сили протягом року; 
- визначити галузевий розподіл працюючих; 
- оцінити структурні зрушення в економіці, які впливають на динаміку зайнятості та рівень кваліфікації; 
-визначити рівень та тенденції незайнятого населення; 
- дати оцінку прихованого безробіття; 
- виявити фахову та регіональну мобільність трудових ресурсів; 
- оцінити ефективність політики зайнятості; 
- прогнозувати тенденції зайнятості. 
         Отже, аналіз ринку праці дозволяє надати кожному суб'єкту економіки необхідну інформацію, на основі якої приймаються рішення щодо вибору виду діяльності, освіти тощо. 
         У процесі аналізу необхідно враховувати чинники, які впливають на стан сучасного ринку праці. Найбільш важливими з них є: 
  - циклічність економічного розвитку; 
  - динаміка продуктивності праці; 
  - цільове бюджетне фінансування пріоритетних напрямів економіки; 
  - структурні зміни в економіці під впливом НТП; 
  -диверсифікація виробництва; 
  - реструктуризація окремих галузей економіки (ВПК; вугільна та переробна      промисловість тощо); 
  - впливовість профспілок; 
  - характер трудового законодавства; 
  -державна політика в галузі регулювання зайнятості та безробіття; 
  - масштаби приватизації та створення робочих місць. 
      Кон'юнктура ринку праці визначається співвідношенням між попитом і пропозицією робочої сили. Залежно від цього співвідношення ринок праці може бути трьох типів: 
  - працедефіцитним — коли на ринку праці відчувається нестача пропозиції робочої сили; 
  - праценадлишковим — коли на ринку праці високе безробіття і має місце надлишок пропозиції робочої сили; 
  -рівноважним — коли попит на робочу силу врівноважується її пропозицією. 
        Зазначимо, що сучасне економічне зростання у високорозвинутих країнах Західної Європи, США, Японії супроводжується збільшенням працеінтенсивності. Це означає, що впровадження новітніх науково-технічних розробок неможливе без створення нових робочих місць не тільки за якістю, а й за кількістю. Потреба у створенні таких робочих місць у 70-х pp. у країнах Західної Європи виникала за умови економічного зростання середньорічними темпами у —5 %. 
Тепер нові робочі місця в західноєвропейських країнах створюються вже за 2 %-них темпів економічного зростання, а у США — навіть за 0,6 %-го темпу зростання. 
       Ринок праці перебуває у безперервному русі. За ним стежать функціональні підрозділи з питань зайнятості населення. В Україні — це Міністерство праці та соціального розвитку, Державний комітет статистики. З метою міжнародного співробітництва у справі поліпшення умов праці та усунення соціальної несправедливості в 1919 р. було засновано Міжнародну організацію праці (МОП). Разом з урядовцями в її роботі беруть участь представники підприємств та організацій трудящих. З 1946 р. МОП стала першою спеціалізованою установою ООН. Україна є членом МОП з 1954 р. До МОП входять 176 країн-членів. Діяльність організації здійснюється за двома основними напрямами. Це розробка і прийняття документів, які встановлюють основні права у сфері праці, найму та професійної підготовки, умови праці, соціального забезпечення, техніки безпеки та охорони праці. А також надання консультацій експертам і технічної допомоги з питань політики праці та соціальної політики. З 1 червня 1996 р. в Києві відкрито представницький офіс МОП. 
       Процес формування ринку праці потребує розроблення й практичного застосування комплексу правових, економічних, соціальних заходів, які позитивно впливають на ринкове середовище, створюючи певні передумови його функціонування. Суттєвими передумовами є: забезпечення вільного переміщення громадян у єдиному економічному просторі; наявність ринку житла; відсутність обмежень на заробітну плату; створення та ефективне функціонування бірж праці, системи професійної орієнтації, підвищення кваліфікації робочої сили; наявність необхідних фінансових коштів для ефективної роботи територіальних органів працевлаштування.

  РОЗДІЛ 2.БЕЗРОБІТТЯ  ТА СОЦІАЛЬНИЙЗАХИСТ НАСЕЛЕННЯ

    2.1. Безробіття ,як соціально – економічне явище та причини його    виникнення

         Почнемо з тієї форми безробіття, про яку можна вести мову фактично в будь-якім суспільстві і яка багато в чому є необхідним наслідком активних структурних перебудов економіки. Це фрикційне (чи структурне) безробіття. Робітники мають різні схильності і здібності, а до кожного конкретного робочого місця пред'являються певні професійні вимоги. Крім того, система поширення інформації про претендентів на робочі місця є недосконалою, а географічне переміщення робітників не може відбуватися моментально. Пошук придатного робочого місця вимагає певного часу і зусиль. Справді, оскільки різні робочі місця розрізняються і по складності, і по оплаті праці, безробітний може навіть відмовитися від першого запропонованого йому робочого місця. Безробіття, викликане тим, що установлення відповідності між працівниками і робітниками місцями вимагають часу, називається фрикційним безробіттям.

       Певний рівень фрикційного безробіття неминучий в умовах постійно мінливої ринкової економіки. Попит на різні товари постійно коливається, що у свою чергу викликає коливання попиту на працю працівників, що роблять ці товари. Далі, оскільки різні регіони роблять різні товари, попит на працю може одночасно зростати в одній частині країни і скорочуватися в іншій. Економісти називають такі зміни в структурі попиту на працю по галузях і регіонам структурними зрушеннями. Оскільки структурні зрушення відбуваються постійно і робітником потрібно певний час для зміни роботи, фрикційне безробіття носить стійкий характер.

       Структурні зрушення не є єдиною причиною постійного вивільнення працівників і фрикційного безробіття. Крім цього, робітники зненацька для себе виявляються звільненими у випадку, якщо підприємство стає банкрутом, якщо якість їхньої роботи визнається незадовільною чи якщо їхня конкретна кваліфікація більш не потрібно.

       Якщо мова йде про систематичне вивільнення працівників підприємств, що повинні згортати свою діяльність унаслідок її технологічної чи економічної неефективності, унаслідок того, що науково-технічний і соціальний прогрес вимагає переструктурування економічного життя, то такого роду вивільнення робочої сили повинне вважатися безумовно позитивним процесом, тому що це вивільнення працівників в одних сферах завжди супроводжується рівнобіжною появою значного числа вакансій робочих місць у нових галузях і сферах діяльності, породжуваних науково-технічним розвитком. Однак усе це втілюється в реальність тільки за умови, що в суспільстві діють соціально-економічні відносини, що забезпечують гнучку зайнятість, взаємну відповідність структур робочої сили і виробництва, при тім, що перебудова структури зайнятості є не примусовою, а що базується на вільному доступі кожного працівника до системи перекваліфікації, одержання додаткової освіти, зміні місця роботи, проживання і т.д. Тим часом, у конкретних умовах перехідної економіки фрикційне, структурне безробіття приймає, як правило, ірраціональні форми, закриття підприємств йде набагато швидше, ніж утворення нових робочих місць у перспективних галузях, збільшуючись до того ж і випереджальним спадом у сферах, що, напроти, заслуговують найбільшого розвитку (високих технологій, наукомісткого виробництва) і вимагають кваліфікованої робочої сили. У результаті сьогодні в Україні інженери і вчені перекваліфікуються в продавців і вантажників.

       Другою класичною формою безробіття є циклічне безробіття. Традиційно вона зв'язана з фазою спаду у відтворювальному циклі, в умовах якого істотно зростає обсяг безробіття.

       Однак циклічне безробіття в умовах перехідної економіки мають ряд істотних особливостей. В економіці перехідних суспільств циклічне безробіття фактично перетворюється в перманентне безробіття періоду постійного згортання виробництва. Більш того, поступове, тимчасове пожвавлення економіки в набагато меншому ступені приводить до розсмоктування безробіття, ніж це можна було очікувати.

       Причини цього досить зрозумілі: модель "шокової терапії", що приводить до глобального спаду, розв'язує протиріччя економічного росту насамперед за рахунок трудящих. Поступово, звичайно, створюються форми суспільних робіт чи інші механізми відбивання найбільш жорстких наслідків безробіття. Однак циклічне безробіття, зв'язане зі стійкою тенденцією до спаду економіки, є головною формою безробіття в перехідній економіці. Фактично таке стабільне безробіття може бути названа скоріше застійним, ніж циклічним.

       Отже, застійне безробіття - це третя форма, найбільш характерна для економіки перехідного суспільства. Застійне безробіття як найбільш типова форма безробіття перехідної економіки збільшується тим, що традиції минулого багато в чому приводять до надій значної частини працівників на можливість вирішення своїх проблем у майбутньому за рахунок підтримки держави, але не за рахунок власної активності.

     Завершуючи характеристику форм безробіття, хотілося б підкреслити, що для України, що знаходиться в стані переходу від минулого життя в умовах "реального соціалізму" до деякої (поки ще незрозуміло до якої саме) нової якості, стає реальністю дія так називаного "загального закону капіталістичного нагромадження", у свій час сформульованого К.Марксом стосовно до буржуазного суспільства класичного періоду - періоду середини XIX століття. Тоді, за словами Маркса, наростання безробіття, абсолютного і відносного зубожіння мас на одному полюсі; наростання багатства, концентрація і централізація капіталу - на іншому, було законом відтворення буржуазного суспільства.

Боротьба найманих робітників і  інших суспільних сил буржуазних країн протягом не одного сторіччя (а особливо - протягом XX століття) привела до того, що в розвинених країнах цей закон сьогодні фактично не діє чи виявляється в інших, перехідних формах. На відміну від цих країн майже повна пасивність найманих робітників колишнього "соціалістичного табору" у сполученні з народженням примітивних форм "номенклатурного капіталізму" привела до того, що для економіки перехідного суспільства в багатьох країнах стала характерною тенденція наростання соціально-економічної поляризації в перехідних суспільствах, яка чимось нагадує загальний закон капіталістичного нагромадження. В умовах системної кризи тут відбувається величезна поляризація суспільного багатства, концентрація капіталу в руках колишньої номенклатури і "нових багатих" - на одному полюсі; не тільки відносне, але й абсолютне зубожіння, наростання безробіття - на іншому полюсі. Розрив доходів між 10% найбільш багатих і найбільш бідних родин в Україні уже вдвічі перевищує аналогічний показник у розвинених країнах Західної Європи. Більш того, він перевищує навіть розрив, характерний для нових індустріальних держав. Безумовно, таке становище не може продовжуватися нескінченно довго, і найважливішою задачею зараз є пошук шляхів подолання такого роду протиріч і, зокрема, подолання безробіття в перехідній економіці України. Можливо, починати такий пошук варто з виявлення причин виникнення українського безробіття.

Існує ряд видів  безробіття:

     1. Добровільне безробіття - працівник звільняється за власним бажанням, у зв'язку з незадовільними: зарплатою, умовами праці.

     2. Вимушене безробіття - при скороченні обсягів виробництва.

     3. Фрикційне безробіття - часовий період між звільненням з одного підприємства і найму працівника на інше, переміщення від однієї професії до іншої. Найбільш інтенсивне в період упровадження нової технології.

     4. Структурне безробіття - зв'язане зі змінами в структурі попиту на працю по галузях, регіонах і необхідністю певного часу для установлення відповідності між структурою робочої сили, певними якостями працівників і вільних місць з певними професійними вимогами. У ході технологічних перетворень попит на одні професій зменшується чи припиняється, на інші збільшується, змінюється географічний розподіл робочих місць. Наприклад, упровадження персональних комп'ютерів скоротило попит на друкарські машинки, що знизило попит на працю на підприємствах по виробництву друкарських машинок. Одночасно збільшився попит на працю в електронній промисловості. Різні регіони роблять різні товари, попит на працю може одночасно скорочуватися в одних регіонах і зростати в інших. Якщо фрикційні безробітні мають навички, що можуть застосовувати, то структурні безробітні без перепідготовки, додаткового навчання, зміни місця проживання знайти роботу не зможуть. Оскільки структурні зрушення відбуваються постійно і робітником потрібен певний час для зміни роботи, то структурне безробіття носить стійкий характер.

Структурні  безробітні зазнають труднощів в  одержанні роботи через недостатньо  високу чи недостатню кваліфікацію, дискримінації  по ознаках статі, етнічній приналежності, сексуальній орієнтації, віку чи інвалідності. Навіть у періоди високого рівня зайнятості серед структурних безробітних зберігається непропорційно високе безробіття.

     5. Інституціональне безробіття виникає коли сама організація ринку праці недостатньо ефективна: неповна інформація про вакансії, завищений посібник по безробіттю, занижені податки на доходи.

     6. Циклічне безробіття - викликається спадом, тобто тією фазою економічного циклу, що характеризується недостатністю загальних витрат. Коли сукупний попит на товари і послуги зменшується, зайнятість скорочується, а безробіття росте. Спад - це циклічне зниження ділової активності, у результаті якого люди втрачають робочі місця на той період, поки знову не зросте попит і не відбудеться пожвавлення ділової активності.

     7. Приховане безробіття - існує в адміністративно-командній економіці, характерне тим, що при 100% зайнятості людина зайнята на роботі неефективно, або працює неповний робочий день.

     8. Застійне безробіття -у будь-якім суспільстві існує прошарок людей, що не хочуть працювати - це так називані бомжі, жебраки.

      Безробіття — це різниця між числом осіб, що перебувають на цей момент у складі робочої сили, і числом зайнятих. Правда, поняття "повна зайнятість" важко піддається визначенню, оскільки певний рівень безробіття вважається нормальним, або виправданим. Згідно з міжнародними стандартами, розробленими Міжнародною організацією праці (МОП), все населення поділяють на три групи.

       Зайняті. Це ті люди, які виконують будь-яку оплачувану роботу, а також ті, що мають роботу, але тимчасово не працюють через хворобу, страйк чи відпустку. До цієї групи належать і ті, хто зайнятий неповний робочий день.

      Безробітні. Ті, хто не має роботи, але активно шукає її або чекає, щоб повернутися на попереднє місце роботи. Конкретніше, людина вважається безробітною, якщо вона: 1) без роботи; 2) робить активні спроби знайти роботу; 3) готова відразу ж стати до роботи. Зайняті і безробітні становлять робочу силу, або економічно активне населення в даний момент часу.

     Незайняті — особи поза робочою силою, або економічно неактивне населення — це люди у віці до 16 років; ті хто перебуває в спеціалізованих установах (наприклад, психіатричних диспансерах, лепрозоріях, виправних закладах тощо); особи, що вибули зі складу робочої сили, — дорослі, які потенційно мають можливість працювати, але не працюють і не шукають роботи (навчаються, перебувають на пенсії, надто хворі, щоб працювати, або просто не шукають роботи).

    Отже, люди, що мають роботу, — зайняті; люди, які не мають роботи, але шукають її, — безробітні; а ті, хто не мають роботи і не шукають її, — незайняті.

          Рівень безробіття визначається відношенням числа безробітних до чисельності робочої сили і вимірюється у відсотках.

Рівень зайнятості визначається як частка від ділення числа зайнятих до чисельності населення у віці від 16 років і старше.

        В офіційній статистиці всі зайняті неповний робочий день входять до категорії повністю зайнятих, що знижує рівень безробіття (відсоток безробітної частини робочої сили). Знижують цей показник і безробітні, які активно не шукають роботи, оскільки офіційна статистика вважає їх такими, що вибули із складу робочої сили.

       Рівень безробіття може бути і завищений. Це буває в тих випадках, коли деякі непрацюючі респонденти твердять, що вони шукають роботу, хоча це не відповідає дійсності. Завищенню офіційного рівня безробіття сприяє також тіньова економіка. Отже, незважаючи на те, що рівень безробіття є одним із важливих показників економічного становища країни, його не можна вважати безпомилковим показником.